Рішення № 137957769, 06.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2026Справа № 910/4930/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Релігійна організація Релігійна громада «Християнська церква «Примирення» (51900, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, м. Кам`янське, вул. Української Добровольчої Армії, 70, ідентифікаційний код 40171587)

до Фізичної особи-підприємця Мірошнікова Іллі Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення983 104, 00 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Релігійна організація Релігійна громада «Християнська церква «Примирення» (далі - позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця Мірошнікова Іллі Олександровича (далі - відповідач) про стягнення 983 104, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 100925 від 10.09.2025 в частині своєчасного повернення фінансової допомоги у строк, передбачений договором, у зв`язку з чим у відповідача утворився борг у сумі 983 104, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4930/26, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.05.2026 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою не вдала спроба вручення (адресат відсутній).

Так, судом встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.05.2026 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

10.09.2025 між Релігійною організацією Релігійна громада «Християнська церква «Примирення» (надалі - позикодавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Мірошніковим Іллею Олександровичем (надалі - позичальник/відповідач) укладено договір № 100925 про надання поворотної фінансової допомоги (надалі - договір), відповідно до умов якого, позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.1. договору поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень). Перша частина поворотної фінансової допомоги в розмірі 85 000,00 грн (вісімдесят п`ять тисяч гривень) надається позикодавцем в день підписання договору.

Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п. 2.2. договору).

За умовами п. 2.3. договору поворотна фінансова допомога надається на період з 10 вересня 2025 року по 10 квітня 2026 р.

Поворотна фінансова допомога використовується позичальником на ведення господарської діяльності (п. 2.5. договору).

Згідно з п. 2.6. договору позичальник зобов`язується повністю повернути надані позикодавцем кошти за цим договором до 10 квітня 2026 року.

У розділі 3 договору сторонами узгоджено порядок повернення допомоги, а саме:

3.1. поворотна фінансова допомога надається на термін до 10 квітня 2026 року;

3.2. повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в установі банку.

Даний договір відповідно до п. 8.1. вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку його дії. Договір може бути розірвано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, вказаний договір підписано сторонами у сервісі Вчасно (продовження), номер документу: 100925. Документ містить електронний підпис та печатку з боку позикодавця та електронний підпис з боку позичальника.

За приписами статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Також, приписами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що й отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За доводами позивача, на виконання вимог договору позикодавець перерахував на рахунок відповідача 988 390,00 грн, що підтверджується банківськими виписками. Відповідачем у свою чергу повернуто на рахунок позивача лише 5 286,00 грн, у зв`язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 983 104,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частина перша статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу у сумі 988 390,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, із призначенням платежу: «зворотна фін. допомога зг. дог № 1000925 від 10.09.25», а саме: № 24 від 10.09.2025 на суму 85 000,00 грн; № 29 від 12.09.2025 на суму 24 900,00 грн; № 30 від 17.09.2025 на суму 50 000,00 грн; № 30 від 18.09.2025 на суму 10,00 грн; № 35 від 24.09.2025 на суму 101 000,00 грн; № 37 від 25.09.2025 на суму 101 000,00 грн; № 43 від 25.09.2025 на суму 8 500,00 грн; № 48 від 29.09.2025 на суму 19 900,00 грн; № 48 від 10.10.2025 на суму 40 000,00 грн; № 54 від 13.10.2025 на суму 23 800,00 грн; № 58 від 27.10.2025 на суму 50 000,00 грн; № 59 від 31.10.2025 на суму 92 000,00 грн; № 64 від 10.11.2025 на суму 4 000,00 грн; № 65 від 11.11.2025 на суму 31 000,00 грн; № 66 від 12.11.2025 на суму 20 000,00 грн; № 73 від 25.11.2025 на суму 3 500,00 грн; № 74 від 26.11.2025 на суму 61 000,00 грн; № 77 від 08.12.2025 на суму 900,00 грн; № 78 від 09.12.2025 на суму 22 700,00 грн; № 80 від 12.12.2025 на суму 5 700,00 грн; № 81 від 08.12.2025 на суму 56 800,00 грн; № 82 від 19.12.2025 на суму 29 900,00 грн; № 84 від 08.12.2025 на суму 3 290,00 грн;№ 88 від 08.12.2025 на суму 31 500,00 грн; № 77 від 08.12.2025 на суму 900,00 грн; № 92 від 03.01.2026 на суму 5 000,00 грн; № 93 від 05.01.2026 на суму 66 200,00 грн; № 103 від 07.02.2026 на суму 1 690,00 грн; № 120 від 04.04.2026 на суму 50 000,00 грн; та випискою з банківського рахунку позивача за період з 10.09.2024 по 24.04.2026.

Отже, в силу ст. 11, 509 ЦК України між позивачем та відповідачем виникли цивільні права і обов`язки (зобов`язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За доводами позивача, відповідачем було частково повернуто грошові кошти у сумі 5 286,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 36 від 18.09.2025 на суму 10,00 грн, № 516 від 29.12.2025 на суму 1,00 грн, №83 від 30.12.2025 на суму 5 257,00 грн із призначенням платежу: «часткове повернення зворотної фін. допомоги за договором 100925 від 10.09.2025».

А відтак у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 983 104,00 грн (988 390,00 грн - 5 286,00 грн).

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази повернення грошових котів на виконання умов договору № 100925 про надання поворотної фінансової допомоги від 10.09.2025 у матеріалах справи відсутні.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем грошових коштів, отриманих за договором № 100925 про надання поворотної фінансової допомоги від 10.09.2025 у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 983 104,00 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мірошнікова Іллі Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Релігійна організація Релігійна громада «Християнська церква «Примирення» (51900, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, м. Кам`янське, вул. Української Добровольчої Армії, 70, ідентифікаційний код 40171587) суму заборгованості у розмірі 983 104 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 746 грн 56 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.07.2026

Суддя Л.Г. Пукшин