Рішення № 137957245, 01.07.2026, Господарський суд м. Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026Справа № 910/4864/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до про1. Фонду державного майна України (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГЕНЕРАЛА АЛМАЗОВА, будинок 18/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00032945); 2. Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» (20813, Черкаська обл., Кам`янський р-н, село Косарі, ВУЛИЦЯ ХОЛОДНОЯРСЬКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 05518954) припинення правовідносин з управління та виключення з реєстру записів про керівникаПредставники:

від Позивача: не з`явились;

від Відповідача-1: Галата А.О. (представник в прядку самопредставництва);

від Відповідача-2: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (надалі також - «Відповідач-1») та Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» (надалі також - «Відповідач-2») про припинення правовідносин з управління та виключення з реєстру записів про керівника.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для припинення правовідносин, які виникли між Державним підприємством «Косарський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Косарський спиртовий завод» та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство «Косарський спиртовий завод» в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 року відкрито провадження у справі №910/4864/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 03.06.2026 року.

14.05.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

15.05.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу-1 строк до 5 днів з 04.06.2026 року для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 17.06.2026 року.

09.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли додаткові пояснення.

12.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів повноважень.

16.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2026 року.

23.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

30.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Позивача.

01.07.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні 01 липня 2026 року представник Відповідача-1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представники Позивача та Відповідача-2 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивача, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта», Представник Позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника, яка Судом розглянута та задоволена.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач-2 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 01 липня 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» утворено Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Державне підприємство «Укрспирт») на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»), державних підприємств і об`єднань спиртової та лікерогорілчаної промисловості, зазначених в абзаці третьому цього пункту, з віднесенням Підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Державне підприємство «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» включено до Переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 «Про реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості «Артемівський спиртовий завод», Караванського спиртового заводу, «Стадницький спиртовий завод», Тхорівського спиртового заводу, «Укрспиртпостач», Залучанського спиртового заводу, «Косарський спиртовий завод», «Лужанський експериментальний завод», «Бджільнянський спиртовий завод», Гніздичівського державного спиртового заводу, «Ковалівський горілчаний завод», «Гайсинський спиртовий завод», «Крисківський спиртовий завод», «Торговий дім «Сіверщина» реорганізовано Стадницький спиртовий завод шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (надалі - Державне підприємство «Укрспирт»). (а.с.44-48)

Додатком №7 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 № 779 затверджений склад комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД».

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 02.12.2020 №2510 внесені зміни в додаток №6 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 №779. (а.с.15-16)

Відповідно до додатку №6 до наказу Міністерства аграрної політики України від 30.11.2020 №779 (в редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02.12.2020 №2510), головою комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» є ОСОБА_1. (зворотна частина а.с.22-24).

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.

05.06.2023 року Державне підприємство «Укрспирт» звернулось до Фонду державного майна України та Міністерства економіки України з заявою №1.1-1.9/3 за підписом в.о. директора ОСОБА_1 про заміну голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та інших підприємств у зв`язку з покладенням на позивача виконання обов`язків директора Державного підприємства «Укрспирт». (а.с.28)

01.07.2024 року Позивач звернувся до Фонду державного майна України з заявою про виключення зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та інших підприємств за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку. (а.с.31)

Наказом Державного підприємства «Укрспирт» від 15.01.2025 № 3-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Державного підприємства «Укрспирт». (а.с.30)

25.07.2025 року Позивач звернувся до Фонду державного майна України з заявою про виключення зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, шо підтверджується копіями описів вкладення у цінний лист від 28.07.2025 р., накладних, фіскальних чеків. (зворотна частина а.с.31-33)

У відповідь на вказану заяву Фонду державного майна України листом від 26.08.2025 за вих. № 10-72-21480 повідомив Позивача, що Фонд державного майна України листом від 20.08.2025 № 10-79-20956 звернувся до Державного підприємства «Укрспирт», з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації. (зворотна частина а.с.33-35)

Державне підприємство «Укрспирт» листом від 03.10.2025 року за вих. № 1.1-1-1.9/4020 повідомило Фонд державного майна України про відсутність кандидатури серед діючих працівників Державного підприємства «Укрспирт», яка б надала згоду бути головою комісії з реорганізації державних підприємств та запропоновано Фонду державного майна України визначити кандидатуру голови комісії з реорганізації серед працівників Фонду державного майна України. (зворотна частина а.с.35-36)

Листами від 21.10.2025 року, 01.01.2026 року Позивач просив Фонд державного майна України виключити його зі складу комісій та звільнення з посади голови комісії реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», у зв`язку із звільненням з Державного підприємства «Укрспирт», а також за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, що підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 23.10.2025 р., накладних, фіскальних чеків, протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. (а.с.37-38, зворотна частина а.с.40-41).

У відповідь на які Відповідач - 1 листами від 24.11.2025 за вих.№10-79-28997, від 02.02.2026 року №10-79-2125 повідомив Позивача, що Фонд державного майна України листом від 21.11.2025 за вих. № 10-79-28948 звернувся до Державного підприємства «Укрспирт» з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації та вчинив всі можливі дії щодо призначення іншого голови комісії з реорганізації ДП. (а.с.39-40, зворотна частина 41-42)

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, головою комісії з припинення Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» є ОСОБА_1. (а.с.11-14)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки питання про звільнення його з посади голови комісії з реорганізації відповідно до вимог чинного законодавства України, були порушені його права. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд припинити правовідносин, які виникли між Державним підприємством «Косарський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Косарський спиртовий завод» та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство «Косарський спиртовий завод» в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах Позивач не є «керуючим припиненням» у розумінні зазначеного Закону, оскільки рішення про припинення підприємства приймалось не Фондом державного майна України; Позивач не призначався Фондом за результатами конкурсного відбору; Державне підприємство «Косарський спиртовий завод» не є «об`єктом припинення» у значенні наведеного Закону. У зв`язку з цим положення Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», у тому числі щодо виплати винагороди керуючому припиненням, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, Позивач не здійснював дій, передбачених Законом для керуючого припиненням, зокрема не подавав на затвердження план-графік процедури припинення, звіти, передавальні акти, ліквідаційні баланси та інші документи, необхідні для завершення процедури припинення, у зв`язку з чим у Фонду відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому винагороди. Також вказує, що Відповідачем-1 вживались заходи для припинення повноважень Позивача як голови комісії з реорганізації, а саме надсилались листи до Державного підприємства «Укрспирт» з проханням надати кандидатуру нового голови комісії з реорганізації. При цьому Відповідач-1 наголошує, що призначення нового голови комісії можливе виключно за наявності згоди відповідної особи, а відсутність такої кандидатури унеможливлює припинення повноважень позивача, оскільки під час перебування юридичної особи у стані припинення - поле щодо голови комісії у Єдиному державному реєстрі не може залишатися незаповненим.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» утворено Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Державне підприємство «Укрспирт») на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»), державних підприємств і об`єднань спиртової та лікерогорілчаної промисловості, зазначених в абзаці третьому цього пункту, з віднесенням Підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Державне підприємство «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» включено до Переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 «Про реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості «Артемівський спиртовий завод», Караванського спиртового заводу, «Стадницький спиртовий завод», Тхорівського спиртового заводу, «Укрспиртпостач», Залучанського спиртового заводу, «Косарський спиртовий завод», «Лужанський експериментальний завод», «Бджільнянський спиртовий завод», Гніздичівського державного спиртового заводу, «Ковалівський горілчаний завод», «Гайсинський спиртовий завод», «Крисківський спиртовий завод», «Торговий дім «Сіверщина» реорганізовано Стадницький спиртовий завод шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (надалі - Державне підприємство «Укрспирт»). (а.с.44-48)

Додатком №7 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 № 779 затверджений склад комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД».

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 02.12.2020 №2510 внесені зміни в додаток №6 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 №779. (а.с.15-16)

Відповідно до додатку №6 до наказу Міністерства аграрної політики України від 30.11.2020 №779 (в редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02.12.2020 №2510), головою комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» є ОСОБА_1. (зворотна частина а.с.22-24).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, головою комісії з припинення Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» є ОСОБА_1. (а.с.11-14)

Відповідно до частин 3, 4 статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», здійснюючи управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

У відповідності до пункту 11 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.

06.05.2023 набрав чинності Закон України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб`єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.

У статті 4 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» унормовано повноваження суб`єкта управління, а саме: суб`єкт управління має право:

1) приймати рішення про припинення об`єктів припинення;

2) скасовувати прийняті рішення про припинення об`єктів припинення;

3) приймати рішення про продовження строку проведення процедури припинення;

4) здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням;

5) здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням;

6) встановлювати додаткові заходи, що будуть невід`ємною частиною плану-графіка і є обов`язковими для здійснення припинення;

7) здійснювати компенсацію витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення;

8) затверджувати: а) план-графік та зміни до нього; б) проміжний ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); в) передавальний акт (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом злиття, приєднання чи перетворення); г) розподільчий баланс (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом поділу); ґ) пропозиції керуючого припиненням щодо подальшого ходу та завершення процедури припинення; д) ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); е) кошторис витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення; є) порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням; ж) типову форму плану-графіка;

9) погоджувати умови реалізації майна об`єкта припинення;

10) погоджувати умови залучення керуючим припиненням третіх осіб для забезпечення здійснення процедури припинення;

11) виконувати дії, спрямовані на формування та передачу архівних документів об`єкта припинення до архівних установ у випадках, передбачених цим Законом;

12) одержувати інформацію та документи від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

13) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, до повноважень Фонду державного майна України входить припинення повноважень керуючого припиненням.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», з моменту призначення до керуючого припиненням переходять функції щодо управління об`єктом припинення, а також права та обов`язки керівника об`єкта припинення, у тому числі право:

1) вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна об`єкта припинення, що знаходиться у третіх осіб;

2) заявляти до третіх осіб вимоги та/або позови щодо повернення об`єкту припинення сум дебіторської заборгованості;

3) подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) об`єкта припинення;

4) залучати на договірних засадах для забезпечення виконання своїх повноважень під час здійснення процедури припинення за рахунок об`єкта припинення інших осіб (аудиторів, юристів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання тощо) шляхом укладення керуючим припиненням відповідних договорів у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;

5) призначати за рахунок об`єкта припинення проведення аудиторських перевірок та експертиз з питань діяльності об`єкта припинення у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних з проведенням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;

6) звертатися за інформацією, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, юридичних осіб, у тому числі банків та інших фінансових установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб;

7) отримувати від банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців об`єкта припинення, інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, електронних гаманцях об`єкта припинення, а також інформацію про договори об`єкта припинення про зберігання цінностей або надання йому в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

8) звертатися до контролюючих органів із заявами про відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу; 9) виконувати інші повноваження відповідно до закону.

Суб`єкт управління не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.

Статтею 8 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначено, що керуючий припиненням виконує свої повноваження з моменту призначення до завершення або скасування процедури припинення об`єкта припинення, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

У разі прийняття суб`єктом управління рішення про скасування процедури припинення керуючий припиненням за своєю згодою та за рішенням суб`єкта управління може продовжувати виконувати функції керівника із встановленням йому на час виконання зазначених функцій заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання таких функцій до моменту призначення суб`єктом управління іншого керівника підприємства.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» не може бути призначена керуючим припиненням фізична особа: яка не здатна виконувати обов`язки керуючого припиненням за станом здоров`я.

Отже, повноваження керуючого припиненням у відповідності до положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» можуть бути достроково припиненні.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.

Отже, зазначена норма Закону встановлює законодавче визначення правового статусу осіб, які вже здійснювали повноваження голови комісії з реорганізації на момент набрання чинності Законом України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», як керуючих припиненням.

З урахуванням встановлених Судом обставин, з урахуванням того, що Позивач на момент набрання чинності вказаним Законом (06.05.2023) продовжував здійснювати повноваження голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», доводи Відповідача-1 про незастосування до спірних правовідносин положень зазначеного Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», у зв`язку з відсутністю окремого рішення Фонду або конкурсного призначення, є необґрунтованими та не приймаються Судом до уваги.

Отже, Позивач набув статусу керуючого припиненням у силу прямої дії закону, у зв`язку з чим на спірні правовідносини підлягають застосуванню норми Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», а не виключно положення цивільного законодавства, на які посилається Відповідач-1.

01.07.2024 року Позивач звернувся до Фонду державного майна України з заявою про виключення зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та інших підприємств за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку. (а.с.31)

Наказом Державного підприємства «Укрспирт» від 15.01.2025 № 3-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Державного підприємства «Укрспирт». (а.с.30)

25.07.2025 року Позивач звернувся до Фонду державного майна України з заявою про виключення зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, шо підтверджується копіями описів вкладення у цінний лист від 28.07.2025 р., накладних, фіскальних чеків. (зворотна частина а.с.31-33)

У відповідь на вказану заяву Фонду державного майна України листом від 26.08.2025 за вих. № 10-72-21480 повідомив Позивача, що Фонд державного майна України листом від 20.08.2025 № 10-79-20956 звернувся до Державного підприємства «Укрспирт», з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації. (зворотна частина а.с.33-35)

Державне підприємство «Укрспирт» листом від 03.10.2025 року за вих. № 1.1-1-1.9/4020 повідомило Фонд державного майна України про відсутність кандидатури серед діючих працівників Державного підприємства «Укрспирт», яка б надала згоду бути головою комісії з реорганізації державних підприємств та запропоновано Фонду державного майна України визначити кандидатуру голови комісії з реорганізації серед працівників Фонду державного майна України. (зворотна частина а.с.35-36)

Листами від 21.10.2025 року, 01.01.2026 року Позивач просив Фонд державного майна України виключити його зі складу комісій та звільнення з посади голови комісії реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», у зв`язку із звільненням з Державного підприємства «Укрспирт», а також за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, що підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 23.10.2025 р., накладних, фіскальних чеків, протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. (а.с.37-38, зворотна частина а.с.40-41).

У відповідь на які Відповідач - 1 листами від 24.11.2025 за вих.№10-79-28997, від 02.02.2026 року №10-79-2125 повідомив Позивача, що Фонд державного майна України листом від 21.11.2025 за вих. № 10-79-28948 звернувся до Державного підприємства «Укрспирт» з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації та вчинив всі можливі дії щодо призначення іншого голови комісії з реорганізації ДП. (а.с.39-40, зворотна частина 41-42)

Таким чином, Суд зазначає, що Позивач шляхом направлення на адресу Фонду державного майна України листів про припинення його повноважень як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», виявив бажання щодо припинення участі у відповідних правовідносинах. При цьому, звільнення Позивача з посади заступника директора Державного підприємства «Укрспирт» додатково підтверджує припинення будь-якого організаційно-трудового зв`язку Позивача з системою управління підприємством та відсутність фактичної заінтересованості у подальшому виконанні покладених на нього функцій та повноважень.

При цьому, Фонд державного майна України фактично не заперечує наявності у нього повноважень щодо припинення повноважень голови комісії з реорганізації, натомість посилається виключно на відсутність кандидатури для заміщення та складність технічної реалізації внесення змін до Єдиного державного реєстру, що не може визнаватися належним та достатнім правовим обґрунтуванням для збереження у позивача відповідного статусу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Згідно з ч. 2 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

В основу виникнення будь-яких цивільних відносин, у тому числі й з приводу виконання повноважень з управління юридичною особою, покладено абсолютні принципи свободи (договору, підприємницької чи іншої діяльності, що не заборонена законом) та вільного волевиявлення.

Свобода передбачає можливість особи займатися чи не займатися тією чи іншою справою, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.

Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.

Суд зазначає, що виконання повноважень голови комісії з реорганізації є персонально визначеною функцією, яка ґрунтується на волевиявленні особи та не може мати характеру безстрокового та примусового покладення обов`язків. Сам факт незавершеності процедури реорганізації юридичної особи не створює правових підстав для обмеження свободи особи відмовитися від подальшого виконання відповідних повноважень, особливо за відсутності трудових відносин та за наявності неодноразово заявленої вимоги про їх припинення.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження припинення виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та внесення змін відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу в частині зміни голови комісії з припинення, що вказує на те, що в межах статутної діяльності Відповідачем-1 були порушені трудові права Позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача - 1 в частині неможливості припинення повноважень Позивача до призначення іншої особи, оскільки чинне законодавство України не встановлює залежності реалізації права особи на припинення участі у відповідних правовідносинах від наявності замінної кандидатури.

Крім цього, Суд враховує, що Фонд державного майна України, реагуючи на звернення Позивача, фактично визнав необхідність вирішення питання щодо припинення його повноважень, однак протягом тривалого часу не вжив ефективних і завершальних заходів, що свідчить про затягування стану правової невизначеності.

При цьому, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи те, що Позивач у визначеному чинним законодавством України порядку повідомив Фонд державного майна України про припинення його повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» за власним бажанням, однак останній не вчинив жодних дій на припинення відносин з управління, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині визнання припиненими правовідносин, які виникли між Державним підприємством «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та ОСОБА_1 , з виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 в частині виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як голови комісії з припинення Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», Суд зазначає.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єктом державної реєстрації є:

Міністерство юстиції України - у разі державної реєстрації політичних партій, всеукраїнських професійних спілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців; відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій, представництв, філій іноземних благодійних організацій, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань, відомостей про дату початку обліку/дату припинення обліку часток товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю в обліковій системі часток, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів (далі - облікова система часток) та пов`язаних із цим змін згідно з вимогами цього Закону;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій;

територіальні органи Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних та республіканських професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських організацій роботодавців та їх об`єднань, постійно діючих третейських судів, громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання;

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси - у разі державної реєстрації юридичних осіб (крім випадків, передбачених абзацами другим - четвертим цього пункту) та фізичних осіб - підприємців (крім випадків, передбачених статтею 25-1 цього Закону).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення голови комісії з реорганізації має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими правовідносин, які виникли між Державним підприємством «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» та ОСОБА_1 , з виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД», Суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги Позивача в частині виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як голови комісії з припинення Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД».

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду державного майна України та Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» про припинення правовідносин з управління та виключення з реєстру записів про керівника є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1.

Крім того, Позивач просив суд стягнути з Фонду державного майна України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 266.07.2025 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Власюком Д.В. (адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №15.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Акт приймання юридичних послуг №3 від 09.06.2026 року на суму 15000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що Власюк Д.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8854/10.

Відповідачем-1 подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правову допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, Суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.

Так, Суд зазначає, що підготовка даної позовної заяви не потребувала дослідження великого обсягу документів, оскільки вимоги ґрунтуються на одному договорі та 6 актах купівлі - продажу електроенергії й не потребувала значного обсягу часу для її підготовки.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, Суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про те, що з Відповідача-1 на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. 00 коп., які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які Позивач планував понести в суді, виходячи з обсягу запланованої правової допомоги та складності справи; витратам, які фактично поніс Позивач, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на Відповідача-1 з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати припиненими правовідносини, які виникли між Державним підприємством «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» (20813, Черкаська обл., Кам`янський р-н, село Косарі, ВУЛИЦЯ ХОЛОДНОЯРСЬКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 05518954) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД».

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як голови комісії з припинення Державного підприємства «КОСАРСЬКИЙ СПИРТОВИЙ ЗАВОД» (20813, Черкаська обл., Кам`янський р-н, село Косарі, ВУЛИЦЯ ХОЛОДНОЯРСЬКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 05518954).

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГЕНЕРАЛА АЛМАЗОВА, будинок 18/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин