Рішення № 137954765, 02.07.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1426/26

Єдиний унікальний № 746/26/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду, через систему «Електронний суд», з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 24.06.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2563820, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 15000 грн. Відповідач зобов?язався повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором. Товариство свої зобов?язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а сааме наддало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. 26.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення, згідно якого право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, оскільки добровільно сплатити борг позичальник не погоджується, позивач звернувся до суду та просить стягнути дану заборгованість в судовому порядку на його користь в сумі 49200 грн. та понесені судові витрати по справі.

05.02.2026 ухвалою Срібнянського районного суду Чернігівської області матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал`до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Прилуцького міськрайонного суду за підсудністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 справу передано на розгляд судді Фетісовій Н.В.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, яке відкладено до 02.07.2026. З метою всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи витребувано у АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо здійснення транзакції та зарахування грошових коштів.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Згідно письмового клопотання просив розгляд справи проводити без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явились, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Згідно письмової заяви просили розгляд справи проводити без їх участі. Позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Свої заперечення мотивують тим, що відповідач є ветераном війни-учасником бойових дій, що підтверджується Посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.07.2018. Крім того, згідно з записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 , відповідач був призваний на військову службу під час мобілізації 24.02.2022 та проходить службу у Збройних Силах України. У позовній заяві позивач просить стягнути загальну суму 49200 грн., з них тіло кредиту становить лише 15000 грн., решта 34200 грн. є безпідставно нарахованими процентами. Таке нарахування відсотків та ігнорування статусу відповідача є грубими порушення чинного законодавства та прав військовослужбовця. Стягнення будь-яких відсотків або штрафних санкцій є незаконним. Позивач не надав жодних технічних доказів, які б достовірно підтверджували факт генерації та відправки смс повідомлення з ідентифікатором саме на номер відповідача, а також введення цього коду саме відповідачем. Відповідач категорично заперечує проти укладення договору. Будь-яких належних та достовірних доказів перерахування відповідачу грошових коштів, у зазначеному позивачем розмірі, зокрема квитанції, чеків, платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок по рахунку, тощо не надано. Згідно з договром строк кредиту становить 30 днів, проте позивач здійснив нарахування за значно більший період поза межами строку кредитування. Крім того, позивач не надав належних доказів того, що він набув статус кредитора у зобов`язанні відповідача і відповідно не має права вимоги до відповідача. Заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. є завищеною, необгрунтованою та неспівмірною зі складністю справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 24.06.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2563820, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти в розмірі 15 000 грн на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та проценти за користування кредитом на умовах і у терміни, встановлені Договором.

Пунктом 1.3 кредитного договору сторонами обумовлено суму кредиту 15000 грн.

У п.1.4 кредитного договору сторонни узгодили строк кредиту 30 днів, який може бути продовжений у порядку і на умовах визначених у Розділі 4 Договору.

Згідно п. 1.5.1. Договору знижена процентна ставка 1,43 % в день від суми кредиту застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у п.1.4 Договору (без пролонгації, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення заборгованості або здійснить таке погашення протягом 3-х календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту застосовується: 1) у межах строку надання кредиту, зазначеного у п.1.4 Договору, якщо споживач не виконав умови зазначені у пп.1.5.1 для застосування зниженої процентної ставки, 2) у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом, 3) у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 ч.1 ст. 1049 ЦК України.

У.п.1.7 сторони узгодили орієнтовну реальну річну процентну ставку: за зниженою ставкою521,55 % річних, за стандартною ставкою 695,40 % річних та обумовили орієнтовну загальну вартість кредиту за зниженою ставкою21412,50 грн, за стандартною 23550 грн.

Договір був укладений в електронній формі і підписано електронним підписом одноразовим ідентифікаторомМ963950, 24.06.2020 19:39:09 (Кравченко А.В.).

Паспорт споживчого кредиту також підписано електронним підписом Кравченко А.В. одноразовим ідентифікатором М963950, 24.06.2020 19:39:09.

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_3 , з яким укладено договір про надання споживчого кредиту № 2563820 від 24.06.2020 ідентифікований ТОВ «АВЕНТУС Україна». Договір зі сторонни Товариства було підписано аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами копіювання за зразком, попередньо узгодженим сторонами в укладеному між сторонами Договорі про використання власноручного підпису для вчинення правочинів та накладено на Договір кваліфіковану печатку Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Договір зі сторонни Клієнта було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання Клієнтом одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на Веб-сайтіТовариства та направлено Клієнту на його номер мобільного телефону, який повідомлений Клієнтом в ІКС Товариству та вказаний у договорі.

Згідно довідки ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за № 6514-ВП від 16.12.2025 24.06.2020 за дорученням ТОВ «Авентус Україна» успішно здійснено переказ коштів на картку клієнта (маска картки НОМЕР_4 , код авторизації 8494013) на суму 15000 грн.

З матеріалів справи, зокрема з картки обліку Договору №2563820 від 24.06.2020 (розрахунку заборгованості) заборгованість ОСОБА_1 складає 49200 грн., основний борг 15000 грн., проценти 34200 грн.

Судом також встановлено, що 26.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021, за умовами якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2563820 від 24.06.2020.

Згідно витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021від 26.02.2021 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2563820 від 24.06.2020 у загальному розмірі 49200 грн, з яких 15000 грн сума основного боргу за кредитом у валюті кредиту, 34200 грн сума заборгованості по відсотках.

Також матеріали справи містять акт приймання-передачі реєстру боржників від 26.02.2021 до Договору відступлення права вимоги та платіжну інструкцію про сплату обумовлених сум платником ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримувачу ТОВ «Авентус Україна».

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошітощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативнее зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторонни укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиціїв порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк абоіншафінансоваустанова (кредитодавець) зобов`язуєтьсянадатигрошовікошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальникзобов`язуєтьсяповернути кредит та сплатитипроценти.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Перевіряючи аргументи сторін, судом встановлено, що ОСОБА_1 був укладений Договір №2563820 про надання фінансового кредиту від 24.06.2020, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Так, згідно реквізитів Договору №2563820 про надання фінансового кредиту від 24.06.2020 він підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М963950.

У вказаному договорі сторонами погоджено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачем. ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору № 2563820 про надання фінансового кредиту від 24.06.2020.

Крім того, під час розгляду справи судом витребувано відомості від АТ КБ «Приватбанк» щодо здійснення транзакції та зарахування грошових коштів.

Так, згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 06.03.2026 вбачається, що на ім?я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 в банку емітовано карту № НОМЕР_5 . По рахунку було зарахування на суму 15 000 грн. за період з 24.06.2020-24.06.2020.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджено укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» Договору №2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Приписами ч.2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїхвимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншійособі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановівід 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тількиті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, якиймає в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постановівід 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» наддало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання кредиту до ОСОБА_1 , а саме:

- договір відступлення права вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021, укладений між ТОВ «АвентусУкраїна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»;

- витяг з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021;

- акт приймання-передачі Реєстру боржників від 26.02.2021 до Договору відступлення права вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021;

- платіжну інструкцію (безготівковий переказ в національній валюті) №25759 від 26.02.2021, за якою ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Авентус Україна» плату за відступлення права вимоги згідно з Договором відступлення права вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до йогоправонаступника.

Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання кредиту.

Перевіряючи аргументи сторін судом встановлено, що у кредитному договорі сторонни обумовили, що розмір процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою становить 1,43% в день, за стандартною процентною ставкою 1,90%; строк кредиту становить 30 календарнихднів.

Матеріали справи містять належні докази продовження строку користування відповідачем кредитом.

Суд враховує, що матеріали справи не містять належних доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

Із розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», слідує, що проценти за користування кредитом у сумі 34 200 грн. нараховані відповідачу ТОВ «Авентус» за період з 24.06.2020 по 22.10.2020, тобто поза межами строку кредитування, визначеноговказаним договором.

У постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний висновок, зроблений у постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова ВеликоїПалати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Враховуючиви щевикладене помилковим є посилання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Таким чином, належних доказів про продовження кредитного договору матеріали справи не містять, а тому нарахування процентів після спливу цих строків є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Зі змісту Договору та додатків до нього вбачається, що сторонами погоджено строк кредитування терміном 30 днів, тобто до 23.07.2020, зі спливом якого відповідач зобов`язався повернути кредит у розмірі 15 000 грн (тіло кредиту) та проценти за зниженою або за стандартною ставкою.

Звертаючись до суду з позовом, позивач надав розрахунок заборгованості, згідно якого нараховано заборгованість за процентами в період 120 днів, тобто поза межами тридцятиденного строку кредитування.

З огляду на викладене, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, до якої входить тіло кредиту у розмірі 15 000 грн, проценти, нараховані в межах строку кредитування у розмірі 8550 грн (15000 грн х 1,90% х 30 днів), і становить 23550 грн.

При цьому, не є слушними доводи представника відповідача про те, що оскільки відповідач є військовослужбовцем, то відповідно до п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членівїхсімей» відсотки за користування кредитом не нараховуються, зважаючи на наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесеннязмін до деякихзаконодавчихактівУкраїнищодоудосконалення оборонно-мобілізаційнихпитаньпід час проведеннямобілізації» від 20 травня 2014 року, статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовийзахиствійськовослужбовців та членівїхсімей»доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесеннязмін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходженнявійськовоїслужби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційнупідготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиницьУкраїни на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідномурішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Таким чином, на ОСОБА_1 поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у зазначений період з моменту призову на військову службу і до закінчення особливого періоду.

Із копії військового квитка ОСОБА_1 серіїАВ № НОМЕР_6 вбачається, що датою призову на військову службу відповідача є з 26.06.2019 по 12.04.2020, та з 24.02.2022 по 02.02.2025.

Проте, нарахування відсотків за кредитним договором мало місце з 24.06.2020 по 23.07.2020, тобто не під час призову відповідача на військову службу по мобілізації.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п.9 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовийзбір" від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторонни стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторонни звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 703/686/15-ц ,від 26 квітня 2022 року у справі № 726/490/21.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_7 .

Таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовийзбір в розмірі 2 662 грн. 40 коп. має бути компенсовано за рахунок держави, а не за рахунок відповідача.

Крім того, позивачем заявлено про стягнення витрат на правничудопомогу та в їх підтвердження надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, акт наданих послуг №0107 від 01.07.2025, детальний опис наданих послуг до вищевказаного акту, ордер на надання правничої допомоги серії ВС №1381377 від 02 липня 2025 року.

Відповідно до п.1.1 договору клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнтів у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності, та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта.

Порядок виконання та інші умови договору визначені в розділі 2 договору.

Відповідно до акту наданих послуг №720 від 12.01.2026 АО «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І. та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписанням цього акту підтверджують факт надання адвокатським об`єднанням та прийняття клієнтом послуг відповідно до положень укладеного ними Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №2563820. Сума наданих послуг відповідно до договору складає 8000,00 грн. Сторони не мають жодних претензій, скарг та зауважень одна до одної стосовно виконання ними вищевказаного договору.

З детального опису наданих послуг до акту №720 від 01.07.2025 слідує, що АО «Апологет» було надано наступні послуги: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год., погодження правової позиції клієнта у справі 30 хв., складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта 3 год. 30 хв. Усього витрачено 6 год. 30 хв.

Оцінюючи надані стороною позивача докази, зважаючи на результати розгляду справи та ухвалене судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає, що існують підстави для стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу (правову) допомогу.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 137, 141 ЦПК України суд враховує, що дані витрати пов`язані із розглядом цієї справи, та з урахування результатів розгляду справив важає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 840 грн. витрат на правничу допомогу (пропорційно розміру задоволених вимог (48%).

Керуючись ст. ст.509,525,526,536,610,611,625,629,638,1050,1054 ЦК України, ст. ст.12,13,89,141,259,263-265,280-282,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ-35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх., заборгованість за Кредитним договором №2563820 від 24.06.2020 в розмірі 23 550 (двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ-35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх., 3 840 (три тисячі вісімсот сорок) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Наталія ФЕТІСОВА