Рішення № 137951340, 06.07.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 06.07.2026

Справа № 501/1263/26

2/501/1641/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пушкарського Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (надалі ТОВ ФК «Позика») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 31970520 від 13.11.2021 року у розмірі 19600 грн., з яких: 5600 грн. заборгованість за тілом кредиту; 14000 грн. заборгованість за нарахованими відсотками.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.11.2021 року між ТОВ ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту №31970520, підписаний з використанням електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором 772853.

Відповідно до умов договору відповідач на умовах строковості, зворотності, платності отримала кредит в розмірі 5600 грн. та зобов`язалася повернути кредит до 11.02.2022 року, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього, та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладений Договір факторингу № 01092025/01, згідно умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 31970520 від 13.11.2021 року.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Позика» складає 19600 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600 грн.; заборгованість за відсотками - 14000 грн.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 31970520 від 13.11.2021 року у розмірі 19600 грн., судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Позивач ТОВ ФК «Позика» та його представник про час та місце судового розгляду повідомлені в установленому законом порядку, у позові просили розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 надала відзив на позов в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає, розгляд справи просила проводити за її відсутності. Зазначила, що кредитного договору не укладала, а уклала лише договір споживчого кредитування, який не є тотожним кредитному договору.

Вважає, що передбачені договором проценти є несправедливими та нікчемними, оскільки їх розмір перевищує суму кредиту та створює істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу.

Зазначає, що розрахунок заборгованості є неконкретизованим, у зв`язку з чим договір між нею та ТОВ «ФК «Ірбіс» не є укладеним. Також вважає, що електронна копія кредитного договору не є належним електронним доказом, оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Посилаючись на статтю 625 ЦК України, вважає, що позивач безпідставно нарахував проценти.

Також зазначає, що умови кредитування сторонами не були належним чином погоджені. Вважає нікчемною вимогу про стягнення комісії у розмірі 10931,40 грн. Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу вважає неспівмірним.

Суд, вивчивши письмові докази долучені до матеріалів справи, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

13.11.2021 року між ТОВ ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 31970520, підписаний з використанням електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором 772853 (а.с.20-25).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товариство надає кредит клієнту в розмірі 5600 грн. з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно пункту 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (п.3.2. договору).

Відповідно до пунктів 3.2.1., 3.2.2. договору передбачено пільгову процентну ставку 2% (20 календарних днів з 13.11.2021 по 03.12.2021) та стандартну - 3% (70 календарних днів з 04.12.2021 по 11.02.2022 року) від суми наданого кредиту.

Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 11.02.2022 року, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (п.4.2. договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

У пункті 5.11.1 договору зазначено, що процентна ставка є фіксованою та складає 2% в день, реальна річна процентна ставка за кредитом складає 720%.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 11.02.2022 року але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

У додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту від 13.11.2021 року № 31970520 сторони погодили графік погашення боргу (а.с.25 зв.).

Згідно довідки про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 року, акцепт оферти позичальником (підписання договору електронний підписом одноразовим ідентифікатором) для укладення договору № 319970520 підписано унікальним ідентифікатором 772853, направленим на номер 0633467495, номер карти НОМЕР_1 (а.с.13).

Довідкою сервісу он-лайн платежів від 24.10.2025 підтверджується факт перерахування 13.11.2021 року «ФК «Ірбіс» через систему iPay.ua відповідачу кредитних коштів у розмірі 5600 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с.32).

01 вересня 2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених цим договором (а.с.26-28).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 01 вересня 2025 року за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 року. Згідно платіжної інструкції від 02.09.2025 року сума за відступлення прав вимоги склала 3490472,17 грн. (а.с.28-34).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором про надання фінансового кредиту від 13.11.2021 року № 31970520 заборгованість ОСОБА_1 становить 19600 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600 грн.; заборгованість за відсотками становить 14000 грн. (а.с.37-38).

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Встановлено, що 13.11.2021 року між ТОВ ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 31970520, підписаний з використанням електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором 772853 (а.с.20-25).

Уклавши цей договір на визначених у ньому умовах, відповідач підтвердила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати їх умови.

Згідно довідки про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 року, акцепт оферти позичальником (підписання договору електронний підписом одноразовим ідентифікатором) для укладення договору № 319970520 підписано унікальним ідентифікатором 772853, направленим на номер 0633467495, номер карти НОМЕР_1 (а.с.13).

ТОВ ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та 13.11.2021 року перерахувало відповідачу кредитні кошти у сумі 5600 грн. на її на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою сервісу онлайн платежів iPay.ua від 24.10.2025 року (а.с.32).

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_1 не користувалася кредитом. Водночас відповідачем не надано жодних підтверджень, які б спростовували цей факт.

У встановленому законом порядку вказаний договір не визнаний недійсним.

В порушення принципу змагальності цивільного судочинства відповідач не надала доказів того, що банківська картка № НОМЕР_1 їй не належить, а також не спростувала факт зарахування кредитних коштів шляхом подання виписки по відповідному рахунку.

Доводи відповідача про те, що кредитного договору вона не укладала, а уклала лише договір споживчого кредитування, який не є тотожним кредитному договору, про те, що розрахунок заборгованості є неконкретизованим, а тому договір є неукладеним, а також про те, що електронна копія кредитного договору не є належним електронним доказом, оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», і про неузгодженість сторонами умов кредитування, суд відхиляє як безпідставні, оскільки, як зазначено вище, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено договір про надання фінансового кредиту в електронній формі, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 772853, містить усі істотні умови кредитного договору, а факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується належними та допустимими доказами.

Наведені у відзиві заперечення ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права та не підтверджені належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зі ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Позика» підлягає стягненню заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №31970520 від 13.11.2021 року у розмірі 5600 грн.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ ФК «Позика» у цій частині є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що відповідають вимогам закону, заперечення ж ОСОБА_1 , такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

З приводу нарахування процентів суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як встановлено судом, за умовами договору від 13.11.2021 № 31970520 позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5600 грн. строком до 11.02.2022 року. Договором передбачено нарахування процентів за пільговою ставкою 2 % на день протягом перших 20 календарних днів та за стандартною ставкою 3 % на день протягом наступних 70 календарних днів.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, їх розмір відповідає умовам договору та становить 14000 грн.

Фактично, відповідач на час укладення кредитного договору була обізнана з процентною ставкою за користування кредитними коштами, орієнтовним розміром кредиту, загальною вартістю кредиту. Проте свої зобов`язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісії не виконувала.

Відповідач належними і допустимими доказами правильність зазначеного розрахунку не спростувала. Власного розрахунку суду не надала, у зв`язку з чим підстави вважати нарахування процентів неправомірним відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зі ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Позика» підлягає стягненню заборгованість за нарахованими відсотками за договором про надання фінансового кредиту №31970520 від 13.11.2021 року у розмірі 14000 грн.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ ФК «Позика» у цій частині є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що відповідають вимогам закону, заперечення ж ОСОБА_1 , такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо нікчемності вимоги про стягнення комісії у розмірі 10931,40 грн. суд не оцінює, оскільки така вимога позивачем у даній справі не заявлена.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про безпідставність нарахування процентів із посиланням на статтю 625 ЦК України суд відхиляє, оскільки позивач не заявляв вимог про стягнення сум, передбачених зазначеною статтею, а просив стягнути виключно проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до умов договору.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат.

Витрати на правничу допомогу, за умови підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості, розподіляються за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи були вони вже сплачені. Витрати покладаються: 1) на відповідача у разі задоволення позову; 2) на позивача у разі відмови в позові; 3) на обидві сторони у разі часткового задоволення позову пропорційно розміру вимог.

Докази витрат на правову допомогу повинні бути подані під час розгляду справи або не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення, за умови повідомлення про намір подати їх до завершення судового розгляду.

Системний аналіз зазначених положень свідчить про те, що докази понесених стороною витрат на правову допомогу, або тих, які вона планує понести у зв`язку з розглядом справи, повинні бути надані суду стороною під час розгляду справи, або сторона повинна звернутися до суду із заявою про надання цих доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, але у будь-якому випадку така заява повинна бути зроблена стороною до ухвалення рішення, незалежно від того, в якому порядку здійснюється розгляд справи (загальному чи спрощеному).

На підтвердження цих вимог позивач надав договір № 39493634/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року, Додаткову угоду № 31970520 до Договору про надання правової допомоги № 39493634/01 від 02.01.2026, Акт надання послуг № 31970520 про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 16.02.2026 року.

Відповідно до акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 відповідно до договору про надання правової допомоги від 02.01.2026, № 39493634/01, додаткової угоди № 31970520, на підставі детального опису виконаних робіт (наданих послуг), сторони підтверджують надання правової допомоги на суму 5500 грн. зокрема: письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин 500 грн., правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика» - 1500 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості - 3000 грн., формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 500 грн. (а.с.9, 12, 14-19, 31).

З матеріалів справи слідує, що відповідач у відзиві на позов просили відмовити у стягнення витрат на правову допомогу посилаючись на їх не співмірність.

При визначенні та розподілі судових витрат суд враховує критерії, визначені положеннями ЦПК України: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Враховуючи характер спору, незначну складність справи, типовість справ та сталу судову практику, обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, принципи справедливості, розумності та співмірності, а також фінансовий стан сторін, суд вважає обґрунтованим зменшити заявлені позивачем витрати на правничу допомогу з 5500 грн. до 2500 грн. і стягнути зазначену суму з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2662,40 грн. (а.с.35)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 31970520 від 13.11.2021 у розмірі 19600 грн., з яких: 5600,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 14000,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками.

Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634, судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя