Рішення № 137950580, 06.07.2026, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1355/26

провадження № 2/445/1532/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кіпчарського О.М.

секретаря судового засідання Кшемінської О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

25.05.2026 року, через систему «Електронний суд» позивач, в інтересах якого діє представник Кукса К.О., звернувся до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.2024 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір № 215969153 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 7 100,00 грн. Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором, але останнім кредит не погашається. У зв`язку з порушенням умов договору, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 25 547,22 грн, що складається із 7100,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 14542,22 заборгованості по відсоткам, 355,00 грн заборгованість за комісією, 3550,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). У зв`язку із цим, позивач змушений звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за вказаним договором кредиту на користь ТОВ «Таліон Плюс», яке в свою чергу відступило право вимоги на користь ТОВ «Юніт капітал».

Як наслідок, просить стягнути із відповідача вищевказану заборгованість, а також судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою судді Золочівського районного суду Львівської області від 29.05.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зокрема доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Вказану ухвалу суду відповідачу скеровано 02.06.2026 року, яка повернута до суду, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.05.2024 року у справі № 755/4829/23, останній зазначив, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Окрім цього, Верховний Суд звертав увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Постанова ВП ВС від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), КГС ВС від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

На момент постановлення даного судового рішення від сторін не надходило заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Будь-яких інших заяв від сторін чи їх представників не надходило.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом вивчено наявні матеріали справи, досліджено письмові докази, оцінено доказ кожен окремо та в їх сукупності, внаслідок чого встановлено наступне.

17.12.2024 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір кредитної лінії № 215969153, за яким кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 7100,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Строк дії договору становить 30 днів, з подальшою пролонгацією дисконтного періоду, а нарахування процентів здійснюється за базовою процентною ставкою (0,98% в день) або дисконтною процентною ставкою (0,15% в день).

Вказаний договір підписано сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію», про що надано довідку про ідентифікацію.

Згідно паспорту споживчого кредиту продукту "Смарт" до договору № 215969153 від 17.12.2024 року кредит видається шляхом перерахування грошових коштів позичальнику, після заповнення заявки на сайті позикодавця чи в мобільному застосунку.

Відповідно до заявки на отримання грошових коштів в кредит від 17.12.2024 року сума кредиту 7 100,00 грн, яка має бути перерахована на картку позичальника 5355-28XX-XXXX-3095.

Відповідно до виписки ПАТ «ПУМБ» з банківської картки 5355-28XX-XXXX-3095, яка належить відповідачу, наданої за ухвалою про витребування доказів, 17.12.2024 року на рахунок відповідача зараховано 7100,00 грн.

Факт надання первісним кредитором кредиту у розмірі 7100,00 грн підтверджується також і відповідним платіжним дорученням від 17.12.2024 року, переказ відповідачу здійснено від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», призначення платежу кредитний договір від 17.12.2024 року № 215969153.

18.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/22, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 215969153 від 17.12.2024 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

04.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» було укладено договір факторингу № 04/1225-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Юніт капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 215969153 від 17.12.2024 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

До позовної заяви представником позивача долучено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за договором кредитної лінії № 215969153 від 17.12.2024 року, яка становить 25 547,22 грн, що складається із 7100,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 14542,22 заборгованості по відсоткам, 355,00 грн заборгованість за комісією, 3550,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Водночас, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 21 997,22 грн, що складається із 7100,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 14542,22 заборгованості по відсоткам.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів судом встановлено укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих у борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.

Вищевказаний договір № 215969153 від 17.12.2024, укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», містить суму основного зобов`язання, розмір відсотків за користування кредитними коштами та строки їх повернення і нарахування.

Враховуючи те, що за умовами зазначеного договору відповідач отримала кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих у кредит коштів всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Пунктом 4.3. договору кредиту визначено, що проценти нараховані після закінчення строку дії договору є процентами за користування чужими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання коштів позичальником, наявність заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, тому враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до матеріалів справи долучено наступні документи: договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги, акт прийому- передачі наданих послуг, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю Тимошенко О.О.

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, розгляд якої проводився в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, дійшов переконання, що заявлені представником позивача вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, а також, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а саме складення позовної заяви, а тому обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Керуючись ст. 509, 526, 527, 530, 623, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс, 10, заборгованість за кредитним договором № 215969153 від 17.12.2024 у розмірі 21 997,22 грн (двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто сім гривень 22 копійки), що складається із 7100,00 грн (сім тисяч сто гривень 00 копійок) заборгованості по тілу кредиту та 14 542,22 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок дві гривні 22 копійки) заборгованості по відсоткам.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс, 10, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок), а також 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.

Копію рішення суду негайно надіслати сторонам.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 06 липня 2026 року.

Суддя О.М. Кіпчарський