Рішення № 137947899, 11.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17695/22

Провадження № 2/752/241/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районних державної адміністрації про усунення перешкод користування квартирою шляхом примусового виселення осіб із квартир, -

присутні:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: Лушкін М.Ю. - адвокат (ордер серії АІ №1765983 від 23.12.2024р.)

відповідач 1: не з`явилась

представник відповідача 1: Пустовіт О.Ю. - адвокат (ордер серії ВІ №1106059 віл 29.09.2022р.)

відповідач 2: не з`явилась

представник відповідача 2: Пустовіт О.Ю. - адвокат (ордер серії ВІ №1177319 віл 06.11.2023р.)

відповідач 3: не з`явилась

представник відповідача 3: Пустовіт О.Ю. - адвокат (ордер серії ВІ №1177322 віл 06.11.2023р.)

відповідач 4: не з`явився

третя особа 1: ОСОБА_7

третя особа 2: не з`явилась

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районних державної адміністрації про усунення перешкод користування квартирою шляхом примусового виселення осіб із квартир та просить усунути для позивача перешкоди в користуванні її квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з неї відповідачів.

В обгрунтування позову зазначає, що є власником вказаної квартири на

підставі Договору дарування від 01.08.2022р. Разом з тим у квартирі були зареєстровані колишня дружина ОСОБА_7 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дочка колишньої дружини ОСОБА_7 ), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (діти дочки колишньої дружини ОСОБА_7 ), які зареєструвались незаконного, без дозволу власника квартири та незважаючи на той факт, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було вже розірвано, і вони не були членами сім`ї попереднього власника квартири ОСОБА_7 . На даний час позивач позбавлена можливості навіть безперешкодно потрапити всередину своєї квартири з огляду на той факт, що екземпляри ключів, наданих їй при даруванні квартири, не підходять до замків, встановлених у дверях такої квартири. За наявною інформацією у квартирі незаконно проживають відповідачі. При цьому жодному з відповідачу дозволу на вселення не надавалось ані колишнім власником квартири, ані власницею, яка володіє квартирою на сьогоднішній день. За весь час проживання у квартирі відповідачі не сплачували комунальні послуги, окрім плати за електроенергію, незважаючи на неодноразові рішення Голосіївського районного суду міста Києва та Апеляційного суду міста Києва про стягнення з них заборгованості за комунальні послуги. Довідкою про стан заборгованості з оплати комунальних послуг, виданою Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» №145 від 28.07.2022р., підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_2 обліковується заборгованість, яка у своїй сумі перевищує 196 088,44 грн. На даний час відповідачі чинять перешкоди позивачу в користуванні та розпорядженні майном, не бажають добровільно виселятись із її квартири. Позивач намагалась урегулювати наявну між сторонами конфлікту ситуацію в позасудовому порядку та направила 16.08.2022р. заяву-вимогу, відповідно до якої вимагали протягом 10-ти днів з дати отримання вимоги виселитись із квартири, однак вимога була проігнорована відповідачами.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.12.2022р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Від Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов Висновок №100-5059 від 09.05.2023р. про заперечення проти задоволення позовних вимог в частині виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Представником відповідача ОСОБА_3 поданий відзив на позовну заявку, за яким адвокат просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Сторона відповідача 2 не погоджується з твердженням позивача щодо незаконного вселення відповідачів до квартири АДРЕСА_1 . Зазначає з цього приводу, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 18.08.1993р. був укладений шлюб, який розірвано 28.02.2002р. Відповідно до довідки №1113 від 20.08.2016р. ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі, починаючи з 30.08.1994р. Отже, реєстрація ОСОБА_2 відбулася за час шлюбу із ОСОБА_7 . Також із вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_2 та зареєстрована у квартирі з 24.09.1998р., а діти ОСОБА_3 зареєстровані 16.05.2013р. ( ОСОБА_5 ) та 29.09.2005р. ( ОСОБА_4 ). З посиланням на положення ч. 2 ст. 156 ЖК України та враховуючи те, що ОСОБА_3 є донько ОСОБА_2 , яка, у свою чергу, є матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , адвокат відповідача 2 вказує,

що зазначені особи були зареєстровані до квартири відповідно без згоди власника, оскільки на час своєї реєстрації у квартирі були неповнолітніми особами. Щодо сплати комунальних послуг зазначає про те, що відповідачі беруть участь в утриманні квартири шляхом сплати за електроенергію та газопостачання. Відповідачі звертались до КП «Житлово-експлуатаційна організації -105 Голосіївського район» з проханням надати розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги, однак було надано відповідь про те, що минулий власник квартири ОСОБА_7 письмово розпорядився, що буде забирати та сплачувати квитанції самостійно. Отже, відповідачам було відмовлено в наданні розрахунку, а ОСОБА_7 умисно створив для відповідачів умови неможливості брати участь у витратах по утриманню квартири та прибудинкової території та проведенню ремонту. Щодо можливості реєстрації місця проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за місцем проживання батька ОСОБА_9 , то відповідач 2 повідомляє, що батько дітей зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а діти навчаються в гімназії АДРЕСА_4 , тобто на відстані двох кварталів від квартири.

Третя особа у справі ОСОБА_7 надав письмові пояснення на відзив на позовну заяву про виселення, за якими пояснює, що упродовж 9 років був у шлюбі з відповідачем 1. 03.03.1994р. було оформлено Договір купівлі-продажу квартири. Після придбання квартири, як зазначає третя особа, майже два роки займався її ремонтом, тому на той час не міг проживати в цій квартирі, а проживав сам в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_5 . Після реєстрації шлюбу з відповідачем 1 відповідач 1 не проживала із ОСОБА_7 , а продовжувала проживати у своїй квартирі в АДРЕСА_6 . Як тільки відповідач 1 переїхала до м. Києва з м. Кіровограда, вона знайшла місце розташування КП ЖЕО-105 і оманним шляхом без згоди ОСОБА_7 умовила паспортистку зареєструвати її в цій квартирі. Так, 30.08.1994р. відповідач 1 зареєструвалась у квартирі ОСОБА_7 без його згоди. Після цього відповідач 1, вигнавши рідну доньку ОСОБА_7 з його квартири, розпочала реєстрацію своєї доньки ОСОБА_10 , а в подальшому реєстрацію своїх онуків без згоди ОСОБА_7 . Третя особа звертає увагу на те, що на момент складання Договору дарування квартири в цій квартирі взагалі не було нікого зареєстровано. Також зауважує, що відповідачі не є його колишніми членами сім`ї.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що 23.05.2008р. уклала шлюб із ОСОБА_7 01.08.2022р. ОСОБА_7 подарував їй квартиру. Станом на день укладення цього Договору дарування жодних осіб у квартирі зареєстровано не було. Вказує, що є власником квартири на законних підставах, натомість відповідачі не мають жодних законних підстав для проживання в ній. Вони не є членами сім`ї позивача та ніколи такими не були, не мали із її сім`єю спільного бюджету, не були пов`язані спільним побутом та не були членами однієї родини. Згоди на проживання у квартирі вони не отримували, проте продовжують порушувати право позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном. Окрім того, позивач зазначає, що ОСОБА_9 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 168,6 кв.м., яка придбана за договором купівлі-продажу 28.05.2021р., та яке є спільною сумісною власністю з ОСОБА_3 . Отже, відповідачі можуть повністю забезпечити себе

житлом, зокрема, зареєструватись та проживати в ньому, однак умисно цього не роблять. На даний час відповідачі чинять перешкоди позивачу в користуванні та розпорядженні майном, не бажають добровільно виселятись із квартири.

За ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 02.10.2023р. зупинено провадження в даній справі до набрання рішенням у справі №752/13480/23 про визнання договору дарування недійсним, визнання за особами права користування житловим приміщенням, права на реєстрацію місця проживання та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання законної сили.

Ухвалою від 23.12.2024р. поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.

У додаткових письмових поясненнях сторона позивача підтримала свою позицію та наголосила на тому, що в даній справі, як на думку сторони, факт законності чи незаконності реєстрації ОСОБА_2 у квартирі не є предметом доказування, оскільки станом на дату укладення договору дарування відповідачі не були зареєстровані у квартирі.

Ухвалою суду від 24.03.2025р. зупинено провадження в даній справі до вирішення Київським апеляційним судом іншої справи №752/13480/22.

Ухвалою суду від 11.02.2026р. поновлено провадження в даній справи, призначено підготовче засідання.

За ухвалою суду від 04.05.2026р. закрито підготовче провадження, справу призначеного до судового розгляду по суті.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши учасників справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, позивачка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з Договору дарування квартири від 01.08.2022р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом О.А., зареєстровано в реєстрі за №377, та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Матеріали справи свідчать, що станом на день укладення Договору дарування у вказаній квартирі були відсутні зареєстровані особи.

Позивачка просить про виселення із квартири відповідачів, які в різні періоди були зареєстровані у квартирі, а саме: ОСОБА_2 з 30.08.1994р. по 04.07.2002р., ОСОБА_3 з 24.09.1998р. по 25.07.2022р., ОСОБА_4 з 29.09.2005р. по 25.07.2022р., ОСОБА_5 з 16.05.2013р. по 25.07.2022р.

Матеріали справи свідчать, що позивачка зверталась до відповідачів із заявою-вимогою про звільнення об`єкту приватної власності (квартири), однак відповідачами проігноровано цю заяву.

Адвокат відповідачів заперечує проти задоволення позовних вимог та виселення відповідачів, вказуючи на відсутність підстав для виселення.

Служба у справах дітей та сім`ї надала Висновок №100-5059 від 09.05.2023р., за яким заперечує проти задоволення позовних вимог в частині виселення ОСОБА_4 , 2005 р.н., та ОСОБА_5 , 2013 р.н.

Отже, відповідачі проживають у вказані квартирі без реєстрації в ній. Протилежного суду не наведено з відповідними підтверджуючими доказами.

При цьому слід зазначити, що Голосіївським районним судом міста Києва розглядалась справа №752/13480/22 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , малолітнього ОСОБА_5 , в особі його законного представника ОСОБА_3 , до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мінерт О.А. про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання за особами права користування житловим приміщенням, права на реєстрацію місця проживання та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання, за результатом розгляду якої в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2026р.

При розгляді справи №752/13480/22 судами було вказано на відсутність підстав для визнання за позивачами в цій справі права на користування квартирою, що належить на праві власності ОСОБА_1 , та зобов`язання здійснити в ній їх реєстрацію місця проживання, з огляду на користування ОСОБА_2 та членами її сім`ї спірним житловим приміщенням протягом тривалого часу після припинення сімейних стосунків з власником цього житла, не сплачуючи при цьому за отримані житлово-комунальні послуги, що призвело до виникнення значного боргу, перехід права власності на це житло до іншої особи, яка не надавала згоди на проживання в ньому, неможливість останньої використовувати свою власність на власний розсуд, наявність у позивачів іншого житлового приміщення, оцінивши втручання у право власності на предмет пропорційності.

За ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 34 Закону України «Про основні засади житлової політики» визначає, що держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону. Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти росії»). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13

травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно ст. 9 Житлового кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Частиною першою ст. 109 Житлового кодексу України було визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить

права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2018р. у справі №628/13030/13 зазначив, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Враховуючи встановлені обставини в даній справі, а також у справі №752/752/13480/22, де встановлено про відсутність підстав для визнання за позивачами (відповідачами в даній справі) права на користування квартирою, а також наведені вище норми законів, Конвенції, практику Європейського суду з прав людини, відповідачі підлягають виселенню із квартири АДРЕСА_1 .

Окрім того слід зазначити, що оцінюючи виселення відповідачів на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, суд вважає, що в даному випадку виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки в належній позивачу квартирі проживають особи, які не є членами сім`ї позивача, з якими відсутні будь-які письмові договори з приводу користування житлом, вимоги власника звільнити квартиру відповідачі ігнорують, натомість у власності сім`ї ОСОБА_11 перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 168,6 кв.м.

Тобто, виселення сім`ї відповідачів фактично позбавить їх права на житло у спірній квартирі, однак не позбавить їх такого права в цілому, так як сім`я забезпечена житлом.

З огляду на встановлене, суд критично відноситься до Висновку Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.05.2023р. №100-5059, оскільки виселення дітей не призведе до їх безпритульності та не позбавить їх права на житло.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі по 248,10 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районних державної адміністрації про усунення перешкод користування квартирою шляхом примусового виселення осіб із квартир задовольнити.

2. Усунути перешкоди для ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з неї ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_6 , по 248,10 (двісті сорок вісім грн. 10 коп.) грн. сплаченого судового збору з кожного

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 2: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 3: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач 4: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ), від імені якого діє законний представник ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа 1: ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Третя особа 2: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районних державної адміністрації (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 58, код ЄДРПОУ 37413735).

Повний текст рішення суду складено та підписано 22.06.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА