Рішення № 137938293, 03.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13769/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 13 травня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років, оформлене листом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 за вих. № 1156/25/7031 від 03.05.2026 р., про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, згідно абзацу першого пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Міністерство оборони України в особі уповноваженої Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років, надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій, згідно абзацу першого пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та видати посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 26.06.2023 по 22.10.2025 проходив службу добровольцем у складі Добровольчого формування Одеської міської територіальної громади «Муніципальна варта Одеси», яке перебувало в оперативному підпорядкуванні військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Під час проходження служби він безпосередньо виконував бойові розпорядження командирів відповідних військових частин, що підтверджується довідками командира добровольчого формування, контрактом, грамотою та іншими документами.

Позивач вказує, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413, має право на отримання статусу учасника бойових дій. Однак видана йому довідка за формою додатка 7 до Порядку не містить підтвердження достовірності викладених у ній відомостей командирами відповідних військових частин Сил територіальної оборони, що унеможливлює її використання для оформлення статусу учасника бойових дій.

На думку позивача, відсутність такого підтвердження зумовлена бездіяльністю командирів військових частин, а також розформуванням добровольчого формування та окремих військових частин, реорганізацією підрозділів і передачею їх архівів, що позбавило його можливості самостійно отримати належним чином оформлені документи. Позивач зазначає, що не має доступу до бойових розпоряджень та журналів бойових дій, які містять інформацію з обмеженим доступом.

Посилаючись на положення Законів України «Про основи національного спротиву», «Про оборону України», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 413, позивач вважає, що саме Міністерство оборони України зобов`язане забезпечити належне оформлення довідки шляхом підтвердження достовірності викладених у ній відомостей та створити умови для вирішення питання щодо надання йому статусу учасника бойових дій відповідною комісією. На цій підставі позивач просить суд захистити його права.

Позиція Міністерства оборони України обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги до Міністерства оборони України посилаються на лист-відмову командира військової частини НОМЕР_1 . До позову додані тільки докази направлення 08.05.2026 року заяви позивача саме на адресу Міністерства оборони України, тобто за три дні до подачі позову до суду. При цьому, позивач не зазначає яким саме рішенням Міністерства оборони України на його думку порушено його права (номер, дата). Позивачем не надано жодного доказу щодо його звернення до Міністерства оборони України із відповідною заявою та існування рішення яким міністерство відмовило позивачу. З урахуванням викладеного, а саме відсутності доказів порушення прав та інтересів позивача рішеннями Міністерства оборони України, як і доказів існування оскаржуваного (без номеру та дати) рішення, просить суд прийти до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправним бездіяльності та визнання протиправним рішення Міністерства оборони України

Позивач в обґрунтуванні позовних вимог стверджує, що він має право на отримання статусу учасника бойових дій за умови виконання завдань без перебування безпосередньо в районах бойових дій, з урахуванням того, що з 24.02.2022 по теперішній час в країні діє воєнний стан, а відтак виконання бойових (спеціальних) завдань не обмежується лінією бойового зіткнення чи районами ведення бойових дій.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що право на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виникає лише за умови безпосередньої участі особи у бойових діях або заходах із забезпечення оборони України під час перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій.

На думку відповідача, системний аналіз положень Закону № 3551-ХІІ, Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413, постанови Кабінету Міністрів України № 168 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям свідчить, що визначальними критеріями для підтвердження безпосередньої участі є характер виконуваних бойових (спеціальних) завдань, їх виконання у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, а також належне документальне підтвердження таких обставин.

Відповідач зазначає, що місто Одеса та Одеська міська територіальна громада у період проходження позивачем служби не були віднесені до районів ведення воєнних (бойових) дій відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309.

Крім того, відповідач вказує, що матеріали справи не містять належних документів, які підтверджують виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема бойових наказів, розпоряджень або інших документів, передбачених законодавством. За таких обставин у відповідача відсутній обов`язок щодо оформлення та видачі довідки за формою, передбаченою додатком 6 до Порядку № 413, яка є підставою для розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.

На підтвердження своєї правової позиції відповідач посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23 та від 17.02.2026 у справі № 200/7237/24.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

28 травня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19 червня 2026 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів д матеріалів справи.

Станом на 03 липня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивачки та відповідача, третіх осіб, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 26.06.2023 р. по 22.10.2025 р. відповідно до укладеного контракту № 976 проходив службу в якості добровольця у складі добровольчого формування Одеської міської територіальної громади (далі ДФ ОМТГ) «Муніципальна варта Одеси».

За період свого існування ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» перебувало в оперативному підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 бригада ТрО), військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 бригада ТрО), військової частини НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 бригада ТрО), військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 бригада ТрО) Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Під час проходження служби в якості добровольця в ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» позивач ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у захисті важливих об`єктів критичної інфраструктури міста Одеси та виконував: бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 об ТрО НОМЕР_5 Обр ТрО) № 3/785/БР/ДСК від 18.07.2023 р., № 1/78/БР/ДСК від 12.01.2024 р.; бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 об ТрО НОМЕР_5 Обр ТрО) № 3/786/БР/ДСК від 18.07.2024 р.; бойові розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 № 24/1739/БР/ДСК від 26.05.2024 р., № 24/1022/БР/ДСК від 10.06.2024 р., № 24/3401/БР/ДСК від 24.11.2024 р., № 24/3655/БР/ДСК від 19.12.2024 р., № 24/3706/БР/ДСК від 25.12.2024 р., № 25/5/ БР/ДСК від 01.01.2025 р., № 25/123/БР/ДСК від 15.01.2025 р., № 25/186/БР/ДСК від 22.01.2025 р., № 25/291/БР/ДСК від 06.02.2025 р., № 25/371/БР/ДСК від 12.02.2025 р., № 25/406/БР/ДСК від 24.02.2025 р., № 25/743/БР/ДСК від 24.04.2025 р., № 25/880/БР/ДСК від 19.05.2025 р., № 25/1474/БР/ДСК від 11.09.2025 р., в підтвердження чого позивачем додано копію довідки за звичайною формою для подання за місцем вимоги, видану командиром ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» ОСОБА_3 за вих. № 1716-10/25 від 22.10.2025 р.; копію довідки за вих. № 1016-10/25 від 22.10.2025 р., оформленої згідно з додатком 7 до Порядку (в редакції згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 837 від 12.07.2024), на обороті якої командиром відповідної військової частини Сил НОМЕР_9 не проставлена відмітка про підтвердження достовірності внесення даних; копію грамоти від командира військової частини НОМЕР_10 від 14.03.2024 р., якою ОСОБА_1 як доброволець ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» був нагороджений до Дня українського добровольця; копію контракту тощо.

Як вказує позивач, видана позивачу ОСОБА_1 командиром ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» ОСОБА_3 довідка за вих. № 1016-10/25 від 22.10.2025 р., за формою згідно з додатком 7 до Порядку (в редакції згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 837 від 12.07.2024) не відповідає критерію заповнення довідки про безпосередню участь в якості добровольця територіальної громади у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, - оскільки в ній відсутнє підтвердження достовірності зазначених в ній даних командирами відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил.

Тобто, через відсутність на зворотній стороні відповідної відмітки командира в/ч НОМЕР_9 на наявній у ОСОБА_1 довідці за формою згідно з додатком 7 до Порядку, про виконання позивачем бойових завдань, вказана довідка формально не відповідає критеріям оформлення форми 7, і тому ОСОБА_1 позбавлений можливості надати відповідній комісії (міжвідомчій комісії) оформлену за правилами Порядку довідку про його безпосередню участь в бойових діях для оформлення статусу учасника бойових дій.

Як зазначає позивач, належним чином оформлену згідно з додатком 7 (з обов`язковим підтвердженням достовірності даних про виконання бойових розпоряджень та завдань командиром військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил) довідку про безпосередню участь в бойових діях позивач ОСОБА_1 одержати не може через бездіяльність командирів відповідних військових частин СТрО ЗСУ, яка полягає у не підтвердженні достовірності даних про безпосереднє виконання ним бойових розпоряджень та завдань у оформленій командиром ДФ ОМТГ «Муніципальна варта Одеси» довідці за вих. № 1016-10/25 від 22.10.2025 р., оформленій згідно з додатком 7 до Порядку (в редакції згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 837 від 12.07.2024).

Як вбачається з відповіді командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 за вих. № 1156/25/7031 від 03.05.2026 р. на звернення позивача від 23.04.2026 року стосовно надання йому довідки про безпосередню участь добровольця територіальної громади у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської федерації проти України, повідомлено наступне: «- військові частини НОМЕР_4 та НОМЕР_6 , в підпорядкуванні яких перебувало добровольче формування Одеської міської територіальної громади "Муніципальна варта Одеси" до 31.07.2025, наразі не існують як окремі військові частини (внаслідок проведення організаційно-штатних заходів), відповідно журнали ведення бойових дій передані на архівне зберігання до відповідних органів;

- за час перебування добровольчого формування Одеської міської територіальної громади "Муніципальна варта Одеси" в підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_1 , в журналі ведення бойових дій відображені відомості в частині виконання завдань мобільними вогневими групами 07.09.2025, але колишнім командиром добровольчого формування Одеської міської територіальної громади "Муніципальна варта Одеси" при наданні доповідей не зазначались відомості стосовно добровольців, які були безпосередньо залучені до виконання завдань, визначених бойовими розпорядженнями командира військової частини НОМЕР_1 ;

- додаток 7 до "Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 № 837) передбачає підпис командира добровольчого формування;

- відповідно до методичних рекомендацій щодо дій посадових осіб при наданні статусу учасника бойових дій добровольцям ДФТГ, затверджених командувачем Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 20.03.2026, які визначають порядок дій посадових осіб, командир ДФТГ має подати клопотання про надання добровольцю статусу учасника бойових дій або виготовити довідку за формою 7 згідно з додатком до порядку № 413 та подати командиру військової частини СТРО ЗС України для підтвердження достовірності відомостей.

Наказом командира військової частини НОМЕР_11 від 22.10.2025 розформовано добровольче формування Одеської міської територіальної громади "Муніципальна варта Одеси".

Враховуючи вищезазначене та відсутність інших доказів особистої участі заявника в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил), видача довідки не є можливою.».

Вважаючи протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років, оформлене листом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 за вих. № 1156/25/7031 від 03.05.2026 р., про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, згідно абзацу першого пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частинами 1 та 2 статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Як гарантовано частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Виходячи з преамбули Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій регламентовані, зокрема, приписами Закону №3551-ХІІ.

Згідно із статті 5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь:

в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення,

у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів,

у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів.

Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця.

Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Подібний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.

Механізм надання статусу учасника бойових дій визначений Порядком № 413.

Згідно положень підпункту 4 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, є довідка за формою згідно з додатком 6.

Заявники, зазначені в абзаці першому цього підпункту, за власним бажанням можуть додавати інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 413, для надання статусу учасника бойових дій документи подаються командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи чи організації стосовно заявників, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, або самостійно заявником з їх числа - у разі неподання таких документів відповідним командиром (начальником).

Водночас пунктом 8 Порядку № 413 прямо встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані протягом 30 календарних днів з дня участі таких осіб у виконанні бойових (службових) завдань подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6 або додатком 7 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву.

Заява може подаватися: у паперовій формі за формою згідно з додатком 8: безпосередньо комісії (міжвідомчій комісії), у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв`язку; через центр (заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 та 25 частини першої статті 6 Закону); в електронній формі заявниками з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону засобами Порталу Дія (для законних представників або уповноважених осіб зазначених осіб за наявності технічної можливості) або засобами Реєстру.

Подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія може громадянин України, засобами Реєстру - громадянин України, іноземець або особа без громадянства (за наявності реєстраційного номеру облікової картки платника податків).

Заявники, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій яким приймається відповідними комісіями розвідувальних органів, можуть подавати заяву на адресу такої комісії виключно у паперовій формі за формою згідно з додатком 8.

Пунктом 14 Порядку № 413 визначено, що до заяви в електронній формі додаються за наявності електронні копії оригіналів паперових документів, визначених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, шляхом їх завантаження заявником для подальшого опрацювання комісією.

У разі відсутності документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, вони витребовуються комісіями у порядку, передбаченому пунктом 22 цього Порядку.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 413 комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 із відповідним змістом про участь особи у заходах, визначених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, є необхідною передумовою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій відповідною комісією.

Водночас підстави внесення інформації до такої довідки та її зміст підлягають перевірці на відповідність вимогам законодавства, у тому числі в межах здійснення судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень.

Обов`язок командира (начальника) військової частини щодо подання такої довідки виникає лише за умови наявності підтверджених належними документами фактів безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Крім того, відповідно до пункту 1 постанови КМУ № 168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Разом із тим, особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій території України або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення таких заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Крім того, окремо передбачено можливість збільшення розміру додаткової винагороди (але не більше ніж до 50 000 гривень) для військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органів військового управління або штабів угруповань військ, у тому числі поза районами ведення бойових дій, за умови здійснення ними оперативного (бойового) управління підрозділами, що ведуть бойові дії.

Отже, системний аналіз пункту 1 Постанови № 168 свідчить, що законодавець чітко розмежував поняття:

загальне виконання бойових (спеціальних) завдань у період воєнного стану, за яке виплачується додаткова винагорода до 30 000 гривень;

безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони з обов`язковим перебуванням у районах їх ведення (здійснення), що є підставою для збільшення винагороди до 100 000 гривень.

Таке розмежування має правове значення для оцінки характеру участі військовослужбовця у виконанні військового обов`язку та не допускає ототожнення будь-якого виконання завдань у період воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Крім того, згідно з статтею 9 Закону № 2011-ХІІ, Указу Президента України № та постанови КМУ № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 затверджено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260).

Порядок № 260 доповнено новим розділом «XXXIV. Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25 січня 2023 року - застосовується з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у цьому розділі.

Військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Таким чином, Порядок № 260, прийнятий на виконання постанови КМУ № 168, також закріплює диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, зокрема з урахуванням факту безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення. Отже, як постанова КМУ № 168, так і Порядок № 260 послідовно розмежовують загальне виконання завдань у період воєнного стану та безпосередню участь у збройному конфлікті, що має істотне значення для правової оцінки характеру участі позивача.

Крім того, пунктом 3 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXIV Порядку №260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Отже, у своєму системному взаємозв`язку положення Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

При цьому нормативне розмежування розмірів додаткової винагороди (100 000, 50 000 та 30 000 гривень) не має суто фінансового характеру, а залежить від фактичних обставин, інтенсивності та умов залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема від характеру таких завдань і території їх здійснення.

Виплата у розмірі 100 000 гривень поставлена у залежність від встановлення факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення.

Натомість виконання бойових (спеціальних) завдань поза межами таких районів або здійснення завдань забезпечувального чи охоронного характеру, що зумовлює виплату додаткової винагороди у меншому розмірі (30 000 гривень), саме по собі не може розцінюватися як безпосередня участь у бойових діях.

Таким чином, лише сукупність установлених обставин щодо характеру виконуваних завдань, території їх здійснення та їх належного документального підтвердження відповідно до вимог законодавства є передумовою виникнення обов`язку щодо оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і, відповідно, підставою для подальшого розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.

У цьому контексті заслуговує на увагу і постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» (далі постанова КМУ № 1364), якою встановлено механізм формування єдиного переліку таких територій. Відповідно до зазначеної постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних військових адміністрацій; у ньому визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації, а сам перелік підлягає регулярному оновленню.

Сам факт запровадження воєнного стану на всій території України та його тривалий характер не є визначальним для оцінки участі особи в бойових діях. Правовий режим воєнного стану є загальнодержавним, однак райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються окремими рішеннями уповноважених суб`єктів та мають конкретний територіальний характер.

Отже, нормативне регулювання чітко розмежовує загальну дію воєнного стану та конкретні території, які мають статус районів ведення воєнних (бойових) дій.

Разом із тим, суд враховує, що відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій», чинних у період виконання позивачем зазначених в позові дії, місто Одеса не визначалося як район ведення воєнних (бойових) дій.

Варто також зауважити, що запровадження та дія воєнного стану на всій території України не ототожнюються з веденням активних бойових дій у кожному регіоні держави. Нормативне визначення таких районів здійснюється у встановленому порядку відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, а також у межах механізму формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані.

Окрім того, системний аналіз положень Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 свідчить, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення до охорони об`єктів критичної інфраструктури чи виконання завдань протиповітряного прикриття поза районами ведення воєнних (бойових) дій саме по собі не створює правових підстав для визнання відповідної діяльності безпосередньою участю у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні, що суперечило б принципу справедливості та рівності правового статусу військовослужбовців.

Відсутність установленого факту виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених відповідними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, а також відсутність у матеріалах справи інформації та документів, передбачених законодавством і локальними актами (бойових наказів, розпоряджень, доручень, рішень Головнокомандувача Збройних Сил України чи начальника Генерального штабу Збройних Сил України, які підтверджують перебування у складі діючих угруповань або в районах ведення бойових дій), виключає виникнення у відповідача обов`язку щодо оформлення та видачі довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413.

Тобто, виходячи з положень пункту 19 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, вбачається, що статус учасника бойових дій надається особам з числа військовослужбовців, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за умови перебування безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій та у період здійснення зазначених заходів.

При цьому, судом встановлено, що територіально, позивач перебував в м. Одеса та відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» м. Одесу та Одеську область на момент виникнення спірних правовідносин не було віднесено до районів ведення воєнних (бойових) дій.

При цьому, згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, Одеська міська територіальна громада не відносилась і не відноситься до територій можливих бойових дій, активних бойових дій або тимчасово окупованих.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів.

Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця.

Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення.

У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку.

Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні, що суперечило б принципу справедливості та рівності правового статусу військовослужбовців.

Аналогічна позиція відповідає правовим висновкам викладеним Верховним Судом в постанові від 17 лютого 2026 року по справі №200/7237/24.

Щодо суті заявлених позовних вимог та правової природи даного спору, суд зазначає наступне.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яке, на його думку, оформлене листом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2026 року № 1156/25/7031, а також зобов`язати Міністерство оборони України надати йому статус учасника бойових дій.

Разом з тим судом встановлено, що лист командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2026 № 1156/25/7031 не є рішенням комісії Міністерства оборони України про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, а містить лише відповідь на звернення позивача щодо неможливості оформлення довідки за формою згідно з додатком 7 до Порядку № 413 у зв`язку з відсутністю необхідних підтверджуючих документів.

Матеріалами справи також підтверджено, що із заявою безпосередньо до Міністерства оборони України позивач звернувся лише 08.05.2026 року, тобто за декілька днів до звернення до суду.

Після відкриття провадження у справі позивачем подано відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 № 220/13/143, згідно з якою питання щодо визнання позивача учасником бойових дій відповідно до вимог пункту 12 Положення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10.11.2022 № 369, належить до компетенції комісії військової частини НОМЕР_11 , у зв`язку з чим подані позивачем документи були направлені за належністю.

Таким чином, доказів того, що Комісією Міністерства оборони України приймалося будь-яке рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, матеріали справи не містять.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналізуючи наведені положення КАС України, слід зазначити, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право/інтереси особи в публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. При цьому, слід зазначити, що поняття "дії" передбачає певні активні вчинки, а "бездіяльність" пасивну поведінку суб`єкта владних повноважень, невчинення будь-яких дій ані правомірних, ані протиправних.

У контексті наведеного слід визначити, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги. Законодавець передбачив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Отже, обов`язковою умовою судового захисту є існування рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо порушують права позивача.

Оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів прийняття Міністерством оборони України або його Комісією рішення про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій, а матеріали справи свідчать лише про направлення його документів для розгляду за належністю до комісії військової частини НОМЕР_11 , суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду відсутній предмет оскарження щодо Міністерства оборони України.

За таких обставин позивач не довів факту порушення Міністерством оборони України його прав чи законних інтересів, що відповідно до статей 5, 72, 77 КАС України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у даній справі судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 ).

Відповідач: Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, Київська область, 03049, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя С.О. Cтефанов

.