Ухвала суду № 137928627, 15.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 6/759/483/26

ун. № 759/17171/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Біляка М.О., за участю боржника, ОСОБА_1 , представника боржника, адвоката Джуса Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Позиція заявника

22 травня 2026 року через до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява ОСОБА_1 , подана 11 травня 2026 року адвокатом Джусом Д.В., заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Заява обґрунтована тим, що:

12 квітня 2017 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 759/17171/14-ц, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42 408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548 772,07 гривень та 2 344,41 гривень судового збору;

27 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову, якою вказане рішення залишив без змін; постанова набрала законної сили 27 червня 2018 року;

16 листопада 2020 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою замінив стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», що надалі перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»;

24 квітня 2026 року Святошинський районний суд міста Києва повідомив представника боржника, що рішення суду від 12.04.2017 набрало законної сили 28 травня 2020 року; 13 січня 2022 року від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшла заява про видачу виконавчого листа; виконавчий лист стягувач не отримував;

30 квітня 2026 року Святошинський районний суд міста Києва повідомив представника боржника, що дата набрання законної сили рішенням від 12.04.2017 була проставлена помилково; у дійсності рішення набрало законної сили 27 червня 2018 року

строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 27 червня 2021 року, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

У судовому засіданні боржник та його представник вимогу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, підтримали з підстав, викладених у заяві, просили заяву задовольнити.

Позиція стягувача

Стягувач проти задоволення заяви заперечив. 04 червня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшли заперечення на заяву, подані 27 травня 2026 року.

Заперечення обґрунтовані тим, що

згідно з відповіддю Святошинського районного суду міста Києва від 24.04.2026 рішення набрало законної сили 28 травня 2020 року; 13 січня 2022 року від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшла заява про видачу виконавчого листа; виконавчий лист стягувач не отримував;

рішення суду від 12.04.2017 дотепер не виконане; виконавчий лист до примусового виконання не пред`являвся.

З урахуванням викладеного, в задоволенні заяви стягувач просив відмовити.

У судове засідання представник стягувача не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінету (т. 3, а.с. 27).

Позиція Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Будь-яких пояснень чи заперечень щодо заяви Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» не подало.

ІІ. Процесуальні дії суду

03 червня 2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження за заявою, в якій призначив судове засідання на 15 червня 2026 року.

08 червня 2026 року представник боржника, адвокат Джус Д.В., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 15 червня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Заява надійшла до суду 15 червня 2026

Зазначену заяву суд задовольнив, про що 15 червня 2026 року в судовому засіданні постановив ухвалу без оформлення окремого документа.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка стягувача і боржника в судове засідання для розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є перешкодою для розгляду заяви.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

12 квітня 2017 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 759/17171/14-ц, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42 408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548 772,07 гривень та 2 344,41 гривень судового збору (т. 2, а.с. 10-12, т. 3 а.с. 10-11).

27 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову, якою вказане рішення залишив без змін; постанова набрала законної сили 27 червня 2018 року (т. 2, а.с. 77-81, т. 3 а.с. 12-14).

28 травня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою рішення суду від 12.04.2017 і постанову суду від 27.06.2018 залишив без змін (т. 3, а.с. 114-117).

16 листопада 2020 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою замінив стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (т. 2, а.с. 148-149, т. 3 а.с. 15).

Відповідно до протоколу № 1706 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» від 25.07.2024 вказане Товариство змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (т. 3, а.с. 16).

13 січня 2022 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про видачу виконавчого листа у справі № 759/17171/14-ц, подана 11 січня 2022 року (т. 2, а.с. 224, 226).

Згідно з листом Святошинського районного суду міста Києва № 759/17171/14-ц/15600/2026 від 24.04.2026 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.04.2017 набрало законної сили 28.05.2020; 13 січня 2022 до суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про видачу виконавчого листа (т. 2, а.с. 231, т. 3, а.с. 19).

Згідно з листом Святошинського районного суду міста Києва № 759/17171/14-ц/16601/2026 від 30.04.2026 відмітка про набрання рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12.04.2017 законної сили за постановою касаційної інстанції була проставлена помилково; станом на день подання відповіді внесена коректна дата набрання рішенням законної сили (т. 2, а.с. 232, т. 3, а.с. 21).

У матеріалах справи наявний виконавчий лист у справі № 759/17171/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42 408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548 772,07 гривень та 2 344,41 гривень судового збору; рішення набрало законної сили 27 червня 2018 року; строк пред`явлення виконавчого листа до виконання 27 червня 2021 року.

ІV. Мотиви суду

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При цьому для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки та врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

У доктрині процесуального права розмежовують дві групи підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню: процесуально-правові та матеріально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Разом з цим законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в справі № 824/2/22 від 21 грудня 2023 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час ухвалення постанови Апеляційного суду міста Києва, 27 червня 2018 року) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

V. Оцінка і висновки суду

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий лист № 759/17171/14-ц таким, що не підлягає виконанню, з огляду на сплив строку пред`явлення його до виконання.

Суд погоджується з доводами боржника та його представника, що рішення Святошинського районного суду міста Києва № 759/17171/14-ц від 12 квітня 2017 року набрало законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, а саме 27 червня 2018 року. Указана дата набрання рішенням законної сили цілком узгоджується з приписами ст. 273, 384 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався 28 червня 2018 року і закінчився (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, визначених у ст. 124 ЦПК України) 29 червня 2021 року.

Отже, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувач пропустив.

Наведена обставина є самостійною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Доводи стягувача про набрання рішенням законної сили з 28 травня 2020 року (день ухвалення постанови судом касаційної інстанції) суд відхиляє. Зазначені доводи не відповідають статтям 273, 384 ЦПК України і спростовуються листом Святошинського районного суду міста Києва від 30.04.2026 та виконавчим листом, наявним у матеріалах справи.

З аргументами стягувача про наявність у нього права на примусове стягнення за виконавчим листом суд не погоджується.

16 листопада 2020 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою замінив стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», що надалі перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» є кредитором боржника більш ніж п`ять з половиною років. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив майже п`ять років тому.

За цей час виконавчий лист Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» не отримувало, жодних дій, спрямованих на виконання рішення, не вчиняло, із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не зверталося. Будь-яких причин чи пояснень своєї пасивної поведінки Товариство не зазначило.

Наведена тривала бездіяльність стягувача, з огляду на відсутність об`єктивних причин, які унеможливлювали б примусове виконання рішення суду, породжує правову невизначеність, що вочевидь не відповідає конституційному принципу верховенства права. За відсутності конкретних заходів, ужитих стягувачем для примусового виконання рішення, тягар очікування їх вжиття не може покладатися на боржника.

З огляду на викладене, суд задовольняє заяву повністю.

VІ. Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, представник боржника просив стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом заяви з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

На підтвердження суми витрат представник боржника надав:

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1568, видане адвокату Джусу Денису Васильовичу Радою адвокатів Рівненської області 31.01.2019 (т. 3, а.с. 8);

ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2190340 від 06.05.2026 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Джусом Денисом Васильовичем, який діє в складі Адвокатського об`єднання «Дія Закону», у Святошинському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суді, Верховному Суді (т. 3, а.с. 8);

договір про надання правничої (правової) допомоги № 06-05/26, укладений між адвокатом Адвокатським об`єднанням «Дія Закону» та ОСОБА_2 (клієнтом) 06.05.2026 (т. 3, а.с. 22).

За змістом п. 1.1. договору адвокат приймає на себе зобов`язання в період дії цього договору представляти інтереси клієнта у Святошинському районному суді міста Києва, а в разі необхідності У Київському апеляційному суд, Верховному Суді з питань, пов`язаних з поданням та розглядом заяви про визнання виконавчого листа, виданого на примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 759/17171/14-ц таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з п. 3.2. договору сторони узгодили такий розмір і складові гонорару на стадії супроводження справи в суді першої інстанції:

правнича консультація, узгодження правової позиції з клієнтом, аналіз матеріалів справи, формування правової позиції у справі: кількість годин 1, вартість 2 000,00 гривень;

підготовка та подання заяви про визнання виконавчого листа, виданого на примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 759/17171/14-ц таким, що не підлягає виконанню: кількість годин 3, вартість 6 000,00 гривень;

підготовка та подання необхідних заяв з процесуальних питань: кількість годин 2, вартість 4 000,00 гривень;

участь орієнтовно у двох судових засіданнях у Святошинському районному суді міста Києва: кількість годин 4, вартість 8 000,00 гривень.

Усього: кількість годин 10; вартість 20 000,00 гривень;

Також представник боржника попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого сума витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000,00 гривень; складові ідентичні тим, що зазначені у п. 3.2. договору (т. 3, а.с. 9).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечило. У запереченнях на заяву зазначило, що сума витрат у 20 000,00 гривень є завищеною, неспівмріною зі складністю справи і не відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт. Зокрема, зазначило, що окреме врахування консультації як самостійної послуги адвоката є безпідставним, заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є стандартною та не містить складної чи нової аргументації, складання заяв з процесуальних питань не потребує значного часу, участь адвоката в судових засіданнях не є обов`язковою.

З наведеними доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» суд погоджується частково.

Зокрема, суд критично оцінює такий вид адвокатської послуги як «правнича консультація, узгодження правової позиції з клієнтом, аналіз матеріалів справи, формування правової позиції у справі», адже договір про надання правничої допомоги був укладений 06 травня 2026 року. Водночас матеріали справи містять підтвердження, що адвокат Джус Д.В. представляв інтереси боржника і раніше, що підтверджується адвокатськими запитами до Святошинського районного суду міста Києва і відповідями на них. Відтак адвокат був достеменно обізнаний з обставинами цієї справи.

Доводи представника боржника про необхідність стягнення витрат за підготовку та подання необхідних заяв з процесуальних питань суд відхиляє, адже будь-яких заяв з процесуальних питань адвокат Джус Д.В. у цій справі не подавав.

Суд також ураховує, що у справі відбулося одне судове засідання, яке тривало 38 хвилин. Відтак суму витрат за участь адвоката в судових засіданнях суд визнає обґрунтованою частково.

За таких обставин, суд уважає реальним та необхідним розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 гривень.

З огляду на те, що суд задовольнив заяву повністю, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 гривень підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь боржника.

Керуючись статтями 133, 137, 141, 258-261, 353-355, 432 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задовольнити повністю.

Визнати виконавчий лист № 759/17171/14-ц, виданий Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42 408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548 772,07 гривень та 2 344,41 гривень судового збору, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повна ухвала суду складена 22 червня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко