Рішення № 137925980, 22.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/955/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом першого заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18)

в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України (03168, м. Київ, вул. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022),

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15; код ЄДРПОУ 43015722)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Федевича Віталія Стефановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Концерн "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" (65012, Одеська обл., м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1; код ЄДРПОУ ВП 35123222),

про розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії;

представники учасників справи:

від прокуратури - Маркевич А. М.,

від позивача-1 - не з`явився,

від позивача-2 - Дудник О. С.,

від відповідача - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1, Міноборони) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - позивач-2, Регіональне відділення) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Федевича Віталія Стефановича (далі - відповідач, Підприємець), в якому просить суд:

1) стягнути з Підприємця на користь держави в особі Регіонального відділення грошові кошти у розмірі 68 369,21 грн, з яких: 61 821,49 грн заборгованості з орендної плати за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2025 № 209840912416; 5 428,84 грн пені, нарахованої відповідно до п. 3.8 зазначеного договору; 588,10 грн інфляційних втрат; 530,78 грн 3% річних;

2) розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2025 № 209840912416, укладений між Регіональним відділенням, Підприємцем та Концерном "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс", предметом якого є частина будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32;

3) зобов`язати Підприємця повернути балансоутримувачу - Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" частину будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32, на умовах та у порядку, визначених Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2025 № 209840912416.

В обґрунтування позову Прокурор покликається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2025 № 209840912416. Також зазначає про бездіяльність органів, уповноважених на захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Ухвалою від 23.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/955/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.04.2026, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву, за клопотанням прокурора залучено до участі у справі Концерн "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів (далі - третя особа, Концерн).

Ухвалою від 22.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.05.2026.

18.05.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 27.05.2026 о 09:20.

26.05.2026 відповідач подав через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі та про відкладення розгляду справи. Також подав відзив на позовну заяву, в якому просить, зокрема, поновити строк на його подання, аргументуючи це тим, що фактично не був обізнаний про наявність та розгляд даної справи, не мав можливості реалізувати свої процесуальні права, так як у період з грудня 2025 р. по травень 2026 р. проходив військово-лікарські комісії (ВЛК) та медичні обстеження, а за результатами проходження ВЛК 04.05.2026 отримав висновок про непридатність.

Вказані клопотання та відзив були зареєстровані канцелярією суду напередодні судового засідання, в якому мало відбутися проголошення судового рішення та яке було призначено на 27.05.2026 о 09:20.

З метою розгляду заяв та клопотань, поданих відповідачем, а також повного та всебічного розгляду справи, суд 27.05.2026 повернувся до стадії дослідження доказів та оголосив перерву в засіданні до 22.06.2026. Водночас, виключних підстав для повернення до стадії підготовчого провадження у справі суд не встановив, у зв`язку з чим відповідне клопотання, що надійшло від Підприємця, суд залишив без задоволення.

22.06.2026 від Підприємця надійшли додаткові письмові пояснення, в яких було заявлено клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення спірної заборгованості. Відповідач пояснив, що сума заборгованості, яка є предметом позовних вимог, наразі повністю погашена.

У судовому засіданні, яке відбулось 22.06.2026, представник прокуратури та представник позивача-2 не заперечували проти закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення грошових коштів. При цьому наполягали на задоволенні решти позовних вимог про розірвання договору та зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди.

Позивач-1, відповідач та третя особа явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 22.06.2026 суд задовольнив клопотання відповідача про закриття провадження у справі, викладене у письмових поясненнях за вх. № 21573/26 від 22.06.2026. Вказаною ухвалою було закрито провадження у справі № 916/955/26 в частині вимог про стягнення з відповідача 61 821,49 грн заборгованості з орендної плати, 5 428,84 грн пені, 588,10 грн інфляційних втрат та 530,78 грн 3% річних.

Відзив на позову заяву суд залишив без розгляду, керуючись при цьому наступними мотивами.

Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

За ч. 1 ст. 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копії відзиву та доданих до нього документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.03.2026 суд запропонував відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

За приписами п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Так, ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до його електронного кабінету та вважається врученою 24.03.2026.

Враховуючи викладене, відповідач мав право подати до суду відзив на позовну заяву не пізніше 08.04.2026.

Однак, відзив було надіслано відповідачем до суду 26.05.2026, тобто з пропуском строку на 48 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вже було зазначено, клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідач мотивує тим, що фактично не був обізнаний про наявність та розгляд даної справи, не мав можливості реалізувати свої процесуальні права, так як у період з грудня 2025 р. по травень 2026 р. проходив військово-лікарські комісії (ВЛК) та медичні обстеження, а за результатами проходження ВЛК 04.05.2026 отримав висновок про непридатність.

При цьому відповідач стверджує, що факт наявності зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", не свідчить про фактичне ознайомлення особи із процесуальними документами.

Вказані доводи відповідача суд відхиляє, оскільки відповідно до вже згаданого вище по тексту рішення пункту 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення вважається день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідне повідомлення суд отримав, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу від 24.03.2026 (а.с. 50).

При цьому ознайомлення зі змістом документів, які надходять від суду до електронного кабінету учасника справи, не має вирішального значення у даному випадку, оскільки таке ознайомлення залежить виключно від поведінки самого відповідача, є прерогативою останнього й не може впливати на процесуальні наслідки його пасивної поведінки.

Доказів неможливості реалізувати свої процесуальні права через стан здоров`я відповідач також не надав.

Відтак, наведені відповідачем причини пропуску строку на подання відзиву не визнаються судом поважними.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Схожі за змістом положення містяться у ч. 2 ст. 178 ГПК України, відповідно до якої у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд залишив без задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та, відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, розглянув справу за наявними матеріалами.

22.06.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1 1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Отже, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідну правову позицію з цього приводу було висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, яка у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов`язковою при застосуванні аналогічних норм права.

У пункті 79 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 80 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 вищезазначеної постанови зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у т.ч. корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Відповідно до п. 1 Положення «Про Регіональне відділення Фонду державного майна України», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 № 678, Регіональне відділення Фонду державного майна України є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Таким чином, одним з органів державної влади, до компетенції яких віднесені повноваження у спірних правовідносинах та який зобов`язаний вживати заходи з метою захисту порушених інтересів держави, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, яке виступає стороною Договору.

Як вказує Прокурор, про укладення Договору йому стало відомо за результатами моніторингу електронної торгової системи, після чого з метою встановлення стану виконання умов Договору було направлено відповідний запит до Регіонального відділення.

Листом від 09.01.2026 № 39-5-6-255ВИХ-26 Прокурор запитав копії Договору оренди, акта приймання-передачі та стану надходження орендної плати по Договору.

Листом від 03.02.2026 № 10-951-06-508 Регіональне відділення надало запитувані документи, з яких Прокурором було встановлено наявність заборгованості Орендаря зі сплати орендної плати. При цьому Регіональне відділення не повідомило про вжиття будь-яких заходів претензійно-позовного характеру щодо стягнення зазначеної заборгованості

У подальшому, листом від 27.02.2026 № 39-5-6-1861ВИХ-26 Прокурор звернувся до Регіонального відділення з повторним запитом в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому, зокрема, просив надати інформацію про вжиті заходи реагування за фактом порушення Підприємцем умов Договору в частині невнесення орендної плати за користування державним нерухомим майном, та, у разі невжиття заходів претензійно-позовного характеру, просив надати обґрунтоване пояснення причин та повідомити про наміри реалізації повноважень щодо захисту майнових інтересів держави. Строк для відповіді було визначено до 10.03.2026.

У відповідь на зазначений запит Регіональне відділення повідомило про відсутність коштів для сплати судового збору як причину невжиття заходів претензійно-позовного характеру щодо стягнення заборгованості за Договором та дострокового припинення Договору оренди.

Таким чином, незважаючи на обізнаність щодо систематичного порушення Орендарем умов Договору, Регіональне відділення не звернулося до суду з відповідним позовом, що свідчить про неналежне здійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави.

Крім того, Прокурор звертає увагу, що нерухоме майно, передане в оренду за Договором, перебуває у державній власності в особі Міноборони, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (далі Положення про МОУ), Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Відповідно до п. 5 Положення про МОУ на Міноборони покладено обов`язок організовувати планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснювати контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечувати організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.

Отже, Міноборони як центральний орган виконавчої влади у сфері оборони наділене повноваженнями щодо управління, розпорядження та контролю за використанням державного нерухомого майна, яке закріплене за підпорядкованими підприємствами та організаціями на праві господарського відання, та є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Листом від 09.03.2026 № 39-5-6-2116ВИХ-26 Прокурор звернувся до Міноборони в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому повідомив про порушення інтересів держави, пов`язане із систематичним невнесенням Підприємцем орендної плати за користування державним нерухомим майном за Договором, та просив повідомити про вжиті або заплановані заходи претензійно-позовного характеру щодо захисту майнових інтересів держави. Строк для надання відповіді було визначено до 16.03.2026.

Проте Міноборони у визначений строк відповіді на зазначений запит не надало, про вжиття будь-яких заходів претензійно-позовного характеру не повідомило, з відповідним позовом до суду не зверталось.

Зазначене свідчить про нездійснення Міноборони захисту порушених інтересів держави, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

За таких обставин, враховуючи те, що ані Регіональне відділення, ані Міноборони не здійснили належного захисту порушених інтересів держави, зокрема тривалий час не зверталися до суду з відповідним позовом, суд вважає, що Прокурор мав обґрунтовані підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону скеровано повідомлення від 17.03.2026 № 39-5-6-2368ВИХ-26 на адресу Регіонального відділення та Міноборони щодо наміру здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та представника позивача-2, суд встановив наступне.

01.04.2025 між Регіональним відділенням (Орендодавцем), Підприємцем (Орендарем) та Концерном (Балансоутримувачем) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 209840912416 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору та п. 4.1 розділу І Договору «Змінювані умови договору» (далі - Умови) Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32 (далі - Об`єкт оренди).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - комбінат виробничо-будівельних конструкцій та будівельних матеріалів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1639846051101), загальною площею 10 296,5 кв. м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Боровського Миколи, будинок 32, до складу якого входить, зокрема, малярний будинок, В, загальною площею 514,5 кв. м, - перебуває у власності держави в особі Міноборони та знаходиться на праві господарського відання у правокористувача - Концерну.

Відповідно до п. 9.1 Умов місячна орендна плата становить 18 570,00 грн без ПДВ.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

Згідно з п. 3.3 Договору та п.16 Умов Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні: Балансоутримувачу - 30 відсотків від розміру орендної плати та в державний бюджет - 70 відсотків від розміру орендної плати, щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати.

Пунктом 3.5 та п. 10 Умов в день укладення Договору Орендар сплачує 1 (одну) місячну орендну плату - 18 570,00 грн без ПДВ (авансовий внесок з орендної плати).

На суму заборгованості Орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п. 3.8 Договору).

Припинення Договору не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності) (п. 3.10 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору у разі припинення Договору Орендар зобов`язаний: звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом; сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення Майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити Балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Протягом трьох робочих днів з моменту припинення Договору Балансоутримувач зобов`язаний оглянути Майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим Договором і за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого Майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого Майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані Балансоутримувачем примірники Орендарю. При цьому Орендар зобов`язаний: підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого Майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від Балансоутримувача і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних Орендарем актів разом із ключами від об`єкта оренди; звільнити Майно одночасно із поверненням підписаних Орендарем актів (п. 4.2 Договору).

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого Майна (п. 4.3 Договору).

Згідно з п. 12.1 Умов цей Договір укладено на строк 5 років з дати набрання чинності Договором.

Отже, Договір укладено на строк з 01.04.2025 по 01.04.2030.

Відповідно до пп. 12.7.1. п. 12.7. Договору його може бути достроково припинено на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша ніж плата за три місяці.

Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, підписано сторонами 01.04.2025. Відповідно до зазначеного Акту, Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв Об`єкт оренди.

Як зазначає Прокурор, з листа Регіонального відділення від 03.02.2026 № 10-951-06-508 встановлено, що внаслідок систематичного порушення Орендарем умов Договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати утворилася заборгованість. Згідно із додатком до зазначеного вище листа «Стан надходження орендної плати по договору оренди від 01.04.25 № 209840912416, укладеним РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, станом на 02.02.26» - Орендарю за період дії Договору виставлено рахунки на сплату орендної плати на загальну суму 168 750,00 грн (в т.ч. до державного бюджету - 118 125,00 грн) та рахунки на сплату пені на загальну суму 6 678,39 грн. При цьому Орендарем протягом дії Договору було здійснено лише чотири оплати орендної плати на загальну суму 56 303,51 грн, а саме: оплата від 07.04.2025 на суму 12 999,00 грн, оплата від 08.10.2025 на суму 22 558,16 грн, оплата від 10.11.2025 на суму 7 747,35 грн та оплата від 10.11.2025 на суму 12 999,00 грн. Оплати пені Орендарем не здійснювалось.

Отже, Прокурор наголошує, що загальна заборгованість Орендаря перед державним бюджетом станом на 02.02.2026 складає: заборгованість з орендної плати - 61 821,49 грн, пеня 6 678,39 грн, що в сукупності становить 68 499,88 грн та перевищує орендну плату за три місяці (18 570,00 грн х 3 = 55 710,00 грн).

Як вже було зазначено судом, ухвалою від 22.06.2026 закрито провадження у справі № 916/955/26 в частині вимог про стягнення з відповідача 61 821,49 грн заборгованості з орендної плати, 5 428,84 грн пені, 588,10 грн інфляційних втрат та 530,78 грн 3% річних.

Постановляючи вказану ухвалу, суд установив, що після відкриття провадження у справі відповідач сплатив на користь Регіонального відділення спірну заборгованість, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій №№ 511 від 19.03.2026, № 517 від 29.04.2026, № 522 від 22.05.2026, № 523 від 26.05.2026, розрахунком, який надав до суду відповідач та в якому відображено стан надходжень грошових коштів та взаєморозрахунків сторін за спірним договором, а також поясненнями представників прокуратури та позивача-2.

Отже, на розгляді суду залишились вимоги про розірвання Договору та зобов`язання відповідача повернути Об`єкт оренди.

Вказані вимоги є предметом судового розгляду.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Розірвати можна лише договір, який діє (постанови Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 922/1778/24, від 24.04.2025 у справі № 910/3690/24, від 12.09.2024 у справі № 915/386/22).

Суд установив, що Договір є діючим, оскільки укладений строком на п`ять років, тобто до 01.04.2030.

Отже, станом на момент звернення з позовом, Договір не припинив свою дію.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірні правовідносини стосуються оренди державного майна та до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 157-ІХ), який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 157-ІХ оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 4 ст. 17 Закону № 157-ІХ визначено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

За укладеним між сторонами Договором виникли орендні правовідносини. Відповідно до п. 1.1 Договору та п. 4.1 Умов Орендодавець і Балансоутримувач передали, а Орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32.

З урахуванням п. 11 Умов та п. 3.3. Договору, відповідач мав вносити орендну плату у розмірі 18 570,00 грн щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Отже сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору оренди, у тому числі щодо розміру та порядку сплати орендних платежів.

Разом з тим, як вбачається із наявного у матеріалах справи документа із назвою "Стан надходження орендної плати по договору оренди від 01.04.25 № 209840912416…" (станом на 02.02.2026), протягом дії Договору відповідачем було здійснено чотири оплати на загальну суму 56 303,51 грн, а саме:

- 07.04.2025 сплата авансового внеску на суму 12 999,00 грн;

- 08.10.2025 сплата орендної плати на суму 22 558,16 грн;

- 10.11.2025 сплата орендної плати на суму 7 747,35 грн та 12 999,00 грн.

Отже, сплативши 07.04.2025 авансовий платіж на суму 12 999,00 грн, відповідач в подальшому систематично не вносив орендну плату аж до 08.10.2025 (майже пів року), суттєво порушивши умови Договору щодо своєчасного внесення орендної плати із дотриманням строків, визначених Договором.

Вказаних обставин відповідач не спростував.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 157-ІХ договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до закону; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Водночас, частиною 2 ст. 24 Закону № 157-ІХ передбачено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Отже, підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених Законом № 157-ІХ або договором оренди.

Як вже зазначалося, умовами п. 3.3. Договору оренди сторонами чітко передбачено строки, із дотриманням яких відповідач був зобов`язаний вносити орендну плату (до 15 числа поточного місяця оренди).

Відповідно до пп. 12.7.1. п. 12.7. Договору його може бути достроково припинено на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендно плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша ніж плата за три місяці.

Таким чином, за умовами укладеного між сторонами Договору, неналежне виконання Орендарем його умов (своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату) є підставою для його дострокового розірвання.

При цьому суд зазначає, що норма ч. 2 ст. 24 Закону № 157-ІХ має застосовуватися з урахуванням загальних положень ЦК України, які регулюють питання щодо дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути також розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань, в тому числі несплата інших обов`язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) (постанови Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 925/421/21 та від 01.12.2021 у справі № 916/1668/20).

При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов`язків платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб`єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.

Також у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 924/120/21 зазначено, що право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.

Суд зазначає, що орендоване майно є державним, орендна плата сплачується, у тому числі, до державного бюджету, тому систематичне (два і більше разів) несвоєчасне невнесення орендної плати завдає істотної шкоди державному бюджету, і в такому разі має місце неефективне використання державного майна.

При цьому суд враховує, що у розрахунку заборгованості позивачем допущено помилку, оскільки помилково зазначено щомісячну орендну плату у розмірі 18 750,00 грн, в той час як у Договорі сторонами узгоджено орендну плату у розмірі 18 570,00 грн.

Втім, указані обставини жодним чином не впливають на встановлення судом факту суттєвого порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги Прокурора про розірвання Договору.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача повернути Об`єкт оренди.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону № 157-ІХ).

Згідно з п. 4.1 Договору у разі припинення Договору Орендар зобов`язаний, зокрема, звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.

Згідно з ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що розірвання договору за рішенням суду має наслідком припинення зобов`язань сторін за цим договором, відповідно, припинення дії самого договору оренди.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що позовна вимога про розірвання договору задоволена, то правові підстави для продовження користування відповідачем нерухомим майном відсутні, відповідно, підлягає задоволенню й похідна вимога про зобов`язання відповідача повернути Об`єкт оренди.

Згідно положень ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні докази, врахувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд виснує, що позовні вимоги про розірвання Договору та зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, за загальним правилом витрати зі сплати судового збору, у зв`язку із задоволенням позову, підлягають покладенню на відповідача.

При цьому, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю.

Відтак, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі та, водночас, через те, що спір виник внаслідок порушення відповідачем умов Договору, суд покладає на останнього повну суму витрат прокуратури, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Керуючись ст. 53, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2025 № 209840912416, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Фізичною особою-підприємцем Федевичем Віталієм Стефановичем та Концерном "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс", предметом якого є частина будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Федевича Віталія Стефановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути балансоутримувачу - Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" (65012, Одеська обл., м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1; код ЄДРПОУ ВП 35123222) частину будівлі літ. В, загальною площею 239,7 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32, на умовах та у порядку, визначених Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2025 № 209840912416.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Федевича Віталія Стефановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; код ЄДРПОУ 38296363) витрати зі сплати судового збору у сумі 7 987,20 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22 червня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 02 липня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков