Ухвала суду № 137925365, 02.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"02" липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/600/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

розглянувши заяву Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області від 29.06.2026 (02.3.1-02/6342/26 від 29.06.2026)

про забезпечення позову

у справі №907/600/26

за позовом Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород», м. Ужгород

про визнання незаконним і скасування рішення

За участю представників:

позивача Білецька Л.М., адвокат, ордер серії АА №1000001 від 26.06.2026;

відповідача не з`явився;

третьої особи не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви через свого представника адвоката Старцева Є.Г. звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою від 01.06.2026 (вх. № 02.3.1-05/640/26 від 01.06.2026) про забезпечення позову до подання позовної заяви, якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви до відповідача: Ужгородської міської ради, за участю третьої особи: Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород», який за твердженням заявника буде спрямований на захист належного йому речового права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 шляхом:

- заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. Б/Н, у тому числі щодо реєстрації, зміни, переходу, припинення чи набуття будь-яких речових прав та їх обтяжень стосовно зазначеної земельної ділянки, до набрання законної сили рішенням суду у майбутній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 головуючим суддею для розгляду справи №907/600/26 визначено суддю Лучка Р.М.

Ухвалою від 03 червня 2026 року судом повернуто заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви у зв`язку з нереєстрацією заявником електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі те через незазначення конкретного предмету позовних вимог, з якими заявник має намір звернутися до суду в майбутньому.

22 червня 2026 року Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви через свого представника адвоката Старцева Є.Г. звернулося до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою від 19.06.2026 (вх. № 02.3.1-05/722/26 від 22.06.2026) до відповідача Ужгородської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород» про визнання незаконним і скасування рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.06.2026 матеріали позовної заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви у справі №907/600/26 передано судді Лучку Р.М.

Ухвалою від 26 червня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 21 липня 2026 р.

29 червня 2026 року Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви через свого представника адвоката Білецької Людмили Миколаївни надійшла звернулося до суду із заявою від 29.06.2026 (вх. № 02.3.1-05/6342/26 від 29.06.2026) про забезпечення позову шляхом:

- заборони Релігійній організації «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України)» та будь-яким особам (невизначеному колу осіб) користуватися земельною ділянкою (кадастровий номер 2110100000:50:001:0170), розташованою по вул. Собранецька б/н у м. Ужгород Закарпатської області, проводити на ній будь-яку діяльність, будівельні або підготовчі роботи, огороджувати, розорювати, проводити релігійні обряди до набрання законної сили рішення у справі № 907/600/26.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.06.2026 заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Лучку Р.М.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що третя особа не маючи жодних повноважень від позивача як законного володільця і користувача земельної ділянки незаконно звернулася до відповідача, ініціювавши перед ним як колегіальним органом питання про фактичне вилучення її у позивача і передання третій особі, а відповідач, не з`ясувавши належний суб`єктний склад осіб, які уповноважені позивачем чи законом ініціювати перед відповідачем розгляд питання про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, безпідставно прийняв до розгляду заяву неуповноваженої особи, розглянув її, внаслідок чого позивач незаконно втратив належне йому право користування до земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308, що і є причиною виникнення спору.

Пояснює, що третя особа як релігійна організація з наявною у неї громадою незаконно отримала право користування спірною земельною ділянкою разом з розташованим на ній Храмом Святого Миколая, побудованого коштами позивача сумісно з релігійною громадою УПЦ Свято-Миколаївської церкви (код ЄДРПОУ 37014160), що є не тільки несправедливим і незаконним, але і розпалює релігійну ворожнечу поміж двома релігійними організаціями різного підпорядкування, одна з яких отримала доступ до майна позивача у розумінні практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав та основоположних свобод, за якими майнове право розцінюється як майно.

Зауважує, що кожна релігійна громада і сам позивач прагне користуватися належним йому правом використання земельної ділянки та культовою спорудою Храму Святителя Миколая, що може призвести до сутичок поміж віруючими, приклади чого при зміні канонічної підлеглості церков наявні у мережі Інтернет.

Просить також врахувати і місцерозташування спірної земельної ділянки, яка є суміжною з територією аеропорту як об`єкта критичної інфраструктури в умовах воєнного стану, що охороняється озброєними підрозділами Національної гвардії України, що в умовах воєнного стану і збройної агресії російської федерації може стати причиною збройних сутичок і людських жертв за умови зіткнення представників двох непримиримих концесій з огляду на аналогічну практику у інших місцевостях.

За позицією позивача вищевикладене дає підстави зробити обґрунтоване припущення про те, що у разі незабезпечення позовних вимог може статися пошкодження спірної земельної ділянки і здоров`я самих віруючих різних концесій у прагненні реалізувати свої релігійні потреби у разі їх зіткнення на спірній земельній ділянці поблизу об`єкта критичної інфраструктури (аеропорт м. Ужгород), як це відбувається наразі у інших містах і селах України.

Стверджує, що наведена обставина, у свою чергу, утруднить ефективний захист прав позивача та виконання судового рішення, оскільки містить в собі загрозу пошкодження земельної ділянки, розташованого на ній Храму Святителя Миколая, та людських жертв, що безпосередньо пов`язано з предметом спору у справі, що розглядається, а відтак, існує очевидна необхідність вжиття судом заходу забезпечення позову у вигляді заборони третій особі та будь-яким особам (невизначеному колу осіб) користуватися спірною земельною ділянкою, проводити на ній будь-яку діяльність, будівельні або підготовчі роботи, огороджувати, розорювати, проводити релігійні обряди до набрання законної сили рішення у справі № 907/600/26.

Окрім того, відповідно до клопотання від 29.06.2026 позивачем долучено до матеріалів заяви про забезпечення позову копію довідки позивача №713 від 03.11.2010, якою позивач надав дозвіл релігійній громаді УПЦ Свято-Миколаївської церкви (православній парафії) на будівництво каплиці на честь Святого Миколая на земельній ділянці, що розташована на території аеропорту в м. Ужгород по вул. Собранецька, яка належить Управлінню Мукачівської єпархії Української Православної Церкви на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №102205.

Відповідно до ухвали від 30.06.2026 судом за правилами ст. 140 ГПК України призначено заяву позивача про забезпечення позову до розгляду в судовому засіданні 02.07.2026 та встановлено відповідачу та третій особі строк до 01.07.2026 для подання суду письмових пояснень щодо поданої позивачем заяви.

01 липня 2026 року третьою особою через Електронний суд подано письмові заперечення на заяву про забезпечення позову, за змістом яких зазначає, що запитувані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони користування ділянкою та заборони проведення будь-якої діяльності за своїм змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, оскільки фактично повністю блокують та зупиняють дію чинного рішення органу місцевого самоврядування ще до вирішення спору по суті.

Вказує, що усі доводи позивача про те, що невжиття заходів унеможливить захист його прав, ґрунтуються виключно на припущеннях та абстрактних посиланнях на матеріали з мережі Інтернет щодо інших регіонів України, а позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що третя особа вчиняє будь-які дії, спрямовані на пошкодження земельної ділянки чи розташованого на ній майна.

Зауважує, що вжиття заходів щодо «невизначеного кола осіб» унеможливлює її примусове виконання державним чи приватним виконавцем через відсутність конкретного боржника, що суперечить принципу визначеності та обов`язковості судового рішення, а заборона проводити релігійні обряди є очевидно протиправною та неприпустимою і такою, що суперечить ст. 35 Конституції України, Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації».

Окрім того, позивачем 01.07.2026 подано через Електронний суд додаткові письмові пояснення за якими стверджує, що позивач має всі підстави на здійснення своїх легітимних очікувань щодо постійного і безстрокового безперешкодного користування спірною земельною ділянкою у відповідності до принципу «належного урядування» та шляхом скасування незаконного акта відповідача прагне повернути своє землекористування з цілісною і непошкодженою спірною земельною ділянкою у первісний стан.

Вказує, що похідним є інтерес позивача на забудову спірної земельної ділянки, на якій споруджено ОСОБА_1 та наразі громада опікується його введенням в експлуатацію як об`єкта нерухомості.

Стверджує, що процесуальний інтерес третьої особи полягає у нівелюванні законних прав осіб на правомірне безстрокове користування спірною земельною ділянкою та побудованим на ній Храмом (капличкою) Святого Миколая; питання про законність зміни канонічного підпорядкування є предметом розгляду у окремій справі, а відтак, звертає увагу, що між зазначеними особами (позивач та підпорядкована йому релігійна громада у кількості 63 осіб) мають протилежні процесуальні інтереси з третьою особою у складі 17 осіб, що є дійсною причиною спору.

В судовому засіданні 02.07.2026 представник позивача підтримав вимоги заяви про забезпечення позову, надав суду пояснення щодо підставності вжиття у цій справі пропонованих ним заходів.

Відповідач та третя особа в судове засідання 02.07.2026 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про розгляд заяви про забезпечення позову були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 30.06.2026 до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 30.06.2026 року.

В порядку ст. 240 ГПК України скорочена ухвала (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 02.07.2026 року.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, заслухавши доводи та заперечення учасників справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача. При цьому, суд враховує наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 року № 921/40/20).

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 911/1111/20).

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Так, предметом оскарження у даній справі є рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Наведена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 по справі № 910/1040/18.

При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що оскаржуване рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними у статті 2 ГПК України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Слід зазначити, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/11678/22).

Разом з тим, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Долучені до позовних матеріалів у справі №907/600/26 докази свідчать, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 надавалася у постійне користування позивачу з цільовим призначенням використання: громадських та релігійних організацій (Державний акт серії ЯЯ №102205 від 23.07.2010), а відповідно до листа позивача від 03.11.2010 за №713 ним надано дозвіл релігійній громаді УПЦ Свято-Миколаївської церкви (православній парафії) на будівництво каплиці на честь Святого Миколая на земельній ділянці, що розташована на території аеропорту в м. Ужгород по вул. Собранецька, яка належить Управлінню Мукачівської єпархії Української Православної Церкви на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №102205.

Матеріали справи свідчать також, що відповідна каплиця станом на час розгляду справи в суді є побудована на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, однак не введена в експлуатацію у встановленому законом порядку, право власності на цю культову споруду за жодною особою не зареєстровано.

Спірним у цій справі рішенням Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», вирішено, зокрема:

- припинити Релігійній організації Мукачівської єпархії Української Православної Церкви право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308 га для громадських та релігійних організацій (будівництво каплиці) на території аеропорту по вул. Собранецькій (п. 1 рішення №2788 від 04 червня 2026 року);

- визнати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №102205 від 23.07.2010 та п. 1.11. рішення V сесії міської ради від 04.06.2010 №1466 «Про регулювання земельних відносин» (п. 1 рішення №2788 від 04 червня 2026 року);

- надати Релігійній організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород» у постійне користування земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308 га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій на території аеропорту по вул. Собранецькій (п. 2 рішення №2788 від 04 червня 2026 року).

Правом постійного користування земельною ділянкою за змістом ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності (п. в) ч. 2 ст. 92 ЗК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

З урахуванням викладеного, ймовірне вчинення третьою особою будь-яких дій, спрямованих на подальшу забудову спірної земельної ділянки (в тому числі, але не виключно здійснення підготовчих, будівельних робіт огородження чи розорення земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:50:001:0170) з метою реєстрації за собою правового титулу на споруджену позивачем каплицю протягом розгляду цієї справи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви звернулося до суду у випадку задоволення позовних вимог про скасування рішення відповідача, яким припинено право постійного користування позивача з одночасним його наданням третій особі, позаяк в такому разі заявнику доведеться додатково звертатися до суду з позовними вимогами з приводу використання земельної ділянки (на якій споруджено будівлю), що в спірних правовідносинах пов`язується як з правами власника такої земельної ділянки (Ужгородської міської ради), так і постійних її землекористувачів з приводу належності яких і виник спір у цій справі та не може відповідати принципу ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурором подано цей позов до суду.

Суд приймає до уваги, що проведення третьою особою на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, розташованої по вул. Собранецька б/н у м. Ужгород Закарпатської області будівельних або підготовчих робіт, її огородження чи розорення з високим ступенем ймовірності унеможливить виконання та дієвість рішення суду, зумовить необхідність ініціювання інших судових процесів чи понесення додаткових витрат, тож ефективність захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, який намагається в судовому порядку повернути собі право постійного користування спірною земельною ділянкою у разі задоволення позову буде втрачена.

Суд також враховує, що при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

При цьому, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності, допустимості та достовірності (див. постанови Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24, від 04.09.2024 у справі № 915/249/24).

Таким чином, суд вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову в частині заборони Релігійній організації «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» до набрання законної сили рішенням у справі №907/600/26 проводити на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, розташованої по вул. Собранецька б/н у м. Ужгород Закарпатської області будівельні або підготовчі роботи, огороджувати, розорювати таку земельну ділянку є пов`язаними із наявністю реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також спрямовані на забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, пов`язані із предметом розгляду цього спору, є співмірними та адекватними по відношенню до заявлених позовних вимог, такими, що не порушують рівності та збалансованості інтересів сторін, оскільки мають тимчасовий характер, та, навпаки, спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, що може слугувати додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог, буде реально виконане.

Наведене, з урахуванням приписів ст. ст. 136, 137 ГПК України, дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог заяви позивача про забезпечення позову в цій частині.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність, зокрема передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі №910/3704/21).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (пункт 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Таким чином, з огляду на обставини справи, суд враховує, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими прокурором вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Водночас, суд зауважує, що з огляду на зміст порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Релігійній організації «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» та будь-яким особам (невизначеному колу осіб) користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, проводити на ній будь-яку діяльність, в тому числі релігійні обряди, - не узгоджується з предметом та підставами позову, не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру, а встановлення універсальної (для невизначеного кола осіб) заборони користуватися земельною ділянкою не відповідає меті вжиття заходів забезпечення позову і є такою, що неможливо виконати a priori.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Приписами ст. 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Для захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нормального функціонування демократичного суспільства, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у законах України допускається встановлення відповідних обмежень щодо здійснення релігійної діяльності, у тому числі у публічному місці. У разі проведення мирного зібрання релігійного характеру (богослужіння, релігійного обряду, церемонії, процесії тощо) у публічному місці до його організаторів та учасників можуть бути застосовані обмеження, визначені у частині другій статті 39 Конституції України, тобто суд відповідно до закону може встановити обмеження щодо реалізації права на свободу світогляду та віросповідання цих осіб у публічному місці в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (рішення Конституційного суду України від 08.09.2016 у справі №1-13/2016).

За таких обставин, обмеження права проведення релігійних обрядів може мати місце виключно в інтересах національної безпеки, охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей та не може застосовуватися як захід забезпечення позову у справі про недійсність рішення органу місцевого самоврядування, а відтак у цій частині вимог заяви про забезпечення позову суд відмовляє.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області від 29.06.2026 та про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони Релігійній організації «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» до набрання законної сили рішенням у справі №907/600/26 проводити на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, розташованої по вул. Собранецька б/н у м. Ужгород Закарпатської області будівельні або підготовчі роботи, огороджувати, розорювати таку земельну ділянку.

Позатим, суд, з врахуванням приписів статті 141 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, з якими законодавець пов`язує необхідність застосування зустрічного забезпечення.

Так, згідно з ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Крім того, відповідно до частин 1, 4 статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Водночас, за змістом диспозитивної норми статті 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду (наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №916/2851/17 та від 26.11.2018 у справі №904/2925/18), так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача чи третьої особи про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 цього Кодексу.

Відтак, у даному випадку незазначення в ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати процесуальним порушенням, оскільки з метою захисту своїх прав інші учасники справи не позбавлені можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.

Частиною 6 ст. 140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 74, 86, 136-140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області від 29.06.2026 про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Заборонити Релігійній організації «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, б/н, код ЄДРПОУ 37014160) до набрання законної сили рішенням у справі №907/600/26 проводити на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, розташованої по вул. Собранецька б/н у м. Ужгород Закарпатської області будівельні або підготовчі роботи, огороджувати, розорювати таку земельну ділянку.

3. У решті вимог заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області від 29.06.2026 відмовити.

Стягувач: Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Єпархіальна, буд. 12, код ЄДРПОУ 13603444).

Боржник: Релігійна організація «Релігійна громада «Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» (90400, м. Хуст Закарпатської області, вул. 900-річчя Хуста, буд. 27).

Ця ухвала набирає законної сили з 02 липня 2026 року, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 02 липня 2029 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст.254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 03 липня 2026 року

Суддя Р.М. Лучко