Рішення № 137921933, 03.07.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2610/26

2/583/1425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого Плотникова Н.Б.

при секретарі Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25.05.2026 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заборгованість за договором № 91081532 від 22.11.2021 р. в розмірі 14430,00 грн., судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що 22.11.2021 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІРБІС» було укладено договір про надання фінансового кредиту № 91081532, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 3900,00 грн., пільговий період 13 днів, пільгова процентна ставка 3 %, стандартний період 77 днів, стандартна процентна ставка 3 %. 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено Договір факторингу № 01092025/01, відповідно до умов якого, право вимоги за договором № 91081532 на суму 14430,00 грн. перейшло до позивача. Всупереч вимогам договору відповідач не виконав своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість, яку просить стягнути з відповідача.

01.07.2026 р. від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Кудіна О.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні потворних вимог повністю, у випадку часткового задоволення позову зменшити стягнення витрат на правничу допомогу як безпідставно завищених. По суті позовних вимог повідомляє про те, що вони не визнаються в повному обсягу, вважають їх такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Позивачем не надані на дослідження суду докази перерахування коштів саме на кредитку карту відповідача і що номер мобільного телефону, за допомогою якого відбувалося укладення кредитної угоди, який мається в матеріалах справи, належить саме ОСОБА_1 . Відповідач зазначає, що кредитні кошти могла брати інша особа, скориставшись його даними, що вже мало місце в інших випадках. Тому за відсутності клопотання позивача про витребування такої інформації з належної банківської установи, без наявності в матеріалах справи первинних банківських документів факт, отримання коштів саме відповідачем являється недоведеним і відтак позовні вимоги не можуть вважатися підтвердженими належними доказами. Звертає увагу суду, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми заборгованості, який би дозволяв суду перевірити правильність їх нарахування, тобто представлено цифрові величини, які незрозуміло яким чином і за який період розраховані. Також повідомляє суду, що у випадку, якщо в ході подальшого розгляду справи суд з власної ініціативи або за клопотанням сторони витребує вказані докази, які підтверджують зарахування та користування кредитними коштами, то сторона відповідача повідомляє про наступні обставини. Відповідачка пригадує, що при спілкуванні з представником компанії йому повідомили, що термін дії кредиту становить один місяць, і відповідачка надавала згоду на сплату процентів тільки за 14 днів. Інші істотні умови договору сторони не погоджували, відповідачка не надавала згоду на стягнення з неї збільшених чи інших процентів за наступний період. Копію договору у відповідності до вимог чинного законодавства кредитор відповідачу не надав, доказів на спростування цього факту до позовної заяви не надається. Відповідач не надавала згоди на стягнення процентів за період більше, ніж 14 днів. Особливу увагу суду просимо звернути на Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому слід дійти висновку про неправомірність застосування позивачем до споживчого кредиту збільшеної процентної ставки, яка, відповідно до закону, не може перевищувати 1%. За таких обставин, умова укладеного між сторонами договору, щодо встановлення збільшеної процентної ставки у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною. Крім того, відповідачка ОСОБА_1 має статус дружини військовослужбовця, що підтверджується доданими письмовими доказами. Враховуючи наведене, а також надані стороною відповідача докази на обґрунтування своїх заперечень, позовні вимоги в частині стягнення процентів, у випадку доведення отримання стороною тіла кредиту, не підлягають до задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідачки в судовому засіданні просив відмовити позивачу в задоволенні потворних вимог повністю, у випадку часткового задоволення позову зменшити стягнення витрат на правничу допомогу як безпідставно завищених.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час і місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши пояснення представника відповідачки, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що 22.11.2021 р. між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання фінансового кредиту № 91081532, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 3900,00 грн., пільговий період - 13 календарних днів з 22.11.2021 по 05.12.2021 пільгова процентна ставка 3 %, стандартний період 77 календарних днів з 06.12.2021 по 20.02.2022 - стандартна процента ставка 3 %, строк дії договору до 20.02.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором (а.с. 8-14).

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, ОСОБА_1 договір підписано за допомогою електронного підпису код підпису 811978.

22.11.2021 р. ТОВ «ФК «ІРБІС» виконано умови кредитного договору та перераховано ОСОБА_1 кошти в розмірі 3900,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 р. (а.с. 15).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 3900,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору та договору позики в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

За змістом ч.ч.3,4,6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 91081532 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІРБІС» укладені у формі електронного документу, із застосуванням електронного підпису (за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора).

Таким чином, договір про надання позики підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даних правочинів.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

01.09.2025 р. між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (Фактор) та ТОВ «ФК «ІРБІС» (Клієнт) був укладений договір факторингу № 01092025/01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а.с. 18-22).

Відповідно до витягу із додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 р. ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 91081532 на загальну суму заборгованості 14430,00 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 3900,00 грн., сума заборгованості за відсотками 10530,00 грн. (а.с. 23).

Відповідно до платіжної інструкції № 6054383 від 02.09.2025 р. ТОВ «ФК «ПОЗИКА» сплачено ТОВ «ФК «ІРБІС» 3490472,17 грн. за відступлення прав вимоги згідно Договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 р. (а.с. 24).

Таким чином, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 91081532 від 22.11.2021 р., а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно з цим договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором позики не виконав, своєчасно позичені кошти та відсотки товариству не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01.09.2025 р. ОСОБА_1 має заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 91081532 в розмірі 14430,00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 3900,00 грн., сума заборгованості за відсоткам 10530,00 грн. (а.с. 16-17).

Правильність розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 91081532 від 22.11.2021 р. відповідачем не спростована.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір, укладений з відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором, договір факторингу у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів.

У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Фактично, порушене право кредитора залишилось незахищеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 91081532 від 22.11.2021 р. в сумі 14430,00 грн.

Доводи представника відповідачки про відсутність доказів перерахування грошових коштів відповідачу спростовуються долученою до матеріалів справи довідкою ТОВ «ФК «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 р., відповідно до якої 22.11.2021 р. на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 були перераховані грошові кошти в розмірі 3900,00 грн. (а.с. 15).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять та відповідачем не надані.

Доводи представника відповідача про те, що відповідач не надавала згоди на стягнення процентів за період більше ніж 14 днів суд не бере до уваги, оскільки відповідно до 3.2 Договору про надання фінансового кредиту № 91081532 від 22.11.2021 р. сторони погодили графік (порядок та умови надання кредиту): пільговий період - 13 календарних днів з 22.11.2021 по 05.12.2021 пільгова процентна ставка 3 %, стандартний період 77 календарних днів з 06.12.2021 по 20.02.2022 - стандартна процента ставка 3 %.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 20.02.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 91081532 (а.с. 16-17) ТОВ «ФК «ІРБІС» були нараховані відсотки за користування кредитом за період з 22.11.2021 р. по 20.02.2022 р. в сумі 10530,00 грн., тобто в межах строку кредитування.

Суд також не приймає твердження представника відповідачки про те, що на відповідачку поширюється дія п. 15 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого позивач не повинен нараховувати їй відсоток за користування кредитом за таким договором, виходячи з наступного.

Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» пункт 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції: «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Вказані зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули чинності 18.05.2024, а на час видачі товариством відповідачці кредиту 22.11.2021 р. та здійснення відповідних нарахувань процентів у період з 22.11.2021 р. по 20.02.2022 р., правовідносини, які виникли між сторонами, регулювалися іншими нормами матеріального права, якими не передбачалося звільнення дружин військовослужбовців від сплати процентів за кредитом.

Доводи представника відповідачки про те, що зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які набули чинності 18.05.2024, мають зворотну дію в часі, так як розширюють права особи, а тому з відповідачки не підлягають стягненню нараховані відсотки в повному обсязі, - суд не бере до уваги з наступних підстав.

На момент укладення сторонами кредитного договору та до 18.05.2024 р. дружини військовослужбовців, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, та військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, не звільнялися від сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Відповідно до частини 2 статті 5 ЦПК України акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність.

Як встановлено з умов договору про надання фінансового кредиту № 91081532 від 22.11.2021 р. проценти не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов`язань за цим договором, а є процентами за користування кредитними коштами, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано принцип зворотної сили закону у часі.

Крім того, конструкція частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби. Враховуючи це, підстав для застосування принципу зворотної дії закону в часі до спірних правовідносин не вбачається.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень Глави 8 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02.01.2026 р.; додаткова угода № 91081532 від 08.05.2026 р. до договору про надання правової допомоги від 02.01.2026 р.; акт наданих послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 р.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ ФК «ПОЗИКА» щодо стягнення кредитної заборгованості (а.с. 25-29).

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката Горобей Р.Г., суд виходить з наступного.

У акті наданих послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 р. та детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ ФК «ПОЗИКА» щодо стягнення кредитної заборгованості зазначено, що адвокатом Горобей Р.Г. здійснено таку роботу: письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин 500,00 грн.; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «ФК`ПОЗИКА» 1500,00 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості 3000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви 500,00 грн., всього на суму 5500,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представник відповідачки у відзиві на позовну заяву просить зменшити стягнення витрат на правничу допомогу як безпідставно завищених.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 5500,00 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн. (а.с. 7).

Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 4662,40 грн.

На підставі викладеного, ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (вул. Симона Петлюри, 21/1 м. Бровари Київської області, 07406, код ЄДРПОУ 39493634) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 91081532 від 22.11.2021 р. в сумі 14430,00 грн. та 4662,40 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 19092,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Б. Плотникова