Рішення № 137919802, 03.07.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/564/26

Провадження № 2/487/1352/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2026 року до Заводського районного суду міста Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_2 (позивач) до ОСОБА_3 (відповідач), третя особа: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить:

1. Зменшити ОСОБА_2 заборгованість за аліментами нарахованих ОСОБА_2 відповідно до судового наказу Заводського районного суду м. Миколаєва №487/7779/19 від 24.10.2019 року на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на суму 109 082, 01 грн.

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 85 559,00 грн аліментів, на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з серпня 2020 по серпень 2022 року.

Позов обґрунтований тим, що на підставі судового наказу від 24.10.2019 з позивача з 18.10.2019 Інгульським ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стягуються аліменти на користі відповідача на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, станом на листопад 2025 року її розмір становить 165 702, 19 грн. Однак, з 20.07.2020 р. по 22.08.2022 р. донька фактично проживала з ним та його цивільною дружиною ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Також, донька позивача зареєстрована за цією адресою. В 2020 році також було змінено місце навчання доньки - перейшла зі школи №18 до школи-інтернату №7, навчалася 6 - 7 класи (2020-2021, 2021-2022 навчальні роки). Після повномасштабного вторгнення рф позивач разом з донькою та ОСОБА_6 утрьох поїхали з ОСОБА_7 28.02.2022 р. до Тернопільської обл., а 03.03.2020 р. донька з ОСОБА_8 поїхали до Польщі вдвох де проживали до 22.08.2022. Відповідач проживала у Польщі з 10-11 березня 2020 за іншою адресою. Наприкінці літа 2022 року при обговоренні переїзду до Німеччини донька виявила бажання залишитися проживати з матір`ю у Польщі. ІНФОРМАЦІЯ_2 донька переїхала до матері, а ОСОБА_9 повернулась в Україну. Позивач стверджує, що з серпня 2020 року по серпень 2022 року дитина проживала з ним та перебувала на його повному утриманні. Мати дитини проживала окрема і жодним чином не брала участі в утриманні дитини. Тому позивач просить зменшити розмір заборгованості по аліментам за цей період на суму 75 638,70 грн та за період з 02.10.2024 по 20.11.2025 на суму 32 443,21 грн, яка була надіслана його доньці на її картку. Таким чином, позивач вважає, що загальна сума на яку мають бути зменшені аліменти є 109 082, 01 грн. Також позивач просить про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки, за вищезгаданий період (з серпня 2020 року по серпень 2022 року), у розмірі 25% від середньої зарплати у регіоні за зазначені роки, у сумі - 85 559,00 грн.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено підготовче засідання.

21 квітня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позов, з підстав, викладених у ньому, не заперечував проти ухвалення заочного рішення. Додатково пояснив, що кошти, які перераховані були на картку дитини, державний виконавець відмовився зарахувати на сплату аліментів. З приводу стягнення аліментів з матері дитини за період проживання дитини з батьком позивач не звертався оскільки перебував у відрядженнях і не міг звернутись за правовою допомогою.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, причину не повідомила, відзиву не подала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

У відповідності до положень ст. 280-281 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2019 року Заводським районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ № 487/7779/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи з 18.10.2019 і до досягнення дитиною повноліття.

26.11.2025 головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ширко Тетяною Валентинівною відкрито виконавче провадження № 79685578 з виконання вищевказаного судового наказу.

Відповідно до Витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 03.12.2025 № 19.04.-06/71430/2025, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до руху коштів по картці за період з 01.10.2024-26.05.2025, 27.05.2025-26.11.2025, на картку НОМЕР_1 , тримачем якої є ОСОБА_4 , від ОСОБА_11 зараховано грошові кошти у загальній сумі 32 443,21 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеному головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ширко Тетяною Валентинівною, станом на 12.12.2025 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів складає 164 702,19 грн.

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання аліментних зобов`язань. Позивач не погоджується з розміром заборгованості, посилаючись на те, що з серпня 2020 року по серпень 2022 року дитина проживала з ним та перебувала на його повному утриманні, а за період з 02.10.2024 по 20.11.2025 кошти у сумі 32 443,21 грн були надіслані його доньці на її картку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положення ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У частині 1 статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до частини 4 статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

Правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов`язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.

З аналізу наведених норм вбачається, що необхідною передумовою виникнення права батьків на отримання аліментів на утримання дитини є її проживання з цим із батьків.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримує на дитину один із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Отже, нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з одержувачем аліментів, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Враховуючи наведене, зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

З урахуванням предмета цього спору (звільнення від сплати аліментів) та підстав позову, однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина, а саме з одержувачем аліментів чи з їх платником, та період такого проживання.

Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте доказів проживання неповнолітньої дочки з позивачем у період з серпня 2020 року по серпень 2022 року та несення витрат на її утримання позивачем самостійно, ним не надано.

За клопотанням позивача в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 які підтвердили, що неповнолітня донька позивача з 2020 року проживала з ним, а з початком війни ОСОБА_14 з нею виїхала до Польщі.

Допитана як свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає з позивачем без реєстрації шлюбу з 2018 року. Підтвердила, що серпня 2020 року його дочка проживала з ними, навчалась у школі № 18, а потім її перевели в інтернат №7. Мати не брала участі в утриманні доньки. Після початку воєнних дій вони поїхали до м. Тернопіль, а потім вона з донькою позивача виїхала до Польщі. Позивача не випустили з країни. В Польщі вона проживала разом з дитиною, а потім (серпень 2022 р.) приїхала мати дитини з працівниками поліції та забрала дитину.

Проте самі лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання дитини з позивачем та її самостійного утримання останнім, якщо такі пояснення не узгоджуються з письмовими доказами, які у матеріалах справи відсутні.

Адже, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Також долучений до матеріалів справи Витяг про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні суд оцінює критично та відхиляє, оскільки сам по собі факт реєстрації місця проживання не є безумовним підтвердженням фактичного проживання особи за певною адресою і не доводить реального спільного проживання чи участі позивача у вихованні та утриманні дитини. Більш того, згаданий Витяг взагалі не містить дати реєстрації неповнолітньої особи за вказаною адресою, що позбавляє можливості встановити його зв`язок зі спірним періодом (із серпня 2020 року по серпень 2022 року) та робить його неналежним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України.

Також позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів самостійного несення витрат на утримання неповнолітньої доньки у спірний період, зміни нею школи, виїзду у Польщу та проживання з ОСОБА_5 , тобто обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, на підтвердження своїх вимог в цій частині позивач не надав належних та допустимих доказів.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, за принципом змагальності, збір та підготовка фактичного матеріалу (доказів), необхідних для вирішення спору між сторонами покладається саме на сторони, суд лише оцінює надані учасниками справи докази.

При цьому, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено проживання з ним дитини та перебування на утриманні з серпня 2020 р. по серпень 2022 року, а відтак не доведено наявності істотних обставин, що є обов`язковою умовою для звільнення від сплати аліментів за ч. 2 ст.197 СК України за цей період, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вимоги позивача про звільнення від сплати заборгованості за аліментами за період з 02.10.2024 року по 20.11.2025 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на такі мотиви суду.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22, з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи й того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. Добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок його неповнолітньої дитини вважається таким, що здійснене на виконання судового наказу про стягнення аліментів на її утримання, тому неврахування державним виконавцем сплати таких коштів під час розрахунку заборгованості зі сплати аліментів є безпідставним.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 24 вересня 2025 року в справі № 405/729/19, від 13 червня 2024 року в справі № 760/17498/22, від 04 грудня 2024 року в справі № 394/434/24 , від 29 травня 2024 року в справі № 283/94/22 .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що у період з 02.10.2024 року по 20.11.2025 року позивач добровільно перераховував кошти на особистий рахунок своєї неповнолітньої доньки у загальній сумі 32 443,21 грн. Таке перерахування вважається належним виконанням судового рішення, однак не враховано державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості.

Оскільки факт отримання дитиною коштів безпосередньо від батька підтверджується наявними у справі рухом коштів по картці, тримачем якої є дитина, суд доходить висновку про необхідність зарахування цих сум у рахунок виконання аліментних зобов`язань та звільнення його від сплати заборгованості за аліментами у сумі 32 443,21 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 85 559,00 грн аліментів, на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з серпня 2020 по серпень 2022 року.

Частиною 1 ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Верховним Судом в постановах від 22 березня 2021 року в справі № 463/2490/17, від 18 травня 2020 року в справі № 215/5867/17, від 09 квітня 2020 року в справі № 199/3429/18, від 29 січня 2020 року в справі № 756/14483/18, від 19 грудня 2019 року в справі № 635/6268/18 сформовано правовий висновок, згідно з якого аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести, що вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Отже, необхідною передумовою виникнення права батьків на отримання аліментів на утримання дитини є її проживання з цим із батьків, а для отримання аліментів за минулий час, доведення вжиття заходів для одержання аліментів з відповідача.

Однак, як зазначено судом вище, позивачем не доведено факт проживання дитини разом із ним у спірний період (з серпня 2020 по серпень 2022 року), що повністю нівелює його право на отримання аліментів за цей час. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача у розумінні ч. 2 ст. 191 СК України та сталої практики Верховного Суду. Навпаки, представник позивача в судовому засіданні підтвердив обставину невжиття таких заходів. З огляду на це, правові підстави для стягнення аліментів за вказаний минулий час відсутні повністю, тому суд відмовляє в задоволенні цих вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги суд задовольняє частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за вимогу про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, у розмірі 1064,96 грн.

В цій частині позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог (30 %), що становить 319,49 грн.

Керуючись ст.ст. 76-82, 258, 259, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та стягнення аліментів задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами (з 02.10.2024 по 20.11.2025) у сумі 32 443,21 грн, що стягуються на користь ОСОБА_3 на підставі судового наказу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.10.2019 у справі № 487/7779/19.

В задоволенні позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами за період з серпня 2020 по серпень 2022 року та про стягнення аліментів з відповідача за цей період відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 319,49 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 34993225, місцезнаходження: м. Миколаїв, просп. Миру, 54-В, корпус 4.

Суддя: З.М. Сухаревич