Рішення № 137919327, 03.07.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/3700/26

Номер провадження № 2/521/4165/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Поліщук І.О.

за участю секретаря судового засідання Коржеван В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору, витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 07.06.2011 року Малиновський районний суд м. Одеси ухвалив рішення по справі № 1519/2-1789/11, за яким вирішено стягнути солідарно з гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0030/73/78315 від 17.07.2007 р. у розмірі 2457006,52 грн. Рішення, яке постановив Малиновський районний суд м. Одеси не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Кредитний договір № 014/0030/73/78315 від 17.07.2007 р. було укладено між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №ДГ-КЫБ 21/04/16 від 21.04.2016 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку - Малиновський районний суд м.Одеси постановив судовий документ (ухвалу) по справі 1519/2-1789/11, яким, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 014/0030/73/78315 від 17.07.2007 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства. Докази, що підтверджують зміну назви Товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС» додаються, в тому числі виписка з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024.

Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 220928,65 грн., що підлягають сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 17.07.2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0030/73/78315.

Відповідно до умов зазначеного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 230 400 (двісті тридцять тисяч чотириста) доларів США на строк з 17.07.2007 року по 17.07.2014 року під 13,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно з графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком.

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу автомобіля марки PORSCHE, моделі CAYENNE, 2007 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що в якості часткового погашення зобов`язань перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_1 передав зазначений автомобіль банку в рахунок часткового погашення заборгованості. Проте ТОВ «ВІН ФІНАНС», всупереч зазначеним обставинам, здійснює нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, виходячи із заборгованості у розмірі 2 457 006,52 грн, без урахування того, що фактичний розмір заборгованості є меншим.

Відповідно до відомостей, отриманих із відкритих джерел, а саме з офіційного веб-сайту ДП «СЕТАМ» (https://setam.net.ua/auction/96229), автомобіль марки PORSCHE, моделі CAYENNE, 2007 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_1 , було реалізовано на прилюдних торгах, які відбулися 02 вересня 2015 року, за ціною 474 156,00 грн.

Разом із тим, ані ТОВ «ВІН ФІНАНС», ані ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не зверталися до суду із заявами про видачу виконавчих листів з метою примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2011 року у справі № 1519/2-1789/11. У матеріалах справи відсутні докази отримання ТОВ «ВІН ФІНАНС» або ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчих листів на примусове виконання зазначеного судового рішення, а також докази відкриття виконавчих проваджень щодо його виконання.

З дати ухвалення рішення суду минуло 14 років, а тому ТОВ «ВІН ФІНАНС» остаточно втрачено право на примусове виконання судового рішення і в такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

08.06.2026 р. ТОВ «ВІН ФІНАНС» подали до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначили, що з моменту набрання рішенням суду законної сили та видачі виконавчих листів стягувачем вживалися заходи щодо його примусового виконання. Зокрема, було відкрито виконавче провадження № 44855087, у межах якого здійснювалися виконавчі дії щодо звернення стягнення на майно боржника. Проте 19.11.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 8 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на той час), а саме у зв`язку з тим, що коштів, отриманих від реалізації майна боржника, було недостатньо для повного задоволення вимог стягувача. Так, у межах виконавчого провадження було реалізовано належний ОСОБА_1 автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2007 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 . Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 112971 від 02.09.2015 року транспортний засіб було продано за 474 156,00 грн.

Відповідно до вимог п.3 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» з вказаної суми також було утримано виконавчий збір у розмірі 10 % від фактично стягнутих коштів, що становить 45 044,82 грн. Таким чином, на користь стягувача фактично було перераховано лише 405 403,38 грн. Отже, станом на сьогодні залишок невиконаного зобов`язання за рішенням суду становить 2 051 603,14 грн. Таким чином, рішення, яке постановив Малиновський районний суд м. Одеси не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Відповідачці ОСОБА_3 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , направлено ухвалу про відкриття провадження по цивільній справі за даним позовом.

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідачка не скористалася.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

17.07.2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0030/73/78315.

Відповідно до умов зазначеного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 230 400 (двісті тридцять тисяч чотириста) доларів США на строк з 17.07.2007 року по 17.07.2014 року під 13,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно з графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком.

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу автомобіля марки PORSCHE, моделі CAYENNE, 2007 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07.06.2011 р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором № 014/0030/73/78315 від 17.07.2007 року в сумі 310 251,60 ( триста десять тисяч двісті пятдесят один ) доларів США 60 центів, що за курсом НБУ (1дол. США дорівнює 7,9194 грн.) складає 2 457 006 ( два мильйона чотириста пятдесят сім тисяч шість ) гривен 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль судові витрати у розмірі 1700 гривень держмито та 120 гривень витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про визнання припиненим договір поруки відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16.11.2011 р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.06.2011 р. залишено без змін.

З моменту набрання рішенням суду законної сили та видачі виконавчих листів стягувачем вживалися заходи щодо його примусового виконання. Зокрема, було відкрито виконавче провадження № 44855087, у межах якого здійснювалися виконавчі дії щодо звернення стягнення на майно боржника. Проте 19.11.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 8 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на той час), а саме у зв`язку з тим, що коштів, отриманих від реалізації майна боржника, було недостатньо для повного задоволення вимог стягувача. Так, у межах виконавчого провадження було реалізовано належний ОСОБА_1 автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2007 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 . Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 112971 від 02.09.2015 року транспортний засіб було продано за 474 156,00 грн.

Відповідно до вимог п.3 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» з вказаної суми також було утримано виконавчий збір у розмірі 10 % від фактично стягнутих коштів, що становить 45 044,82 грн. Таким чином, на користь стягувача фактично було перераховано лише 405 403,38 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 22.02.2017 р. заяву представника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони у виконавчому проваджені задоволено. Замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» по справі 1519/2-1789/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що відповідачами в період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року не виконувалося рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2011 року у справі № 1519/2-1789/11, яким стягнуто солідарно з гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0030/73/78315 від 17.07.2007 р. у розмірі 2457006,52 грн.

Оскільки внаслідок невиконання боржниками грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних від простроченого грошового зобов`язання, а саме 184 812,91 грн., з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 виклала правовий висновок про те, що у разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2011 року у справі № 1519/2-1789/11 не виконане.

Водночас матеріали справи не містять, а позивач не надав доказів видачі виконавчих листів на примусове виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2011 року у справі № 1519/2-1789/11 або наявності відкритих виконавчих проваджень з їх примусового виконання або подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Судом встановлено, що відповідно до листа Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.06.2026 р. №110367, на примусовому виконані у відділі перебувало виконавче провадження №44855087 з примусового виконання виконавчого листа №2-1789/11 виданого 30.01.2012 Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

19.11.2015 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 8 ст. 44 Закону (коштів від реалізації недостатньо для задоволення вимог).

Крім того, відповідно до листа Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.06.2026 р. №110373 встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №44090598 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1789/11 виданого 30.01.2012 Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

11.02.2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ст. 49 Закону (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС), копії яких разом із супровідними листами надіслані на адресу сторін виконавчого провадження та до Чорноморського міського ВДВС ГТУЮ в Одеській області.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем остаточно втрачено право на примусове виконання судового рішення і в такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в позові.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

Суд також приймає до уваги Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст судового рішення складено 03.07.2026 року.

Суддя Ірина Поліщук