Рішення № 137919193, 03.07.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 03.07.2026

Справа № 501/1968/26

2/501/1891/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник ТОВ «ВІН ФІНАНС» (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №846089 від 03.05.2019 у загальному розмірі 18309,63 грн., яка складається з: суми заборгованості 14424,00 грн., суми інфляційних втрат 2704,84 грн., суми 3% річних 1180,79 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 03.05.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено кредитний договір №846089, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу позику у сумі 4000 грн.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит.

Однак позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18309,63 грн., яка складається з: суми заборгованості 14424,00 грн., суми інфляційних втрат 2704,84 грн., суми 3% річних 1180,79 грн.

12.04.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитними договорами.

12.09.2019 укладено додаткову угоду №25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №25 від 12.09.2019, за яким до позивача перейшли права вимоги за кредитним договором №846089 від 03.05.2019.

25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів №1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Оскільки відповідач не виконує покладені на нього зобов`язання, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У встановлений ухвалою строк відповідач не подав відзив на позов.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові просить суд розглядати справу без його участі, не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 27.04.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.39).

Ухвалою судді від 19.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.41-42).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ухвали суду про відкриття провадження, проте конверт повернувся з відміткою: «відсутній за вказаною адресою» (а.с.51), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про розгляд справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 03.05.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено кредитний договір №846089, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу позику у сумі 4000 грн.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит.

Однак позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18309,63 грн., яка складається з: суми заборгованості 14424,00 грн., суми інфляційних втрат 2704,84 грн., суми 3% річних 1180,79 грн.

12.04.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитними договорами.

12.09.2019 укладено додаткову угоду №25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №25 від 12.09.2019, за яким до позивача перейшли права вимоги за кредитним договором №846089 від 03.05.2019.

25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів №1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

V. Оцінка Суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено ст.629 ЦК України.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно із ч.2 ст.1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором. Отже, згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідачем не надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів на підтвердження цих заперечень та спростування вимог позивача.

Надані суду докази свідчать, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18309,63 грн., яка складається з: суми заборгованості 14424,00 грн., суми інфляційних втрат 2704,84 грн., суми 3% річних 1180,79 грн.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, яке може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Положення ч.2 ст.625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.

Відповідач має грошові зобов`язання перед позивачем, який є правонаступником первісного кредитора.

Оскільки відзиву на позов від відповідача немає, немає доказів виконання зобов`язань перед кредитором.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховних Судом в постанові від 31.05.2018 по справі № 902/330/17.

З огляду на це, у зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань, які встановлені рішенням суду, у позивача виникає право на застосування наслідків такого порушення згідно з вимогами ст.625 ЦК України.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

На підставі вищевикладеного, дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції від 27.03.2026 (а.с.1) позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.Адвокатським бюро "Анастасії Міньковської"укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.30-32).

Згідно акту наданих послуг (а.с23) вартість послуг адвоката складає 5000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст.ст.3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239) заборгованість за кредитним договором №846089 від 03.05.2019 у загальному розмірі 18309,63 грн., яка складається з: суми заборгованості 14424,00 грн., суми інфляційних втрат 2704,84 грн., суми 3% річних 1180,79 грн., судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко