Ухвала суду № 137917927, 02.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20555/26

Провадження № 2/127/5695/26

УХВАЛА

02 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Іщук Т. П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , про виділ в натурі частки майна із права спільної часткової власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , про виділ в натурі частки майна із права спільної часткової власності.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлений п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

29 червня 2026 року на адресу суду надійшла заява позивача на усунення недоліків, до якої долучено документ про часткову сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн. В іншій частині виконання ухвали суду, надаючи власну оцінку дискреційним повноваженням суду в процесуальному питанні перевірки заяв на відповідність їх оформлення при поданні до вимог чинного законодавства, позивач посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 20 березня 2024 року по справі №522/12598/22 з даного приводу, зокрема щодо застосування судом положень ч. 2 ст. 176 ЦПК України.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов такого висновку.

Згідно п. 9 ч. 1 ст.176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

З аналізу наведених правових норм, слідує, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов`язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.

При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб`єкта оціночної діяльності.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення розміру судового збору, який повинен сплатити позивач при зверненні до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1059800,00 грн).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Вимоги про виділення частки з майна в натурі відносяться до майнових спорів, на що також звертає увагу Верховний Суд в постанові від 07 квітня 2021 року в справі №495/1706/16-ц.

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 про виділ в натурі частки з майна, враховуючи предмет позову, який містить вимоги майнового характеру, та враховуючи відсутність в матеріалах позовної зави доказів на підтвердження дійсної ринкової вартості спірного майна, відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України, судом зазначалось про необхідність сплатити судовий збір у розмірі, попередньо визначеному судом з урахування заявленого обсягу позовних вимог.

При цьому також враховувалось, що позивач як власник майна, не позбавлений можливості сплатити судовий збір відповідно до ціни позову, що відповідає дійсній (ринковій) вартості спірного майна, надавши одночасно докази щодо цього.

Натомість позивач, сплативши судовий збір за вимогами майнового характеру в мінімальному розмірі та ігноруючи приписи п. 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК, обмежився обґрунтуванням своєї позиції власними міркуваннями з приводу судової практики щодо порядку оформлення позовної заяви в частині сплати судового збору. При цьому, будь-яких обставин неможливості сплати судового збору у повному розмірі та клопотань з даного приводу, у передбачених ст. 136 ЦПК України, при подані позовної заяви не заявляв.

Сама ж аргументація позивача з посиланням на правову позицію Верховного Суду у постанові від 20 березня 2024 року по справі №522/12598/22 відносно підстав застосування положень ч. 2 ст. 176 ЦПК України та відсутності у неї обов`язку по сплаті судового збору при поданні позову у повному розміру, який попередньо визначався судом, не є релевантною, та не може бути взяти до уваги, оскільки ґрунтується на інших обставинах, встановлених по іншій справі. В межах касаційного перегляду зазначеної позивачем справи Верховний Суд наголошував на відсутності підстав залишати позовну заяву без руху у порядку, визначеному ч. 11 ст. 187 ЦПК України під час її розгляду з метою здійснення доплати судового збору, тобто на стадії після відкриття провадження у справі, за умови що при поданні позову вимога про сплату збору вже була виконана позивачем.

Слід також зауважити позивачу на те, що залишення позовної заяви без руху з метою належної її оформлення у відповідності до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства не являє собою обмеженням у доступі до правосуддя. Згідно практики Європейського суду з прав людини, виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу наглядним є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (несплата судового збору) не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Таким чином, сплата позивачем судового збору в мінімальному розмірі не свідчить про усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 15 червня 2026 року.

Водночас, з метою забезпечення реалізації особою своїх прав, суд вважає за можливе продовжити позивачу строк до 07 липня 2026 року для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

Відповідно до ч.2 ст.127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, суд додатково звертає увагу, що позивач вправі визначити дійсну вартість майна та з урахуванням цього сплатити судовий збір. Принагідно суд звертає увагу, що оціночна вартість об`єкта нерухомості, що є предметом спору, визначена за допомогою сервісу оцінки від Фонду державного майна України, з урахуванням року введення в експлуатацію, кількості кімнат, поверховості та площі, становить 3953059,14 грн.

Керуючись ст. 127, 260, 261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 15 червня 2026 року, до 07 липня 2026 року.

У разі невиконання ухвали суду від 15 червня 2026 року в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя: