Рішення № 137915664, 03.07.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.07.2026 Справа №607/5292/26 Провадження №2/607/3831/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

учасників справи:

представника відповідача Свірського Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» (далі ТОВ «Профіт Файненс») звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 05.03.2013 ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» надало у кредит ОСОБА_1 кошти у розмірі 30 000,00 грн, згідно із заявою № 002-19804-050313, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених даним Договором.

02.06.2020 між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «Профіт Файненс» був укладений Договір № 2253/К про відступлення прав вимог з додатками до нього, відповідно до якого право вимоги до відповідача за кредитним договором відступлено позивачу.

Однак, через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у нього виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі становить кредитним договором становить 97 137,92 грн, у тому числі: основна сума заборгованості 20 492,74 грн; заборгованість за нарахованими процентами по кредиту 8 150,67 грн; заборгованість по комісіях 67 008,00 грн; сума 3 % річних від основної суми заборгованості за період прострочення повернення кредиту 1 063,51 грн; сума 3 % річних від суми процентів за період прострочення повернення відсотків 423,00 грн.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 002-19804-050313 від 05.03.2013 у розмірі 97 137,92 грн та судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказує, що позивач не надає жодних доказів переходу від ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» (первісного кредитора) до нього права вимоги конкретно до відповідача. У наданій Позивачем копії договору про відступлення права вимоги не зазначено, що ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» відступає право вимоги саме до Відповідача, а долучений Позивачем витяг, як додаток до цього договору, не є належним доказом, оскільки у ньому відсутні будь які реквізити (підпис уповноваженої особи, печатка) ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» (первісного кредитора), що вказує на відсутність волевиявлення ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на відступлення права вимоги до Відповідача за кредитним договором. Таким чином матеріалами справи не підтверджується факт набуття прав кредитора Позивачем, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Умовами Заяви № 002-19804-05032013 від 05.03.2013р. (надалі по тексту Заява) та графіком платежів, який є невід`ємною частиною цієї Заяви, сторони погодили строк кредитування, тривалістю 50 місяців, тобто кінцевим терміном виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати передбачених платежів є 05.05.2017 року.

Таким чином, право Позивача нараховувати передбачені Заявою проценти за користування кредитом існувало виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 05.05.2017 року. Однак, із співставлення заявленої позивачем суми до стягнення та суми, згідно з графіком платежів, випливає, що Позивач продовжував здійснювати нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, що є неправомірним.

При цьому, Позивачем до матеріалів справи не долучено обґрунтованого розрахунку заборгованості, який би містив відомості щодо порядку і механізму нарахування процентів, базу їх нарахування (з врахуванням вже сплачених Відповідачем сум, що не заперечується Позивачем), періоди, за які вони нараховувалися. За відсутності зазначених відомостей відсутня можливість перевірити правильність визначення Позивачем розміру заборгованості, зрозуміти її структуру та складові. Отже, заявлена Позивачем сума заборгованості по процентах є необґрунтованою та такою, що не підлягає стягненню із Відповідача.

Позовна вимога у даній справі про стягнення з Відповідача заборгованості по комісії в сумі 67 008,00 грн. є безпідставною.

Як вбачається із наявного у справі графіку платежів (додатку до Заяви), граничною датою повернення Відповідачем кредиту є 05.05.2017р., а, відповідно, виходячи із положень цивільного законодавства, позовна давність сплила на дату подання позову у даній справі.

Відтак, враховуючи вищевикладене, просить суд застосувати у даній справі позовну давність та відмовити Позивачу у задоволенні позову.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказує, що доводи відповідача щодо відсутності доказів відступлення права вимоги за кредитним договором на користь позивача є необґрунтованими, оскільки позивачем до позовної заяви було додано копії Договору про відступлення, Витягу та платіжних доручень щодо відступлення права вимоги за кредитним договором.

Також відповідачем не надано належних доказів, які б спростували позицію позивача про наявну суму заборгованості за кредитним договором, а тому доводи відповідача про необґрунтованість суми заборгованості позичальника перед кредитором є недоречними.

Щодо стягнення комісії, позивач вказує, що додатки до кредитного договору містять обґрунтований перелік послуг, які надавалися кредитором позичальнику. Також відсутнє рішення суду про визнання даного кредитного договору чи його окремих частин недійсними, а тому обов`язок позичальника сплачувати комісію підлягає виконанню.

Щодо строку позовної давності, позивач вказує, що зобов`язання за кредитним договором мало бути виконаним позичальником 05.05.2017, то загальна позовна давність, що становить 3 роки, спливала б 05.05.2020. Однак, строк дії карантину продовжився та з 30.06.2023 було відмінено. Крім того, строк позовної давності за кредитним договором 24.02.202 був зупинений на строку дії воєнного стану та тільки 04.09.2025 перебіг позовної давності був поновлений. Отже, останнім днем звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності було 05.05.2020, позивач звернувся до суду із позовом в межах строку позовної давності, який спершу був продовжений до 30.06.2023, перебіг якого потім було зупинено 24.02.2022.

Відтак, враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що відповідач не заперечує самого факту укладення договору про відступлення права вимоги між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та Позивачем. Однак сам по собі факт укладення такого договору не свідчить про перехід права вимоги на користь Позивача саме до Відповідача. Позивач не довів наявності у нього права вимоги до Відповідача та, відповідно, права на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Безпідставними є також доводи Позивача про те, що Відповідач не надав доказів визнання договору про відступлення права вимоги чи додатку № 1 до нього недійсними. Зокрема, як вже зазначалося, Відповідач не заперечує самого факту укладення договору про відступлення права вимоги, однак зазначений договір не породжує для Відповідача жодних правових наслідків, адже не стосується його прав, свобод чи законних інтересів, а тому відсутні правові підстави для звернення до суду з вимогами про визнання його недійсним. У даній справі спірним є питання належного підтвердження факту переходу права вимоги, зокрема щодо відсутності доказів того, що право вимоги за кредитним договором щодо Відповідача було відступлено Позивачу первісним кредитором.

Також вказав, що наданий Позивачем витяг з додатку до договору про відступлення права вимоги не містить розрахунку заборгованості, адже у ньому зазначена лише узагальнена інформація щодо суми заборгованості без жодних відомостей про порядок її формування. Ненадання належного та деталізованого розрахунку заборгованості свідчить про недоведеність розміру заявлених позовних вимог.

Крім того, позивачем не доведено факту надання будь-яких послуг, за які Відповідач повинен був сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, вимоги про стягнення з Відповідача комісії є безпідставними та необґрунтованими.

Також зазначив, що загалом перебіг позовної давності був зупинений у період з 02.04.2020 по 03.09.2025. До моменту зупинення позовної давності, а саме, станом на 01.04.2020, з моменту початку її перебігу (06.05.2017) сплинуло 2 роки 10 місяців 27 днів. З урахуванням того, що перебіг позовної давності було відновлено з 04.09.2025, саме з цієї дати розпочався відлік залишку позовної давності тривалістю 1 місяць 4 дні, який сплив 08.10.2025. Більше того, стосовно платежів, які передували за графіком платежів передостанньому платежу (05.04.2017), позовна давність сплила ще до її зупинення. Отже, позов у даній справі подано після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, однак просила розгляд справи провести без її участі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що кредит був наданий до травня 2017 року, відповідно з цієї дати потрібно рахувати строк, якщо враховувати зупинення перебігу строку у зв`язку з ковідом, зупинення тривало до вересня 2025 року, з вересня 2025 року поновився строк позовної давності і сплив у листопаді того ж року, позов було пред`явлено пізніше, тому строки вийшли, відтак просить відмовити в задоволенні позову.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду залишено без руху позовну заяву.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що 05.03.2013 ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» надало у кредит ОСОБА_1 кошти у розмірі 30 000,00 грн, згідно із заявою № 002-19804-050313 (далі Кредитний договір).

Відповідно до умов п. 2.3. Частини 2 та п. 1.1.1. Частини 3 Кредитного договору, Клієнту надано кредитні кошти у розмірі 30 000,00 грн на 50 місяців, шляхом перерахування на поточний рахунок Відповідача за реквізитами, вказаними в заяві до Банку, що стверджується випискою за договором за період з 01.03.2013 по 06.03.2013.

Згідно з п. 2.4. Частини 2 Кредитного договору, Клієнт зобов`язується сплатити проценти в розмірі 9,99 % річних за користування кредитом.

Згідно з п. 2.5. Частини 2 Кредитного договору, Клієнт зобов`язується сплатити комісію в розмірі 3,49 % в місяць за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 3.1. Частини 3 Кредитного договору, Клієнт погашає кредитну заборгованість не пізніше 05 числа кожного місяця, шляхом зарахування суми грошових коштів у сумі 1 783,00 грн відповідно до графіку платежів на відкритий рахунок відкритий згідно з п. 2.7. Частини 2 Кредитного договору.

02.06.2020 між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «Профіт Файненс» був укладений Договір № 2253/К про відступлення прав вимог (далі Договір про відступлення), з додатками до нього, відповідно до якого право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за Кредитним договором відступлено Позивачу.

Відповідно до п. 1. Договору про відступлення та на умовах, встановлених ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до: позичальників фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору (далі Додаток № 1 до Договору), надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) тощо, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі а текстом - Основні договори, надалі за текстом - Право вимоги Новий кредитор сплачує Банку за Право вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4 Договору про відступлення сторони погодились, що загальна вартість прав вимоги за Договором (Ціна договору) становить 2 488 200,00 грн.

Сплата коштів у сумі 2 488 200,00 грн здійснена Позивачем двома платежами і підтверджується копіями платіжних доручень № 48 від 26.05.2020 на суму 1 800 000,00 грн та № 49 від 27.05.2020 на суму 688 200,00 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 97 137,92 грн, у тому числі: основна сума заборгованості 20 492,74 грн; заборгованість за нарахованими процентами по кредиту 8 150,67 грн; заборгованість по комісіях 67 008,00 грн; сума 3 % річних від основної суми заборгованості за період прострочення повернення кредиту 1 063,51 грн; сума 3 % річних від суми процентів за період прострочення повернення відсотків 423,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 97 137,92 грн, у зв`язку із порушенням зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з статями 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Підписавши даний кредитний договір, відповідач, відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору та взяв на себе відповідні зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між кредитодавцем та відповідачем у встановленому законом порядку укладено кредитний договір.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як встановлено судом, 02.06.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Профіт Файненс» укладено Договір факторингу № 2253/К, предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору.

Відповідно до додатку 1 до договору факторингу № 2253/К, платіжні інструкції за Договором факторингу № 2253/К від 26.05.2020, від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Профіт Файненс» перейшло право вимоги до відповідача.

З огляду на те, суд вважає, що вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Профіт Файненс».

Суд зазначає, що відповідач отримав кредит у сумі 30 000,00 грн та нарахування процентів здійснювалося протягом з 05.03.2013 до 05.05.2027 за стандартною процентною ставкою, яка становить не більше 9,99 % річних від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Отже, встановивши, що відповідач свої обов`язки за кредитним договором не виконав та допустив заборгованість за кредитом, доказів про сплату на погашення тіла кредиту не подано, суд дійшов висновку, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості, яка добровільно ним сплачується і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума простроченого платежу по тілу кредиту в розмірі 20 492,74 грн.

Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту і обслуговування кредиту і становить 67 008,00 грн.

Суд вважає, що у позивача відсутні законні підстави для нарахування комісії за надання кредиту, та її стягнення, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору про надання споживчого кредиту свідчить про те, що позивач при видачі позики за цим договором нарахував плату за оформлення договору позики та комісію за надання кредиту, які є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що положення договору про надання споживчого кредиту щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту, суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та частині першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 67 008,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками.

22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %. Положення ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Тобто, у період з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %, а у період з 22 квітня по 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З огляду на зазначене, даний кредитний договір укладений до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», тобто в період дії наведеного Закону щодо застосування денної процентної ставки.

Судом встановлено, що кредитодавець здійснив нарахування відсотків в розмірі не більше 1 % денної процентної ставки, а тому з вказаним нарахування денної процентної ставки, суд погоджується, оскільки кредитодавець застосовував максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Однак, відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1статті 261 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі №912/1672/18, викладені висновки, відповідно до яких, позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав.

Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Судом встановлено, що нарахування відсотків відповідачем здійснювалося до 05.05.2017 і з цього часу починається перебіг строку позовної давності тривалістю у три роки.

Також суд зазначає. що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки,визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 9 грудня 2020 року № 1236.

У подальшому, дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 червня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 19 березня 2022 року № 318, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та тривав до 30.06.2023.

24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключили Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40-44, ст. 356) виключити, вказана норма дії з 04.09.2025.

Отже, саме з 06.05.2017 року необхідно обчислювати перебіг трирічного строку позовної давності для звернення позивача з вимогою до відповідача про стягнення грошових коштів за порушення умов договору, а тому, строк позовної давності сплив 08 жовтня 2025 року.

Також позивач в тому числі просив суд стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми в розмірі 1 486,51 грн.

Згідно з положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи положення статті 266 ЦК України про те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тому суд вважає, що оскільки строк позовної давності сплив до основної вимоги, тому він і сплив до додаткової про стягнення втрати від інфляції, три проценти річних від проспореної суми.

Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 258, 259, 264, 265, 273, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 43160452, місцезнаходження м. Львів вул. Б.Хмельницького, 212, офіс 413;

відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено та підписано 03 липня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко