Рішення № 137913102, 03.07.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/4279/26

Провадження № 2/211/4228/26

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Ткаченко С.В., за участю секретаря судового засідання Бодрухіній Є.А., у відсутність учасників процесу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у кредит № 6782885, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн. зі строком кредитування 360 днів та сплатою процентів у розмірі 0,95 % в день, комісією за надання кредиту в розмірі 17,25% від суми кредиту. Між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем ТОВ «Фінпром Маркет» 25 лютого 2026 року укладено договір факторингу № 25/02/26, відповідно до умов якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуває право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог, в тому числі й за договором позики № 6782885 від 01.10.2025 на суму 20 185,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 4 322,50 грн - сума заборгованості за відсотками, 862,50 грн. сума заборгованості за комісією; 10 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою, яку позивач, з метою захисту прав нового кредитора, просить стягнути на свою користь.

У ході розгляду справи позивач вимоги уточнив та в редакції заяви про зменшення вимог від 18 травня 2026 року просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 10 185,00 грн., з яких 5 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 4 322,50 грн - сума заборгованості за відсотками, 862,50 грн. сума заборгованості за комісією.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Згідно поданої до суду заяви, представник позивача ТОВ «Фінпром Маркет» Ткаченко Ю.О. просить справу розглянути за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 не повідомив причини неявки, представник відповідача Захар`єва Я.В. звернулась до суду з відзивом на позов. В обґрунтування відзиву стороною відповідача зазначено про відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, зокрема копії меморіального ордеру, заяви на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, на підтвердження факту перерахування на рахунок відповідача грошових коштів за кредитними договорами, відповідач же не отримував грошових коштів за вказаним договором. Наданий лист АТ «Юнекс Банк» не містить ідентифікуючих ознак на підтвердження зарахування коштів саме відповідачу. З посиланням на частину 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» наголошено, що загальна сума відсотків за кредитним договором № 6782885 від 01.10.2025 не мала перевищувати половини суми кредиту, тобто 2 500,00 грн. Зазначено, що заборгованість за нарахованими процентами в сумі 4 322,50 грн. майже співрозмірна сумі кредиту, що суперечить принципам розумності та добросовісності і є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг. Нарахування пені в сумі 10 000,00 грн. суперечить положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а вимога про нарахування комісії є нікчемною, оскільки стосується оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватись безоплатно. Тому просить відмовити у задоволенні вимог та розглянути позов без участі сторони Відповідача.

У відповіді на відзив представником позивача ТОВ «Фінпром Маркет» Ткаченко Ю.О. зазначено про наявність у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження факту зарахування відповідачу кредитних коштів, в тому числі й згідно платіжної інструкції № 035016023659 від 01.10.2025. Нарахування комісії в сумі 862,50 грн. передбачено п. 2.2.8 договору, з яким погодився відповідач при підписанні договору, а тому вказана вимога правомірна та підлягає задоволенню. Беручи до уваги відсутність доказів на спростування заявлених вимог стороною відповідача, просить задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії (надійний) № 6782885 за умовами якого кредитодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а останній зобов`язався повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов договору.

Пунктом 2.2.1 договору сторонами погоджено суму кредиту у розмірі 5 000,00 грн.

Строк кредитування 360 днів (п. 2.2.2 договору). Згідно пункту 2.2.8 договору, комісія за надання кредиту 17,25% від суми наданого кредиту (що в грошовому виразі складає 862,50 грн.).Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на вказану ОСОБА_1 електронну адресу: згідно з довідкою про ідентифікацію, відповідач ОСОБА_1 ідентифікований позикодавцем, що не спростовна відповідачем в судовому засіданні.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору шляхом заповнення анкети-заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якого, в подальшому, кредитодавцями було перераховано грошові кошти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

У матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження доказів оспорення відповідачем договору № 6782885, факт передачі грошових коштів відповідачу підтверджується відомостями, наданими на виконання ухвали суду банком-емітентом АТ «Універсал Банк» щодо руху коштів по банківському рахунку відповідача ОСОБА_1 , відповідно до яких за випискою по руху коштів по картці № НОМЕР_1 підтверджено факт зарахування на належну ОСОБА_1 банківську картку кредитних коштів в сумі 5 000,00 грн., що є належним і допустимим доказом фактом отримання відповідачем кредитних коштів та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

Тому суд не приймає доводи сторони відповідача в частині відсутності первинних документів на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів первісного кредитора.Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом

25 лютого 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 25/02/26, відповідно до умов якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуває право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог, в тому числі й за договором кредиту № 6782885 від 01.10.2025.

Згідно з частиною першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування », у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування», залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.Отже, Закон України «Про споживче кредитування», передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування », .

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування », які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

При цьому розмір комісії не був прихованим та позичальник ознайомився і погодився з ним, підписуючи кредитний договір, та в подальшому не оспорював його в судовому порядку.Так, умовами кредитного договору погоджено фіксовану одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 17,25% від суми кредиту. Будь-яких умов про оплатність послуг (нарахування комісії) послуг з надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, кредитний договір №6782885 не містить.

З огляду на викладене, судом не встановлено нікчемність положень пункту 2.2.8 кредитного договору № 6782885 щодо нарахування позивачем одноразової комісії за надання кредиту в сумі 862,50 грн., доказів оспорення договору або певних його умов, зокрема, щодо нарахування комісії, суду не надано, а тому суд не приймає доводи представника відповідача в цій частині.

Судом встановлено факт невиконання належним чином відповідачем зобов`язань по поверненню кредитних коштів позивачу, у зв`язку порушеннями зобов`язань за договором № 6782885 від 01.10.2025, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 10 185,00 грн, згідно наданого до суду стороною позивача розрахунку, з яких:

-5 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

-4 322,50 грн заборгованість за відсотками;

-862,50 грн. заборгованість за комісією.

Розміри кредитної заборгованості та її складові відповідач не спростував, контррозрахунку боргу не надав.

Стосовно посилань представника відповідача на положення статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», то вказана норма закону стосуються нарахування збитків завданих позичальнику внаслідок порушення зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, а саме суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань.

Позивачем уточнено вимоги та виключено вимогу про нарахування неустойки.

Стосовно посилань представника відповідача на надмірно нараховані відсотки за користування кредитом, то за встановлених у справі обставин відсутні підстави вважати, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Слід зазначити, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача про те, що розмір процентів має бути зменшений.

Крім того, проценти за користування кредитом визначено згідно положень ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України, відповідно такі не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні вище вказаного положення закону.

Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться, а тому судом не приймаються доводи сторони відповідача щодо стягнення з відповідача на користь позивача непропорційно великої суми відсотків, яка навіть є меншою за суму боргу за тілом кредиту.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).

Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку із задоволенням вимог, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені судові витрати у справі по сплаті судового збору.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частини другої статті 141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогута наявність обґрунтованого клопотання сторони відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з доведенням їх не співмірності в цій частині, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування стороні позивача вказаних витрат, ураховуючи ціну позову, характер виконаної адвокатами робіт, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» про стягнення заборгованості за кредитним договором частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження за адресою: м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33), заборгованість за укладеним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договором № 6782885 від 01.10.2025, у сумі 10 185 (десять тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 00 коп., з яких: 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп. заборгованість за тілом кредиту; 4 322 (чотири тисячі триста двадцять дві) гривні 50 коп. заборгованість за відсотками; 862 (вісімсот шістдесят дві) гривні 50 коп. заборгованість за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко