Ухвала суду № 137911220, 01.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7812/26

Провадження № 1-кп/204/947/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії судді:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 22026040000001576, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2026, за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває обвинувальний акт по вищевказаному кримінальному провадженню.

У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 . Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п.п. 1,2,5 ч. 1

ст. 177 КПК України.

Так, ризик переховуватися від суду ґрунтується на тому, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України. При цьому, санкцією ч. 2 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ятнадцять або довічне позбавлення волі.

Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та

мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_7 відповідає суспільному інтересу, оскільки кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя та безкарності за дії направленні проти національної безпеки України в умовах воєнного стану.

Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів,

які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення підтверджується, тим що протиправні дії ОСОБА_7 мали які постійний і системний характер та вчинялися з використанням методів конспірації.

Крім того, ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, маючи доступ до інтернет, відновити через відомий тільки йому логін та пароль власний обліковий запис в інтернет-месенджері «Telegram», який використовував для передачі інформації невстановленому представнику спеціальних служб Російської Федерації, який використовував обліковий запис « ОСОБА_8 », знищити листування та іншу важливу інформацію, що негативно вплине на хід судового розгляду.

Про наявність ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та його не зменшення, а саме може вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується свідчить те, що на даний час триває агресія Російської Федерації проти України, ОСОБА_7 , знаходячись на свободі, може в подальшому здійснювати дії, направленні на вчинення підривної діяльності проти України.

При цьому, застосування більш м`якого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 є недоцільним, оскільки обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема вчинення

злочину проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, свідчать про нехтування ним встановленими чинним законодавством України, гарантіями захисту прав і свобод людини та зневажливе відношення до загальнолюдських цінностей і дають підстави вважати, що аналогічним чином він, у разі обрання інших запобіжних заходів віднесеться до вимог та обмежень запобіжних заходів, не пов`язаних з ізоляцією від суспільства.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Інші запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку ОСОБА_7 та відповідно до ст.ст. 183, 194, 199 КПК України, тому є необхідність продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також прокурор просив врахувати, що ОСОБА_7 , відповідно до висунутого обвинувачення вчинив кримінальне правопорушення в інтересах Російської Федерації, яка веде агресивну війну проти України.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вищезазначене клопотання та просив

його задовольнити.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора не заперечував.

Обвинувачений ОСОБА_7 думку захисника підтримав.

Вислухавши подане прокурором клопотання, думку учасників процесу, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, серед іншого, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обвинуваченому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої, що відповідає законодавчо передбаченим підставам для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно з п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

ОСОБА_7 вже пред`явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення ним інкримінованого злочину, тому суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих відомостей лише визначає, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувальних заходів. Отже, суд на даній стадії судового розгляду не вирішує питання щодо винуватості особи, належності та допустимості доказів на підтвердження такої винуватості, а виходить лише з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Розглядаючи наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та які прокурором наведено на обґрунтування поданого клопотання, суд уважає, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,5 ч.1 ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для їх запобігання, при цьому виходить з такого.

Інкримінований обвинуваченому злочин, передбачений ч. 2 ст. 111 КК України відносяться до категорії особливо тяжкого проти основ національної безпеки України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої, отже наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування. Отже, лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. При цьому, кримінальне правопорушення, яке інкримінуються обвинуваченому, має високий ступінь суспільної небезпеки в період воєнного стану, а зумовлені ними наслідки є тяжкими не лише для конкретної особи, а й для держави та суспільства в цілому.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні ж по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитись від слідства.

Окрім того, ризик втечі оцінюється судому світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі.

Як встановлено судом, обвинувачений є раніше не судимим, має постійне місце проживання, а отже характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків та стримуючих факторів.

Таким чином, викладене у своїй сукупності свідчить про те, що обвинувачений з великою імовірністю може вдатися до вчинення дій направлених на переховування від суду.

Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення то, у разі незастосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він матиме змогу, використовуючи мережу інтеренет, відновивши відомий йому логін та пароль, здійснити вхід до свого облікового запису в мережі «Telegram», знищити листування та іншу важливу інформацію.

Ризик вчинити інші кримінальні правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується підтверджується тим, що перебуваючи на волі, в умовах діючого на території України воєнного стану, обвинувачений може продовжити спілкування з представниками спецслужб рф з метою передачі інформації або виконання поставлених завдань на шкоду обороноздатності та територіальної цілісності держави, тобто вчинити дії направлені на вчинення підривної діяльності проти України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, суд зазначає, що на даний час інші більш м`які запобіжні заходи нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , ураховуючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, високий ступінь ризиків, передбачених п. 1,2,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом.

Таким чином, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне продовжити ОСОБА_7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,

суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права

обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду

більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, що відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях: ЄСПЛ «Летельє проти Франції», ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії».

Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлення існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з метою забезпечення виконання ОСОБА_7 процесуальних обов`язків та запобіганню існуючим ризикам.

Щодо визначення у кримінальному провадженні розміру застави, суд зазначає

таке.

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при

постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під

вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього

Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо

злочинів, передбачених, зокрема, ст. 111 КК України.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).

Крім того, у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зауважує, з огляду на приписи статті 131, частин першої, третьої статті 176, статті 177, частини першої статті 183 Кодексу, запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м`якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров`ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов`язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв`язку із цим загрози низці публічних інтересів.

Отже, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього

процесуальних обов`язків, забезпечення належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, ураховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , та який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд вбачає підстави не визначити розмір застави у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, суд уважає, що з метою забезпечення встановлених та доведених у судовому засіданні ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 доцільно продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 176-178, 183, 193-194, 315, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 29 серпня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 02.07.2026.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3