Рішення № 137908676, 02.07.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/3686/25

Провадження № 2/132/313/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"02" липня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., за участі: представника позивача ОСОБА_1 адвоката ЗАЛОКОЦЬКОЇ В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/3686/25 за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом про визнання за ним у порядку спадкування за законом права власності на земельну частку (пай) площею 1,37 га. після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що спадкодавиця за життя була членом КСП «Світанок» та мала право на земельну частку (пай), однак сертифікат на право на земельну частку (пай) був виготовлений та зареєстрований лише після її смерті, у зв`язку з чим вона не отримала відповідний правовстановлюючий документ. Позивач зазначає, що є спадкоємцем за законом, фактично прийняв спадщину, а також звернувся до нотаріуса із заявою про її прийняття, однак отримав відмову в оформленні спадкових прав через видачу правовстановлюючого документа після смерті спадкодавиці. Посилаючись на положення цивільного законодавства, чинного на момент відкриття спадщини, та наявність у спадкодавиці права на земельну частку (пай), позивач просить визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на зазначену земельну частку (пай).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 04.12.2025 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

04.12.2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Залокоцька В.Д. через систему «Електронний суд» подала заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої виклала прохальну частину позовної заяви в наступній редакції: визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,37 кадастрових гектара, розташовану на території села Павлівка Калинівського (теперішнього Хмільницького) району Вінницької області.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 18.03.2026 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні. Одночасно із цим, витребувано у Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області копію спадкової справи № 100/2025 на майно померлої ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області.

На виконання цієї ухвали, 23 березня 2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області з Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області надійшла копія спадкової справи № 100/2025 року на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, залучив до участі у справі в якості представника адвоката Залокоцьку Вікторію Дживанівну (ордер на надання правничої допомоги серії АА № 1638192, виданий 23.10.2025 року на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 08.08.2025 року, яким повноваження адвоката не обмежуються).

Представник позивача адвокат Залокоцька В.Д. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач уповноважений представник Калинівської міської ради Вінницької області до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що «відповідно до ст.ст.524, 529 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями ст.ст.549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст.ст.528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину».

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 14 березня 2025 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що слідує із довідки № 365, виданої 10 червня 2025 року в.о.старости Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області Зубко Т.

Разом із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована, однак не проживала її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 25 квітня 2003 року. Відомості про інших зареєстрованих осіб на момент смерті ОСОБА_2 відсутні (довідка № 364, видана 10 червня 2025 року в.о.старости Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області Зубко Т.).

Відповідно до змісту заповіту, посвідченого 21 грудня 1993 року виконавчим комітетом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області за реєстровим номером 191, ОСОБА_2 заповіла все своє майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках.

Згідно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), виданої 12 червня 2025 року Калинівською державною нотаріальною конторою Вінницької області, заповіт ОСОБА_2 , який був посвідчений 21 грудня 1993 року виконавчим комітетом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області за реєстровим номером 191 (номер у спадковому реєстрі 41381644) є чинним.

12 червня 2025 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій повідомив, що окрім нього, на момент смерті був ще живий син померлої ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , інших спадкоємців першої черги спадкування, в тому числі в порядку представлення, пережилого подружжя, а також особи, з якою померла проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, немає.

Факт смерті ОСОБА_4 підтверджено повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00051746128, сформованим 12 червня 2025 року на підставі ст.46-1 Закону України «Про нотаріат».

Разом із цією заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 подав до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області наступні документи:

копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20 березня 2025 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), згідно якого, ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце народження не вказано) народився ОСОБА_5 (по-батькові не зазначено). Його батьками є: батько ОСОБА_6 , та мати ОСОБА_7 ;

копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 22 листопада 1999 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області, згідно якого, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області, який з 25 січня 1974 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , та з 23 березня 1978 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади № 2025/007775642, сформованим 12 червня 2025 року відділом надання адміністративних послуг Калинівської міської ради Вінницької області;

довідку № 366, видану 10 червня 2025 року в.о.старости Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області Зубко Т., згідно якої, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме протягом липня-грудня 1995 року зробив поточний ремонт в спадковому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , пофарбував віконні рами і двері, побілив хату.

На підставі зазначеного звернення та поданих документів, Калинівською державною нотаріальною конторою Вінницької області зареєстрована 12 червня 2025 року спадкова справа № 100/2025 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (номер у Спадковому реєстрі 74197784), що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81499946, виданим 12 червня 2025 року Калинівською державною нотаріальною конторою Вінницької області.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 371/02-31, виданою 23 червня 2025 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В., відмовлено ОСОБА_1 , який є спадкоємцем спадщини за заповітом, яка залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок» села Павлівка Калинівського району Вінницької області, розміром 1,37 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належало ОСОБА_2 , що на день смерті мешкала в селі Павлівка Хмільницького району Вінницької області, так як майнове право виникло після смерті спадкодавця.

04 листопада 2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із цивільним позовом до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання в порядку спадкування право на земельну частку, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04 грудня 2025 року, просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,37 кадастрових гектара, розташовану на території села Павлівка Калинівського (теперішнього Хмільницького) району Вінницької області.

На підтвердження заявлених позовних вимог, до позовної заяви у якості доказів ОСОБА_1 долучив:

сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559, виданий 12 серпня 1997 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області, згідно якого, ОСОБА_2 на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року № 230, належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Світанок», розміром 1,37 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 14 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 462;

лист № 0-2-0.6-4828/2-25, виданий 13 серпня 2025 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно якого, ОСОБА_2 не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559, виданий 12 серпня 1997 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області, про що свідчить відсутність її підпису в Книзі реєстрації сертифікатів. Оригінал сертифікату знаходиться у відділі № 7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин. Відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за ОСОБА_2 відсутній запис щодо реєстрації державного акту на право приватної власності на землю. Разом із цим, згідно технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки реформованого КСП «Світанок» села Павлівка, у списку громадян членів колишнього КСП «Світанок» села Павлівка Калинівського району Вінницької області на погодження місця розташування земельних ділянок за номером 393 значиться ОСОБА_2 (сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559);

лист № 01.02-16/391, виданий 11 серпня 2025 року Архівним відділом Хмільницької районної військової адміністрації Вінницької області, згідно якої, у справі фонду Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області «розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області, 01 липня 25 вересня 1997 року» додатки до розпорядження голови Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області № 230 від 29 липня 1997 року «Списки громадян співвласників колективної власності на землю по КСП «Світанок» села Павлівка, затверджені загальними зборами господарства» відсутні. Документи з особового складу КСП «Світанок»/колгосп імені Леніна» села Павлівка Калинівського району Вінницької області до віддаленого приміщення (архівосховища) № 2 міста Калинівка архівного відділу Хмільницької районної військової адміністрації Вінницької області не надходили, підтвердити стаж (період) роботи ОСОБА_2 та видати архівну довідку неможливо;

архівний рукописний витяг з протоколу № 3 загальних зборів членів КСП Світанок» села Павлівка Калинівського району Вінницької області від 28 грудня 1996 року, виданий 11 серпня 2025 року за підписом головного спеціалісту (архівосховища) № 2 міста Калинівка Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Котяш Н. за № 01-2.-16/391, згідно якого, під час розгляду питання порядку денного «Про розпаюванню землі», вирішили: Створити комісію, яка б розглянула і перевірила списки членів КСП, що мають право на земельну частку (пай). На цьому архівному витязі друкарським способом зазначено Список майнових та земельних паїв померлих 66. ОСОБА_2 з/п, м/п;

архівну довідку № 01-14/84/01-17/628, видану 03 вересня 2025 року Комунальною установою «Калинівський трудовий архів» Калинівської міської ради Вінницької області, згідно якої, у книзі трудового стажу і заробітку колгоспників колгоспу імені Леніна села Павлівка Калинівського району Вінницької області, значиться ОСОБА_7 , 1926 року народження (так в документах), де вказано, що вона відпрацювала людино-дні і одержала заробітну плату за 1949-1981 роки.

Питання набуття членом КСП права на земельну частку (пай) та перехід його у спадщину є предметом регулювання спеціального законодавства України.

Згідно зі статтею 5 Земельного Кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право (частина перша статті 22 ЗК України 1990 року).

Статтею 23 ЗК України 1990 року визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство (далі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів.

Членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів (частина перша статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). Отже, членство у колективному сільськогосподарському підприємстві не виникає автоматично, воно може виникнути лише внаслідок волевиявлення особи стати членом такого підприємства та оформлення в установленому статутом порядку свого статусу.

Відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, зокрема пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Стаття 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) (частини перша-друга статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (див.: постанови Верховного Суду: від 03 травня 2023 року у справі № 541/1512/21 (провадження № 61-3067св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 190/391/22 (провадження № 61-9705св23), від 31 липня 2024 року у справі № 175/2757/21 (провадження № 61-11544св23), від 08 січня 2025 року у справі № 712/2967/23 (провадження № 61-8074св24), від 18 лютого 2026 року у справі № 701/82/24 (провадження № 61-14707св25).

Отже, під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року № 294/1094/17 зазначено, що головним критерієм для одержання права на земельну частку (пай) є факт членства громадянина в колективному сільськогосподарському підприємстві на момент реєстрації державного акта на право колективної власності на землю. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 685/1373/17, від 15 червня 2021 року у справі № 743/961/20.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 175/2757/21 вказано, що право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: - одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю; - перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта; - включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17, від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18, від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19.

Таким чином, у разі отримання КСП «Світанок» державного акта на право колективної власності на землю, умовою набуття права на земельну частку (пай) відповідно до Указу Президента України № 720/95 є перебування ОСОБА_2 в членах КСП «Світанок» на час передачі державного акта та включення її до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Як вбачається з наявної копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559 від 12.08.1997 року, він виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29.07.1997 року № 230.

Натомість, згідно листа № 01.02.-16/391, виданого 11.08.2025 року Архівним відділом Хмільницької районної військової адміністрації Вінницької області, рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29.07.1997 року № 230, та додаток до нього «Списки громадян співвласників колективної власності на землю по КСП «Світанок» села Павлівка, затверджені загальними зборами господарства» відсутні.

Відповідно до листа № 0-2-0.6-4828/2-25, виданого 13.08.2025 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 не отримувала сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559 від 12.08.1997 року.

Слід зазначити, що сам факт видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) не усуває необхідності встановлення підстав виникнення відповідного права.

Як зазначено вище, для визнання права на земельну частку (пай) необхідним є доведення сукупності таких обставин:

існування державного акта на право колективної власності на землю;

перебування особи у членах КСП на момент його видачі;

включення особи до списку членів КСП, який додавався до державного акта.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність доказів перебування особи у членах КСП та включення її до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, виключає можливість визнання права на земельну частку (пай) в судовому порядку.

Матеріали цивільної справи не містять Державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП «Світанок», а також належних та допустимих доказів перебування спадкодавця ОСОБА_2 в членах КСП «Світанок», та включення її до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, що є умовою набуття нею права на земельну частку (пай) відповідно до викладених вище вимог законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просить визнати за ним у порядку спадкування право на земельну частку (пай), однак належними, допустимими та достатніми доказами не підтвердив усіх юридичних фактів, які є необхідними для задоволення такого позову.

Насамперед судом встановлено існування чинного заповіту, посвідченого 21 грудня 1993 року виконавчим комітетом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області за реєстровим номером 191, відповідно до якого спадкодавець ОСОБА_2 заповіла усе належне їй майно двом спадкоємцям своїм рідним синам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках. Незважаючи на це, позивач звернувся до суду із вимогою про визнання права у порядку спадкування за законом, не навівши будь-яких правових підстав для застосування саме такого порядку спадкування за наявності чинного заповіту та не довівши існування передбачених законом обставин, які б виключали застосування спадкування за заповітом.

Крім того, матеріали справи підтверджують, що другим спадкоємцем за заповітом від 21 грудня 1993 року був ОСОБА_4 , який помер лише ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто більш ніж через одинадцять років після відкриття спадщини. Водночас позивачем не надано жодного доказу того, чи прийняв ОСОБА_4 спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , чи відмовився від її прийняття, чи пропустив встановлений законом строк, чи відкривалася після його смерті спадкова справа та хто є його спадкоємцями.

Слід зауважити, що на момент смерті ОСОБА_2 , разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 10.06.2025 року № 364, була зареєстрована її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто дочка іншого спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 . Відомості у довідці про фактичне непроживання останньої за вказаною адресою, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити належне коло осіб, права яких стосуються спірного спадкового майна, а також визначити обсяг спадкових прав кожного із спадкоємців. Вирішення спору за відсутності таких доказів може призвести до ухвалення рішення щодо прав та інтересів осіб, які не брали участі у справі, що є неприпустимим.

Окрім цього, позивач просить визнати за ним право на всю земельну частку (пай), хоча зі змісту чинного заповіту вбачається, що кожному із двох спадкоємців було заповідано лише по одній другій частині спадкового майна. Будь-яких доказів переходу до позивача права на іншу частку спадкового майна матеріали справи не містять.

Посилаючись на фактичне прийняття спадщини, позивач надав довідку старости, відповідно до якої він у другому півріччі 1995 року здійснив поточний ремонт житлового будинку.

У статті 548 ЦК Української РСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно зі статтями 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, є різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що Позивач ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області за місцем відкриття спадщини у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не звертався. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що він фактично вступив в управління спірним житловим будинком, в якому проживала спадкодавиця, не надав. На момент смерті зі спадкодавицею у спірному будинку не проживав.

Основним та єдиним доказом позивача на підтвердження факту вступу в управління або володіння спадковим майном є довідка Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 10 червня 2025 року № 366, згідно якої, він фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме протягом липня-грудня 1995 року зробив поточний ремонт в спадковому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , пофарбував віконні рами і двері, побілив хату.

Разом із тим зазначена довідка сама по собі не підтверджує юридичного факту прийняття спадщини, оскільки староста не наділений законом повноваженнями встановлювати такі юридичні факти.

Висновок в.о.старости Зубко Т. про факт вступу ОСОБА_1 в управління спадковим майном зроблений без зазначення документів, облікових даних чи інших першоджерел.

Тобто, довідка не містить відомостей про джерела отримання інформації, документи, свідчення очевидців або інші об`єктивні дані, на підставі яких зроблено висновок про вступ в управління або володіння спадковим майном.

Зазначені у довідці відомості про здійснення позивачем косметичного ремонту будинку, а саме побілку приміщення та фарбування вікон і дверей, самі по собі не свідчать про фактичне прийняття спадщини.

Позивачем не подано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне виконання зазначених у довідці робіт, понесення відповідних витрат, придбання будівельних матеріалів, залучення інших осіб до проведення ремонту чи вчинення будь-яких інших дій, що об`єктивно свідчили б про вступ у володіння або управління спадковим майном. Не подано також доказів того, що після смерті матері він здійснював утримання будинку, сплачував обов`язкові платежі чи іншим чином реалізовував повноваження власника спадкового майна.

Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів належності зазначеного житлового будинку спадкодавцю. Відсутні правовстановлюючі документи на будинок, технічна документація чи інші докази права власності спадкодавця на відповідний об`єкт нерухомості, що не дає можливості встановити зв`язок між виконанням ремонтних робіт та прийняттям саме спадкового майна.

Отже, довідка Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 10 червня 2025 року № 366, не містить відомостей про документи, реєстри, погосподарські книги, будинкові книги чи інші першоджерела, на підставі яких в.о.старости ОСОБА_9 прийшла до висновку про фактичне прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 . За своєю правовою природою така довідка не є первинним доказом, а лише відображає суб`єктивний висновок особи, яка її склала.

За відсутності посилання на першоджерела та інших об`єктивних доказів, зазначена довідка не може бути достатньою підставою для встановлення факту вступу ОСОБА_1 в управління або володіння спадковим майном.

Довідка, яка містить лише висновок посадової особи без зазначення фактичних даних та їх джерел, не може бути належним доказом.

Матеріали справи не містять жодних доказів і того, що зазначений житловий будинок на даний час перебуває у володінні (користуванні) позивача.

Факт знаходження у позивача лише копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559 від 12 серпня 1997 року, чи іншого правовстановлюючого документу, не є доказом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.

Суд також враховує, що відкриття нотаріусом спадкової справи на підставі заяви позивача та зазначеної довідки саме по собі не підтверджує факту прийняття спадщини. Відкриваючи спадкову справу, нотаріус здійснює нотаріальне провадження на підставі поданих документів та не вирішує спір про право. Встановлення факту прийняття спадщини та оцінка достатності доказів належать виключно до компетенції суду. Отже, відкриття спадкової справи не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач вступив у постійне володіння чи управління усім чи частиною спадкового майна, користувався ним як власним, здійснював його утримання, сплачував обов`язкові платежі або вчиняв інші дії, які у своїй сукупності могли б свідчити про прийняття спадщини.

Окрім цього, позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами виникнення у спадкодавця права на спірну земельну частку (пай) саме за життя.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367559 був виданий лише 12 серпня 1997 року, тобто після смерті спадкодавця, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сам по собі факт видачі сертифіката після смерті особи не свідчить про момент виникнення права на земельну частку, що є однією з ключових обставин даного спору.

При цьому матеріали справи не містять доказів включення спадкодавця ОСОБА_2 до списків членів КСП «Світанок», які додавалися до державного акта на право колективної власності на землю, а Архівним відділом Хмільницької районної військової адміністрації Вінницької обставі у листі від 11 серпня 2025 року № 01.02-16/391 повідомлено про відсутність рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року № 230, на підставі якого видавався сертифікат серії ВН № 0367559 від 12 серпня 1997 року, та списків членів КСП, які є відповідним додатком до нього. Таким чином відсутні основні документи, які могли б підтвердити виникнення у спадкодавця ОСОБА_2 права на земельну частку (пай).

Наданий архівний витяг із рукописного протоколу № 3 загальних зборів членів КСП «Світанок» від 28 грудня 1996 року містить лише рішення про створення відповідної комісії для перевірки списків членів КСП, що мають право на земельну частку (пай), однак не підтверджує факту включення спадкодавця ОСОБА_2 до списків осіб, які набули право на земельну частку, не підтверджує розмір земельної частки та не посвідчує виникнення такого права.

Крім того, друкований текст «Список майнових та земельних паїв померлих: 66. ОСОБА_2 з/п м/п», який вміщений в архівний витяг із рукописного протоколу № 3 загальних зборів членів КСП «Світанок» від 28 грудня 1996 року, зміст якого не стосується затвердження списків членів КСП, не відомий за походженням, а тому зазначені відомості не можуть бути належним чином оцінені без встановлення їх джерела походження та значення.

Матеріали справи також не містять належних доказів членства спадкодавця у КСП саме на момент проведення паювання земель. Наявна архівна довідка Комунальної установи «Калинівський трудовий архів» Калинівської міської ради від 03 вересня 2025 року № 01-14/84/01-17/628, підтверджує лише трудову діяльність ОСОБА_7 у колгоспі імені Леніна села Павлівка в період часу з 1949 по 1981 роки, однак сама по собі робота у колгоспі не є тотожною членству у КСП після проведення його реформування та не підтверджує наявності відповідного статусу на момент виникнення права на земельну частку.

За таких обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б дозволяли встановити дату виникнення права спадкодавця ОСОБА_2 на земельну частку (пай), зокрема не надано доказів дати видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП, від якої залежить момент виникнення відповідного права.

Суд звертає увагу, що відповідно до практики Верховного Суду саме позивач зобов`язаний довести усі юридичні факти, які утворюють підставу заявленого ним матеріально-правового вимоги, а недоведеність хоча б одного з таких фактів виключає можливість задоволення позову. Суд не вправі усувати недоліки доказування, витребовуючи докази замість сторони або будуючи висновки на припущеннях.

Аналогічний підхід неодноразово висловлювався і Європейським судом з прав людини, який наголошує, що принцип рівності сторін та змагальності процесу передбачає покладення тягаря доказування саме на учасників спору, тоді як суд повинен залишатися незалежним та неупередженим арбітром і не може фактично виступати на боці однієї зі сторін шляхом самостійного пошуку доказів на підтвердження її позиції.

Оцінивши всі наявні у справі докази як окремо, так і в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами усі обставини, які є необхідними для виникнення у нього права на задоволення заявлених позовних вимог. Наявні у справі докази не усувають зазначених суперечностей.

Оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доказування покладено законом на позивача, відсутність належних доказів юридично значимих обставин є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя