Рішення № 137905991, 30.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17034/25

Провадження № 2/369/6283/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди,

встановив:

У вересні 2025 року представник позивача звернувся до суду з даним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.09.2024, яке постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 10.12.2024 залишено без змін, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом. Станом на теперішній час, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.09.2024 не виконано. Зазначає, що станом на час звернення до суду вказане рішення не виконано, у зв`язку з чим відповідач, на його думку, зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до статті 625 ЦК України. Крім того, вказує, що тривале невиконання судового рішення спричинило позивачу моральні страждання, які мають тривалий характер.

Просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на користь ОСОБА_1 35 107,13 грн., з яких: 7700,00 грн. інфляційні збитки, 2407,13 грн.- 3% річних, за прострочення виконання рішення суду за період з 10.12.2024 по 30.09.2025 та 25 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.10.2025 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено розгляд справи.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, представник позивача до проведення судовому засіданні подав до суду письмову заяву, просить справу розглядати у його відсутність та у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

У судове засідання представника відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Письмовий відзив на позов не подали, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимогист. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судом, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.09.2024 з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 10.12.2024 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.09.2024 залишено без змін.

Станом на даний час рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/12698/21 не виконане.

Предметом позову у даній справі є стягнення боргу на підставі ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, а саме виплати грошових коштів - суми основного боргу за договором позики, стягнутих рішенням суду.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 7 700,00 грн та трьох процентів річних у розмірі 2 407,13 грн за період з 10.12.2024 по 30.09.2025, суд вважає його арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам закону, а тому зазначені вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди - є одним з способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Також, у Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.06.2022 року справі №569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначено, що аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, Справа № 752/17832/14-ц (Провадження № 14-538цс19) було сформульовано наступний правовий висновок: "Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення."

Матеріали справи містять у собі докази на підтвердження невиконання відповідачем протягом певного часу рішення суду, винесене на користь позивача у справі, однак позивачем не надано будь - яких доказів на підтвердження наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Сам по собі факт невиконання судового рішення не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження характеру, обсягу та інтенсивності моральних страждань, а також доказів, які б свідчили про наявність підстав для визначення розміру моральної шкоди саме у заявленому розмірі. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. 2, 16, 23, 1167, 1168, 1173 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди задоволити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання рішення суду за період з 10.12.2024 по 30.09.2025: 7700,00 грн. (сім тисяч сімсот грн.) інфляційні збитки, 2407,13 грн. (дві тисячі чотириста сім грн. 13 коп.) - 3% річних

У задоволенні інших вимог відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, код ЄДРПОУ 22933548,адреса: 03148, м.Київ, вул. Ярославська, 40.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 30 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ