Рішення № 137897974, 30.06.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22712/26-ц

пр. 2-8903/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Романенко Д.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 836594497 від 30.05.2021 року у розмірі 72264,39 грн., що складається із 18447,41 грн. заборгованості за кредитом та 53816,98 грн. заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

28.05.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач частково визнала позовні вимоги, не заперечувала факту укладення кредитного договору № 836594497 від 30.05.2021 року та отримання кредитних коштів, однак заперечувала проти заявленого позивачем розміру заборгованості.

У відзиві відповідач просила позов задовольнити частково та стягнути з неї на користь позивача 3999,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, а також вирішити питання про розподіл судових витрат пропорційно до результату розгляду справи.

29.05.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач не погодився з доводами відповідача, наполягав на правомірності заявленого розрахунку заборгованості та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

02.06.2026 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримала раніше викладену позицію та зазначила, що позивач не довів правомірність заявленого розміру заборгованості.

Надалі позивачем та відповідачем до суду подано додаткові пояснення в порядку ст. 43 ЦПК України, у яких сторони підтримали раніше викладені позиції щодо розміру заборгованості, правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування та розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки справа розглядається без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, суд вирішує справу за наявними у справі письмовими матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та доводи, дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом такого права чи інтересу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судовим розглядом встановлено, що 30.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 836594497 в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора MNV86TA4.

За умовами договору кредитодавець надав відповідачу кредитну лінію з кредитним лімітом 22000,00 грн. Перший транш за договором становив 4000,00 грн., а в подальшому відповідачу надано додаткові транші: 02.06.2021 року - 500,00 грн., 16.06.2021 року - 4500,00 грн., 23.06.2021 року - 13000,00 грн. Загальна сума кредитних коштів, отриманих відповідачем за договором, становить 22000,00 грн.

За змістом п. 1.7 кредитного договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. Отже, строк кредитування за договором становив 30 днів, тобто з 30.05.2021 року до 29.06.2021 року.

З наданого позивачем розрахунку первісного кредитора вбачається, що відповідачем здійснено платежі на загальну суму 19999,00 грн., а саме: 29.06.2021 року - 5550,00 грн., 28.07.2021 року - 7865,00 грн., 27.08.2021 року - 6584,00 грн.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 72264,39 грн., з яких 18447,41 грн. - заборгованість за кредитом, 53816,98 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Відповідач, у свою чергу, надала контррозрахунок, відповідно до якого проценти, нараховані у межах погодженого 30-денного строку кредитування, становлять 1998,00 грн. та були погашені платежем від 29.06.2021 року, а платежі від 28.07.2021 року та 27.08.2021 року підлягають зарахуванню у рахунок погашення залишку тіла кредиту. За результатом такого розрахунку залишок заборгованості за тілом кредиту становить 3999,00 грн.

Право вимоги за кредитним договором було відступлено від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року та реєстру прав вимоги № 158 від 02.11.2021 року, надалі від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року та реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року, а в подальшому від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року та реєстру боржників від 14.07.2025 року.

Відповідач у відзиві не заперечувала проти самого факту укладення договору, отримання коштів та існування частини заборгованості, а її заперечення стосуються саме правильності розрахунку позивача, правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування та належності доказів пролонгації.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі, а електронний правочин може вчинятися шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному цим Законом.

Оцінюючи заявлений позивачем розрахунок заборгованості, суд виходить із того, що позивач довів факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем кредитних коштів та факт переходу права вимоги до позивача. Водночас, ці обставини самі по собі не підтверджують заявлений позивачем розмір заборгованості.

Ключовим для вирішення спору є питання про те, чи довів позивач правомірність нарахування 53816,98 грн. процентів після завершення 30-денного строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, сформулювала висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22, зазначено, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом, тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Після спливу строку кредитування позичальник такого блага вже не отримує, а тому не повинен сплачувати нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

З наведеного випливає, що проценти за правомірне користування кредитом і проценти, як міра відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, мають різну правову природу, різні підстави виникнення та різний порядок доведення. Тому позивач, заявляючи до стягнення проценти після спливу строку кредитування, повинен чітко визначити їх правову природу, період нарахування, базу нарахування, ставку та надати відповідний розрахунок.

У цій справі позивач у позовній заяві та прохальній частині просить стягнути 53816,98 грн. саме, як заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. При цьому у відповіді на відзив та додаткових поясненнях позивач намагається обґрунтувати ці самі суми як проценти за неправомірне користування коштами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд враховує, що позивач не заявив окремої вимоги про стягнення процентів за ст. 625 ЦК України, не визначив окремо період прострочення, суму простроченого грошового зобов`язання, на яку нараховуються такі проценти, ставку, формулу їх обчислення та не відокремив такі проценти від договірних процентів за користування кредитом.

Суд не може самостійно змінювати правову природу заявленої позивачем вимоги, перекваліфіковувати заявлені договірні проценти у проценти за ст. 625 ЦК України та формувати замість позивача новий розрахунок заборгованості, оскільки це виходило б за межі заявлених позовних вимог і порушувало б засади диспозитивності та змагальності цивільного процесу.

Посилання позивача на п. 4.3 кредитного договору, за яким сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору, є процентами за користування грошовими коштами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, саме по собі не звільняє позивача від процесуального обов`язку належно сформулювати вимогу, визначити правову природу заявленої суми та подати окремий розрахунок відповідних процентів.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що після 29.06.2021 року первісний кредитор фактично продовжив договірне нарахування процентів за ставками, передбаченими умовами кредитного договору для періоду після завершення строку кредитування, зокрема за ставкою 1,47% на день, а з 01.10.2021 року - за ставкою 2,30% на день. Такий розрахунок не є окремим розрахунком процентів як міри відповідальності за ст. 625 ЦК України.

Оцінюючи доводи позивача щодо пролонгації строку кредитування, суд виходить із того, що за змістом п. 1.8 кредитного договору продовження строку дисконтного періоду пов`язується не лише зі сплатою фактично нарахованих процентів, але й з активацією позичальником функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця.

Суд враховує, що надана позивачем довідка щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора містить відомості про укладення кредитного договору 30.05.2021 року, подання заявки, підписання договору одноразовим ідентифікатором, отримання першого траншу та подальше отримання додаткових траншів 02.06.2021 року, 16.06.2021 року і 23.06.2021 року. Водночас ця довідка не містить відомостей про активацію відповідачем функції продовження строку дисконтного періоду, подання заявки на пролонгацію, підтвердження такої пролонгації одноразовим ідентифікатором або інше активне волевиявлення відповідача щодо продовження строку користування кредитом.

Таким чином, самі докази позивача підтверджують активні дії відповідача щодо укладення договору та отримання траншів, однак не підтверджують активних дій відповідача щодо пролонгації строку кредитування, як це передбачено кредитним договором.

Часткові платежі відповідача від 29.06.2021 року, 28.07.2021 року та 27.08.2021 року підтверджують факт часткового виконання грошового зобов`язання, але за відсутності доказів активації функції продовження строку дисконтного періоду не можуть самі по собі вважатися належним доказом погодження нового строку правомірного користування кредитними коштами.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами продовження строку кредитування після 29.06.2021 року у порядку, передбаченому кредитним договором, а також не довів правомірність включення до заявленої заборгованості процентів, нарахованих після завершення строку кредитування.

Відповідачем надано контррозрахунок, який виходить із фактично отриманої суми кредиту 22000,00 грн., процентів, нарахованих у межах погодженого строку кредитування у розмірі 1998,00 грн., та платежів відповідача на загальну суму 19999,00 грн. За цим розрахунком платежем від 29.06.2021 року були погашені проценти в сумі 1998,00 грн. та частина тіла кредиту в сумі 3552,00 грн., після чого залишок тіла кредиту становив 18448,00 грн.; після зарахування платежу від 28.07.2021 року у сумі 7865,00 грн. залишок тіла становив 10583,00 грн.; після зарахування платежу від 27.08.2021 року у сумі 6584,00 грн. залишок тіла кредиту становить 3999,00 грн.

Суд вважає такий контррозрахунок обґрунтованим у межах спірних правовідносин, оскільки він враховує фактично отримані кредитні кошти, проценти в межах строку кредитування та фактичні платежі відповідача, які визнавалися самим позивачем. При цьому, позивач належними доказами цей контррозрахунок не спростував.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 836594497 від 30.05.2021 року у розмірі 3999,00 грн., а у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 53816,98 грн. процентів та іншої частини заявленої заборгованості слід відмовити.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За змістом ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи, крім електронних документів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів позовні вимоги лише частково, у розмірі 3999,00 грн., а в іншій частині заявлений розмір заборгованості належними та достатніми доказами не підтверджено.

Щодо судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 72264,39 грн., задоволено позовні вимоги у розмірі 3999,00 грн., що становить 5,5338% від заявленої ціни позову. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 147,33 грн. із сплачених позивачем 2662,40 грн.

Позивач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Відповідач заперечувала проти заявленого розміру таких витрат та просила їх зменшити, посилаючись на типовий характер справи, шаблонність позовної заяви та неспівмірність витрат із фактичним обсягом виконаної роботи.

Відповідач заявила до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн., надавши договір про надання правничої допомоги, додаток до договору, розрахункову квитанцію, детальний опис робіт, акт приймання-передачі послуг, свідоцтво та ордер. Позивач, у свою чергу, заперечував проти стягнення таких витрат у повному розмірі, посилаючись на їх завищеність та неспівмірність зі складністю справи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, належить до типової категорії спорів про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування, однак водночас обидві сторони подали заяви по суті спору, додаткові пояснення, виклали правову позицію щодо нарахування процентів, пролонгації, застосування ст. 625 ЦК України та розподілу судових витрат.

З урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу підготовлених процесуальних документів, характеру правовідносин, повторюваності правових позицій у справах цієї категорії, а також принципів реальності, необхідності, розумності та співмірності суд вважає за необхідне зменшити витрати на професійну правничу допомогу кожної зі сторін до 6000,00 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволені на 5,5338%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 332,03 грн. Водночас, з огляду на відмову в задоволенні 94,4662% позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до відмовленої частини вимог у розмірі 5667,97 грн.

Усі інші пояснення сторін, їх доводи та заперечення, викладені в заявах по суті спору та додаткових поясненнях, висновків суду не спростовують і не впливають на результат вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року зазначив, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони ґрунтуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, і забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторін на підтримку кожної підстави захисту.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року зазначено, що межі обов`язку суду мотивувати рішення можуть бути різними залежно від характеру рішення, однак сторони мають право очікувати, що суд належним чином розгляне основні питання, які є вирішальними для справи.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, заборгованість за кредитним договором № 836594497 від 30.05.2021 року у розмірі 3999,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 147,33 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 332,03 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5667,97 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 30 червня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА