Рішення № 137896214, 02.07.2026, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/1934/25

Номер провадження 2-о/717/10/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Кудиби З. І.

секретаря: Житарюк А. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Кельменці цивільну справу за ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи:

Міністерство оборони України (проспект Повітряних сил України, 6, м. Київ, ЄДРПОУ 00034022),

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, ЄДРПОУ 40329345)

ВСТАНОВИВ:

Представник заявниці ОСОБА_3 25 липня 2025 року звернулася до Кельменецького районного суду Чернівецької області із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява мотивована тим, що з 29 серпня 1999 року до дня смерті ОСОБА_2 заявниця проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вела спільне господарство, мала спільний побут та бюджет. Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року у справі № 717/1191/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу станом на день його смерті.

Заявниця зазначає, що протягом останніх років спільного проживання та станом на день смерті ОСОБА_2 перебувала на його утриманні, оскільки не працювала, не мала самостійного джерела доходу, а матеріальне забезпечення сім`ї здійснював ОСОБА_2 , у тому числі за рахунок грошового забезпечення, яке отримував під час проходження військової служби у Збройних Силах України.

Встановлення зазначеного факту необхідне заявниці для реалізації прав, передбачених законодавством України, зокрема для звернення до компетентних органів щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та вирішення інших питань соціального забезпечення, пов`язаних із загибеллю військовослужбовця.

Представниця заявниці ОСОБА_3 у судовому засіданні заяву підтримала та просила її задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України Стадник Сергій Іванович у судове засідання з`явився, заперечив проти задоволення поданої заяви. Свої заперечення мотивував тим, що заявницею не доведено наявності передбачених законом підстав для встановлення факту перебування на утриманні, не підтверджено її непрацездатності, а встановлений рішенням суду факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сам по собі не надає статусу дружини військовослужбовця та не є достатньою підставою для набуття права на відповідні соціальні виплати.

Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив вирішити справу відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, у вказаній заяві наголосив, що така заява не підлягає до задоволення, оскільки заявниця не була дружиною загиблого, а право на утримання мають особи, які перебували у шлюбі із загиблим військовослужбовцем.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, які наявні у матеріалах справи, заслухавши учасників справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню доданих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року у справі № 717/1191/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу станом на день смерті останнього. Вказаним рішенням встановлено, що заявниця та ОСОБА_2 тривалий час спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний побут та взаємні права й обов`язки, притаманні членам сім`ї.

Згідно довідки Козирянського старостинського округу № 91 від 02 квітня 2025 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Відповідно до довідки Козирянського старостинського округу № 90 від 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки № 02-01-16/70 від 03 березня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 з дня народження до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки № 02-01-16/109 від 07 квітня 2025 року ОСОБА_2 був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та іншими письмовими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Листом Міністерства оборони України № 1079 від 11 лютого 2025 року заявниці повідомлено про необхідність подання документів, які підтверджують перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

З витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 17 січня 2025 року вбачається, що документи заявниці повернуто для подання документів, які підтверджують факт перебування її на утриманні загиблого військовослужбовця.

Згідно відповіді № 1621661 від 30 липня 2025 року заявниця в період з з кварталу 2018 року по 2 квартал 2023 року не отримувала жодних доходів.

Відповідно до актового запису про розірвання шлюбу № 37 від 5 квітня 2002 року було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто заявницею.

Листом ГУ УПФУ у Чернівецькій області повідомлено суд, що заявниця не зверталась із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника.

ГУ ДПС у Чернівецькій області повідомила про наявність доходів ОСОБА_2 в період з 01.01.2019 по 30.06.2023, а саме про наявність нарахованих доходів з березня 2022 року по червень 2023 року, інші доходи у вказаному періоді відсутні.

У судовому засіданні заявниця пояснила, що протягом спільного проживання з ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а після проходження добровільного його вступу на військову службу загиблий регулярно надсилав їй грошові кошти. Заяниця не є пенсіонеркою, а тому не має права на виплату пенсії за віком.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надала суду свідчення, що свідок знала заявницю та полеглого ОСОБА_2 близько тридцяти років, заявниця та покійний проживали разом, заявниця ніколи не працювала, оскільки ОСОБА_2 не давав їй працювати. Покійний не мав постійної роботи, а лише тимчасові заробітки в селі, а також ходив на чистку дерев, збір яблук. Жили бідно, машини не мали.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав свідчення, що покійний ОСОБА_2 спільно проживав із заявницею та утримував її, господарство не тримали, покійний мав тимчасові заробітки, в тому числі свідок просив час від часу його допомогти, 5 років тому платив йому по 250 грн. Після вступу на військову службу свідок спілкувався з ОСОБА_2 телефоном, і одного разу покійний попросив його передати кошти в розмірі семи тисяч гривень заявниці на погашення заборгованості за електроенергію, бо свідок щодня їїзить на роботу в Кельменці, де є банкомат, а в с. Козиряни, де проживає заявниця, дуже проблематично зняти кошти. Свідок кошти зняв і передав заявниці. Свідку невідомо, чи покійний передава раніше кошти і за допомогою яких осіб.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, що такі факти породжують юридичні наслідки, їх встановлення не пов`язане з вирішенням спору про право, заявник не має іншої можливості отримати документ, який посвідчує відповідний факт, а чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі військовослужбовця є гарантованою державою виплатою особам, які відповідно до закону мають право на її отримання.

Предметом розгляду у даній справі є встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який загинув під час проходження військової служби та виконання обов`язків із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що сім`ям загиблих військовослужбовців виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками між особами, визначеними статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ.

Відповідно до статті 16-1 Закону №2011-ХІІ право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки загиблого, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, а також утриманці загиблого (померлого).

Зазначеною нормою визначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих військовослужбовців, які перебували на їх утриманні.

Відповідно до ст. 29 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб № 2262-XII від 09.04.1992, із змінами та доповненнями, (надалі Закон № 2262) - пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Згідно до ст. 30 Закону № 2262 - право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих , померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильсько катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.

Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду № 5 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.98) - при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що:- за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні (ст.37 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Ужиті в законодавстві поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя.

За частиною першою статті 21 Сімейного Кодексу України (надалі СК) подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу-добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно до частини другої статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану . В матеріалах справи відсутні дані про реєстрацію шлюбу заявниці та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 31 Закону №2262-ХІІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на повному утриманні померлого або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, для виникнення права на отримання соціальних гарантій та виплат, передбачених законодавством для утриманців загиблого військовослужбовця, юридичне значення має встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого годувальника.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут та взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю.

З довідок Козирянського старостинського округу вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , однак фактично проживав разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте фактично проживала разом із ОСОБА_2 за адресою його постійного проживання.

Обставини спільного проживання заявниці та загиблого однією сім`єю також підтверджуються показаннями свідків, дослідженими судом доказами та не спростовані жодним учасником справи.

Таким чином, встановлення зазначеного юридичного факту має для заявниці юридичне значення, оскільки є необхідною передумовою для звернення до компетентного органу з питання реалізації прав, передбачених законодавством. Разом із тим саме по собі встановлення такого факту не звільняє заявницю від обов`язку довести наявність усіх передбачених законом підстав для його встановлення.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд виходить із того, що сам по собі факт спільного проживання та ведення спільного господарства не є достатнім для встановлення факту перебування на утриманні. Разом із тим такі обставини підлягають оцінці разом з іншими доказами щодо характеру та значення матеріальної допомоги, яку надавав померлий.

Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975; у редакції, чинній на момент загибелі ОСОБА_2 ).

Положеннями пункту 5 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця. Члени сім`ї та батьки загиблого визначаються відповідно до положень Сімейного кодексу України, а утриманці відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджує факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ.

Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі Порядок № 3-1).

Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 документами, що підтверджують перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, є, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

Отже, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.

Положення статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 свідчать про те, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманці визначаються відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на викладене, слід враховувати, що:

-встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України;

-для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975 та оформлення права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Порядку № 3-1 подається рішення суду, яке підтверджує факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого);

-встановлення такого факту має самостійне юридичне значення, оскільки є необхідною умовою для реалізації особою прав, гарантованих законодавством у сфері соціального захисту членів сімей та утриманців загиблих військовослужбовців.

Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця з метою подальшого отримання передбачених законом соціальних гарантій та виплат.

У справах окремого провадження суд підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. При цьому суд не вирішує питання про наявність чи відсутність у заявника конкретного суб`єктивного права, а лише встановлює або спростовує існування юридичного факту, який може бути підставою для реалізації такого права.

Під час вирішення питання про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого суд не встановлює право заявника на призначення конкретних виплат чи соціальних гарантій, а перевіряє наявність обставин, які відповідно до закону можуть свідчити про перебування особи на утриманні годувальника.

Іншими словами, встановлення факту перебування особи на утриманні пов`язане з доведенням наявності обставин, необхідних для набуття певного соціально-правового статусу, однак саме по собі судове рішення не породжує права на отримання відповідних виплат та не підміняє собою рішення компетентного органу.

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі №161/9609/22).

Виходячи з наведеного, правова мета, задля якої заявник ініціює встановлення судом факту перебування на утриманні померлого, не впливає на судову юрисдикцію та не визначає вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду.

В окремому провадженні визначене специфічне коло учасників процесу, якими є заявник та заінтересовані особи (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення факту перебування на утриманні, суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99, відповідно до якої визначальною ознакою поняття «утримання» є наявність такого рівня матеріального забезпечення особи, за якого допомога годувальника є для неї постійним та основним джерелом засобів до існування.

Конституційний Суд України зазначив, що одержання членом сім`ї доходу саме по собі не виключає можливості визнання його утриманцем. Водночас для встановлення факту перебування на утриманні необхідно з`ясувати характер, регулярність та значення допомоги, яку надавав годувальник, а також співвідношення такої допомоги з іншими джерелами доходів особи.

Таким чином, під час розгляду заяви про встановлення факту перебування на утриманні суд повинен встановити не лише факт надання матеріальної допомоги померлим, а й те, чи була така допомога для заявника постійним та основним джерелом засобів до існування.

При цьому сам по собі факт спільного проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства або надання періодичної матеріальної допомоги не є безумовною підставою для встановлення факту перебування на утриманні, якщо подані докази не дають можливості дійти висновку, що така допомога була основним та постійним джерелом засобів до існування заявника.

У встановленому законом чи іншими нормативно-правовими актами порядку до числа утриманців військовослужбовця можуть бути віднесені також ті члени його сім`ї, які протягом тривалого часу не отримували заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших належних їм виплат, а також працездатні члени сім`ї, які офіційно зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, або визнані безробітними.

Разом із тим сама по собі відсутність працевлаштування чи отримання доходу не свідчить автоматично про перебування особи на утриманні іншої особи. Визначальним є встановлення того, що допомога померлого була для заявника постійним та основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Аналогічне визначення міститься у статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, юридичне значення має не сам факт спільного проживання, ведення спільного господарства чи сімейних відносин, а встановлення того, що саме матеріальна допомога померлого була для заявника основним та постійним джерелом засобів до існування.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, безпосередньому та об`єктивному дослідженні доказів, що містяться у матеріалах справи.

Обставина відсутності офіційного працевлаштування заявниці сама по собі не свідчить про перебування її на утриманні, однак підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Матеріали справи не містять достатніх відомостей, які б дозволили суду встановити, що допомога ОСОБА_2 була для заявниці постійним та основним джерелом засобів до існування, а наявні докази не дають можливості зробити такий висновок із необхідним ступенем переконливості.

Відсутність документального підтвердження розміру доходів сама по собі не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні. Разом із тим суд оцінює всі подані докази у сукупності та доходить висновку, що вони не є достатніми для підтвердження того, що допомога померлого була основним джерелом засобів до існування заявниці.

Надані довідки підтверджують фактичне спільне проживання заявниці та померлого, однак не містять відомостей про характер матеріального забезпечення заявниці, тому самі по собі не можуть підтверджувати факт перебування на утриманні.

Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні суд повинен дослідити у сукупності всі докази щодо характеру, регулярності та розміру матеріальної допомоги, а також встановити, що саме вона була основним джерелом засобів до існування заявника.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17 та від 27 червня 2018 року у справі №210/2422/16-ц.

Крім того, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні допускається лише тоді, коли допомога, яка надавалася померлим, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Сам факт одержання заявником інших доходів не виключає можливості встановлення такого факту, однак за умови доведення переважного значення допомоги померлого.

Оцінюючи всі подані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи підтверджують факт спільного проживання заявниці із ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства. Водночас наявні у справі докази не є достатніми для висновку, що така допомога була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування або що вона перебувала на його повному утриманні у розумінні статті 31 Закону №2262-ХІІ.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, для встановлення факту перебування особи на утриманні суд повинен перевірити відповідність заявника критеріям утриманця, визначеним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Оскільки подані заявницею докази не підтверджують належними, допустимими та достатніми доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання особи такою, що перебувала на утриманні померлого, підстав для встановлення зазначеного юридичного факту суд не вбачає.

На підставі статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», керуючись статтями 2, 7, 10, 12, 7681, 89, 293, 294, 315, 316, 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 02 липня 2026 року.

Суддя Кудиба З. І.