Рішення № 137893753, 09.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/13646/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лазебної А.В.

та представника відповідача Стець А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - позивач, ПрАТ "Полтавський ГЗК") звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач, Управління), у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2025 №000/642/32-00-07-04-19, яким встановлено відсутність права платника податку на бюджетне відшкодування ПДВ, задеклароване у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на незаконність спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на недоведеність відповідачем факту застосування санкцій у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", до особи, яка у визначеному законом порядку є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК". За твердженням позивача, у ПрАТ "Полтавський ГЗК" відсутній кінцевий бенефіціарний власник з огляду на неможливість його визначення через наявність у структурі власності публічної компанії, акції якої допущені до торгів на Лондонській фондовій біржі.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /т. 1, а.с. 78-85/. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що відмова у наданні бюджетного відшкодування є наслідком застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", до гр. ОСОБА_1 . За твердженням відповідача, факт того, що гр. ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК", якому належить частка у статутному капіталі понад 25%, встановлений в ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 30.01.2025 у справі №757/39743/23-к та ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

07.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог /т. 1, а.с. 154-158/, стверджуючи про відсутність у ПрАТ "Полтавський ГЗК" кінцевого бенефіціарного власника. Крім того, зазначив, що відповідно до структури власності позивача, оприлюдненої у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним 100% засновником (учасником, акціонером) ПрАТ "Полтавський ГЗК" є компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ). Акціонерами компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) є компанія Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС), що володіє 99,999999% акцій, та громадянин Швейцарської Конфедерації ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), який володіє 0,000001% акцій. Посилаючись на доводи податкового органу щодо того, що найбільшим акціонером групи Ferrexpo є «Fevamotinico S.a.r.l.» («Fevamotinico»), що зареєстрована в Люксембурзі, та якій повністю належить «The Minco Trust», що своєю чергою належить ОСОБА_4 та двом інших членам його родини, позивач стверджував, що з наявної інформації неможливо встановити розмір частки кожного з вигодонабувачів трасту у статутному капіталі компанії Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС). Щодо покликань відповідача на окремі судові рішення представник позивача зазначив, що у кримінальному провадженні № 62019000000000890 від 14.06.2019 відсутній вирок, в якому були б досліджені господарські та корпоративні права позивача. Також представник позивача зауважив, що посилання на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 відсутні в Акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

У додаткових поясненнях від 09.11.2025 щодо кінцевого бенефіціарного власника /т. 1, а.с. 159-163/ представник позивача звертав увагу на те, що відповідно до річного звіту та фінансової звітності Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) за 2024 рік станом на 31.12.2024 найбільшим акціонером Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) є Fevamotinico S.a.r.l. ( ОСОБА_5 а.р.л.) (юридична особа, що зареєстрована і діє відповідно до законодавства Люксембургу), котра володіє 49,32% випущених голосуючих акцій Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС). Станом на 31.03.2025 іншими ключовими акціонерами Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) є BlackRock (4,04% володіння), Morgan Stanley (як зберігач) (3,65% володіння), Interactive Brokers (3,54% володіння), та UBS (2,74% володіння). Представник позивача зазначив, що компанія Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) є публічною акціонерною компанією, акції якої допущені до торгів на Лондонській фондовій біржі, з урахуванням чого акціонери компанії Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) можуть постійно змінюватися; компанія Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) управляється Радою Директорів, яка може здійснювати всі повноваження Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС), незалежно від того, чи стосуються вони управління бізнесом Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС), чи ні; акціонери Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) можуть давати вказівки компанії лише шляхом прийняття спеціальних рішень. При цьому представник позивача зауважив, що за правом Англії спеціальне рішення вимагає не менше 75% голосів; оскільки частка Fevamotinico S.a.r.l. (Февамотініко С.а.р.л.), яка складає 49,32%, не досягає цього порогу, Fevamotinico S.a.r.l. ( ОСОБА_5 а.р.л.) та будь-який інший акціонер Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС), наведений вище, не може одноосібно керувати або здійснювати одноосібний контроль над Радою Директорів шляхом прийняття спеціального рішення, внаслідок чого неможливо визначити кінцевого бенефіціарного власника ПрАТ "Полтавський ГЗК".

11.11.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь, у яких представник відповідача наполягала на безпідставності позивних вимог та просила відмовити у задоволенні позову повністю /т. 1, а.с. 182-186/. При цьому представник відповідача вкотре зазначила, що обставини щодо володіння Жеваго Костянтином Валентиновичем відповідними корпоративними правами ПрАТ "Полтавський ГЗК" встановлена у справі № 757/39743/23-к (кримінальне провадження) та у справі №910/268/23 (господарське провадження, зокрема постанові Верховного Суду від 10.01.2024).

У підготовчому засіданні 13.01.2026 суд відповідно до частини сьомої статті 243 КАС України постановив ухвалу (без оформлення окремого документа), що занесена до протоколу судового засідання №5719002, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судових засіданнях 10.02.2026, 03.03.2026, 13.05.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а представник відповідача наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 13.05.2026 суд відповідно до частини сьомої статті 243 КАС України постановив ухвалу (без оформлення окремого документа), що занесена до протоколу судового засідання №6422949, якою витребував від Управління докази на підтвердження направлення позивачу наказу про проведення перевірки, повідомлення та листа від 12.08.2025 та на цій підставі оголосив перерву у судовому засіданні.

08.06.2026 до суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача, до яких долучено витребувані документи /т. 2, а.с. 55-64/.

У судове засідання 09.06.2026 представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням наведеного, суд визнав за можливе завершити розгляд справи без участі представника позивача, якого належним чином повідомлено про проведення судового засідання та який не сповістив суд про причини неявки.

Представник відповідача у судових дебатах 09.06.2026 наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог.

Обставини справи

ПрАТ "Полтавський ГЗК", ідентифікаційний код 00191282, зареєстроване як юридична особа, є платником податку на додану вартість, як платник податків перебуває на обліку в Управлінні /т. 2, а.с. 9-11/.

18.07.2025 позивач через електронний кабінет подав податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2025 року (реєстраційний номер 9213102084) разом із заявою про бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 200 448 014 грн /т. 1, а.с. 130-141/.

08.08.2025 начальником Управління виданий наказ №185-п "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК"", яким на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "Полтавський ГЗК" з 11.08.2025 тривалістю 10 робочих днів, за період діяльності з 01.06.2025 по 30.06.2025 з метою законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року (від 18.07.2025 вх. № 9213102084) /т. 1, а.с. 125/.

Того ж дня відповідач склав повідомлення від 08.08.2025 №109/32-00-07-06-13, яким доводив до відома позивача інформацію про проведення з 11.08.2025 в приміщенні Управління документальної позапланової невиїзної перевірки /т. 1, а.с. 125 - зі звороту/.

Копію наказу від 08.08.2025 №185-п та повідомлення від 08.08.2025 №109/32-00-07-06-13 надіслані позивачу 08.08.2025 та вручені уповноваженій особі ПрАТ "Полтавський ГЗК" 12.08.2025 /т. 2, а.с. 62/.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з інформацією про дату отримання позивачем копії наказу та повідомлення надійшло на адресу Управління 15.08.2025 /а.с. 62/.

Результати перевірки оформлені актом від 28.08.2025 №661/32-00-07-04/00191282, у якому викладено висновок про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування, задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року (від 18.07.2025 вх. № 9213102084) /т. 1, а.с. 98-104/.

Наведений висновок відповідач мотивував посиланням на приписи пункту 200.4-1 статті 200 ПК України, зазначивши, що Указом Президента України від 12.02.2025 №81/2025 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким до громадянина України ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про санкції» застосовано обмежувальні заходи (санкції) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань. При цьому відповідач на підставі аналізу наявної у його розпорядженні податкової та іншої інформації (зокрема, даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Звіту незалежного аудитора за 2023 рік по ПрАТ "Полтавський ГЗК", ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 30.01.2025 у справі №757/39743/23-к, дійшов висновку, що гр. ОСОБА_1 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК", якому належить частка у статутному капіталі ПрАТ "Полтавський ГЗК" у розмірі 49,3%.

19.09.2025 на підставі висновків акта перевірки відповідач сформував податкове повідомлення-рішення №000/642/32-00-07-04-19, яким повідомив позивача про відсутність у нього права на отримання бюджетного відшкодування, задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2025 року у розмірі 200 448 014 грн /т. 1, а.с. 128, 129/.

Позивач не погодився зі спірним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перелік та компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено ПК України. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику /пункт 1.1 статті 1 ПК України/.

Зокрема, як визначено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 цієї статті (у редакції, чинній на момент проведення перевірки позивача), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

У силу абзацу сьомого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Як визначено підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені статтею 79 ПК України.

Так, відповідно до пунктів 79.1, 79.2 цієї статті документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У силу пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації /абзац перший пункт 200.7 статті 200 ПК України/.

За змістом пункту 200.10 статті 200 ПК України у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, що проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним строком подання податкової декларації або уточнюючого розрахунку (у разі подання), а якщо такі документи були подані пізніше - за днем їх фактичного подання, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Законом України від 10.08.2023 №3317-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (надалі Закон №3317-IX) ПК України доповнено положеннями, якими встановлено повноваження та порядок виконання контролюючими органами рішень про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Зокрема, цим законом ПК України доповнено статтею 21-1, за змістом якої контролюючі органи виконують рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняті у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", шляхом здійснення таких заходів: (…) зупинення/відмова в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Підставою для здійснення контролюючим органом заходів, визначених пунктом 21-1.1 цієї статті, є рішення про застосування (внесення змін) спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняте у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Крім того, Законом №3317-IX статтю 200 ПК України доповнено пунктами 200.4-1, 200.4-2, 200.12-1, відповідно до яких:

Платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.

Суми такого від`ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від`ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва / майбутнього об`єкта житлової нерухомості.

Суми такого від`ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до їх повного погашення податковими зобов`язаннями.

З дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Зазначена в абзаці першому цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Законом України від 18.06.2024 №3813-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства» до абзацу першого пункту 200.4-1 статті 200 ПК України внесені зміни, внаслідок яких відповідна норма з 26.07.2024 діє у такій редакції: «Платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.».

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про відмову у наданні позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме, чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За обставин спору, що розглядається, відповідач внаслідок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2025 року дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ з огляду на застосування до громадянина України ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про санкції» обмежувальних заходів (санкцій) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, постанови від 20.03.2023 у справі №640/9782/21, від 06.02.2025 у справі №320/13174/21, від 03.06.2026 у справі №240/549/25) наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Суд враховує, що спірне податкове повідомлення-рішення надіслано позивачу за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість у декларації з ПДВ за червень 2025 року.

Перевірку проведено на підставі наказу Управління від 08.08.2025 №185-п "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК"", а про її проведення позивача проінформовано повідомленням від 08.08.2025 №109/32-00-07-06-13 /т. 1, а.с. 125, зокрема зі звороту/.

При цьому, у наказі від 08.08.2025 №185-п відповідач визначив, що днем початку проведення перевірки є 11.08.2025.

Копія наказу від 08.08.2025 №185-п та повідомлення від 08.08.2025 №109/32-00-07-06-13 надіслані позивачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 08.08.2025 та вручені уповноваженій особі ПрАТ "Полтавський ГЗК" 12.08.2025 /т. 2, а.с. 62/.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з інформацією про дату отримання позивачем копії наказу та повідомлення надійшло на адресу Управління 15.08.2025 /а.с. 62/.

Таким чином, до початку проведення документальної невиїзної перевірки (11.08.2025) позивача не повідомлено про її призначення та проведення, а на момент початку проведення перевірки в Управління були відсутні докази повідомлення платника податку про проведення перевірки.

Суд враховує, що відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Водночас, як визначено у підпункті 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом.

Системний аналіз приписів пункту 78.4 статті 78 та пунктів 79.1, 79.2 статті 79 ПК України, якими визначені особливості проведення документальних невиїзних перевірок, свідчить, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Верховний Суд у постанові від 19.04.2024 у справі №440/4696/18 сформував висновки про те, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 13.05.2022 у справі №640/32377/20, від 30.12.2025 у справі №160/20743/23, від 17.03.2026 у справі №380/6561/25, від 28.05.2026 у справі №160/33598/24.

Як встановлено вище, документальну невиїзну перевірку ПрАТ "Полтавський ГЗК" розпочато 11.08.2025, тоді як копію наказу про призначення перевірки та повідомлення про її проведення вручено позивачу 12.08.2025, а докази такого вручення надійшли до податкового органу 15.08.2025.

Наведене у своїй сукупності є підставою для висновку про відсутність у відповідача на момент початку перевірки доказів належного повідомлення платника податків про її проведення, що свідчить про протиправність податкової перевірки.

За правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Згідно з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що предметом податкової перевірки контролюючий орган визначив правомірність декларування позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2025 року у розмірі понад 200 млн грн.

Наказ про призначення перевірки виданий відповідачем 08.08.2025 (п`ятниця), того ж дня надісланий позивачу поштою з м. Дніпро Дніпропетровської області до м. Горішні Плавні Полтавської області, а днем початку проведення перевірки визначено 11.08.2025 - понеділок.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за №173/24950, затверджені Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень.

За визначенням, наведеним у пункті 3 розділу І згаданих Нормативів, нормативний строк пересилання поштових відправлень (крім простих листів та поштових карток) - час, установлений для пересилання поштових відправлень від об`єкта поштового зв`язку місця приймання до об`єкта поштового зв`язку місця вручення.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу II Нормативів нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Нормативів при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Зважаючи на відправку рекомендованого поштового відправлення з м. Дніпра Дніпропетровської області 08.08.2025 відповідач, з урахуванням наведених вище нормативних строків пересилання поштових відправлень до міста в іншій області (м. Горішні Плавні Полтавської області), мав розуміти, що відповідне поштове відправлення не буде вручене позивачу до 11.08.2025, тобто до початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведеного положення Основного Закону України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж органом державної влади чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Суд наголошує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення податкової перевірки, порядку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі №380/6561/25 дійшов висновку, що результати перевірки, проведеної з порушенням вимог податкового законодавства, не можуть бути покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень; порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки є підставою для визнання її результатів протиправними, оскільки така перевірка здійснюється поза межами повноважень, визначених законом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Подібні правові висновки сформовані в постанові Верховного Суду в складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18.

Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №440/15404/25.

При цьому, ухвалою Верховного Суду від 04.06.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №440/15404/25.

У контексті спірних відносин суд також враховує особливий характер предмету податкової перевірки, за яким нормами ПК України передбачено позбавлення платника податку права на отримання відшкодування ПДВ з Державного бюджету України у разі доведення застосування спеціальних економічних санкцій до кінцевого бенефіціарного власника такого платника податку.

А тому, участь платника податку у процедурі проведення такої перевірки, гарантією дотримання права на яку приписи пункту 78.4 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України передбачають необхідність повідомлення платника податку про призначення та проведення податкової перевірки до її початку, набуває особливого значення.

Однак, у спірних відносинах таке право позивача було порушене, оскільки на момент початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у відповідача були відсутні докази належного повідомлення ПрАТ "Полтавський ГЗК" про її проведення.

Встановлені у ході судового розгляду допущені відповідачем порушення порядку призначення та проведення документальної невиїзної перевірки є достатньою самостійною підставою для визнання протиправним та скасування прийнятого за результатами її проведення податкового повідомлення-рішення.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України.

А відповідно до частини другої згаданої статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), взявши на себе зобов?язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов?язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У цій справі позивач оспорює рішення компетентного органу державної влади про позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, а тому на спірні відносини поширюються положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Судом було сформовано уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнано правомірним за дотримання таких умов як: законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності певного заходу принципу правомірності позбавлення володіння слід проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи має позбавлення власності суспільний (громадський) інтерес, тобто чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини (зокрема пункт 49 рішення від 22.11.2007 у справі "Україна-Тюмень" проти України") неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення у справах "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).

У пункті 55 вищезгаданого рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" Суд нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).

У рішенні ЄСПЛ "АГОСІ проти Об`єднаного Королівства" наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. При цьому міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає ч. 6 ст. 13 ЦК (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, "інших наслідків, встановлених законом").

У рішенні у справі "Ісмайлов проти Росії" (заява №30352/03, від 06.11.2008) Суд зазначив: "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення". Тобто держава повинна подбати про певний баланс між засобами впливу, які застосовуються до правопорушника, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

Про необхідність забезпечення справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, йдеться також у ряді рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема у рішенні від 06.09.2007 у справі "Юханссон проти Фінляндії" (Johansson v. Finland), заява №10163/02, п. 29).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що у спірних відносинах обраний компетентним державним органом (Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків) спосіб реалізації владної управлінської функції позбавив платника податку права на участь у прийнятті рішення, що, з огляду на значущість для позивача оспорюваного питання набуття права на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ, безумовно становить втручання у право ПрАТ "Полтавський ГЗК" на вільне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас суд зазначає, що питання щодо безпосереднього відшкодування позивачу податку на додану вартість з Державного бюджету України не входять до предмета доказування у справі, що розглядається.

Відповідно до підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Своєю чергою, як визначено у пункті 200.12-1 статті 200 ПК України, з дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Зазначена в абзаці першому цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Таким чином, належна платнику сума бюджетного відшкодування у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", обліковується на рахунках органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Отож, у разі наявності у податкового органу інформації, що у своїй сукупності підтверджує застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", до відповідного платника податків та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників такого платника, належна йому сума бюджетного відшкодування продовжує перебувати на рахунках ДКСУ до скасування санкцій.

За обставин справи, що розглядається, податковий орган доводив, що ПрАТ "Полтавський ГЗК" не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2025 року, оскільки Указом Президента України від 12.02.2025 №81/2025 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до громадянина України ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про санкції" застосовано обмежувальні заходи (санкції) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань. При цьому відповідач на підставі аналізу наявної у його розпорядженні податкової та іншої інформації (зокрема, даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Звіту незалежного аудитора за 2023 рік по ПрАТ "Полтавський ГЗК", ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 30.01.2025 у справі №757/39743/23-к, дійшов висновку, що гр. ОСОБА_1 у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК", якому належить частка у статутному капіталі ПрАТ "Полтавський ГЗК" у розмірі 49,3%.

Суд враховує, що спільною постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19.09.2023 №1011 затверджено Методологію визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника (надалі - Методологія).

Відповідно до пункту 5 Методології визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника або встановлення факту його відсутності включає в себе такі етапи:

1) дослідження ознак, характеру та міри (рівня, ступеня, частки) прямого вирішального впливу на діяльність юридичної особи шляхом безпосереднього володіння фізичною особою ключовою часткою статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи;

2) дослідження ознак, характеру (вигоди, інтересу) та міри (рівня, ступеня, частки) непрямого вирішального впливу (контролю) на діяльність юридичної особи шляхом володіння фізичною особою ключовою часткою статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трастів або інших подібних правових утворень чи здійснення вирішального впливу на діяльність юридичної особи шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення незалежно від формального володіння;

3) дослідження інформації про засновників, довірчих власників, захисників (у разі наявності), вигодоодержувачів (вигодонабувачів) або групу вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також про будь-яких інших фізичних осіб, які здійснюють вирішальний вплив на діяльність трасту або іншого подібного правового утворення (зокрема через ланцюг контролю / володіння), у випадку їх наявності у структурі власності юридичної особи та/або у випадку утворення юридичної особи - правового утворення, подібного до трасту. Щодо трастів та інших подібних правових утворень, вигодоодержувачі (вигодонабувачі) яких характеризуються певними ознаками або класом, встановлюється інформація про таких вигодоодержувачів (вигодонабувачів), яка б надала можливість встановити їх особу в момент виплати чи реалізації ними належних їм прав;

4) здійснення систематизації, узагальнення, аналізу та документування інформації, отриманої під час дій, визначених підпунктами 1-3 цього пункту;

5) проведення моніторингу та актуалізації (оновлення) інформації про кінцевих бенефіціарних власників.

Кількість осіб, які здійснюють прямий та/або непрямий вирішальний вплив (контроль), не є фіксованою та може бути різною на основі поєднання форм власності, контролю та/або іншого впливу. Якщо в результаті дослідження інформації на наявність ознак вирішального впливу на діяльність юридичної особи встановлено більше однієї особи, кожна така особа вважається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи.

У розумінні пункту 8 Методології дослідження інформації для визначення кінцевого бенефіціарного власника включає в себе збір та проведення аналізу інформації (даних), необхідної для встановлення вирішального впливу на діяльність юридичної особи, отриманої з джерел, визначених у цьому розділі, та з урахуванням особливостей нормативно-правового регулювання створення, режиму майна, переданого засновниками, державної реєстрації та діяльності юридичної особи, а також ідентифікацію та верифікацію даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника.

Згідно з пунктом 10 Методології конкретні форми та шляхи дослідження інформації, аналізу фактичних даних з метою з`ясування ознак і засобів набуття / зміни вирішального впливу визначаються в кожному випадку окремо.

Порядок і етапи дослідження та визначення ознак вирішального впливу, їх обсяг, зміст та послідовність проведення, передбачені цією Методологією, можуть змінюватися залежно від обставин, які виникають під час дослідження наявності впливу на діяльність юридичної особи.

За змістом пункту 12 Методології з`ясування даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та ознак непрямого вирішального впливу на діяльність юридичної особи може здійснюватися за допомогою інформації, зокрема, яка міститься:

1) у внутрішніх (локальних) документах юридичної особи, які регламентують порядок створення та діяльність юридичної особи залежно від її організаційно-правової форми, а саме в установчих документах (засновницькому договорі, статуті, рішенні про утворення юридичної особи, яка діє на підставі модельного статуту юридичної особи), положеннях про органи управління юридичної особи (положеннях про загальні збори, наглядову раду, раду директорів, виконавчий орган, ревізійну комісію та інші органи, утворені відповідно до рішень юридичної особи);

2) у протоколах засідань органів управління юридичної особи, а саме установчих/загальних зборів засновників/учасників/акціонерів/членів, рішеннях одноосібних/колегіальних органів (наказах, розпорядженнях, рішеннях);

3) у корпоративному договорі, за яким учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації;

4) у письмових угодах про здійснення від імені юридичної або фізичної особи правочинів з управління майновими/немайновими правами, набуття/припинення майнових/немайнових прав юридичної або фізичної особи та в документах про стан їх виконання;

5) в обліково-статистичній (адміністративній), фінансовій та податковій звітності, яка ведеться та розкривається юридичною особою відповідно до вимог законодавства, аудиторських звітах, результатах перевірок фінансово-господарської діяльності;

6) у відкритих інформаційних системах, реєстрах і базах даних органів державної влади, саморегулівних організацій, органів суспільного нагляду, засобах масової інформації, соціальних мережах, інших відкритих джерелах та інформації, яка міститься у публічному доступі, в іноземних державних реєстрах, які забезпечують збирання, накопичення та облік інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування;

7) у поясненнях посадових осіб, засновників/учасників/акціонерів/членів юридичної особи, інших документах, що підтверджують можливість вирішального впливу на діяльність юридичної особи, наданих самостійно або на запит юридичної особи;

8) у зверненнях (листах, повідомленнях), які надійшли від фізичних або юридичних осіб, державних, судових, правоохоронних чи розвідувальних органів, щодо діяльності юридичної особи;

9) у документах, що підтверджують державну реєстрацію актів цивільного стану (свідоцтві або витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть);

10) у документах, що підтверджують громадянство (підданство) особи, реєстрацію іноземної юридичної особи у країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі утворення юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, або у разі змін, пов`язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент.

Керуючись пунктом 16 Методології під час визначення кінцевого бенефіціарного власника за ознакою непрямого вирішального впливу на діяльність юридичної особи шляхом володіння фізичною особою ключовою часткою статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб досліджується інформація про зв`язки між особами, які можуть бути використані для того, щоб домогтися більшої вигоди для себе, та можуть ґрунтуватися на родинних відносинах, майнових, організаційно-управлінських або договірних відносинах.

У розумінні пункту 18 Методології ознаки непрямого вирішального впливу шляхом реалізації права контролю встановлюються на підставі, зокрема:

1) надання особою зобов`язуючих вказівок органам управління юридичної особи;

2) ведення особою перемовин щодо вчинення правочинів юридичною особою та узгодження суттєвих умов таких правочинів, які в подальшому лише формально затверджуються або виконуються органами управління юридичної особи без подальшого додаткового затвердження;

3) наявності в особи довіреності на здійснення значних правочинів від імені юридичної особи, що видана на строк більше ніж один рік та не передбачає попереднього погодження таких правочинів органами управління юридичної особи;

4) здійснення особою операцій за банківськими рахунками юридичної особи або наявності можливості блокувати операції за такими рахунками;

5) зазначення особи як засновника (кінцевого бенефіціарного власника, вигодонабувача) юридичної особи під час відкриття рахунків такою юридичною особою, крім випадків, якщо активи такої юридичної особи є частиною активів трасту, фонду, установи, іншого утворення без статусу юридичної особи, засновником (кінцевим бенефіціарним власником, фактичним вигодонабувачем) якого є така особа.

Положеннями статті 83 ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; 83.1.7. мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

З огляду на зміст вищенаведених норми ПК України та положень Методології, контролюючий орган мав право під час проведення перевірки використовувати Звіт незалежного аудитора за 2023 рік по ПрАТ Полтавський ГЗК (вх. № 4777/6/ЕКПП від 10.06.2024), дані Проміжного результату за шість місяців, що закінчилися 30 червня 2024 року компанії Ferrexpo PLC (опублікованого 31.07.2024 на офіційному веб-сайті www.ferrexpo.com) та судові рішення.

Окрім того, суд враховує, що у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває справа №990/363/25 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині застосування санкцій щодо ОСОБА_1 (позиція 3 у Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»), провадження у якій відкрито 05.08.2025.

На дату ухвалення рішення суду у справі №440/13646/25 розгляд справи №990/363/25 триває.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у разі наявності у податкового органу інформації, що у своїй сукупності підтверджуватиме застосування спеціальних економічних санкцій до ПрАТ "Полтавський ГЗК" та/або його засновника / кінцевого бенефіціарного власника (зокрема, підтвердження належними доказами, що такою особою є гр. ОСОБА_1 ), належна позивачу сума бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2025 року підлягатиме обліку на рахунку Державної казначейської служби, а її виплата буде можливою у разі настання умов, передбачених пунктом 200.12-1 статті 200 ПК України, а саме - протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Водночас, зважаючи на недотримання податковим органом процедурних гарантій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК", результати якої слугували підставою для надсилання позивачу спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення з огляду на його невідповідність вимогам частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПрАТ "Полтавський ГЗК" повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 30280,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /т. 1, а.с. 61, 62/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог ПрАТ "Полтавський ГЗК", понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 19.09.2025 №000/642/32-00-07-04-19.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30280,00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень).

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191282; вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39802).

Відповідач: Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 43968079; пр-т Поля Олександра, 57, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49600).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 червня 2026 року.

Суддя Олександр КУКОБА