Рішення № 137893240, 01.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1754/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23.01.2026 №3090/13-01-24-11;

- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Львівській області щодо відшкодування ОСОБА_1 суми податкової знижки за наслідками звітного 2024 року у розмірі 8756,99 грн. та скасувати акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2026 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 Головного управління ДПС у Львівській області;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; ЄДРПОУ 43968090) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму податкової знижки за наслідками звітного 2024 року у розмірі 8756,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , є матір`ю здобувача вищої освіти у Львівському національному університеті імені Івана Франка - студентки ОСОБА_2 , яка навчається на платній формі, із обов`язком по оплаті щосеместрово за платну освітню послугу згідно договору № ЮФБ-690823-РК від 22.08.2023. На виконання зобов`язань згідно зазначеного вище договору із навчальним закладом позивачем було внесено 22.08.2024 платіж на суму 24325,00 грн., та 28.12.2024 платіж на суму 24325,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, у яких зазначено фактичного платника ОСОБА_1 та призначення платежу за навчання ОСОБА_2 . Водночас, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 23.01.2026 №3090/13-01-24-11. Позивач вважає оскаржене рішення відповідача протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 04.02.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішила розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

27.02.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15948), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що Головним державним інспектором Львівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Львівській області, на підставі та у порядку норм Податкового кодексу України, 15.01.2026 було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 , поданої за 2024 рік. За результатами проведеної перевірки, винесено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2026 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 . Перевіркою встановлено порушення п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 та п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету на 8756,99 грн. На основі акта перевірки від 15.01.2026 винесено податкове повідомлення-рішення від 23.01.2026 № 3090/13-01-24-11 на суму 8756,99 грн. Акт про результати перевірки та винесене податкове повідомлення-рішення були надіслані ОСОБА_1 шляхом надсилання листів поштовою кореспонденцією на податкову адресу платника податків в межах встановлених законом строків. Зокрема, згідно квитанції Укрпошти, акт перевірки був надісланий 15.01.2026, а податкове повідомлення - рішення 27.01.2026. Посилання позивачки на те, що вона є «фактичним платником», не має правового значення, оскільки норми законодавства не передбачають обов`язковість зазначення «фактичного платника», а навпаки «фактично здійснені витрати». Для застосування податкової знижки має значення виключно документально підтверджений факт понесення витрат саме тим платником податку, який заявляє право на таку знижку.

04.03.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. №17502), в якій просить суд позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що відповідач безпідставно застосовує визначення «платник», наведене у Законі України «Про платіжні послуги», до правовідносин щодо податкової знижки. Відповідно до ст. 5 Податковий кодекс України, терміни застосовуються у значенні, визначеному цим Кодексом. Податковий кодекс не пов`язує право на податкову знижку з технічною ознакою ініціювання платежу, а визначає критерій: «фактично здійснені платником податку витрати» (п.п. 166.2.1, п.п. 166.3.3 Податкового кодексу України) Тобто законодавець використовує економічну, а не технічну категорію. Кошти, з яких здійснено оплату навчання, є спільною власністю подружжя. Факт списання коштів з рахунку чоловіка не змінює їх правового режиму.

11.03.2026 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення (вх. №20133), які мотивовані тим, що ключовим елементом є саме факт здійснення витрат, що підтверджується платіжними документами. Такі витрати здійснюються шляхом переказу коштів в межах платіжної операції, правове регулювання якої, здійснюється Законом України «Про платіжні послуги». Згідно норм Закону України «Про платіжні послуги», платник - особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів. Отже, при застосуванні поняття «платник» у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», контролюючий орган виходить з того, що саме через механізм платіжних послуг відбувається фактичне здійснення витрат, які є підставою для отримання податкової знижки. Саме тому доцільно використовувати положення Закону України «Про платіжні послуги», адже саме його норми визначають суб`єкта, який фактично здійснює платіж та несе витрати. Беручи до уваги правову природу податкової знижки, слід звернути увагу, що така надається не за факт існування зобов`язання з оплати (в даному випадку освітніх послуг), а саме факт реальних витрат, понесених з доходів платника, що підтверджується платіжними документами. Відтак, особа, яка відповідно до Закону України «Про платіжні послуги» виступає платником у платіжній операції та з рахунку якої здійснено оплату за освітні послуги, об`єктивно є особою, яка понесла відповідні витрати, а тому є належним суб`єктом для отримання податкової знижки відповідно до норм податкового законодавства. В свою чергу, наявність права на податкову знижку повинно підтверджуватись зазначеними у нормі ст. 166 Податкового кодексу України доказами, що підтверджують фактичне здійснення даним платником витрат. Так, для права на зменшення свого оподаткованого доходу на суму отриманої податкової знижки, слід підтвердити понесення фактичних витрат платником зі свого доходу. В даних правовідносинах, фактично витрати поніс ОСОБА_3 зі свого рахунку (своїх доходів), що підтверджується доданими до справи платіжками, а тому позивач, ОСОБА_1 не має законних підстав для отримання податкової знижки.

24.03.2026 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення (вх. №23800), до яких під терміном платник Закон України Про платіжні послуги визначає особу, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів. Тобто, встановлене Законом визначення терміну платник не містить жодного слова про те, що платник, з рахунку якої ініціюється платіжна операція Документ на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію, фактично несе витрати. Відтак, відповідач фактично здійснює довільне тлумачення норм права, які визначені у Законі України Про платіжні послуги. Більше того, при застосуванні норм Закону України Про платіжні послуги в цілому, вбачається, що під терміном платник Закон розуміє саме ініціатора платіжної операції (з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію), а не особу яка несе витрати. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України Про платіжні послуги визначає, що платник може бути Ініціатором платіжної операції. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України Про платіжні послуги ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок. Під платіжною операцією вказаний Закон визначає будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього. Таким чином, жодна норма Закону України Про платіжні послуги не визначає, що при ініціюванні платником платіжної операції така особа фактично несе витрати. Із положень цього Закону чітко прослідковується, що платник є лише ініціатором платіжної операції зі свого рахунку і аж ніяк не особою, яка несе витрати .

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Між позивачем, ОСОБА_1 , та закладом вищої освіти, Львівським національним університетом імені Івана Франка, 22.08.2023 укладено договір про надання платної освітньої послуги для підготовки здобувачів вищої освіти № ЮФБ-690823-РК.

Згідно умов договору на ОСОБА_1 , як на матір здобувача вищої освіти, покладається зобов`язання вносити плату за освітні послуги щосеместрово.

22.08.2024 на рахунок вищого навчального закладу було здійснено платіж на суму 24325,00 грн. та 28.12.2024 24325,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями.

Головним державним інспектором Львівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Львівській області, на підставі та у порядку норм Податкового кодексу України, 15.01.2026 було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 , поданої за 2024 рік.

За результатами проведеної перевірки, винесено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2026 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 та п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету на 8756,99 грн.

На основі акта перевірки від 15.01.2026 винесено податкове повідомлення-рішення від 23.01.2026 № 3090/13-01-24-11 на суму 8756,99 грн.

Акт про результати перевірки та винесене податкове повідомлення-рішення були надіслані ОСОБА_1 шляхом надсилання листів поштовою кореспонденцією на податкову адресу платника податків в межах встановлених законом строків. Зокрема, згідно квитанції Укрпошти, Акт перевірки був надісланий 15.01.2026, а податкове повідомлення - рішення 27.01.2026.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст. 1 ПК України).

Відповідно до п.п. 14.1.170 п 14.1 ст. ПК України податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати та/або у вигляді дивідендів, у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з п.п. 14.1.263 п 14.1 ст. 14 ПК України членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України податкові органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Положенням ст. 76 ПК України передбачено порядок проведення камеральної перевірки. Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Статтею 166 ПК України встановлено, що платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Згідно з п.п. 166.1.2 п 166.1 ст. 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року; підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, визначений п. 166.3 ст. 163 ПК України.

Відповідно до п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПК України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: суму коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідно: освіти такого платника податку та/або члена його сім`ї першого ступеня споріднення.

При цьому, в положенні п.п. 166.2.1 п.166.2 ст. 166 ПК України зазначено, що до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності, в яких обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги);

копії зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів (крім електронних розрахункових документів) надаються разом з податковою декларацією, а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в податковій декларації лише реквізити електронного розрахункового документа.

Членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV ПК України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Пунктом 166.4 ст. 166 ПК України встановлені обмеження права на нарахування податкової знижки, за змістом якого податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту - фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган і має про це відмітку у паспорті; загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку у звітному податковому році, не може перевищувати суму річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшену з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, крім випадку, визначеного підпунктом 166.4.4 цього пункту; якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Пунктом 179.1 ст. 179 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права регулює Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон № 2145).

Так, ч. 6 ст. 79 Закону № 2145 встановлено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором. Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.

Аналіз наведених норм права вказує, що сума коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім`ї першого ступеня споріднення, належить до витрат, дозволених до включення до податкової знижки. Такі витрати повинні бути фактично здійснені платником податку протягом звітного податкового року та мають бути підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності, в яких обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).

Суд зазначає, що Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності 01.01.2017, скасовано вимогу щодо права платника податків на податкову знижку за навчання члена його сім`ї першого ступеня споріднення, лише у разі, якщо такий член сім`ї не одержує заробітної плати.

Відповідно до приписів ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (який діяв під час виникнення спірних правовідносин) платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

Статтею 13 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Порядок інформування клієнта про рух коштів за його рахунком визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 затверджено Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням (далі - Положення № 705).

Відповідно до п. 4 Положення № 705 визначено терміни: власник рахунку - особа, на ім`я якої відкрито рахунок, до якого емітовано електронний платіжний засіб.

Пунктом 12 Положення № 705 визначено, що емітент на підставі договору має право емітувати додатковий електронний платіжний засіб фізичній особі за умови надання власником рахунку цій фізичній особі права на його отримання.

Відповідно п. 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, власник рахунку в банку - особа, яка відкриває рахунок в банку і має право розпоряджатися коштами на ньому; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ готівки разом з відповідною сумую коштів.

Пунктом 1.7 вказаної Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Пунктом 2.3 зазначеної Інструкції визначено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Судом встановлено, що позивач подав до відповідача податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2024 рік разом з підтвердними документами, що не заперечується відповідачем.

Позивачем визначено суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету за результатами звітного року в розмірі 8756,99 грн.

Головним державним інспектором Львівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Львівській області, на підставі та у порядку норм ПК України, 15.01.2026 було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 , поданої за 2024 рік.

За результатами проведеної перевірки винесено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2026 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 та п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПК України, що призвело до завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету на 8756,99 грн.

На основі акта перевірки від 15.01.2026 винесено податкове повідомлення-рішення від 23.01.2026 № 3090/13-01-24-11 на суму 8756, 99 грн.

Підставою для винесення оскаржених рішень є те, що згідно поданої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2024 рік (реєстраційний № 9429858584 від 08.10.2025) особою, яка звертається за податковою знижкою, є ОСОБА_1 . Згідно поданих до декларації платіжних документів оплату за навчання в сумі 48650,00 грн. провів ОСОБА_3 (квитанція від 22.08.2024 - 24325,00 грн., квитанція від 28.12.2024 - 24325,00 грн.).

Оцінюючи такий висновок контролюючого органу у аспекті наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин та фактичних обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Між позивачем, ОСОБА_1 , та закладом вищої освіти, Львівським національним університетом імені Івана Франка, 22.08.2023 укладено договір про надання платної освітньої послуги для підготовки здобувачів вищої освіти № ЮФБ-690823-РК.

Згідно умов договору на ОСОБА_1 , як на матір здобувача вищої освіти, покладається зобов`язання вносити плату за освітні послуги щосеместрово.

Отже, у вказаному договорі відповідно до вимог п.п. 166.2.1 п 166.2 ст. 166 ПК України відображено вартість послуг з навчання дитини позивача, а також строки їх оплати.

Зазначений договір позивач подав податковому органу разом із податковою декларацією про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2024 року, що не заперечується сторонами.

Також додано платіжні документи про оплату за навчання в сумі 48650,00 грн. (квитанція від 22.08.2024 - 24325,00 грн., квитанція від 28.12.2024 - 24325,00 грн.), які підтверджують факт сплати коштів з розрахункового рахунку чоловіка позивача з використанням, що не спростовано відповідачем.

Суд повторно наголошує на тому, що договір укладено між позивачем, ОСОБА_1 , та закладом вищої освіти, Львівським національним університетом імені Івана Франка, відтак саме у позивача наявний обов`язок здійснювати оплату за вказаним договором.

На переконання суду, використання додаткового електронного платіжного засобу (картки) чоловіка позивача, не змінює того факту, що кошти, з урахуванням наведених нормативних актів, фактично належать позивачу.

Відповідно до вимог п.п. 17 п. 6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 163 - платник це особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції. При цьому, платник фактичний - особа, яка в платіжній інструкції платника зазначена фактичним платником і грошові зобов`язання якої виконує платник шляхом ініціювання платіжної операції зі свого рахунку (п.п. 18 п. 6 Інструкції).

У платіжних інструкціях (код документа 9352-1720-0101-7693 та код документа 9364-9582-3006-4709), зазначено унікальний ідентифікатор фактичного отримувача (ЛНУ ім. І. Франка) та код фактичного отримувача (02070987), чим повністю дотримано вимоги п. 40 Інструкції.

Як вбачається з платіжних інструкцій (код документа 9352-1720-0101-7693 та код документа 9364-9582-3006-4709), у реквізиті фактичний платник вказано прізвище, власне ім`я та по батькові позивача, ОСОБА_1 , що відповідає прізвищу, власному імені, по батькові платника, які містяться в паспорті.

Таким чином, суд погоджується із твердженнями позивача, відповідно до яких саме позивачем була сплачена сума коштів на користь вітчизняних закладів вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти, а тому саме в неї є право на включення вказаної суми до податкової знижки.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивач мав право на включення до декларації про майновий стан і доходи суми податкової знижки протягом звітного податкового року через сплатну за навчання дитини.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення дотримані не були.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 23.01.2026 №3090/13-01-24-11 є протиправним і підлягає скасуванню.

Як вже встановив суд, за результатом розгляду питання про відшкодування позивачу суми податкової знижки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 23.01.2026 №3090/13-01-24-11, а не здійснив дії щодо відмови, відтак у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Водночас, суд вказує на те, що п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Одним із невід`ємних прав платника податків, відповідно до п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України, є право на подання до контролюючого органу письмових заперечень до акта перевірки у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 86.7 ст. 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку.

Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень. На підставі акта перевірки податковим органом приймається відповідне рішення. У разі незгоди з контролюючим органом платник податків має право оскаржити прийняте рішення (п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України).

Зазначене свідчить про те, що доводи, судження, інформація акта перевірки, складеного особами, що її проводили, вивчається та оцінюється, зокрема начальником або заступником начальника контролюючого органу, і в разі наявності податкових порушень саме вони приймають рішення за наслідками розгляду акту, яке і визначає грошові зобов`язання платникові податків або інші наслідки.

Сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Отже, згідно з Порядком від 20.08.2015 N 727 та Методичними рекомендаціями від 01.06.2017 № 396, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У акті перевірки зазначається детальна інформація щодо виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

На цьому наголосив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2023 у справі №815/6819/14 "незважаючи на те, що акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки".

А тому, акт перевірки сам по собі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке тягне для позивача негативні наслідки, а тому правові наслідки можуть створювати рішення прийняті за результатами проведеної перевірки.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині визнання скасування акту про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2025 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Львівській області слід закрити.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд уважає, що в спірному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, буде зобов`язання ГУ ДПС у Львівській області надати ОСОБА_1 суму податкової знижки за наслідками звітного 2024 року у розмірі 8756,99 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 238, 239, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23 січня 2026 року №3090/13-01-24-11.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026; ЄДРПОУ 43968090) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму податкової знижки за наслідками звітного 2024 року у розмірі 8756,99 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування акта про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 15.01.2026 №1760/13-01-24-11/ НОМЕР_1 Головного управління ДПС у Львівській області закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090; адреса: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя Потабенко В.А.