Рішення № 137889704, 25.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокуСправа №160/7871/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області в частині не зарахування до його страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ Дніпропетровській області зарахувати до його страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити йому, перерахунок пенсії за віком з 22.01.2026 року з врахуванням трудового стажу, набутого в періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачу рішенням Новомосковського об`єднаного управління ПФУ від 22.01.2026 № 046450017933 призначено пенсію за віком у розмірі 4 470,20 грн. Разом з тим, під час призначення пенсії відповідачем для розрахунку коефіцієнта стажу за період до 01.01.2004 враховано лише 12 років 8 місяців 26 днів страхового стажу, тоді як, за твердженням позивача, відповідно до даних його трудової книжки його страховий стаж станом на 01.01.2004 становить 20 років 6 місяців 8 днів. Не погоджуючись із таким розрахунком, позивач звернувся до відповідача зі скаргою про здійснення перерахунку пенсії. Листом від 12.03.2026 №28083-15104/П-01/08-0400/26 відповідач відмовив у задоволенні його вимог. Зокрема, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 06.03.1989 по 15.02.1991 у зв`язку з тим, що запис про роботу в цей період, на думку пенсійного органу, зроблено з порушенням пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162. Крім того, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 24.08.1991 по 01.07.1994, з 04.07.1994 по 29.10.1997 та з 03.02.1997 по 15.12.1997 з підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки спірні періоди роботи підтверджуються записами у його трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. При цьому недоліки в оформленні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування фактично набутого стажу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлена до його електронного кабінету 10.04.2026, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після досягнення відповідного пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу, 14.01.2026 звернувся до Новомосковського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Новомосковського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 22.01.2026 № 046450017933 позивачу призначено пенсію за віком у розмірі 4 470,20 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час призначення пенсії відповідачем для розрахунку коефіцієнта стажу за період до 01.01.2004 враховано 12 років 8 місяців 26 днів страхового стажу.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром страхового стажу та, відповідно, розрахунком пенсії, 12.02.2026 позивач через особистий кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії за віком з урахуванням страхового стажу станом на 01.01.2004 у розмірі 20 років 6 місяців 8 днів.

Листом від 12.03.2026 № 28083-15104/П-01/08-0400/26 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні його вимог.

Як вбачається зі змісту зазначеного листа, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи в російській федерації, а саме: з 06.03.1989 по 15.02.1991, з 24.08.1991 по 01.07.1994, з 04.07.1994 по 29.10.1997 та з 03.02.1997 по 15.12.1997.

Щодо періоду роботи з 06.03.1989 по 15.02.1991 відповідач зазначив, що вказаний період не зараховано до страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці зроблено з порушенням пункту 2.14 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162. Зокрема, відповідач послався на те, що відповідно до пункту 2.14 зазначеної Інструкції у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок зазначається повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. Водночас, на думку відповідача, запис про роботу позивача з 06.03.1989 по 15.02.1991 внесено з порушенням цього порядку, а саме не внесено найменування підприємства, на яке його було прийнято на роботу.

Стосовно періодів роботи з 24.08.1991 по 01.07.1994, з 04.07.1994 по 29.10.1997 та з 03.02.1997 по 15.12.1997 відповідач зазначив, що ці періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з тим, що Україною було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зокрема з російською федерацією, за умовами якої пенсійне забезпечення громадян держав учасниць Угоди здійснюється за законодавством держави, на території якої вони мешкають. У цьому ж листі відповідач зазначив, що для встановлення права на пенсію громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, зароблений на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Водночас з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Також відповідач зазначив, що обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод, а до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що розмір пенсії позивача було розраховано відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підстави для здійснення перерахунку його пенсії, з урахуванням спірних періодів роботи, відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача містяться наступні записи щодо спірних періодів (далі мовою оригіналу):

- 06.03.1989 прийнятий в кооператив «Буревісник» електриком;

- 15.02.1991 звільнений за власним бажанням;

- 24.08.1991 прийнятий на роботу до Челябінського державно-кооперативного підприємства КПД в кооператив «Віра» транспортувальником 2 розряду;

- 01.06.1993 у зв`язку з акціонуванням підприємство перетворено в Акціонерне товариство закритого типу «Завод КПД і СК»;

- 01.06.1993 переведений в корпус № 3 оператором 4 розряду;

- 01.07.1994 звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф;

- 04.07.1994 прийнятий до Акціонерного товариства закритого типу «Будівельний трест № 42» на посаду юрисконсульта управління;

- 29.10.1997 звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф;

- 03.02.1997 прийнятий до Комерційного банку «Мечел-Банк» на посаду юрисконсульта на 0,5 ставки;

- 05.12.1997 звільнений за власним бажанням на підставі статті 31 КЗпП рф.

Так, 13.03.1992 року набула чинність Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі -Угода).

Відповідно до статті 1, 4, 5, 6, 11, 13 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Держави - учасниці Співдружності проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

29.11.2022 року постановою Кабінету Міністрів України №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.

Постанова Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року набрала чинності 02.12.2022 року.

Як видно з матеріалів справи, позивач працював на території рф, тобто до виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.

Таким чином відповідач протиправно не врахував період роботи позивача з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року до страхового стажу позивача із посиланням на той факт, що позивач працював в державі, з якою відсутній Міжнародний договір про пенсійне забезпечення, після виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.

Оцінюючи правомірність незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 06.03.1989 по 15.02.1991, суд зазначає наступне.

За наявності у трудовій книжці записів про роботу особи, такі записи є належним доказом підтвердження відповідного періоду трудової діяльності, якщо інше не встановлено компетентним органом або не спростовано належними та допустимими доказами.

Суд враховує, що відповідач не заперечує факту наявності у трудовій книжці позивача записів щодо його роботи у період з 06.03.1989 по 15.02.1991.

Підставою для незарахування цього періоду відповідач визначив виключно недоліки в оформленні запису, а саме порушення порядку внесення відомостей, передбаченого пунктом 2.14 Інструкції № 162.

Суд враховує, що у спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Згідно із підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13- 2.14. Інструкції №162.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.93 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17.08.93 року за №110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.73 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.74 № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

В силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме не внесення найменування підприємства, на яке позивача було прийнято на роботу не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.

Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження №К/9901/2310/18).

Крім того, на позивача не покладено обов`язок щодо перевірки усіх реквізитів печатки підприємства.

Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами Пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17).

Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Отже, відмова відповідача в зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу роботи позивача має виключно формальний характер.

Таким чином, саме по собі посилання відповідача на порушення пункту 2.14 Інструкції № 162 без встановлення факту недостовірності записів трудової книжки або без надання доказів того, що позивач фактично не працював у зазначений період, не може вважатися належною правовою підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року.

Таким чином, з метою відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року та здійснити позивачу перерахунок пенсії за віком з 22.01.2026 року з урахуванням трудового стажу, набутого в періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року, та виплатити пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 1 331,20 грн підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок пенсії за віком з 22.01.2026 року з урахуванням трудового стажу, набутого в періоди роботи з 06.03.1989 року по 15.02.1991 року, з 24.08.1991 року по 01.07.1994 року, з 04.07.1994 року по 29.10.1997 року, з 30.10.1997 року по 05.12.1997 року, та виплатити пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма