Рішення № 137884507, 24.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2026 Справа № 914/2033/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнден Транс»,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач»,

про стягнення 3 110 943,45 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач»,

до відповідача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнден Транс»,

про стягнення 86 258,00 грн упущеної вигоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за № 914/2033/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнден Транс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» про стягнення 3 110 943,45 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» до відповідача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнден Транс» про стягнення 86 258,00 грн упущеної вигоди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 у справі № 914/2033/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» б/н від 13.05.2025 залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі №914/2033/24 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнден Транс» 1 915 695,00 грн основної заборгованості та 6 280,97 грн 3 % річних, в іншій частині зазначені судові рішення залишені без змін. Справу № 914/2033/24 у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою від 17.02.2026 справу прийнято до розгляду.

27.04.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.

24.06.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція відповідача за первісним позовом

Відповідач з врахуванням постанови Верховного суду зазначає, що підставою для скасування судових рішень судом касаційної інстанції стало, зокрема, неправильне застосування судами положень 693 ЦК України. Відповідно до умов укладених між сторонами спору договорів поставки, постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю товар у чітко обумовлені строки строк дії паливних талонів. При цьому, обов`язок отримати поставлений товар було покладено на покупця, шляхом самовивозу товару з АЗС. Оскільки, в строк дії паливних талонів покупець з незалежних від продавця причин не отримав наданий в його розпорядження товар, то як наслідок відсутні будь-які підстави вважати, що продавець не виконав зобов`язання за яким їм було отримано попередню оплату за товар.

Позиція позивача за первісним позовом

Позивач пояснень по суті спору не надав, належним чином повідомлений про розгляд справи, явку уповноваженого представника не забезпечив.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайнден Транс" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 3110973,45 грн за договорами поставки від 27.02.2023 №ТА-011/23, від 29.05.2023 №ТА-015/23, від 15.06.2023 №ТА-023/23.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовував тим, що між сторонами укладено договори поставки, відповідно до яких Відповідач (постачальник) зобов`язався передати Позивачу (покупцю) у власність товар паливо за довірчими документами (талонами), а Позивач оплатити та прийняти зазначений товар. На виконання вказаних договорів Позивач здійснив 100% передоплату, а Відповідач передав Позивачу талони на отримання пального. Частина талонів залишилася неотовареною в межах строку їх дії, внаслідок чого Позивач не отримав товару на загальну суму 1 915 695,00 грн, а саме: 27 210 літрів бензину А-95, 22 680 літрів дизельного пального, 880 літрів бензину А-92, 1 800 літрів скрапленого газу. Кошти за неотоварені талони Позивачеві не повернуто.

Відповідач за первісним позовом зі свого боку звернувся до Господарського суду Львівської області з зустрічною позовною заявою до Позивача за первісним позовом про стягнення 86 258, 00 грн. упущеної вигоди, вказуючи на невиконання умов договорів саме зі сторони Позивача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.04.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі №914/2033/24, первісний позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму в розмірі 1950805,61 грн, з яких: 1915695, 00 грн - основної заборгованості, 6280,97 грн - 3 % річних; 28829,64 грн - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що суди вважали встановленим факт належного виконання Позивачем зобов`язань з оплати товару, неповного отримання товару в межах строку дії талонів, а також відсутність доказів повернення Відповідачем вартості неотриманого пального. Натомість Відповідач (Позивач за зустрічним позовом) не надав доказів на підтвердження неправомірної поведінки Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) при виконанні договорів поставки, та не надав жодного доказу на підтвердження наявності завданої шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Відповідач (Постачальник) та Позивач (Покупець) уклали договори поставки (далі Договори):

- договір поставки від 27.02.2023 № ТА-011/23 (далі Договір 1);

- договір поставки від 29.05.2023 № ТА-015/23 (далі Договір 2);

- договір поставки від 15.06.2023 № ТА-023/23 (далі Договір 3).

Положення Договорів 1-3, які було укладено між сторонами, є аналогічними.

Згідно з умовами п. 1.1. Договорів, Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність товар паливо за довірчим документом талоном, а Покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний товар.

Згідно з умовами п. 1.5. Договорів, відпуск товару з АЗС здійснюється за талонами на отримання товару, відповідно до правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442.

Згідно з п. 2.1. Договорів товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Відповідно до п. 3.2. Договорів загальна сума договору складається з загальної вартості поставленого товару за всіма виставленими рахунками та видатковими накладними, але не може перевищувати 10 000 000, 00 грн.

Відповідно до умов п. 4.1. Договорів умови оплати: 100 % попередня оплата протягом двох (2-х) банківських днів з моменту оформлення Постачальником рахунку. Згідно з умовами п. 4.2. Договорів, оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника згідно із наданим рахунком та реквізитами згідно із цим пунктом договору.

Пунктом 4.4. Договорів встановлено, що після оплати товару протягом 5-ти робочих днів Постачальник зобов`язаний передати Покупцю, а Покупець зобов`язаний отримати від Постачальника довірчі документи (талони) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Згідно з п. 4.4. Договорів після оплати товару протягом 5-ти робочих днів Постачальник зобов`язаний передати покупцю, а Покупець зобов`язаний отримати від Постачальника довірчі документи (талони) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Відповідно до п. 5.1. Договорів строк поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (талона).

Згідно з п. 5.2.1. Договорів передача Покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС відповідно до п. 1.6 шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця талона.

Відповідно до п. 5.2.2 Договорів довірчий документ - талон є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.

Згідно з п. 5.2.5. Договорів, у випадку закінчення строку дії талону та при наявності оригіналів видаткових документів на довірчий документ у Покупця, постачальником може бути проведений обмін такого талону протягом 30 календарних днів з дати закінчення строку дії простроченого довірчого документу. Обмін талону відбувається по принципу повернення старого та реалізації нового з урахуванням ціни простроченого довірчого документу. При цьому Постачальник залишає за собою право змінювати ціну реалізації палива в сторону збільшення у зв`язку зі зміною роздрібної ринкової вартості палива.

Між сторонами було погоджено всі істотні умови Договорів поставки та на виконання умов договорів Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти, а Відповідач у свою чергу передав Позивачу талони на придбаний товар, а саме на бензин А95, бензин А92, газ та дизельне паливо.

Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у загальному розмірі 22 088 900, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 27.03.2023, платіжною інструкцією № 62 від 20.04.2023, платіжною інструкцією № 80 від 08.05.2023, платіжною інструкцією № 86 від 12.05.2023, платіжною інструкцією № 89 від 15.05.2023, платіжною інструкцією № 99 від 23.05.2023, платіжною інструкцією № 106 від 29.05.2023, платіжною інструкцією № 107 від 29.05.2023, платіжною інструкцією № 113 від 31.05.2023, платіжною інструкцією № 114 від 31.05.2023, платіжною інструкцією № 128 від 16.06.2023.

Загалом за трьома Договорами, укладеними між Позивачем та Відповідачем, Позивач не отримав товару в кількості 27 210 літрів бензину А-95; 22 680 літрів дизельного палива; 880 літрів бензину А-92; 1800 літрів газу нафтового скрапленого загальною вартістю 1 915 695,00 грн.

03.01.2024 та 04.01.2024 на робочу електронну пошту менеджерів Відповідача, Позивач відправляв листи, за змістом продовження терміну дії талонів, перелік яких наведено в листах, відповідь на які Позивач не одержав. Повторно, 06.03.2024 з аналогічним змістом листа Позивач звертався до Відповідача на електронну пошту менеджерів Відповідача про продовження дії талонів/повернути кошти за неотоварені талони, термін дії яких сплив, та перелік яких наведено в листі, проте Відповідач відмовив у задоволенні цих вимог.

21.06.2024 Позивач на поштову адресу Відповідача надіслав претензію про повернення коштів, яку Відповідачем отримано 25.06.2024, проте кошти за неотоварені талони Позивачеві не повернуто.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 914/2033/24 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнден Транс" 1 915 695,00 грн основної заборгованості та 6 280,97 грн 3 % річних. В іншій частині зазначені судові рішення залишити без змін.

В даному випадку, судом при новому розгляді справи розглядаються позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнден Транс" 1 915 695,00 грн основної заборгованості.

Суд, враховуючи позицію Верховного суду, зазначає наступне.

Підставою для скасування судових рішень судом касаційної інстанції стало, зокрема, неправильне застосування судами положень 693 ЦК України, яке обумовлене наступними обставинами.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

З врахування викладеного вище, покупець для отримання товару за договором мав отоварити паливний талон на АЗС у строк його дії, що чітко передбачено умовами договорів.

В свою чергу, продавець не мав обов`язку із доставки палива безпосередньо до покупця, оскільки як уже вище зазначалось умовами договорів передбачено обов`язок покупця отримати весь обсяг палива по місцезнаходженню чітко визначеного переліку АЗС.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання товару на АЗС, зокрема докази того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей.

Позивачем не надано, зокрема, належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, як і доказів відмови відповідача у передачі такого товару.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Відповідно до положень статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. З врахуванням зазначеного, сплачені позивачем на користь відповідача суми коштів відповідно до договорів № 01/02/27/23 від 27.02.2023 року, № 01/02/27/23/1 від 25.09.2023 року та № 01/02/27/23/2 від 06.11.2023 є авансом(попередньою оплатою).

Правове регулювання попередньої оплати врегульовано положеннями статті 693 ЦК України. Зокрема частиною другої даної статті передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 693 ЦК України викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.03.2023, де суд зазначив, що в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі N 910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України. Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Подібна позиція щодо застосування положень статті 693 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/10029/24.

Таким чином, у даній справі суду при застосуванні положень ч. 2 ст. 693 ЦК України необхідно встановити умови та обставини відповідно до яких увесь обсяг передплаченого товару не був поставлений покупцю, а не обмежитись лише формальними фактами непоставки товару, як достатньої підстави для стягнення сум авансу, отриманих відповідачем за первісним позовом.

Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2024 року по справі № 308/5527/22 зазначив, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, провадження № 12- 42гс20).

Як уже вище було зазначено, відповідно до умов укладених між сторонами спору договорів поставки, постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю товар у чітко обумовлені строки строк дії паливних талонів. При цьому, обов`язок отримати поставлений товар було покладено на покупця, шляхом самовивозу товару з АЗС.

Оскільки, в строк дії паливних талонів покупець з незалежних від продавця причин не отримав наданий в його розпорядження товар, то як наслідок відсутні будь-які підстави вважати, що продавець не виконав зобов`язання за яким їм було отримано попередню оплату за товар. Зазначені вище обставини та висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 639 ЦК України не було враховано судами при прийнятті оскаржуваних рішень.

Таким чином, саме позивач за первісним позовом в даному випадку мав забезпечити отримання пального за талонами в мережі АЗС та отримати його самовивозом у визначені талонами строки, а у разі неотримання пального у межах визначеного строку звернутись до відповідача для проведення обміну такого талону та доплати відповідно з урахуванням зміненої ціни реалізації.

Так, відповідно до положень пункту 5.2.5 договорів, у випадку закінчення строку дії талону та при наявності оригіналів видаткових документів на довірчий документ у покупця, постачальником може бути проведений обмін такого талону на протязі 30 календарних днів з дати закінчення строку простроченого довірчого документу. Обмін талону відбувається по принципу повернення старого та реалізації нового з урахуванням ціни простроченого довірчого документу. При цьому постачальник залишає за собою право змінювати ціну реалізації палива в бік збільшення. Натомість жодних доказів в підтвердження звернення у встановлений строк та порядок щодо обміну талонів матеріали справи не містять, як і не містять доказів порушення саме відповідачем строків поставки товару, як і відмови у відпуску товару за талонами у межах строку їх дії.

З врахуванням вище зазначеного, у разі неотримання покупцем товару у встановлений договором строк та одночасної відсутності об`єктивних перешкод в можливості своєчасного отримання такого товару покупцем, зобов`язання постачальника щодо поставки товару за договором вважається виконаним належним чином.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що у позивача не виникло право на захист, адже його право відповідачем не порушено. Позов безпідставний та задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Горецька З.В.