Рішення № 137883254, 01.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2026Справа № 910/4313/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" (02002, вул. Євгена Сверстюка, буд.21, оф.804/Б, м.Київ, код 41151048)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, вул. Єжи Гедройця, буд.5, м. Київ, код 40075815)

про стягнення 98 920,57 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

15.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення процентів та інфляційних втрат за користування неправомірно набутими коштами у розмірі 98 920,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Експіойл» та АТ «Українська залізниця» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.03.2020 № 8202468, в межах якого відповідачем було неправомірно списано кошти з особового рахунку позивача на загальну суму 303 987,10 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся з претензіями від 28.11.2024 № 2811/24-1 та від 18.12.2024 № 1812/24-1, які залишені без відповіді, після чого рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2025 у справі № 910/8875/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026, встановлено факт безпідставного списання коштів та зобов`язано їх відновити, що відповідач фактично виконав лише 03.04.2026, у зв`язку з чим позивач просить стягнути проценти за користування чужими коштами у сумі 58 703,07 грн та інфляційні втрати у сумі 40 217,50 грн за період неправомірного користування коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" залишено без руху, постановлено позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом уточнення повного найменування відповідача у справі з урахуванням заявлених позовних вимог та, у разі пред`явлення позову до акціонерного товариства в особі його філії, надати належні докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу відповідного відокремленого підрозділу.

27.04.2026 в межах строку, встановленого ухвалою суду від 20.04.2026, від позивача надійшла заява із усуненими недоліками на виконання ухвали суду від 20.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/4313/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 28.04.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

13.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов з додатками. У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що спірні кошти були списані відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.03.2020 №8202468, а тому не є безпідставно набутими чи такими, якими він неправомірно користувався. Відповідач вказує, що особовий рахунок позивача не є банківським рахунком, а списання здійснювалося в межах механізму попередньої оплати послуг перевезення. Також відповідач заперечує проти нарахування процентів за користування коштами та інфляційних втрат, посилаючись на відсутність між сторонами простроченого грошового зобов`язання, а також на те, що рішення у справі №910/8875/25 було виконано шляхом відновлення коштів на особовому рахунку позивача 03.04.2026 після набрання рішенням законної сили. Крім того, відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає умовам пункту 7.4 Договору та характеру спірних правовідносин, оскільки належним способом захисту є відображення відповідних сум на особовому рахунку замовника, а не їх стягнення.

18.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву. З огляду на зміст поданого документа та його спрямованість на спростування доводів відзиву відповідача, суд розцінює зазначений процесуальний документ як відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач зазначив, що факт неправомірного списання та утримання відповідачем грошових коштів уже встановлений судовими рішеннями у справі №910/8875/25, які набрали законної сили. Посилаючись на положення статей 1212, 1214 та 536 Цивільного кодексу України, позивач вказав, що спірні правовідносини є недоговірними, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами та інфляційних втрат.

26.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив.

27.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив про те, що позивач не спростував наведених у відзиві доводів та наполягав на тому, що спірні правовідносини врегульовані Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.03.2020 №8202468 і Правилами розрахунків за перевезення вантажів. Відповідач вказав, що особовий рахунок позивача не є банківським рахунком, а внесені позивачем кошти є попередньою оплатою послуг перевезення. Відповідач також зазначив, що умовами договору передбачено відновлення помилково списаних сум шляхом внесення змін до особового рахунку замовника, а не повернення коштів на банківський рахунок, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування процентів за користування коштами та інфляційних втрат. Крім того, відповідач послався на відсутність прострочення грошового зобов`язання та зазначив, що після набрання законної сили рішенням у справі №910/8875/25 ним було виконано рішення суду шляхом внесення відповідних змін до особового рахунку позивача. Також відповідач вказав на невідповідність обраного позивачем способу захисту умовам договору та положенням статті 16 Цивільного кодексу України.

27.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про врахування майнового стану відповідача при ухваленні рішення. У поданому клопотанні відповідач просив врахувати його майновий стан при ухваленні рішення, посилаючись на значні збитки та втрати, завдані АТ «Укрзалізниця» внаслідок збройної агресії російської федерації, а також на виконання товариством стратегічних функцій в умовах воєнного стану.

01.06.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення. У додаткових поясненнях позивач зазначив, що обставини неправомірного списання відповідачем коштів у сумі 303 987,10 грн та відсутність договірних підстав для такого списання встановлені судовими рішеннями у справі №910/8875/25, які набрали законної сили. Позивач наполягав на тому, що спірні правовідносини є позадоговірними та регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат. Також позивач заперечив проти доводів відповідача щодо врахування його майнового стану, зазначивши, що такі обставини не спростовують факту неправомірного користування спірними коштами.

05.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли письмові пояснення. У письмових поясненнях відповідач заперечив проти доводів позивача, зазначивши, що спірні правовідносини виникли в межах договору перевезення, а списання коштів було здійснено відповідно до умов договору та нормативних актів, що регулюють порядок розрахунків за перевезення вантажів. Відповідач наполягав на відсутності підстав для висновку про безпідставне користування коштами позивача, стягнення процентів та інфляційних втрат, а також вказав на невідповідність обраного позивачем способу захисту умовам договору. Крім того, відповідач повторно послався на складний майновий стан АТ «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану.

08.06.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 28 000,00 грн, посилаючись на Договір про надання правової допомоги від 04.07.2025, Акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026 та платіжне доручення №170 від 04.06.2026, якими, на думку позивача, підтверджуються понесені витрати.

12.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відповідач заперечив проти відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим адвокатом часом та ціною позову. На думку відповідача, заявлені витрати не відповідають критеріям розумності, необхідності та пропорційності. Відповідач зазначив, що позивач не надав до матеріалів справи договору про надання правової допомоги, що унеможливлює перевірку обсягу погоджених послуг та їх вартості. Також, на думку відповідача, наявні розбіжності між ордером, актом приймання-передачі послуг та платіжним документом не підтверджують належним чином факт оплати саме тих послуг, витрати на які заявлені до відшкодування. Крім того, відповідач вказав на дублювання окремих послуг в акті приймання-передачі, а також на безпідставне окреме включення до розрахунку таких дій, як аналіз матеріалів справи, опрацювання законодавства та подання позовної заяви через систему «Електронний суд», що, на його думку, призвело до штучного завищення вартості правничої допомоги. Також відповідач зазначив, що справа не є складною, розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, а тому заявлена сума витрат є надмірною та неспівмірною із ціною позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими названим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності із ч. 8 статті 251 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами 1 та 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані позивачем та відповідачем протягом усього періоду розгляду справи в суді.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

19.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експіойл» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8202468 (далі за текстом- Договір), відповідно до якого позивачу присвоєно код платника 8202468 та відкрито особовий рахунок з аналогічним номером.

20.11.2024 та 12.12.2024 філією «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» згідно з переліками №20241120 та №20241212 з особового рахунку позивача було списано кошти за перевезення вантажів за накладними №548867 від 24.10.2024, №560813 від 06.11.2024, №568873 від 16.11.2024, №574376 від 25.11.2024 та №578757 від 30.11.2024 на загальну суму 303 987,10 грн.

Не погоджуючись із зазначеним списанням, позивач звернувся до відповідача з претензією від 28.11.2024 №2811/24-1, яка була зареєстрована відповідачем за №1756/24 від 28.11.2024, а також з претензією від 18.12.2024 №1812/24-1, зареєстрованою відповідачем за №1814/24 від 19.12.2024. Відповіді на вказані претензії позивач не отримав.

У подальшому позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про відновлення на особовому рахунку неправомірно списаних коштів у сумі 303 987,10 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8875/25 позов задоволено повністю та зобов`язано АТ «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку ТОВ «Експіойл» шляхом відображення на ньому грошових коштів у сумі 303 987,10 грн, списаних за переліками №20241120 від 20.11.2024 та №20241212 від 12.12.2024.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8875/25 залишено без змін.

14.04.2026 ТОВ «Експіойл» звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з АТ «Українська залізниця» 58 703,07 грн процентів за користування грошовими коштами та 40 217,50 грн інфляційних втрат.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з наведених нижче підстав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, відповідач зазначає, що положення статті 1214 Цивільного кодексу України не містять вказівки щодо конкретного розміру таких процентів, а укладений між сторонами не передбачає обов`язку відповідача сплачувати проценти за користування коштами чи інші платежі у разі внесення змін до особового рахунку замовника. Крім того, відповідач вказує на договірний характер правовідносин сторін та відсутність підстав для застосування до них положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України на суму безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються проценти за користування ними відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України. Отже, право потерпілої особи на одержання процентів прямо передбачене законом та не ставиться у залежність від наявності чи відсутності відповідної умови договору між сторонами.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки ані положення статті 1214 Цивільного кодексу України, ані укладений між сторонами договір не визначають конкретного розміру таких процентів, при визначенні їх розміру підлягає застосуванню облікова ставка Національного банку України як загальновизнаний показник вартості користування грошовими коштами у відповідний період.

Водночас суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України проценти підлягають нарахуванню за час користування безпідставно одержаними коштами, а перебіг строку, визначеного календарною датою або настанням певної події, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки списання грошових коштів у сумі 58 842,00 грн відбулося 20.11.2024, а у сумі 245 145,10 грн 12.12.2024, нарахування процентів має здійснюватися відповідно з 21.11.2024 та 13.12.2024, а не з дня вчинення самого списання, як це визначено у розрахунку позивача. Відтак заявлений позивачем розрахунок підлягає коригуванню в частині початкових дат нарахування процентів.

За розрахунком суду розмір процентів становить 58 595,10 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат, відповідач посилається на договірний характер правовідносин сторін та відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8875/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026, встановлено факт безпідставного списання відповідачем грошових коштів позивача у сумі 303 987,10 грн та покладено на відповідача обов`язок відновити зазначену суму на особовому рахунку позивача.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання може виникати не лише з договору, а й з інших юридичних фактів, визначених законом.

При цьому стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої Цивільного кодексу України, а тому її приписи поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання.

Враховуючи встановлений судовими рішеннями обов`язок відповідача відновити безпідставно списані кошти та факт їх подальшого утримання до 03.04.2026, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків знецінення грошових коштів шляхом стягнення інфляційних втрат.

Оскільки безпідставне списання коштів у сумі 58 842,00 грн відбулося 20.11.2024, а у сумі 245 145,10 грн 12.12.2024, початок нарахування інфляційних втрат має визначатися відповідно з 21.11.2024 та 13.12.2024.

Водночас суд враховує, що інфляційні втрати нараховуються виходячи з офіційних щомісячних індексів інфляції, а тому зміщення початку нарахування на один день у межах одного календарного місяця не впливає на розмір інфляційних втрат, визначений позивачем. З огляду на специфіку механізму їх обчислення, невірне визначення позивачем початкової дати нарахування не призвело до завищення заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат встановив, що їх розмір становить 40 224,94 грн, що перевищує заявлену до стягнення суму 40 217,50 грн. Водночас відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, навіть у разі якщо здійснений судом розрахунок свідчить про більший розмір інфляційних втрат, суд позбавлений можливості присудити до стягнення суму, що перевищує заявлену позивачем. Відтак стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у межах заявлених позовних вимог, а саме у розмірі 40 217,50 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно утримуваними грошовими коштами у розмірі 58 595,10 грн та інфляційних втрат у розмірі 40 217,50 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що 08.06.2026 позивач подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Експіойл» зазначило про намір понести витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи.

Отже, за результатами розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Експіойл» просить покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позовної заяви позивачем додано копію ордеру на надання правничої допомоги, виданого на представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва у справі №910/4313/26 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ІФ №001246.

На підтвердження понесених витрат до заяви від 08.06.2026 додано Акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026 та платіжне доручення №170 від 04.06.2026 на суму 28 000,00 грн, які, на думку позивача, підтверджують факт надання та оплати послуг професійної правничої допомоги у даній справі.

З Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026 до Договору про надання правової допомоги від 04.07.2025 вбачається, що адвокатом Фоменком Андрієм Віталійовичем надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Експіойл» правничу допомогу у справі №910/4313/26 загальною вартістю 28 000,00 грн., зокрема, адвокатом здійснено попереднє опрацювання наданих клієнтом матеріалів (рішення судів, первинних документів), опрацювання законодавчої бази та практики Верховного Суду, що регулює спірні правовідносини, підготовку позовної заяви та її подання до суду, ознайомлення з відзивом відповідача та доданими до нього документами, підготовку заперечень на відзив відповідача, а також ознайомлення із запереченнями на відповідь на відзив та підготовку додаткових пояснень.

Згідно з актом загальний обсяг наданих послуг становив 17 годин 30 хвилин, а їх загальна вартість склала 28 000,00 грн. При цьому послуги надано адвокатом у повному обсязі та прийнято клієнтом без зауважень.

Судом розглянуто подану відповідачем 12.06.2026 заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в якій останній просить відмовити у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 28 000,00 грн.

В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що позивачем не надано до матеріалів справи договору про надання правової допомоги від 04.07.2025, на підставі якого, за твердженням позивача, надавались відповідні послуги, наявність розбіжностей між реквізитами договору, зазначеними в ордері, акті приймання-передачі наданих послуг та платіжному документі, а також на неспівмірність заявлених витрат складності справи та обсягу фактично виконаних адвокатом робіт.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з такого.

Відповідно до частин 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

При цьому відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Щодо доводів відповідача про відсутність у матеріалах справи договору про надання правової допомоги від 04.07.2025 суд зазначає, що факт надання правничої допомоги саме у справі №910/4313/26 підтверджується наявними у матеріалах справи ордером на надання правничої допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026, платіжним дорученням №170 від 04.06.2026 про оплату послуг на суму 28 000,00 грн, а також процесуальними документами, підготовленими та поданими представником позивача під час розгляду справи. За таких обставин сама лише відсутність копії договору не спростовує факту надання та оплати правничої допомоги та не свідчить про відсутність підстав для розподілу відповідних судових витрат.

Посилання відповідача на розбіжності між датою договору, зазначеною в акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026, та датою договору, зазначеною у призначенні платежу платіжного доручення №170 від 04.06.2026, суд відхиляє, оскільки такі обставини самі по собі не спростовують факту здійснення позивачем оплати правничої допомоги на суму 28 000,00 грн та не свідчать про те, що відповідний платіж стосувався інших правовідносин. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин відповідачем не надано.

Також суд відхиляє доводи відповідача про дублювання окремих видів робіт, зазначених в акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026, оскільки зміст акту свідчить про надання правничої допомоги на різних стадіях розгляду справи, у тому числі під час підготовки позовної заяви, аналізу відзиву відповідача, підготовки відповіді на відзив та додаткових письмових пояснень, що об`єктивно потребувало окремого опрацювання нормативно-правової бази та актуальної судової практики.

Твердження відповідача про нескладність справи також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору були питання застосування положень статей 536, 625, 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, визначення правової природи спірних правовідносин та можливості застосування до них наслідків, передбачених законодавством для безпідставного набуття та збереження майна. Крім того, сторонами було подано значний обсяг письмових заяв по суті спору, зокрема відзив, відповідь на відзив, заперечення та додаткові пояснення, що свідчить про наявність між сторонами активного спору щодо права.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що наведені відповідачем доводи не підтверджують неспівмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та не є підставою для їх зменшення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

В цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).

Крім того, у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі позивачем заявлено до стягнення 98 920,57 грн, з яких судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, 98 812,60 грн. Отже, позовні вимоги задоволено частково.

Враховуючи часткове задоволення позову, а також положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 28 000,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 27 969,44 грн.

Враховуючи, що адвокатом фактично надано позивачу професійну правничу допомогу, обсяг та зміст якої підтверджуються Актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 02.06.2026, платіжним дорученням №170 від 04.06.2026 та матеріалами справи, суд дійшов висновку про документальну підтвердженість, реальність та часткову обґрунтованість заявлених позивачем витрат.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 969,44 грн.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Експіойл» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 98 920,57 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експіойл» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, оф. 804/Б, код 41151048) проценти за користування грошовими коштами у розмірі 58 595 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 40 217 (сорок тисяч двісті сімнадцять) грн 50 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 659 (дві тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 49 коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 969 (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 44 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА