Рішення № 137883252, 01.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2026Справа № 910/4415/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" (01015, вул. Лейпцизька, буд.3А, м. Київ, код 42601505)

до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, просп. Повітряних Сил, буд.94, м. Київ, код 01128297)

про стягнення 61 826,86 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

17.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 61 826,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23 та від 13.05.2024 у справі №910/2717/24 з ДП «ЗАВОД 410 ЦА» на користь позивача стягнуто заборгованість за договором постачання електричної енергії у загальному розмірі 1 480 618,62 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач, на підставі статті 625 ЦК України, просить стягнути інфляційні втрати у розмірі 50 874,34 грн та 3 % річних у розмірі 10 952,52 грн за період з 01.01.2026 по 31.03.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/4415/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

01.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов з додатками. У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що невиконання ним грошових зобов`язань зумовлене дією форс-мажорних обставин, пов`язаних із військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану. Відповідач посилається на те, що діяльність підприємства була суттєво ускладнена простоєм, призупиненням дії трудових договорів із працівниками та складним фінансовим становищем підприємства. Також відповідач посилається на стратегічне значення ДП «Завод 410 ЦА» для обороноздатності держави та просить суд відмовити у задоволенні позову або як альтернативу зменшити розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, вважаючи їх необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.

04.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач зазначає, що не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що обставини воєнного стану не можуть вважатися форс-мажорними для спірних правовідносин, оскільки договір було укладено вже під час дії воєнного стану, а його умовами прямо передбачено, що введення воєнного стану не є підставою для невиконання зобов`язань щодо оплати спожитої електричної енергії. Позивач також зазначає, що відповідач не надав сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин щодо конкретного зобов`язання та не повідомляв про їх виникнення у порядку, визначеному договором; інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний характер і підлягають стягненню незалежно від наявності збитків. Також зазначається, що між цими ж сторонами вже розглядалися аналогічні спори, за результатами яких судами були задоволені вимоги про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Позивач вважає, що відповідач не довів наявності виняткових обставин для зменшення заявлених до стягнення сум, не надав доказів вжиття всіх можливих заходів для виконання своїх зобов`язань та не обґрунтував підстав для відмови у позові, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими названим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. 8 статті 251 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами 1 та 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані позивачем та відповідачем протягом усього періоду розгляду справи в суді.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

19.12.2022 між ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» (далі за тексом-Постачальник) та ДП «Завод 410 ЦА» (далі за тексом-Споживач) шляхом підписання заяви-приєднання укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № ЮК/22/12/14С (далі за текстом- Договір) (а.с.42-47).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

З 21.12.2022 розпочалося постачання електричної енергії на об`єкти ДП «Завод 410 ЦА» відповідно до умов укладеного договору.

Протягом грудня 2022 та січняберезня 2023 ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» поставило відповідачу електричну енергію на загальну суму 1 932 809,09 грн.

ДП «Завод 410 ЦА» повністю оплатило електроенергію, спожиту у грудні 2022 на суму 452 190,47 грн, однак, починаючи із січня 2023 року, оплату за поставлену електроенергію не здійснювало.

У зв`язку з несплатою вартості електроенергії за січень 2023 ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом у справі № 910/3957/23.

04.05.2023 Господарський суд міста Києва у справі № 910/3957/23 ухвалив рішення про стягнення з ДП «Завод 410 ЦА» 761 938,49 грн основного боргу за січень 2023 року; 1 302,62 грн 3 % річних; 21 710,03 грн пені; 11 860,56 грн судового збору.

У зв`язку з несплатою вартості електроенергії за лютийберезень 2023, ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом у справі № 910/2717/24. 13.05.2024 Господарський суд міста Києва у справі № 910/2717/24 ухвалив рішення про стягнення з ДП «Завод 410 ЦА» 718 680,13 грн основного боргу за лютийберезень 2023; 27 181,02 грн інфляційних втрат; 21 048,29 грн 3 % річних; 148 380,81 грн пені; 11 019,67 грн судового збору.

Після набрання законної сили вказаними рішеннями відповідач основну заборгованість не погасив, у зв`язку з чим прострочення виконання грошового зобов`язання тривало.

13.11.2024 у справі № 910/9846/24, 18.04.2025 у справі № 910/1772/25 та 02.09.2025 у справі № 910/5997/25 судами були додатково стягнуті з відповідача інфляційні втрати та проценти річних за подальше прострочення виконання грошового зобов`язання.

Станом на 01.01.2026 непогашена заборгованість ДП «Завод 410 ЦА» перед ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» за договором № ЮК/22/12/14С становить 1 480 618,62 грн.

14.04.2026 сторонами складено Акт звірки взаємних розрахунків № 960, відповідно до якого заборгованість ДП «Завод 410 ЦА» перед ТОВ «Ю.КОМОДІТІЗ» становить 1 480 618,62 грн, а розбіжностей між сторонами не виявлено (а.с. 18). Водночас вказаний акт не містить підпису відповідача та підписаний лише представником позивача, а тому сам по собі не підтверджує погодження відповідачем наведених у ньому відомостей.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача зі сплати позивачу суми основного боргу в розмірі 1 480 618,62 грн підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/3957/23 та № 910/2717/24 та не підлягає повторному доказуванню.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що вони здійснені відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України та є арифметично правильними.

Судом враховано, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, не навів заперечень щодо порядку їх нарахування, а також не подав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум.

На підставі викладеного, перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 50 874,34 грн та 3 % річних у розмірі 10 952,52 грн.

Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 суд відхиляє як безпідставні.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, а тому сторона, яка посилається на них як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, повинна довести не лише факт існування таких обставин, а й те, що вони об`єктивно унеможливлювали виконання саме конкретного зобов`язання.

Необхідною умовою для звільнення від відповідальності є наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили та неможливістю виконання зобов`язання. При цьому стороною має бути доведено не лише факт настання таких обставин, а й їх безпосередній вплив на реальну можливість виконання спірного зобов`язання.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану та пов`язані з ним обставини унеможливили виконання саме його грошового зобов`язання перед позивачем. Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не містить висновків щодо конкретного договору між сторонами та не підтверджує наявності форс-мажорних обставин саме у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідачем не надано сертифіката Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин щодо виконання зобов`язань за договором про постачання електричної енергії, укладеним між сторонами.

Також суд враховує, що спірний договір було укладено 19.12.2022, тобто після введення на території України воєнного стану, а тому зазначені обставини були відомі сторонам на момент укладення договору.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності форс-мажорних обставин, які б звільняли його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Твердження відповідача щодо наявності підстав для зменшення інфляційних втрат та 3% річних судом відхиляються з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Нарахування на суму боргу відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України не є неустойкою (штрафом, пенею) чи штрафними санкціями, а тому у суду відсутні підстави для застосування положень ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 61 826,86 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, просп. Повітряних Сил, буд.94, м. Київ, код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" (01015, вул. Лейпцизька, буд.3А, м. Київ, код 42601505) інфляційні втрати у розмірі 50 874 (п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 34 коп.; 3 % річних у розмірі 10 952 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 52 коп. та судові витрати у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2026

Суддя Марія ДЕМИДОВА