Рішення № 137880741, 02.06.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/8786/24

Провадження № 2/361/5014/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.06.26

02 червня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі

головуючої судді - Писанець Н.В.,

при секретарі Михальовій М.В.,

представника позивача Полякова Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Броварського міськрайонного суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Поляков Тарас Юрійович до ОСОБА_2 , Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено, що 17.08.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 19 земельних ділянок, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В., № у реєстрі 398, у тому числі й з такими кадастровими номерами: 3221284001:01:055:0093 площею 0.0617 га, 3221284001:01:055:0094 площею 0.1 га, 3221284000:03:012:0070 площею 0.1 га, 3221284000:03:012:0071 площею 0.1 га, 3221284001:01:055:0099 площею 0.1 га.

Також представником позивача зазначено, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22.03.2024 року у справі №991/2220/24 було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме на вищевказані земельні ділянки в межах кримінального провадження № 42019110350000029, як на майно третьої особи. При цьому, у клопотанні прокурора САП зазначено, що обставини відчуження ОСОБА_2 належних йому вказаних земельних ділянок на користь свого батька ОСОБА_4 та ОСОБА_1 свідчить, що укладення таких правочинів відбулось як намагання підозрюваного вивести майно з-під арешту та можливої конфіскації. З такими доводами погодився й Вищий антикорупційний суд, зазначивши в ухвалі про наявність підстав для висновку, що укладені правочини по відчуженню нерухомого майна містять ознаки фраудаторності, а тому вищевказані земельні ділянки, право власності на які хоча і зареєстровані за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , але фактично належать підозрюваному ОСОБА_2 і, як наслідок, на них може бути накладено арешт з метою забезпечення можливої конфіскації майна.

Вважаючи, що такі висновки суду про фраудаторність укладеного договору дарування не відповідають дійсності та є необґрунтованими, а також враховуючи відсутність судового рішення щодо визнання вказаного правочину недійсним - порушують право позивача на законне право володіння й розпорядження належним йому майном земельними ділянками та є підставою для звернення до суду із дійсним позовом.

Враховуючи наведене, представник позивача просить суд визнати укладеним з 17.08.2023р. договір дарування земельних ділянок між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В., реєстровий №398. Також просить суд визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3221284001:01:055:0093, вартістю 45 127,00 грн.; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3221284001:01:055:0094, вартістю 77 090,00 грн.; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3221284001:01:055:0099, вартістю 77 090,00 грн.; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3221284000:03:012:0070, вартістю 77 090,00 грн.; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3221284000:03:012:0071, вартістю 77 090,00 грн.

Ухвалою суду від 30.07.2025р. у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

Сповіщені належним чином про час та дату розгляду справи сторони до зали суду не з`явились, правом на подачу відзиву не скористались, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 17.08.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 19 земельних ділянок, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В., № у реєстрі 398, у тому числі й з такими кадастровими номерами: 3221284001:01:055:0093, 3221284001:01:055:0094, 3221284000:03:012:0070, 3221284000:03:012:0071, 3221284001:01:055:0099.

Інших письмових доказів до позовної заяви не долучено, окрім посилань на наявне судове рішення у справі №991/2220/24.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року в справі №752/8103/13 зазначив, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Вивченням змісту ухвали Вищого антикорупційного суду від 22.03.2024 року у справі №991/2220/24, яка міститься у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме на вищевказані земельні ділянки в межах кримінального провадження № 42019110350000029, як на майно третьої особи. Також у змісті ухвали йде посилання на клопотання прокурора САП де зазначено, що обставини відчуження ОСОБА_2 належних йому вказаних земельних ділянок на користь свого батька ОСОБА_4 та ОСОБА_1 свідчить, що укладення таких правочинів відбулось як намагання підозрюваного вивести майно з-під арешту та можливої конфіскації.

Також у вищевказаній ухвалі зазначено про наявність підстав для висновку, що укладені правочини по відчуженню нерухомого майна містять ознаки фраудаторності, а тому вищевказані земельні ділянки, право власності на які хоча і зареєстровані за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , але фактично належать підозрюваному ОСОБА_2 і, як наслідок, на них може бути накладено арешт з метою забезпечення можливої конфіскації майна.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази що право позивача наразі є порушеним чи невизнаним, оскільки вивчені матеріали навпаки містять посилання на наявне право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221284001:01:055:0093, 3221284001:01:055:0094, 3221284000:03:012:0070, 3221284000:03:012:0071, 3221284001:01:055:0099, тому воно не підлягає захисту в судовому порядку, тобто позов є передчасним.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання укладеним договору дарування та визнання за позивачем права власності на вищевказане майно не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статей 133, 141 ЦПК України, враховуючи, що спір не виник внаслідок неправомірних дій відповідача, беручи до уваги відмову в задоволенні позову, суд залишає судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.12, 77-81, 89, 133, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Поляков Тарас Юрійович до ОСОБА_2 , Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання права власності на майно.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Писанець Н.В.