Рішення № 137873914, 01.07.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2736/26

2/583/1495/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», представник позивача Паладич Аліна Олександрівна, до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» через представника Паладич А.О. звернулося до суду із зазначеним позовом, згідно з яким просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2277910 від 13.05.2025 у розмірі 18159,99 грн, а також судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що 13.05.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2277910 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти, які зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування кредитом. Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 4000,00 грн; строк кредиту 360 днів; підвищена процентна ставка становить 15% та застосовується в перший день користування кредитом; стандартна процентна ставка становить 3% та застосовується з другого дня користування кредитом (включно) до 11.06.2025 включно; знижена процентна ставка становить 1,95% та застосовується в період дії стандартної процентної ставки у випадку дотримання визначених договором умов щодо оплати; пільгова процентна ставка становить 0,75% в день та застосовується з 12.06.2025 до останньго дня строку кредиту (включно). ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти шляхом зарахування на платіжну картку, яка вказана відповідачем під час укладення договору. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 18159,99 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3999,99 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 6720,00 грн, пеня та штраф у розмірі 7440,00 грн. На підставі договору факторингу право грошової вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «СВЕА ФІНАНС», що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошень про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, 13.05.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2277910, за умовами якого товариство надає споживачу кредит а споживач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а.с. 8-11).

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е252.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору підвищена процентна ставка становить 15% в день та застосовується за перший день користування кредитом (за календарний день, у якому надано кредит).

Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 3% в день та застосовується з другого дня користування кредитом (включно) до 11.06.2025.

Відповідно до п. 1.5.2.1 кредитного договору знижена процентна ставка становить 1,95% та застосовується в період дії стандартної процентної ставки у випадку дотримання визначених договором умов щодо оплати.

Відповідно до п. 1.5.3 кредитного договору пільгова процентна ставка становить 0,75% в день та застосовується з 12.06.2025 до останньго дня строку кредиту (включно).

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 кредитного договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 . Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 13.05.2025 або 14.05.2025.

Пунктом 5.1 договору визначено, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 5.3 договору.

До укладення кредитного договору 13.05.2025 ОСОБА_1 підписано також паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України,статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Ст. 527 ЦК України передбачає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Факт виконання ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» своїх зобов`язань за кредитним договором та перерахування 13.05.2025 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн на банківську картку, номер якої вказано в кредитному договорі, не спростовується відповідачем та підтверджується повідомленням ТОВ «ПЕЙТЕК» (установи, яка здійснює діяльність із надання платіжних послуг) за вих. № 20260129-2001 від 29.01.2026.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4000,00 грн.

Відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом виконані не були.

27.01.2026 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01.02-4/26, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором. Відповідно до додатку 1 (реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-4/26 від 27.01.2026 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2277910 складає 18159,99 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21 від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

Оскільки ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2277910 від 13.05.2025, у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2277910 від 13.05.2025 вбачається, що 13.05.2025 відповідачу ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн.

Відсотки за кредитом нараховані первісним кредитором за період з 13.05.2025 по 27.01.2026 (260 календарних днів). При цьому суд зазначає, що відсотки нараховувалися первісним кредитором в межах визначеного сторонами в пункті 1.4 кредитного договору строку. Разом з цим, відсотки нараховувалися за різними процентними ставками:

13.05.2026 (1 календарний день) відсотки нараховано за процентною ставкою 15% в день (згідно з п. 1.5.1 кредитного договору);

за період з 14.05.2025 по 11.06.2026 (29 календарних днів) відсотки нараховано за процентною ставкою 1,95% в день (згідно з п. 1.5.2.1 кредитного договору);

за період з 12.06.2025 по 27.01.2026 (230 календарних днів) відсотки нараховано за процентною ставкою 0,75% в день (згідно з п. 1.5.3 кредитного договору).

При цьому 17.06.2025 відповідачем погашено відсотки в загальному розмірі 4260,00 грн (3660,00 грн + 600,00 грн).

Крім того, первісним кредитором нараховані штрафи та пеня в розмірі 8000,00 грн, частина з яких (560,00 грн) сплачена відповідачем 17.06.2025, а частина (7440,00 грн) залишилася непогашеною.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо остаточного розміру заборгованості заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує, що у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

При цьому процесуальним обов`язком суду є належним чином дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (див. постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17, від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17, від 20.07.2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 14.09.2022 у справі № 369/7147/15-ц).

Надаючи оцінку доводам позивача в частині стягнення заборгованості за штрафними санкціями, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такого стягнення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

На час розгляду справи в суді положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому заявлені вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 7440,00 грн задоволенню не підлягають, а зараховані 17.06.2025 первісним кредитором у рахунокм оплати штрафу за кредитом грошові кошти в розмірі 560,00 грн підлягають зарахуванню в погашення відсотків та тіла кредиту.

Вирішуючи питання щодо законності нарахування відсотків, суд враховує наступне.

На момент укладення кредитного договору № 2277910 від 13.05.2025 стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

У даній справі кредитний договір № 1488321 укладено 10 березня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Тому розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1%.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Так, пунктом 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Тобто максимальний розмір денної процентної ставки з 24 грудня 2023 року не повинен перевищувати: з 24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року включно - 2,5 %; з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - 1,5 %; з 21 серпня 2024 року - 1%.

Водночас, пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір між сторонами укладений 13 травня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (і навіть після встановленого цим Законом перехідного періоду), а тому п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» до нього не може бути застосованим.

Вищенаведені висновки щодо максимального розміру денної процентної ставки (1%) у договорах, що укладені після 24 грудня 2023 року, узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Сумського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 583/5318/24, у постанові Сумського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі № 592/12173/25, у постанові Сумського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі № 587/3806/25.

За таких обставин підлягає перерахуванню розмір нарахованих позивачем відсотків за користування відповідачем кредитними коштами за період з 13.05.2026 по 11.06.2025 з урахуванням указаних вище положень закону, виходячи із максимального розміру денної процентної ставки, що становить 1 %: 4000,00 грн х 1% х 30 днів = 1200,00 грн.

У подальшому (за період з 13.06.2026 по 27.01.2026) відсотки нараховувалися за процентною ставкою 0,75% в день, визначеною п. 1.5.3 кредитного договору та допустимою законодавством. Суд погоджується із застосуванням такої процентної ставки за вказаний період.

При цьому, суд враховує, що 17.06.2025 відповідачем ОСОБА_1 здійснено платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 4820,00 грн, який первісний кредитор розподілив на власний розсуд: 560,00 грн в рахунок оплати штрафу, 4260,00 грн (3660,00 грн + 600,00 грн) в рахунок оплати відсотків.

Разом з тим, оскільки вимога про нарахування та стягнення штрафних санкцій не підлягає задоволенню, а розмір відсотків, які підлягали нарахуванню відповідачу, виходячи з вищенаведених судом розрахунків, станом на 17.06.2025 становив 1380,00 грн (1200,00 грн (по 40,00 грн в день протягом 30 днів) за процентною ставкою 1% в день за період з 13.05.2025 по 11.06.2025 + 180,00 грн (по 30,00 грн в день протягом 6 днів) за процетною ставкою 0,75% в день за період з 12.06.2025 по 17.06.2025), то на момент здійснення 17.06.2025 оплати в розмірі 4820,00 грн відповідач ОСОБА_1 мала заборгованість у загальному розмірі 5380,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 1380,00 грн заборгованість за відсотками. Таким чином, первісний кредитор повинен був зарахувати здійснений відповідачем платіж у рахунок погашення відсотків у розмірі 1380,00 грн, а залишок (3440,00 грн) в рахунок погашення тіла кредиту. Таким чином, станом на 17.06.2026 непогашеним залишилося тіло кредиту в розмірі 560,00 грн.

За період з 18.06.2025 по 27.01.2026 (224 календарних дні) первісним кредитором при нарахуванні відсмотків була застосована процентна ставка 0,75% у день.

За таких обставин, заборгованість відповідача за відсотками розраховується за формулою: 560,00 грн (тіло кредиту) х 0,75% х 224 днів = 940,80 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, заборгованість відповідача за кредитним договором № 2277910 від 13.05.2025, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 1500,80 грн, з яких: 560,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 940,80 грн заборгованість за відсотками. Інша частина вимог позивача задоволенню не підлягає, оскільки заявлена позивачем заборгованість утворилася в результаті неправомірного нарахування первісним кредитором відсотків поза межами допустимої законом процентної ставки та штрафних санкцій, а також неналежне зарахування здійснених позичальником платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, за наявності доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог та відсутності заперечень відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову (8,26%), відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 219,91 грн (2662,40 грн (сплачений судовий збір) х 8,26%).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», представник позивача Паладич Аліна Олександрівна, до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 2277910 від 13.05.2025 у розмірі 1500,80 грн(одна тисяча п`ятсот гривень 80 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» судові витрати в розмірі 219,91 грн (двісті дев`ятнадцять гривень 91 копійка).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя А.І.Савєльєва