Рішення № 137851545, 01.07.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6872/25

Провадження № 2/202/726/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

01 липня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду міста Дніпра за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNL0GL00006707, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 49 557,50 доларів США на термін до 14 червня 2037 року, а Відповідач 1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником як солідарний боржник.

Позивач зазначає, що 01 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ЗАТ «Акцент-Банк» було укладено договір факторингу № 1, за яким ЗАТ КБ «Приватбанк» відступило ЗАТ «Акцент-Банк» у повному обсязі право вимоги до боржників за кредитними договорами. У подальшому, 25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» (правонаступником ЗАТ «Акцент-Банк») було укладено договір відступлення права вимоги до договору факторингу № 1, внаслідок чого АТ КБ «Приватбанк» знову набуло статусу кредитора за кредитним договором № DNL0GL00006707 від 14 червня 2007 року та договором поруки.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, видавши кредитні кошти. Натомість Відповідач 1 в порушення умов кредитного договору та норм чинного законодавства свої зобов`язання не виконав, погашення заборгованості не здійснював у встановленому порядку та строки.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 26 червня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 67 981,84 доларів США, яка складається з: 37 954,09 доларів США заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 17 489,54 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 669,92 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 11 868,29 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.

Посилаючись на солідарну відповідальність боржника та поручителя, позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказану суму заборгованості, а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 33 985,48 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 11 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 липня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року постановлено провести заочний розгляд даної цивільної справи.

У судовому засіданні 01 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. Відзиву на позовну заяву не подали, про причини неявки суд не повідомили. Заяви та клопотання від відповідачів до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, 14 червня 2007 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 у письмовій формі був укладений кредитний договір № DNL0GL00006707. Відповідно до умов вказаного правочину банк взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 49 557,50 доларів США на термін до 14 червня 2037 року, а позичальник, у свою чергу, зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування ним у визначені договором строки та порядку. Факт укладання кредитного договору та погодження сторонами всіх його істотних умов підтверджується наданою суду копією цього договору, зміст якої свідчить про наявність волевиявлення обох сторін на встановлення відповідних кредитно-фінансових правовідносин.

Також судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором був укладений договір поруки із ОСОБА_3 , копія якого долучена до матеріалів справи.

На виконання умов укладеного правочину банк виконав свої зобов`язання в повному обсязі, надавши позичальнику обумовлені кредитні кошти. Реальна видача кредиту та фактичний рух коштів підтверджуються сукупністю досліджених судом письмових доказів, зокрема копією документа, що підтверджує надання кредиту, та випискою по рахунку, з якої вбачається зарахування коштів та їх подальше використання. Наявність вказаних доказів свідчить про те, що кредитор своє зобов`язання з надання грошових коштів виконав належним чином, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок щодо їх своєчасного повернення та сплати відповідних відсотків згідно з умовами договору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини першої статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з частинами першою, другою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, восьмої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з постановою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, для підтвердження факту відступлення права вимоги як заінтересована сторона особа повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-13587св20), належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Також у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17 (провадження № 61-18551св19) вказано, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 зазначається, що заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора, при цьому подані копії відповідних документів повинні бути засвідчені належним чином, а ухвалення рішення на підставі незасвідчених копій є порушенням правил оцінки допустимості доказів.

Згідно з постановою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23), суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор, оцінюючи їх у сукупності та взаємозв`язку для встановлення переходу права вимоги.

Переходячи до оцінки обставин щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів позовної заяви, позивач вказує на те, що 01 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ЗАТ «Акцент-Банк» було укладено договір факторингу № 1, за яким відбулося відступлення прав вимоги до боржників. У подальшому, 25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір відступлення права вимоги № 7, внаслідок якого АТ КБ «Приватбанк» знову набуло статусу кредитора.

Однак, з огляду на наведені норми чинного законодавства та сталу практику Верховного Суду, сам лише факт наявності договорів факторингу та відступлення права вимоги не є беззаперечним свідченням переходу прав вимоги щодо конкретного боржника за конкретним кредитним договором. Відповідно до вимог процесуального закону, позивач повинен був довести належними, допустимими та достатніми доказами обставини переходу права вимоги саме за кредитним договором № DNL0GL00006707 від 14 червня 2007 року, укладеним із ОСОБА_2 , на кожному з етапів такого відступлення.

Дослідивши надані матеріали, суд встановив, що наданий позивачем витяг з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року не підписано та не завірено печатками сторін (первісного та нового кредиторів). За відсутності підписів сторін та інших реквізитів, що посвідчують його походження, поданий витяг не дозволяє встановити, що він є частиною договору факторингу та погодженим сторонами реєстром прав вимоги, а тому не може підтверджувати перехід права вимоги щодо спірного кредитного договору.

Також суд зазначає, що Реєстру прав вимог до договору відступлення прав вимог № 7 від 25.04.2014 року позивачем взагалі не надано.

Крім відсутності належним чином оформлених реєстрів прав вимоги, матеріали справи не містять жодних доказів виконання сторонами договорів факторингу та відступлення права вимоги, зокрема доказів здійснення оплати, що підлягає перевірці судом при встановленні факту переходу права вимоги.

Оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять належного та об`єктивного підтвердження факту переходу права вимоги безпосередньо щодо відповідачів у даній справі, оскільки суд не може встановити послідовний перехід прав вимог через його недоведеність.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідачів за вказаним кредитним договором, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, суд, відмовляючи в позовних вимогах, покладає судові витрати на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 01 липня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, Україна, м. Київ, вул. Грушевського буд. 1-Д.

ВІДПОВІДАЧ 1: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

ВІДПОВІДАЧ 2: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Н. В. Недобитюк