Рішення № 137851315, 29.06.2026, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/3901/25

Провадження № 2/210/122/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 червня 2026 року Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючого судді Літвіненко Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої розміру частки заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що він по цей час працює енергодиспетчером в СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У 2017 році, 2018 році, 2019 році, 2020 році, 2021 році Позивачу надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу Позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, що був прийнятий на конференції трудового колективу залізниці 24.02.2015, який є чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, та відповідно до п.3.1.13 Колективного договору Криворізької дистанції електропостачання на 2015 рік, що був схвалений конференцією трудового колективу Криворізької дистанції електропостачання 25.03.2015, який є чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Зазначає, що вищезгадані заяви знаходяться у Відповідача про що останній не заперечує та підтверджує факт такого звернення довідкою про відпустки та виплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідач не попереджав Позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

В порушення Колективних договорів не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення Позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.

Просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 7884 грн.

Ухвалою суду від 02.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016. Не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016 чітко зазначено, що «до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб».

На підставі викладеного, на виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства відповідач та голова первинної профспілкової організації спільним рішенням, викладеним у формі постанови від 31.03.2017 №П-5-8 г/а постановили на виконання пунктів 3,5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1774 застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого Законом.

Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача просить застосувати строки позовної давності, зазначивши, що згідно ст. 233 КЗпП встановлено тримісячний строк для звернення з даною категорією справ до суду. Окрім того, відповідач не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі та просить суд відмовити Позивачу повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та працює енергодиспетчером СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця», що підтверджується копією службового посвідчення № НОМЕР_1 .

У періоди 27.12.201728.01.2018, 31.07.201831.08.2018, 22.10.201921.11.2019, 13.05.202009.06.2020 та 28.01.202123.02.2021 Позивачу надавалися щорічні оплачувані відпустки, що підтверджується довідкою Відповідача про дати перебування у відпустках та сторонами не заперечується.

Як убачається з довідки Відповідача №08 про нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, протягом 20172021 років Позивачу виплачувалася матеріальна допомога у розмірах, менших ніж гарантований чинними Колективними договорами мінімальний розмір. Так, у 2017 році виплачено 2258 грн при мінімальній заробітній платі 3200 грн, у 2018 році 2780 грн при мінімальній заробітній платі 3723 грн, у 2019 році 3058 грн при мінімальній заробітній платі 4173 грн, у 2020 році 3058 грн при мінімальній заробітній платі 5000 грн, у 2021 році 3058 грн при мінімальній заробітній платі 6000 грн.

Отже, загальний розмір недоплаченої Позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 20172021 роки становить 7884 грн.

Пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 20072015 роки, дія якого була продовжена відповідно до статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», а також пунктом 3.1.13 Колективного договору СП «Криворізька дистанція електропостачання» на 2015 рік, встановлено, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від часу її надання, за письмовою заявою працівника виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 відсотків тарифної ставки (посадового окладу), але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Водночас із довідки Відповідача та матеріалів справи вбачається, що під час визначення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення Відповідач застосував не мінімальну заробітну плату, передбачену Колективними договорами, а іншу розрахункову величину.

Підставою для такого порядку нарахування Відповідач визначає спільну постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Дорожньої профспілкової організації від 31.03.2017 № Н32/20, П-4-5г, якою з 01.04.2017 року запропоновано застосовувати замість мінімальної заробітної плати як розрахункової величини 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, застосування зазначеної постанови фактично призвело до зменшення гарантованого Колективними договорами розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Так, у 2017 році мінімальна заробітна плата становила 3200 грн, тоді як 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб становили 2000 грн; у 2018 році відповідно 3723 грн та 2325 грн; у 2019 році 4173 грн та 2401,25 грн; у 2020 році 5000 грн та 2627,50 грн; у 2021 році 6000 грн та 2837,50 грн.

Таким чином, застосування нової розрахункової величини у кожному із спірних років призводило до істотного зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення порівняно з гарантіями, прямо встановленими чинними Колективними договорами.

Матеріали справи не містять доказів того, що Позивача було повідомлено про зміну істотних умов праці або про погіршення умов оплати праці у порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Суд також враховує, що спільна постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Дорожньої профспілкової організації від 31.03.2017 № Н32/20, П-4-5г не є зміною до Колективного договору, оскільки прийнята не у порядку, передбаченому пунктом 1.4 Колективного договору та статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди». Вказана постанова не затверджувалася конференцією трудового колективу та не є доказом внесення змін до чинних Колективних договорів, а тому сама по собі не могла змінити гарантований працівникам розмір матеріальної допомоги на оздоровлення. Сам факт прийняття спільної постанови керівництва та профспілкового органу не свідчить про внесення змін до Колективного договору, оскільки така постанова не може підміняти собою процедуру зміни Колективного договору, встановлену законом та самим Колективним договором.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів внесення у встановленому порядку змін до пункту 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 20072015 роки чи пункту 3.1.13 Колективного договору СП «Криворізька дистанція електропостачання» на 2015 рік, які б змінювали гарантований працівникам мінімальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення або встановлювали інший порядок її визначення.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, розглядаючи аналогічний спір щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику АТ «Українська залізниця», дійшов висновку, що роботодавець не вправі в односторонньому порядку змінювати або призупиняти передбачені колективним договором гарантії. Суд зазначив, що зміни до колективного договору повинні вноситися лише за взаємною згодою сторін та у порядку, визначеному Законом України «Про колективні договори і угоди» і самим колективним договором, а локальні акти роботодавця не можуть бути підставою для звуження трудових гарантій працівників.

Наведений правовий висновок Верховного Суду є релевантним до спірних правовідносин у даній справі, оскільки вони виникли з аналогічних підстав та стосуються застосування роботодавцем локального акта замість положень чинного Колективного договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Відповідач фактично в односторонньому порядку змінив порядок визначення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, застосувавши розрахункову величину, яка не передбачена чинними Колективними договорами та призвела до зменшення належної Позивачу виплати.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства та є актом, який регулює трудові, виробничі й соціально-економічні відносини між роботодавцем і працівниками.

Відповідно до статей 13 та 18 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами, його положення поширюються на всіх працівників підприємства та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Частиною другою статті 97 КЗпП України передбачено, що умови та розміри інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат визначаються підприємством самостійно саме у колективному договорі з дотриманням вимог законодавства.

Отже, саме положення Колективного договору визначають розмір та порядок виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому до моменту внесення змін до нього у встановленому законом порядку роботодавець був зобов`язаний здійснювати відповідні виплати саме на умовах, передбачених Колективним договором.

Відтак до моменту внесення змін до Колективних договорів у порядку, визначеному законодавством та самими Колективними договорами, їх положення залишалися чинними та були обов`язковими для виконання роботодавцем. Одностороння зміна порядку визначення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення не відповідала вимогам трудового законодавства та умовам Колективних договорів.

За таких обставин суд доходить висновку, що Відповідач безпідставно визначав розмір матеріальної допомоги на оздоровлення виходячи із величини 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість гарантованої Колективними договорами мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим Позивачу була недоплачена складова його заробітної плати у загальному розмірі 7884 грн..

Окрім того, судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, така застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, є недійсними..

Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд дійшов висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни створили зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення є такими, що порушили право позивача на отримання такої допомоги.

Окремо суд надає оцінку доводам Відповідача щодо пропуску Позивачем строку звернення до суду.

Так, представник відповідача просив застосувати позовну давність, адже матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати, а отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення обмежується 3 місяцями з дня, коли працівник дізнається або повинен був дізнатися про порушення свого права: 3-місячний строк позовної давності щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги за 2017-2021 роки на момент звернення позивача з позовом до суду сплинув.

Щодо доводів відповідача в даній частині слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Так, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій вказаної статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16).

Таким чином, судом встановлено, що зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення відбулося виключно внаслідок застосування відповідачем локального акта, який не вніс змін до Колективного договору та не міг змінити встановлені ним гарантії. Отже, позивач має право на стягнення різниці між фактично виплаченою матеріальною допомогою та розміром допомоги, гарантованим Колективними договорами.

Тому, аналізуючи доводи сторін, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки, позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої розміру частки заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 7884,00 гривень (сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні, 00 копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, двадцять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.06.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815.

Суддя: Н. А. Літвіненко