Рішення № 137849975, 30.06.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/430/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс"

до відповідача Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс"

про стягнення заборгованості в розмірі 959 741,45 грн

представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велпакс" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 959 741,45 грн, з яких 886 001,80 грн основна заборгованість, 47 419,30 грн пеня, 16 926,30 грн інфляційні втрати та 9 394,05 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 148 від 25.07.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.05.2026.

Ухвалою суду від 07.05.2026 розгляд справи по суті відкладено на 09.06.2026.

09.06.2026 судове засідання не відбулося у зв`язку з надходженням повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Рівненської області. Ухвалою суду від 09.06.2026 розгляд справи по суті призначено на 25.06.2026.

В судове засідання 25.06.2026 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлені належним чином у встановлений законом строк.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи викладене та положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе проводити розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи та за відсутності учасників справи, які не прибули у судове засідання.

За приписами частини 4 статті 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини 5 статті 240 ГПК України).

Відтак, враховуючи неявку учасників справи, суд зазначає, що датою ухвалення рішення є дата складання повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (надалі - постачальник) та Приватним підприємством "Агро - Експрес - Сервіс" (надалі - покупець) укладено Договір поставки № 148 (надалі - Договір).

Згідно пункту 1.1. Договору, постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках - фактурах та/або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до пункту 4.2 Договору найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість товару, буде відображатися в рахунках - фактурах та видаткових накладних. Також на окремі партії товару сторони можуть укладати Специфікації (додатки до Договору) з уточненням окремих умов поставки.

У відповідності до пункту 4.4 Договору товар вважається таким, що переданий постачальником та прийнятий покупцем після підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних. Підписанням видаткових накладних покупець приймає кількість товару, його асортимент та ціну.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що сторони погоджують терміни розрахунків шляхом укладання відповідної специфікації на конкретну партію товару або вказують у відповідному рахунку.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 11 169 010,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 5314 від 10.10.2025 на загальну суму 1 478 700,00 грн; № 5513 від 10.10.2025 на загальну суму 1 374 300,00 грн; № 5507 від 17.10.2025 на загальну суму 2 772 003,60 грн; № 5773 від 27.10.2025 на загальну суму 2 772 003,60 грн; № 6453 від 19.11.2025 на загальну суму 2 772 003,60 грн.

Відповідачем здійснено часткову оплату за Договором в розмірі 10 283 009,00 грн згідно платіжних інструкцій, а саме: № 134 від 08.10.2025 на суму 1 374 300,00 грн; № 171 від 16.10.2025 на суму 1 478 700,00 грн; № 176 від 17.10.2025 на суму 1 355 001,80 грн; № 1798 від 17.10.2025 на суму 31 000,00 грн; № 199 від 22.10.2025 на суму 1 386 001,80 грн; № 214 від 23.10.2025 на суму 1 346 000,80 грн; № 2114 від 07.11.2025 на суму 731 000,00 грн; № 707 від 18.11.2025 на суму 695 002,80 грн; № 2201 від 19.11.2025 на суму 1 386 001,80 грн; № 2593 від 31.12.2025 на суму 500 000,00 грн.

Суд враховує, що всі видаткові накладні та товарно - транспортні накладні підписані представниками сторін без зауважень.

12.02.2026 позивач направив відповідачу Акт звірки взаєморозрахунків, який отриманий відповідачем 19.02.2026, однак не повернутий позивачу.

Крім того, 20.03.2026 позивач направив відповідачу претензію № 1 про сплату заборгованості у сумі 886 001,80 гривень за договором поставки № 148 від 25 липня 2023 року з вимогою сплатити заборгованість протягом п`яти робочих днів з моменту отримання претензії, яка також залишена відповідачем від відповіді та задоволення. Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Статтею 15 Цивільного Кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За положеннями частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору поставки № 148 від 25.07.2023.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, позивачем виконано належним чином взяті на себе обов`язки та поставлено товар на суму 11 169 010,80 грн з ПДВ, що підтверджується дослідженими доказами.

В свою чергу відповідачем вартість отриманого товару у повному обсязі не оплачено, не дивлячись на те, що строк виконання зобов`язання настав згідно договору.

Дані господарські операції в повному обсязі відображені у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача.

При прийнятті рішення суд також враховує, що позивачем у позовній заяві зазначена загальна сума поставленого товару за Договором в розмірі 11 142 010,80 грн та часткових оплат в розмірі 10 256 009,00 грн.

Однак, як встановлено судом із поданих позивачем видаткових накладних та платіжних інструкцій про оплату поставленого товару, вірними сумами є 11 169 010,80 грн поставленого товару та 10 283 009,00 здійснених оплат.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що вірною сумою заборгованості є 886 001,80 грн.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення 886 001,80 грн основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань, позивачем нараховано 16 926,30 грн інфляційних втрат, 9 394,05 грн 3 % річних та 47 419,30 пені.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до пункту 8.1 Договору, кожна сторона несе відповідальність за невиконання умов даного договору у відповідності з діючим законодавством України та цим договором.

Згідно приписів пункту 8.3 Договору, у випадку порушення термінів оплати товару Покупцем, Постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми невчасно сплаченого платежу, за кожен день прострочення.

Крім того, згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, свідчать про правомірність нарахування відповідачеві пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат суд вважає, що надані розрахунки є частково арифметично невірними.

Так, позивач нараховує 3% річних та пеню з 25.11.2025 на суму 886 001,80 грн, однак, як вбачається з матеріалів справи станом на 25.11.2025 заборгованість відповідача становила 1 386 001,00 грн (оскільки 31.12.2025 здійснено оплату 500 000,00 грн).

Згідно частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, при перевірці розрахунку 3 % річних, інфляційних втрат та пені суд враховує суми, що зазначені позивачем.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а пеня складає 95 542,55 грн при заявленій 47 419,30 грн.

Беручи до уваги викладене та враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України, суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 16 926,30 грн, пені в розмірі 47 419,30 грн та 3% річних в розмірі 9 394,05 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача зі сплати заборгованості за Договором, з урахуванням часткової оплати, становить 886 001,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача 886 001,80 грн заборгованості, інфляційних втрат у розмірі 16 926,30 грн, пені в розмірі 47 419,30 грн та 3% річних в розмірі 9 394,05 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Оскільки судом позов задоволено, судовий збір в розмірі 11 516,90 грн покладається на відповідача.

Що стосується витрат на правову допомогу, суд встановив наступне.

Згідно частини 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Так, позивачем у позовній заяві зазначено, що орієнтована вартість витрат на професійну правничу допомогу складає 12 000,00 грн.

У клопотанні від 25.06.2026 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача адвокат Бєлік Анжела Георгіївна просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12 000,00 грн.

Згідно з приписами частини 2 статті 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частини 1 та 2 статті 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частина 4 статті 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат в сумі 12 000,00 грн адвокатом подано: копію Договору про надання правничої допомоги № 02-04/26 гпк від 02.04.2026; копію Додаткової угоди № 1 від 06.04.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026; копію акту № 1 приймання наданих послуг від 06.04.2026; копію додатку № 1 до Акту приймання наданих послуг № 1 від 06.04.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026; копію Додаткової угоди № 2 від 24.06.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026; копію акту № 2 приймання наданих послуг від 24.06.2026; копію додатку № 2 до Акту приймання наданих послуг № 2 від 24.06.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026.

Так, 02.04.2026 між адвокатом Бєлік Анжелою Георгіївною (надалі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (надалі - замовник) підписано Договір про надання правової допомоги № 02-04/26 гпк (надалі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що за адвокат бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором за його запитом, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, надання правової допомоги за цим Договором здійснюється адвокатом за винагороду (гонорар), розмір та порядок оплат якої буде визначений окремою угодою сторін до цього Договору, якщо сторони не домовились про інше.

Розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

06.04.2026 між адвокатом та клієнтом підписано Додаткову угоду № 1 до Договору, якою сторони домовились, що винагорода (гонорар) адвоката за послуги, зазначені в п. 1.1 та 2.1. Договору у період з 02.04.2026 по 06.04.2026 складає 6 000,00грн.

Також, 06.04.2026 між сторонами підписано Акт № 1 приймання наданих послуг, якими підтверджено, що у відповідності до Договору про надання правової допомоги № 02-04/26 гпк від 02.04.2026, а також Додаткової угоди № 1 від 06.04.2026, адвокатом надані, а замовником прийняті послуги за Договором на суму 6 000,00 грн за деталізацією викладеною у Додатку № 1 до цього Акту (описі робіт), що є його невід`ємною частиною.

Додатком № 1 до Акту приймання наданих послуг № 1 від 06.04.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026 сторони погодили опис робіт (правничої допомоги), а саме: вивчення документів, наданих замовником та відповідної нормативно - правової бази; підготовка консультації щодо обґрунтованості та законності із дослідженням відповідного законодавства, роз`яснень та судової практики й обговорення з підготовкою відповідних рекомендацій та коментарів стосовно правової позиції, щодо стягнення заборгованості за договором поставки; вивчення та аналіз судової практики; складання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки із розрахунком штрафних санкцій (пені, 3 % річних та втрат від інфляції) за Договором поставки № 148 від 25.07.2023. Вартість послуг становить 6 000,00 грн.

Крім того, 24.06.2026 між сторонами підписано Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги № 02-04/26 гпк від 02.04.2026, якою сторони домовились, що винагорода (гонорар) адвоката за послуги, зазначені в п. 1.1 та 2.1 Договору у період з 07.04.2026 по 24.06.2026 складає 6 000,00 грн. Зазначена сума підлягає оплаті протягом 7 днів з моменту підписання наданих послуг, з описом робіт (наданих послуг).

Також, 24.06.2026 між сторонами підписано Акт приймання наданих послуг, яким передбачено, що у відповідності до Договору про надання правової допомоги № 02-04/26 гпк від 02.04.2026, а також Додаткової угоди № 2 від 24.06.2026 до нього, у період з 07.04.2026 по 24.06.2026 адвокатом надані, а замовником прийняті послуги за Договором на суму 6 000,00 грн за деталізацією викладеною у Додатку № 2 до цього Акту (описі робіт), що є його невід`ємною частиною.

Додатком № 2 до Акту приймання наданих послуг № 2 від 24.06.2026 до Договору про надання правової допомоги №02-04/26гпк від 02.04.2026 сторони погодили опис робіт (правничої допомоги), а саме: складення для подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви від 09.04.2026; складання для подання до суду заяви про участь в судових засіданнях на 07.05.2026, 09.06.2026, 25.06.2026 в режимі відеоконференції по справі № 918/430/26; участь в судових засіданнях 07.05.2026 та 09.06.2026 як представника позивача; додаткове вивчення та аналіз роз`яснень і судової практики щодо посилення правової позиції позивача. Вартість послуг за Договором у період з 07.04.2026 по 24.06.2026 складає та підлягає виплаті в розмірі 6 000,00 грн.

Вказані вище Договір про надання правової допомоги, Акти наданих послуг та Додатки до Договору підписані сторонами, скріплені відтисками печаток останніх.

Суд зазначає, що Договір про надання правової допомоги за своєю природою є договором про надання послуг, який врегульований Главою 63 Цивільного Кодексу України (надалі - ЦК України).

Зокрема, стаття 903 ЦК України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України, передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом.

За пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Як встановлено статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21).

Доказом того, що Бєлік Анжела Георгіївна є адвокатом, Договір про надання правничої допомоги №02-04/26 гпк від 02.04.2026 та ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1686467 від 03.04.2026.

Як зазначено вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі критерії застосовує Європейський Суд з Прав Людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, понесені стороною витрати на професійну правничу допомогу, окрім документального обґрунтування та доведеності, мають відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд враховує, що відповідач не скористався свої правом на подання заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 звернув увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статтею 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Суд також враховує, що відповідачем не надано доказів необґрунтованості та неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 77-79 ГПК України).

При цьому, згідно пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено вище, заявлені вимоги судом визнано обґрунтованими та задоволено в повному обсязі, відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 12 000,00 грн

Керуючись статтями 73-79, 91, 123, 129, 178, 236-238, 240-242 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс" (вул. Шкільна, 50, с. Ярославичі, Дубенський р-н., Рівненська обл., 35112, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 23/4, код ЄДРПОУ 44082957) 886 001,80 (вісімсот вісімдесят шість тисяч одна грн 80 коп.) грн основного боргу, 47 419,30 (сорок сім тисяч чотириста дев`ятнадцять грн 30 коп.) грн пені, 16 926,30 (шістнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість грн 30 коп.) грн інфляційних втрат, 9 394,05 (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири грн 05 коп.) грн 3% річних, 11 516,90 (одинадцять тисяч п`ятсот шістнадцять грн 90 коп.) грн судового збору та 12 000,00 (дванадцять тисяч грн 00 коп.) грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30 червня 2026 року.

Суддя А.М. Горплюк