Рішення № 137849501, 01.07.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2409/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"01" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі ТОВ «ФК «Процент») Руденко К.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позовній заяві просить стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами за кредитним договором № 30083 від 15.03.2025 року у розмірі 33 060 грн, заборгованість за процентами з 15.03.2025 р по 30.03.2026 у розмірі 21 660 грн., штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 11 400 грн, а також судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 15.03.2025 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30083.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачці кредит у розмірі 5 700 грн строком на 730 днів.

Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті https://prосent.com.ua та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 388238, що відповідає вимогам частини першої статті 207, статті 639 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитні кошти були перераховані відповідачці шляхом зарахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору за користування кредитом встановлено процентну ставку у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування, що становить 365 % річних, із періодичністю сплати процентів кожні 20 днів.

Отримавши кредитні кошти, відповідачка порушила взяті на себе грошові зобов`язання, а саме не здійснила своєчасну та повну сплату нарахованих процентів за користування кредитом.

Позивач звертається до суду з вимогою про стягнення саме прострочених процентів за користування кредитом за період з 15 березня 2025 року по 30 березня 2026 року, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 11 400 грн. та не заявляє вимог про дострокове повернення суми основного боргу, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився.

Згідно з наданим розрахунком заборгованості, заборгованість відповідачки за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом станом на 30 березня 2026 року становить 21 660 грн, що нараховані за ставкою 1,00% за кожен день користування кредитом відповідно до умов договору, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 11 400 грн.

Зазначена заборгованість виникла протягом строку дії кредитного договору та підтверджується умовами договору, розрахунком заборгованості та іншими письмовими доказами, поданими позивачем.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 19 травня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, за адресою зареєстрованого місця проживання, про причини неявки суд не повідомила.

Враховуючи те, що відзиву відповідачем до суду подано не було, повідомлення від останньої про причини неявки до суду не надходили, зі згоди представника позивача, на підставі наявних у справі доказів, суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, встановив, що позовні вимоги обґрунтовані.

Судом встановлено, що 15.03.2025 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30083, відповідно до якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 5 700 грн строком на 730 днів.

Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті https://prосent.com.ua та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 388238, що відповідає вимогам частини першої статті 207, статті 639 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитні кошти були перераховані відповідачці шляхом зарахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 09.06.2026 року на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . На платіжну карту № НОМЕР_2 15.03.2025 відбулось зарахування у сумі 5 700 грн.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору за користування кредитом встановлено процентну ставку у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування, що становить 365 % річних, із періодичністю сплати процентів кожні 20 днів.

Отримавши кредитні кошти, відповідачка порушила взяті на себе грошові зобов`язання, а саме не здійснила своєчасну та повну сплату нарахованих процентів за користування кредитом

Позивач звертається до суду з вимогою про стягнення саме прострочених процентів за користування кредитом за період з 15 березня 2025 року по 30 березня 2026 року, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 11 400 грн. та не заявляє вимог про дострокове повернення суми основного боргу, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився.

Згідно з наданим розрахунком заборгованості, заборгованість відповідачки за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом станом на 30 березня 2026 року становить 21 660 грн, що нараховані за ставкою 1,00% за кожен день користування кредитом відповідно до умов договору, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 11 400 грн.

Таким чином, зазначена сума є заборгованістю виключно за користування кредитними коштами і не включає основну суму кредиту, строк повернення якої ще не настав.

Заборгованість підтверджується кредитним договором, розрахунком заборгованості та іншими письмовими доказами, наданими позивачем, які суд визнає належними, допустимими та достатніми для вирішення спору.

Суд також враховує, що кредитний договір № 30083 від 15 березня 2025 року був укладений в електронній формі, що підтверджується наданими сторонами доказами, та відповідає вимогам законодавства України щодо електронних правочинів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі та спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Надані суду докази підтверджують, що відповідачка підписала кредитний договір саме таким способом, що надає договору юридичну силу, еквівалентну письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 207 та статті 639 ЦК України, правочин, укладений в електронній формі та підписаний сторонами, є таким, що вчинений у письмовій формі.

За змістом статей 626, 628 та 1054 ЦК України, кредитний договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків сторін, у тому числі обов`язку позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами у порядку та розмірі, визначених договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України, кредитодавець має право на отримання процентів від суми кредиту, якщо інше не передбачено договором або законом, а розмір і порядок їх сплати встановлюються договором.

Стаття 1056-1 ЦК України передбачає, що розмір процентів та порядок їх сплати визначаються сторонами з урахуванням строку користування кредитом та інших економічних факторів.

Судом встановлено, що кредитним договором № 30083 передбачено процентну ставку у розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом із періодичністю сплати кожні 20 днів.

Отже, нарахування процентів здійснюється у межах строку дії договору, а обов`язок відповідачки полягає у їх періодичній сплаті незалежно від того, чи настав строк повернення основної суми кредиту.

Що стосується нарахування неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 вказав, що з аналізу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст.1046,1049,1050,1054 ЦК України слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зважаючи на наведене, законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦПК України, а також сплати неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка (штрафу) не підлягає стягненню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1 744 грн. судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копію Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, акт приймання-передачі наданих послуг №108 до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, загальна вартість юридичних послуг складає 100 000 грн., витягом з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг №108 до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, відповідно до якого вартість послуг за позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №30083 від 15.03.2025 року складає 10 000 грн., платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №4321 від 30.09.2025.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, а тому (з урахуванням розміру задоволених позовних вимог) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 000 грн.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1 744 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2 620 гривень.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»( код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 4) заборгованість за кредитним договором № 30083 від 15 березня 2025 року у вигляді прострочених процентів за користування кредитом за період з 15 березня 2025 по 30 березня 2026 року у розмірі 21 660 грн., судовий збір в розмірі 1 744 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2 620 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М. С. Булкат