Ухвала суду № 137847339, 01.07.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/790/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ухвала про забезпечення позову

01.07.2026 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І. розглянувши матеріали заяви №6028/26 про забезпечення позову від 29.06.2026 у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІММІКС ПЛЮС", вул. Керченська, будинок 4, м. Київ, 03151

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "КРИСТАЛ", вул. Гетьмана Мазепи, будинок 138А, кв.110, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76026

про стягнення заборгованості в сумі 27 134 880 грн 13 коп.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІММІКС ПЛЮС" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "КРИСТАЛ" про стягнення заборгованості в сумі 27 134 880 грн 13 коп.

Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "КРИСТАЛ" взятих на себе за укладеними 16.09.2024 та 30.10.2024 договорами позики (поворотної фінансової допомоги) зобов`язань в частині своєчасного повернення грошових коштів у сумі 15 033 333 грн 00 коп. На суму заборгованості позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.07.2026, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановив сторонам строк для подання заяв по суті.

Разом із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову за вх.№6028/26 від 29.06.2026, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках відповідача в межах суми стягнення 27 134 880 грн 13 коп. до набрання рішенням по справі законної сли

Заявник зазначає, що предметом позову є стягнення з відповідача грошових коштів у значному розмірі; у відповідача відсутнє нерухоме майно; будь-яке інше майно може бути замортизовано, передано третім особам; ліквідним майном відповідача є його грошові кошти. Однак грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що в подальшому, за умови задоволення позову, може ускладнити виконання рішення суду.

Позивач вважає за доцільне здійснити забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми стягнення, що зумовить неможливість затягування розгляду справи з боку відповідача; не порушує прав відповідача та інших осіб; є пропорційним, обгрунтованим, співмірним та адекватним до позовних вимог; є збалансованим відносно інтересів учасників процесу; зумовить ефективне поновлення порушеного права внаслідок задоволення позову; не приведе до обмеження прав відповідача; підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник припускає що грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що в подальшому, за умови задоволення позову, може ускладнити виконання рішення суду.

В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Як встановлено судом предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про стягнення коштів.

Відповідно до усталеної практики господарських судів, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Верховним Судом відзначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (зокрема викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

При цьому заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції", від 19 березня 1997 року).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Між тим, наведені позивачем у заяві припущення стосовно неможливості (утруднення) виконання судового рішення відповідачем у випадку невжиття судом відповідних заходів забезпечення позову, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Посилання позивача на відсутність у відповідача нерухомого майна, що підтверджується інформацією з реєстру речових прав на нерухоме майно, само по собі також не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

До того ж, звернувшись з проханням накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми грошової вимоги, позивачем не надано інформації про наявність у відповідача банківських рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті.

Разом із цим, частинами 1, 2 статті 144 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

У постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18 зазначено, що відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Суд зауважує, що одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 Господарського процесуального кодексу України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас сама наявність судового спору між сторонами, за відсутності доведення можливих наявних обставин для вжиття судом заходів забезпечення позову, не може бути підставою для забезпечення позову, оскільки наявність заборгованості відповідача підлягає доведенню у суді під час розгляду відповідного спору.

Господарський суд також зазначає, що при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення необхідно врахувати, висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, які зводяться до того, що: у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

В цей же час господарський суд зазначає, що такий підхід не є абсолютним, адже умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідачів на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, про що також вказав Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Разом з тим, у пункті 7.47 постанови від 04.12.2025 справі № 916/3385/25 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначено, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

У пункті 7.48 постанови Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Отже, із врахуванням останніх правових позицій Верховного Суду, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які фактично зводяться до неналежного виконання зобов`язань Відповідачем в частині своєчасного повернення грошових коштів, не може свідчити, що грошові кошти, наявні у Відповідача на момент пред`явлення позовної заяви можуть зникнути (зменшитись) на момент виконання рішення; і в такому разі накладення арешту на обігові кошти відповідача до вирішення спору по суті було би непропорційним втручанням у господарську діяльність відповідача, у т.ч. його здатність виконувати платіжні зобов`язання у межах звичайної господарської діяльності.

Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.

Приймаючи до уваги що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 136-138,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІММІКС ПЛЮС" (вул. Керченська, будинок 4, м. Київ, 03151) у задоволенні заяви про забезпечення позову (зареєстрована 29.06.2026 за вх. № 6028/26) у справі № 909/790/26.

Ухвала набрала чинності 01.07.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Івано-Франківської області.

Суддя У. І. Гула