Рішення № 137843356, 15.04.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/9053/25

№ 2/183/2884/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

31 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 30 листопада 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 200394399, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти (кредит) у розмірі 12 030,46 грн. строком на 1096 днів, тобто до 30 листопада 2018 року, а остання зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом у термін встановлений договором.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов`язання та не повернула кредитні кошти. Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів. Господарські операції на підставі договору № 200394399 від 30.11.2015 року, в тому числі розрахунок заборгованості проводились ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до вимог НБУ та умов договору на основі зарахованих на розрахунковий рахунок сум та за допомогою ліцензованого програмного забезпечення, як визначено чинним законодавством України.

Станом на 19 серпня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 200394399 від 30.11.2015 року становить 30 245,47 грн., з яких: заборгованість за кредитом 10 360,56 грн.;заборгованість за відсотками 19 884,91 грн.

З посиланням на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем розраховані 3% річних та інфляційні збитки.

Сума збитків з урахуванням 3% річних складає 2 719,60 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань складає 6 613,61 грн. Разом заборгованість становить 39 578,68 грн.

Щодо строків позовної давності позивач зазначає, що у справі № 910/11298/16 Господарський суд м. Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03.09.2020 року замінено на правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор», визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор», який згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020р. не були передані ТОВ «Діджи Фінанс». Так після примусового виконання постанов суду у справі № 910/11298/16 у виконавчих провадженнях № 66483131 щодо ТОВ «ФК «Плеяда» та ВП 66491947 щодо ТОВ «ФК «Фагор» на початку 2023 року оригінали вищезазначених документів були отримані ТОВ «Діджи Фінанс». Саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора, що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності, оскільки кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку. Фактична відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування (анкета Боржника, надані ним ідентифікаційні дані, що свідчать про виявлення сторони інтересу в укладенні такої угоди та інших документів, які свідчать про наявність правовідносин щодо кредитування між Боржником та Банком) унеможливлювала реалізацію прав позивача на звернення до суду із захистом своїх власних інтересів. Лише після отримання таких документів, позивач почав здійснювати процедури задля захисту власних інтересів (надсилання претензії, копія якої долучена до позовної заяви), звернення до суду із позовною заявою.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № 200394399 від 30.11.2015 року в розмірі 39 578,68 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 10 360,56 грн.; заборгованість за відсотками 19 884,91 грн.; 3% річних - 2 719,60 грн.; інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 6 613,61 грн.

У зв`язку з наведеним, зазначену суму, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» не з`явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавала.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 30 листопада 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 200394399, який складається із заяви № 200394399 від 30.11.2015 року, анкети № 2023162 від 30.11.2015 року, графіку платежів до кредитного договору № 200394399 від 30.11.2015 року, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 30.11.2015 року, що містять особисті підписи представника банку та відповідача.

За умовами заяви № 200394399 від 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок в ПАТ «Банк Михайлівський», що буде використовуватись виключно в рамках кредитного договору, номер рахунку № НОМЕР_1 .

Відповідно до умов п. 2 Заяви, між сторонами погоджено укладення кредитного договору № 200394399, назва продукту: Кредит готівкою Персональний; рахунок клієнта: № 29093525802901; сума кредиту 12 030,46 грн.; строк кредиту: 1096 днів, з 30.11.2015 року по 30.11.2018 року; розмір процентної ставки за кредитом: 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 3,99%, починаючи з 1 місяця строку дії кредитного договору та до закінчення строку його дії; комісія за видачу кредиту 1,5%, сукупна вартість кредиту: 197,43% річних; графік платежів: 826,00 грн. - щомісячний платіж, останній платіж 833,18 грн., дата платежу 30 числа кожного місяця.

Встановлено, що 20.07.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020. За цим Договором в порядку та на умовах, що визначені в Договорі, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників божників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

За відступлення права вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» сплачено ПАТ «Банк Михайлівський» 5307308,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 09 липня 2020 року.

Згідно з Витягом Реєстру боржників в ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору № 7_БМ про відступлення права вимоги від 20.07.2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 200394399 від 30.11.2015 року в розмірі 30 245,47 грн., з яких: заборгованість за кредитом 10 360,56 грн.; заборгованість за відсотками 19 884,91 грн.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що 30 листопада 2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір відповідно до чинного законодавства. Вказана обставина не оспорюється відповідачем.

За змістом частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.12 № 578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання господарських операції і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах віднесені: касові, банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок та ін.

Тобто банківська виписка про стан рахунку є належним та допустимим доказом.

Суд звертає увагу, що кредитний договір № 200394399 укладено 30 листопада 2015 року, а надана виписка по рахунку охоплює період лише з 23.05.2016 року по 27.07.2020 року. Тобто позивачем не надано жодних документів/виписок, які б містили відомості щодо нарахування й погашення заборгованості за кредитом з початку кредитування, тобто з 30 листопада 2015 року.

Представлені суду виписки по рахунку, як зазначено позивачем, оформлені Фондом гарантування вкладів, охоплюють період з 2016 року по 2020 рік, тоді як кредитні зобов`язання виникли у 2015 році. Виписки не підписані уповноваженим представником Фонду гарантування вкладів, а отже не є належним та допустимим доказом на підтвердження видачі кредиту та підставності стягнення заборгованості.

Відтак, єдиним документом, де зазначений розмір кредитної заборгованості, є Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року, в якому зазначено, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 200394399 від 30.11.2015 року в розмірі 30 245,47 грн., з яких: заборгованість за кредитом 10 360,56 грн.; заборгованість за відсотками 19 884,91 грн.

Проте, суд вважає, що зазначений документ не є належним доказом наявності заборгованості, оскільки складений ТОВ «Діджи Фінанс», без підписів ПАТ «Банк Михайлівський» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є одностороннім та не містять будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості, яку відступає первісний кредитор, в тому числі і за кредитним договором № 200394399 від 30 листопада 2015 року.

Таким чином, суд позбавлений можливості визначити порядок та правомірність нарахування заборгованості відповідачу.

Будь якої іншої інформації щодо порядку утворення заборгованості за тілом кредиту та процентами позивачем не надано та в інших доказах не міститься інформація як саме здійснювалося обчислення вказаних сум до стягнення. Із наведеного слідує, що саме по собі підписання цього договору не є підтвердженням перерахування коштів за його умовами та не доводить факту видачі (перерахування) позичальнику кредитних коштів.

Таким чином, суд вважає, що надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за інфляційними втратами та 3% річних не можуть поза розумним сумнівом доводити вказану обставину.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Правилами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник-повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

В той же час, доказів на підтвердження виконання кредиторами умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів позивачем надано не було.

Зважаючи на викладене та враховуючи відсутність достатніх доказів користування позичальником ОСОБА_1 кредитними коштами за договором, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності суд зазначає наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, наслідки пропуску строку позовної давності застосуванню у даному випадку не підлягають.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності,суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273-279, 280-282,354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 15 квітня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький