Рішення № 137843353, 14.04.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8613/25

№ 2/183/2709/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в :

18 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» через систему «Електронний суд» звернулося до судуз вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 18 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1329123, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 8 000,00 гри.строком на 30 днів, тобто до 18 травня 2021 року, зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день (базова процентна ставка/фіксована).

26 жовтня 2021 року між ТОВ 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» укладено договір факторингу № 2610, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 03042023-ФК, за умовами якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 03042023-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року на загальну суму 24 107,44 грн., з яких: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 107,44 грн. - сума заборгованості за відсотками.

У зв`язку з чим, зазначену суму, а також судові витрати в загальному розмірі 5 922,40 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 26 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» не з`явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, в той же час представник відповідача звернувся до суду з відзивом, згідно якого вимоги не визнав з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності на зверненням до суду із вказаним позовом. Крім того, посилався на відсутність правових підстав для нарахування у період дії особливого періоду (зокрема воєнного стану) військовослужбовцям процентів, штрафів і пені відповідно до п. п. 15 ч.1 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у період дії особливого періоду (зокрема воєнного стану), оскільки ОСОБА_1 є згідно з витягом з особової справи від 24.10.2025 року проходить військову службу НОМЕР_1 Збройних Силах України з 2017 року, а з 14.03.2022 року у складі військової частини НОМЕР_2 , при цьому останній є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_3 від 04.10.2018 року), що підтверджується витягом із особової справи.

У відповіді на відзив представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» посилалася на те, що на його думку, відповідачем та його представником не долучено доказів на підтвердження проходження військової служби в період нарахування процентів за договором позики, а саме, з 19.04.2021 року по 09.08.2021 року.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 18 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1329123 (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Вказаний Договір відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором b3IK0GeBH8.

Відповідно до п. 1 Договору позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами договору строк (надалі «Строк Позики»), шляхом її перерахування на банківський рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

За умовами п.п. 2.1, 2.2 та 2.3 Договору сума позики 8 000,00 грн; строк позики 30 днів, тобто до 18 травня 2021 року; процентна ставка (базова) 1,99 % (день).

Відповідно до п. 2 Договору, процента ставка становить: знижена процентна ставка 0,49%; процентна ставка 2,70% за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день % (не застосовується у період карантину).

Відповідно до п. 4 Договору проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення на залишок позики.

Відповідно до п. 4.1 Договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився на сайті https://mycredit.ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринка фінансових послуг».

Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі (п. 4.2 Договору).

Крім того, відповідно до п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, товариство має право нараховувати відсотки у розмірі передбаченому договором за кожен день понадстрокового користування позикою, але не більше ніж 90 календарних днів.

Згідно з Додатком № 1 до Договору був встановлений Графік платежів, який є невід`ємною частиною Договору, з яким позичальник ОСОБА_1 був ознайомлений та підписав електронним підписом.

ТОВ «1 Безпечна агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу ОСОБА_2 кредит в сумі 8 050,00 грн., шляхом зарахування 19.08.2021 року кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_4 .

Факт надання кредиту підтверджується довідкою, наданою провайдером ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000037377/ТНПП від 15 липня 2025 року, згідно якої відповідачу ОСОБА_1 було зараховано кошти у сумі 8 000,00 грн.

Встановлено, що 26 жовтня 2021 року між ТОВ 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» укладено договір факторингу № 2610, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 03042023-ФК, за умовами якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Пунктом 5.2. зазначених Договорів факторингу визначено, що перехід від клієнта до позивача/фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей, після чого позивач/фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 03042023-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року на загальну суму 24 107,44 грн., з яких: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 107,44 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості за договором позики за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Встановлено, що відсотки нараховувались позичальнику до 09 серпня 2021 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами з урахуванням його пролонгації на 90 днів.

При цьому, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором позики у добровільному порядку.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Главою 47-51 України, Главою 71 ЦК України та Главою 19 ЦК України.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до статей 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов`язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, договір позики між сторонами було укладено в електронній формі.

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З наведеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечувалося, що Договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому,позичальник через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитодавець надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Як встановлено вище, 26 жовтня 2021 року між ТОВ 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» укладено договір факторингу № 2610, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 03042023-ФК, за умовами якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Пунктом 5.2. зазначених Договорів факторингу визначено, що перехід від клієнта до позивача/фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей, після чого позивач/фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 03042023-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року на загальну суму 24 107,44 грн., з яких: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 107,44 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості за договором позики за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Як встановлено вище,відсотки нараховувались позичальнику до 06 грудня 2021 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами з урахуванням його пролонгації на 90 днів.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Ст. 530 ч. 2 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладено у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, до правовідносин визначених ст. 625 ЦК України застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а тому стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Так, згідноРеєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 03042023-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року на загальну суму 24 107,44 грн., з яких: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 107,44 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості за договором позики за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року.

Як встановлено вище, відсотки нараховувались позичальнику до 09 серпня 2021 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами з урахуванням його пролонгації на 90 днів.

В той же час, відповідно до п. 15 ч.1 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Так, відповідачем на підтвердження наявності у нього, як військовослужбовця, пільги, встановленої п. 15 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом, надано копію Витягу з особової справи військової частини НОМЕР_2 від 24.10.2025 року, згідно якої відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу:

- з 27.12.2017 року по 06.02.2018 року у військовій частині НОМЕР_5 у званні «курсант»;

- 08.02.2018року по 26.12.2018 року у Сєвєродонецькому МВК Луганської області - «стрілець»;

- 26.12.2018 року по 27.10.2020 року у Сєвєродонецькому МВК Луганської області - «стрілець»;

- 27.10.2020 року по 13.07.2021 року у Сєвєродонецькому МТЦКта СП Луганської області - «стрілець»;

- 13.07.2021 року по 14.03.2022 року у ІНФОРМАЦІЯ_1 - «стрілець»;

- 14.03.2022 року по 01.06.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 - «стрілець-снайпер МБ»;

- 01.06.2022 року по 01.07.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 - «стрілець БМЗ»;

- 01.07.2022 року по 11.10.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 - «водій РВБ»;

- 11.10.2022 року по 15.10.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 - «начальник ремонтної майстерні РВБ»;

- 15.10.2022 року по 10.12.2023 року у військовій частині НОМЕР_2 - «водій РВБ»;

- 10.12.2023 року по 06.08.2024 року у військовій частині НОМЕР_2 - «штаб-сержант»;

- 06.08.2024 та по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 - «відповідальний виконавець».

Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_3 від 04.10.2018 року), що підтверджується витягом із особової справи.

Таким чином на відповідача з грудня 2017 року, як на військовослужбовця, на особливий період, поширюються пільги, передбачені п. 15 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме, не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час перебування відповідача на військовій службі в особливий період.

З огляду на встановлені обставини,позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування коштів за договором не підлягають задоволенню, оскільки відповідач, як військовослужбовець згідно п. 15 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звільняється від сплати процентів за кредитними договорами.

Отже, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги обґрунтовані та належними доказами підтверджені, в той же час підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 8 000,00 грн.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року, який скасовано лише з 01.07.2023 року.

Зокрема, 24.02.2022 року Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. У період дії в Україні воєнного надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії (п.19 прикінцевих положень ЦКУкраїни).

Отже, доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності безпідставні, оскільки такі строки продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 року № 540-IX на строк дії карантину так і Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 24.02.2022 року за № 389 VIII на час дії режиму воєнного стану.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи сторін не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 5 922,40 грн., які складаються з: витрат на професійну правничу допомогу 3 500,00 грн. та судового збору за подання позову 2 422,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові КАС ВС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року; Витяг з Акту приймання-передачі наданих послуг № 14-П від 19.05.2025 року, згідно якого адвокатом Ткаченко Ю.О. надано послуги загальною вартістю 3 500,00 грн., з яких: вивчення документів, аналіз судової практики, збір документів тощо 500,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення заборгованості 3 000,00 грн., а також платіжну інструкцію № 579934713.1 від 19.05.2025 року на загальну суму 399 000,00 грн. за договором про надання правової допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року згідно акту № 14-П приймання-передачі від 19.05.2025 року.

При цьому, суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому, відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не подавав.

Так, позивачем заявлено вимогу на загальну суму 24 107,44 грн., з яких судом задоволено на загальну суму 8 000,00 грн., що становить 33,18%, виходячи з розрахунку: 8 000,00 грн.(задоволено) / 24 107,44 грн. (заявлено) х 100% = 33,18%).

Від заявленої на правову допомогу суми 3 500,00 грн. 33,18% становить 1 161,30 грн. (3 500,00 грн. х 33,18 / 100), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог співмірності і розумності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 161,30 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 803,87 грн., виходячи з розрахунку: (8 000,00 грн. (сума, задоволена судом) х 2 422,40 грн. (сплачений судовий збір) / 24 107,44 грн. (заявлена сума).

На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 1329123 від 18 квітня 2021 року в розмірі 8 000,00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судові витрати, які складаються з: судового збору за подання позову - 803,87 грн. та витрат на професійну правничу допомогу 1 161,30 грн., а всього 1 965,17 грн. (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять грн. 17 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9-А, офіс 204;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 14 квітня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький