Рішення № 137842086, 30.06.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1420/26

Номер провадження 2/541/1373/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 червня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у місті Миргород в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

21 квітня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вищевказаною позовною заявою.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував, що 21 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 561614043. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, згідно з умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до реєстру прав вимоги від 05 травня 2022 року № 175, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043 на загальну суму 21929,99 грн. 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043. Відповідно до реєстру прав вимоги від 23 лютого 2024 року № 1, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 21929,99 грн. 15 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043. Відповідно до реєстру боржників від 15 липня 2025 року № б/н, ТОВ «ФК «Ейс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 21929,99 грн. Після передачі права вимоги за кредитним договором, відповідач ОСОБА_1 не виконала свій обов`язок перед позивачем та має непогашену заборгованість в сумі 21929,99 грн.

Позивач просить стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043 у розмірі 21929,99 грн, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 травня 2026 року справу за вищевказаним позовом постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (а.с. 191).

11 травня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі та задовольнити клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. В обґрунтування зазначила, що позивач у позовній заяві, додатках та навіть в ухвалі суду вказує ім`я відповідача як « ОСОБА_2 ». Фактичне ім`я - ОСОБА_3 . Укладення електронного договору з використанням одноразового ідентифікатора потребує безпомилкової ідентифікації особи. Помилка в імені ставить під сумнів факт укладення договору саме відповідачем. Позивач надав лише платіжні доручення, які підтверджують списання коштів з рахунку кредитора, але не підтверджують зарахування коштів на картковий рахунок відповідача. У 2022 році відповідач направила ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» заяву про заборону використання, обробки та передачі персональних даних. Персональні дані, отримані незаконно, не можуть бути використані у суді. Правочини з відступлення права вимоги, укладені з порушенням закону, є недійсними, що унеможливлює стягнення боргу. Відповідно до ст. 517 та ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснювати платіж новому кредитору лише після отримання письмового повідомлення. Відповідач не отримувала жодного повідомлення про відступлення права вимоги на жодному етапі факторингового ланцюга. У матеріалах справи відсутні докази направлення таких повідомлень (поштові квитанції, повідомлення про вручення). Це є підставою для відмови у позові. Позивач заявляє до стягнення 21 929,99 грн, з яких: тіло кредиту - 8900,00 грн; відсотки - 13029,99 грн. Розмір відсотків становить понад 146% від тіла кредиту, що є неспівмірним, недобросовісним та суперечить принципам розумності. Відповідач має право вимагати зменшення розміру відсотків відповідно до ст. 551 ЦК України. Також відповідачем було заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, з огляду на складність спору, необхідність дослідження банківських документів, встановлення належності фінансового номера телефону та законності передачі персональних даних.

Однак суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні, оскільки, з урахуванням положень ч. 6 ст. 279 ЦПК України, ціна позову становить 21929,99 гривень, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн ? 30 = 99840 грн), а витребування та дослідження вказаних доказів не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

11 травня 2026 року до суду також надійшли додаткові пояснення відповідача у справі, в яких остання просила відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що офіційна відповідь банку та надані виписки підтверджують лише факт надходження коштів, але не підтверджують, що ці кошти були перераховані ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» або будь-яким іншим попереднім кредитором. Позивач не довів ключову обставину - факт видачі кредитних коштів саме ним.

11 травня 2026 року до суду також надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів: документальне підтвердження перерахування кредитних коштів саме ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» або іншим первісним кредитором на картковий рахунок відповідача, а саме: банківські документи, що містять дані про відправника коштів; реквізити платника; призначення платежу; підтвердження списання коштів з рахунку платника; документи, що підтверджують зв`язок між платежами та договором № 561614043, на який посилається позивач; належним чином засвідчені копії всіх договорів факторингу, на підставі яких позивач стверджує про перехід до нього права вимоги; документи, що підтверджують безперервність переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, оригінали або належним чином засвідчені копії документів, на які позивач посилається у позовній заяві. Клопотання обґрунтувала тим, що надання цих доказів є необхідним для встановлення факту видачі кредиту, правомірності вимог та обґрунтованості позову.

Однак, ухвалою від 01 травня 2026 року суд витребував в Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію щодо належності платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахувань кредитних коштів на неї, а доцільність та необхідність витребування іншої інформації та документів, зазначених відповідачем у клопотанні, належним чином не обґрунтована, тому суд приходить до висновку, що у задоволенні вищенаведеного клопотання слід відмовити.

13 травня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача виклала заперечення на відзив, зокрема, первинний кредитор лише в рамках електронної взаємодії з надавачем платіжних послуг, під час ініціювання платіжної операції, отримує в рамках протоколу обміну даними міжнародної платіжної системи інформацію в електронній формі про успішне завершення платіжної операції зарахуванням коштів на рахунок отримувача. Для повного та всебічного розгляду справи, відповідно до ст. 84 ЦПК України, позивач, користуючись своїм правом, разом з поданням позовної заяви, заявив клопотання про витребування первинних бухгалтерських документів оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». На підставі задоволення клопотання банк-емітент платіжної картки відповідача надав офіційну відповідь, з якої вбачається, що первинним кредитором здійснено перерахування коштів у розмірі 8900,00грн на банківську карту відповідача. Вказані документи є первинними доказами, оскільки отримані безпосередньо від банку-емітента та фіксують фактичне здійснення фінансової операції. Дані первинні документи беззаперечно підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів та виникнення у нього зобов`язань за кредитним договором, встановлюючи правову підставу для виконання відповідачем умов договору та обов`язків, передбачених відповідним правочином. Ідентифікація особи проводиться шляхом отримання ідентифікаційних даних особи - заявника, які ця особа передає при заповненні заявки на сайті: верифікація особи заявника/позичальника проводиться шляхом встановлення (підтвердження) особи (заявника) через перевірку персональних даних такої особи, залишених під час заповнення заявки, в бюро кредитних історій та, відповідно, звірки зазначених даних з даними отриманими від бюро кредитних історій. Перевірка дійсності платіжної картки та верифікація держателя банківської карти, вказаної заявником/позичальником в заявці, проводиться відповідно до міжнародних стандартів верифікації платіжних інструментів шляхом: використання технології зdsecure (mastercardsecurecode та verifiedbyvisa) шляхом направлення банком - емітентом на фінансовий мобільний номер заявника в sms унікального коду, або використання технології preauth, шляхом блокування на картковому рахунку заявника певної суми (до 1 грн), до моменту введення її розміру в заявку, або до моменту автоматичного розблокування даної суми банком-емітентом. Згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором. Таким чином, позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику щодо врегулювання спору в досудовому порядку. Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та правил, які є невід`ємною частиною до нього. Відповідач отримав екземпляр договору на власну електронну пошту, а також має вільний доступ до умов договору на сайті первісного кредитора. Інформація надана ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з дотриманням всіх вимог законодавства, виклавши її в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Крім того, у даній справі всі істотні обставини підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи. Розгляд справи з викликом сторін не містить належного обґрунтування необхідності такого розгляду, а його задоволення призведе до безпідставного затягування провадження, що суперечить принципам розумності строків розгляду справи та процесуальної економії, закріпленим у статті 2 ЦПК України. З огляду на викладене, відсутні правові підстави для призначення справи до розгляду з викликом сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ та справ незначної складності. Слід зазначити, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3328 грн. Тобто, цивільна справа про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 929,99 грн являється малозначною. Оскільки дана справа визнана судом малозначною, що підтверджується ціною позову, то справа № 541/1420/26 являється справою незначної складності. Тому повинна розглядатися в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

14 травня 2026 року до суду надійшли заперечення представника позивача на клопотання відповідача про витребування доказів. Так, з клопотання про витребування доказів вбачається, що відповідачем не конкретизовано, що доводить кожен з доказів, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати - відсутні. Заходи, вжиті особою, яка подає клопотання для отримання даного доказу - також відсутні. На адресу позивача не надходило звернень громадян або адвокатських запитів, що є підставою для залишення клопотання без задоволення. Підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа - не зазначені. Представником відповідача також не враховано те, що у позовній заяві зазначалось про відсутність у позивача оригіналів відповідних документів, що належним чином відображено у переліку додатків до позовної заяви. За таких обставин, вимога відповідача про витребування доказів у позивача є процесуально необґрунтованою та не підлягає задоволенню. З клопотання про витребування доказів вбачається, що відповідачем не конкретизовано та не роз`яснено, які саме конкретні обставини має підтвердити або спростувати кожен із запитуваних доказів, яке доказове значення мають витребувані документи для встановлення фактичних обставин справи, та яким чином відсутність зазначених доказів перешкоджає відповідачу реалізувати своє право на захист або довести свої заперечення проти позовних вимог. Відповідач обмежився лише загальним переліком документів, які він бажає отримати, без будь-якої конкретизації їх правового значення для розгляду справи. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається виключно на власні сумніви щодо відповідності копії кредитного договору його оригіналу. Проте, сама лише суб`єктивна вимога сторони або її сумніви не можуть слугувати єдиною та достатньою підставою для задоволення клопотання про витребування оригіналів документів. Клопотання також не містить чітких підстав, на основі яких можна було б стверджувати, що відповідні докази знаходяться в розпорядженні Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс». Відповідачем не враховано обставину, яка зазначена у позовній заяві, а саме те, що позивач чітко вказував на відсутність у нього оригіналів відповідних документів, про що належним чином відображено у переліку додатків до позовної заяви. Заходи, вжиті особою, яка подає клопотання для отримання даного доказу - також відсутні. Відповідач не навів жодних доказів того, що він намагався самостійно отримати запитувані документи шляхом звернення до позивача, до первісного кредитора, до банківських установ, які можуть володіти такими документами. Відсутні будь-які докази вжиття таких заходів у вигляді копій листів-запитів, відповідей на такі запити, відмов у наданні інформації або інших документів, які б підтверджували реальні спроби отримати докази самостійно. Більше того, стороною відповідача не наведено жодних пояснень та не обґрунтовано причини об`єктивної неможливості отримання запитуваних доказів. Кредитний договір підписаний відповідачем з використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідного договору недійсними. Подібні правові висновки викладено верховним судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). Слід звернути увагу, що необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до закону «про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа. Враховуючи викладене, під час подання позовної заяви позивач долучив оригінали електронних документів, зокрема оригінали кредитного договору № 561614043 від 21.12.2021 та паспорту споживчого кредиту. Зазначені документи відповідають вимогам законодавства України щодо правочинів, вчинених в електронній формі, та мають належну юридичну силу. Варто зазначити, що на виконання ухвали суду Акціонерним товариством «Універсал Банк» від 01.05.2026 надано відповідь, з якої вбачається, що первинним кредитором здійснено перерахування коштів у сумі 8900,00 грн на банківську карту відповідача. Таким чином, відповідно до наданої банком інформації, грошові кошти були перераховані на рахунок відповідача. Крім того, банком підтверджено, що фінансовий номер телефону НОМЕР_1 використовувався для sms-інформування щодо операцій за вказаною платіжною карткою у відповідний період. Отже, твердження відповідача щодо необхідності витребування оригіналів документів є безпідставними.

14 травня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача у справі, в яких остання заперечує проти доводів позивача, викладених у запереченнях на клопотання про витребування доказів, посилаючись на наступне. Позивач помилково стверджує, що Відповідач не зазначив, які саме обставини підтверджують запитувані докази. У клопотанні чітко визначено, що витребувані документи необхідні для підтвердження: факту видачі кредитних коштів; зв`язку платежів із договором № 561614043; наявності та безперервності переходу права вимоги; достовірності копій документів, наданих позивачем. Ці обставини входять до предмета доказування відповідно до ст. 76-81 ЦПК України. Позивач стверджує, що PDF-файли є «оригіналами електронних документів». Однак, ст. 100 ЦПК України вимагає оцінки належності та допустимості доказів; електронний документ має містити кваліфікований електронний підпис (КЕП); позивач не надав жодного КЕП, а лише файли без підтвердження джерела. SMS код не є КЕП, що підтверджено практикою Верховного Суду (справи 234/7159/20, 524/5556/19 та інші). Позивач посилається на відповідь банку, але не надав: платіжного доручення; реквізитів платника; призначення платежу; доказів, що переказ здійснено саме первісним кредитором; доказів, що переказ пов`язаний саме з договором № 561614043. Без цих документів неможливо встановити факт отримання кредиту. Позивач визнає, що оригінали договорів факторингу відсутні, але просить суд вважати копії достатніми. Однак, ст. 517 ЦК України вимагає підтвердження переходу права вимоги; копії без підтвердження джерела не можуть бути належними доказами; відсутність оригіналів ставить під сумнів правосуб`єктність позивача. Розрахунок, наданий позивачем: є внутрішнім документом; не підтверджений первинними бухгалтерськими документами; не містить незалежних підтверджень; не може бути єдиним доказом боргу (постанова ВС у справі 219/7527/16). Відповідач просила задовольнити клопотання відповідача про витребування доказів, зобов`язати позивача надати оригінали документів, зазначених у клопотанні від 12.05.2026, у разі ненадання оригіналів - визнати копії недопустимими доказами відповідно до ст.ст. 78, 100 ЦПК України.

18 травня до суду надійшли додаткові пояснення позивача у справі, в яких останній виклав розширені заперечення щодо додаткових пояснень відповідача у справі.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позовну заяву подано до ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , і саме таке прізвище зазначене у наданому позивачем кредитному договорі від 21 грудня 2021 року № 561614043. Однак, на виконання ухвали суду від 01 травня 2026 року про витребування доказів за клопотанням позивача, а також за запитом суду, надісланим у порядку статті 187 ЦПК України для встановлення місця проживання особи, було отримано відповідні відомості від АТ «Універсал Банк» та відділу реєстрації Виконавчого комітету Миргородської міської ради.

Згідно з інформацією з Реєстру територіальної громади та даних банківської установи щодо ідентифікації клієнта, встановлено, що вірним іменем відповідача є ОСОБА_1. Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня копія паспорта відповідача, а в первинних документах (кредитному договорі) та позовній заяві було допущено технічну помилку в правописі імені особи.

Враховуючи пріоритет офіційних даних державних реєстрів над технічними записами у договорі, суд вважає за необхідне зазначити у рішенні правильне ім`я відповідача - ОСОБА_1. Таке уточнення є необхідним для належної ідентифікації боржника та забезпечення реального виконання судового рішення у майбутньому.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у «розумні строки». Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі «Странніков проти України», де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі «розумності строку».

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 21 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 561614043 (далі - кредитний договір). Паспортом споживчого кредиту визначено умови кредитування. Відповідачу, на підставі кредитного договору від 21 грудня 2021 року № 561614043, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як кредитодавець, надав суму ліміту кредитної лінії в розмірі 8900,00 грн із встановленим строком кредитування 30 днів. Сторонами було узгоджено всі умови укладеного кредитного договору, що підтверджується електронними підписами у самому договорі та вищезазначених документах.

У пунктах 1.12., 5.3. кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України

Згідно з п. 5.12. кредитного договору, позичальник підтвердив, що повідомлений про те, що обробка персональних даних Позичальника здійснюється на підставі укладення та виконання цього договору, а також повідомлений про кредитодавця, як володільця персональних даних позичальника, склад та зміст зібраних персональних даних, свої прав, визначені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору персональних даних та осіб, яким передаються або можуть передаватись персональні дані враховуючи також інформацію про транскордонну передачу персональних даних, про спосіб обробки персональних даних за допомогою програмних засобів Інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, доступ до якої отримується через мобільні додатки кредитодавця та через програмне забезпечення партнерів кредитодавця, яке забезпечує обмін інформацією з Інформаційно-телекомунікаційною системою кредитодавця по захищеним каналам зв`язку.

Відповідно до п. 2.1.1.5. кредитного договору, кредитодавець наділений правом укладати договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого, кредитодавець в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь-якій третій особі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593ев21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, згідно з умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Крім того, пунктом 5.3.3. даного договору факторингу передбачено, що фактор має право, зокрема, розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Відповідно до реєстру прав вимоги від 05 травня 2022 року № 175, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043 на загальну суму 21929,99 грн.

23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043. Крім того, пунктом 5.3.3. даного договору факторингу передбачено, що фактор має право, зокрема, розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Відповідно до реєстру прав вимоги від 23 лютого 2024 року № 1, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 21929,99 грн.

15 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» (далі - фактор) укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, згідно з умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з платіжною інструкцією від 24 вересня 2025 року № 361, ТОВ «ФК «Ейс» перерахувало на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» грошові кошти у розмірі 600000,00 гривень 00 копійок як часткову оплату фінансування за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 року.

Відповідно до реєстру боржників від 15 липня 2025 року № б/н, ТОВ «ФК «Ейс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043 на загальну суму 21929,99 грн.

Даний факт підтверджується також актом прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу від 15 липня 2025 року № 15/07/25-Е, підписаним представниками сторін договору та скріпленим їх печатками.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частин 1-2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Пред`являючи позов до відповідача про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 21 грудня 2021 року № 561614043, новий кредитор посилався на те, що позичальник після заміни кредитора у зобов`язанні борг не погасив, має невиконані зобов`язання з погашення тіла кредиту, зі сплати процентів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 не виконала належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 21 грудня 2021 року № 561614043, укладеного між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за вказаним договором у розмірі 21929 гривень 99 копійок, з яких: 8900,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13029,99 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Позивачем додатково заявлена вимога про здійснення розподілу судових витрат.

Позивач повідомив про наявність судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Витрати зі сплати судового збору підтверджуються копією платіжної інструкції від 17 квітня 2026 року № 45030 на суму 2662,40 грн.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із повним задоволенням позову, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню документально підтверджених витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 2422,40 грн.

Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями статті 137 ЦПК України.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року № 20/08/25-01, укладений між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», додаткову угоду від 20 серпня 2025 року № 25771159503 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 та акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року.

Так, відповідно до ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, зважаючи на те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, враховуючи конкретні обставини справи, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 5000,00 гривень.

Керуючись ст.ст.509, 512, 514, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 83, 141, 263, 264, 265, 273, 280, 281, 282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ: 42986956; місцезнаходження юридичної особи: 02094, місто Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13) заборгованість за договором кредитної лінії від 21 грудня 2021 року № 561614043 в розмірі 21929 (двадцять одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 99 копійок, з яких: 8900,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13029,99 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ: 42986956; місцезнаходження юридичної особи: 02094, місто Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13)судові витрати у розмірі 7662 (сім тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський