Рішення № 137807093, 25.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 337/2108/26

Провадження № 2/331/3453/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Ейс» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 13.10.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №534495894 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV79G7V. Відповідно до кредитного договору відповідачу були надані грошові кошти в розмірі 15600,00 грн. шляхом перерахування через банк-провайдер. Кредитний ліміт за даним договором було визначено в сумі 22000,00 грн., яка була використана відповідачем у повному обсязі.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 164 від 14.12.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №534495894.

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №534495894.

10.07.2025 було укладено договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №534495894.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №534495894.

Загальний розмір заборгованості за договором №534495894 від 13.10.2021, що підлягає стягненню з відповідача, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 92875,86 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 22000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 70875,86 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором №534495894 від 13.10.2021у розмірі 92875,86 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 06.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

У відповідь на вказану ухвалу АТ «Ощадбанк» 29.05.2026 надіслало до суду лист про надання інформації, відповідно до якого на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та відкрито рахунок № НОМЕР_2 , а номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером за вказаною платіжною карткою. Також до вказаного листа долучено копії меморіальних ордерів, у яких відображено зарахування на рахунок відповідача сум 15600,00 грн., 500,00 грн., 4050,00 грн., 450,00 грн., 650,00 грн., 750,00 грн.

19.05.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просила позовні вимоги позивача задовольнити частково та стягнути з неї на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 23980,00 грн., судовий збір у розмірі 687,43 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 500,00 грн. На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначила, що заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 70875,86 грн. є безпідставною та не відповідає принципам розумності, співмірності і пропорційності. Вона акцентує увагу на тому, що тіло кредиту становить 22000,00 грн., а нараховані відсотки у такій сумі є явно завищеними, не відповідають передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити їх належно.

Нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом, на переконання відповідача, не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в електронному договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Також відповідач звертає увагу на те, що у Заявці на отримання грошових коштів в кредит від 13.10.2021, яка надається до укладення договору, зазначено, що строк кредиту становить 30 днів. Крім того, відповідно до п. 1.9.1. Договору кредитної лінії №534495894 виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 109,50 (сто дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 0,30 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним. Тому сторонами був погоджений розмір суми до повернення в межах строку кредитування 30 днів, що зазначено у Заявці на отримання грошових коштів в кредит від 13.10.2021. Доказів, що строк кредитування було продовжено, позивачем не надано, таким чином, за твердженням відповідача, нарахування відсотків на період понад строк кредитування є незаконним.

Сума заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом, за твердженням відповідача, має визначатися у розмірі 1980,00 грн. виходячи з наступних розрахунків: 22000,00 (Сума кредиту) х 0,30% (Щоденний відсоток користування кредитом) х 30 (Дні кредитування) = 1980,00 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості здійснюється за наступним розрахунком: 22000,00 (Тіло кредиту) + 1980,00 (відсотки за користування кредитом) = 23980,00 грн. Доказів, що строк кредитування було продовжено, позивачем не надано. Таким чином, нарахування відсотків на період понад строку кредитування, на переконання відповідача, є незаконним, а тому в задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками необхідно відмовити.

Враховуючи принципи розумності, співмірності і пропорційності, позовні вимоги, за твердженням відповідача, підлягають задоволенню частково у сумі 23980 грн. 00 коп.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., відповідач зазначила, що дана сума є непропорційною, необґрунтованою та не відповідає критеріям розумності, оскільки дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю, не вимагає аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу. Підготовка адвокатом позовної заяви не передбачає високої складності, оскільки подібні справи мають численну усталену судову практику. Отже, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, за твердженням відповідача, підлягають задоволенню частково у розмірі 500,00 грн.

Щодо судового збору, то, за твердженням відповідача, стягненню з неї він підлягає у розмірі 687,43 грн. (ціна позову - 92875,86 грн., обґрунтованою є сума заборгованості 23980,00 грн.). Відсоток числа 23980,00 від числа 92875,86 становить 25,82%, таким чином, розподіл витрат у судового збору виглядає наступним чином: позивач сплачує 1974,97 грн., що становить 74,18% від сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн., а відповідач сплачує 687 грн. 43 коп., що становить 25,82% від сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Щодо строку на подання відзиву відповідач вказала, що про відкриття провадження у справі №337/2108/26 їй стало відомо 14.05.2026 із застосунку «Дія», у зв`язку з чим відзив подано нею 18.05.2026 з дотриманням строку подачі відзиву на позовну заяву, встановленого судом.

19.05.2026 представником позивача надана відповідь на відзив, у якій вона посилалася на те, що, виходячи з умов кредитного договору, нараховані відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення відповідачем строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з неї в повному обсязі.

Враховуючи порушення відповідачем норм матеріального права, що регулюють договірні зобов`язання, та умов договору в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, за твердженням представника позивача, у даному випадку наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст.1048 ЦК України), так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України).

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначила, що позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином, у зв`язку з чим розмір даних витрат є належним чином обгрунтованим.

21.05.2026 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких вона вказала, що у своїй відповіді на відзив ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» не надало належної оцінки її доводам про те, що нараховані відсотки за Договором кредитної лінії №534495894 від 13.10.2021 є непропорційними, безпідставними та такими, що порушують норми чинного законодавства, а саме: принципи справедливості, розумності та добросовісності, що закріплені у ч. 3 ст. 509 та ст. 627 ЦК України, а також жодним чином не спростувало її тверджень, що містяться у відзиві на позовну заяву, про те, що дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю, не вимагає аналізу великого обсягу документів та значних витрат часу, а підготовка адвокатом позовної заяви не передбачає високої складності, оскільки подібні справи мають численну усталену судову практику.

22.05.2026, 26.05.2026 представником позивача надані додаткові пояснення у справі, які аналогічні доводам, викладеним у відповіді на відзив від 19.05.2026.

25.05.2026, 27.05.2026 і 27.05.2026 відповідачем надані додаткові пояснення у справі, відповідно до яких вона наполягає на викладеній нею у відзиві та заперечення на відповідь на відзив позиції та просить не брати до уваги позицію позивача і його додаткові пояснення від 22.05.2026.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання також не з`явилася, але у відзиві на позовну заяву зазначила про перебування за кордоном і просила позовні вимоги задовольнити в обсязі, вказаному у відзиві, запереченнях та додаткових поясненнях.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, у зв`язку з таким.

З матеріалів справи судом встановлено, що 13.10.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №534495894 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV79G7V.

Відповідно до п.1.1 договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога»(далі - «Правила»).

Сума Кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника (п.1.2 договору).

Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 15600 грн. 00 коп. одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 12.11.2021 (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.7 договору Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»), а саме: до 12.11.2021. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

Згідно з п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору, строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х - Y), де: Z - кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; Х - поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y - дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому Сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 днів.

За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в певному порядку (п.1.9, п.1.9.1, п. 1.9.2, п.1.9.3 договору).

Відповідно до п. 1.12.2 з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Проценти в розмірі, визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2. Договору, нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредиту Позичальником. (п.1.13 договору).

Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на банківський рахунок Кредитодавця, що вказаний в реквізитах Договору, у строки, передбачені Договором (п.2.2.2.1 договору).

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п.4.4 договору).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 15600, 00 грн.

В подальшому, сума кредиту відповідачем була збільшена до загальної суми 22000,00 грн. (15600,00 грн. - 13.10.2021, 500,00 грн. - 14.10.2021, 4050,00 грн. - 15.10.2021, 450,00 грн. - 18.10.2021, 650,00 грн. - 21.10.2021, 750,00 грн. - 28.10.2021).

АТ «Ощадбанк» у своєму листі №46/12-11/72296/2026/БТ від 22.05.2026 підтвердило, що на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та відкрито рахунок № НОМЕР_2 , а номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером за вказаною платіжною карткою. Також до вказаного листа долучено копії меморіальних ордерів, у яких відображено зарахування на рахунок відповідача сум 15600,00 грн., 500,00 грн., 4050,00 грн., 450,00 грн., 650,00 грн., 750,00 грн.

Аналогічні відомості щодо перерахування коштів первісним кредитором відповідачу містяться у долучених до позовної заяви копіях відповідних платіжних доручень.

При цьому, відповідно до Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» дисконтний період відповідно до п. 1.8 договору відповідачу не продовжувався у зв`язку з тим, що заборгованість нею не сплачувалася.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 164 від 14.12.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №534495894.

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №534495894.

10.07.2025 було укладено договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу (порядковий номер 11613).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №10/07/25-Е та акту прийому - передачі ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №534495894 від 13.10.2021 у сумі 92875,86 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 22000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 70875,86 грн.

Аналогічний розмір заборгованості вказано також і у розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» та у реєстрі боржників до договору факторингу №10/07/25-Е від 10.07.2025, які долучено до позовної заяви, а також у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

При цьому, у розрахунку заборгованості первісного кредитора заборгованість ОСОБА_1 за договором №534495894 визначена у сумі 54851,06 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 22000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 32851,06 грн.

Суд враховує, що згідно з положеннями ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» правонаступником є ТОВ «Таліон Плюс», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Ейс», дійсно було укладено кредитний договір, умови якого первісним кредитором були виконані, а відповідачем вони виконані не були, внаслідок чого у останньої виникли боргові зобов`язання перед позивачем, який набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором відповідно до умов договорів факторингу.

За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за договором №534495894 від 13.10.2021, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості у розмірі 23898,10 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом - 22000,00 грн.; заборгованості за процентами за період з 13.10.2021 по 12.11.2021 включно - 1898,10 грн. (відповідно до розрахунку, проведеного первісним кредитором за даний період).

Щодо стягнення заборгованості по сплаті процентів починаючи з 13.11.2021, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1.3 і п. 1.7 договору користування кредитною лінією (дисконтний період) погоджено сторонами на строк 30 днів, тобто до 12.11.2021.

Відповідно до Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» дисконтний період відповідно до п. 1.8 договору відповідачу не продовжувався у зв`язку з тим, що заборгованість нею не сплачувалася.

При цьому, позивачем не надано доказів того, що строк дії ліміту кредитування за даним договором продовжувався за взаємною згодою сторін.

Таким чином, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими. Правові підстави для стягнення відсотків, нарахованих після закінчення строку їх дії відсутні. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 року в справі №175/4753/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 23898,10 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом - 22000,00 грн.; заборгованості за процентами за період з 13.10.2021 по 12.11.2021 включно -1898,10 грн. (відповідно до розрахунку, проведеного первісним кредитором за даний період).

При цьому, факти укладення договору кредитної лінії №534495894 від 13.10.2021 між відповідачем та первісним кредитором, зарахування кредитних коштів відповідачу на її картковий рахунок і переходу права вимоги за цим договором від первісного кредитора до позивача відповідач не оспорює.

Також суд бере до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, який зроблений первісним кредитором, є таким, що був узгоджений сторонами договорів факторингу, і є досить детальним, а тому при визначенні розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується саме цим розрахунком заборгованості, а не складеним відповідачем контррозрахунком заборгованості.

Усі інші доводи сторін, на переконання суду, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги не беруться.

При цьому, суд також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським бюро «Соломко та партнери» відповідно до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, протоколу погодження вартості послуг до цього договору, Додаткової Угоди № 25771241003 від 01.09.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, Акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 7000,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 22000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією, та складанням позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових пояснень, які у даній категорії справ у більшості своїй є типовими).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 771,94 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 23898,10 грн. / суму заявлених позовних вимог 92875,86 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 685,07 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 23898,10 грн. / суму заявлених позовних вимог 92875,86 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1049,1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) заборгованість за договором кредитної лінії №534495894 від 13.10.2021 у розмірі 23898 (двадцять три тисячі вісімсот дев`яносто вісім) гривень 10 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 22000,00 грн.; заборгованості за процентами за період з 13.10.2021 по 12.11.2021 включно у сумі 1898,10 грн.

Стягнути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) судовий збір у розмірі 685 (шістсот вісімдесят п`ять) гривень 07 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 771 (сімсот сімдесят одна) гривня 94 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 25 червня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК