Рішення № 137804211, 10.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/18733/25

Провадження № 2/752/2443/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначає, що разом зі своїм неповнолітнім сином проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира перебуває в комунальній власності. Вселення відбулось згідно ордеру на вселення в жиле приміщення від 19.01.1973р. на склад сім`ї батька позивача. Наразі у квартирі зареєстровано чотири особи - позивач разом із сином, брати позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 починаючи з червня 2016р. перестав проживати у квартирі та житлом не цікавиться. Участі в утримуванні квартири та плати комунальних платежів не бере. Фактичне постійне місце проживання позивачу не відомо, особистих речей відповідача у квартирі немає, оскільки він їх вивіз до фактичного місця проживання після укладення шлюбу разом із свою родиною в м. Києві. У зв`язку з названими обставинами, позивачка звернулась до суду та просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.08.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

ОСОБА_2 надані письмові пояснення, за якими він вважає позовні вимоги необгрунтованими. Вказує, що викладена в позові інформація не відповідає дійсності. Заявлені вимоги є ні що іншим, як спроба шахрайських дій з метою присвоїти частку квартири відповідача. Зазначає, що постійно проживає у прописаній квартирі та не залишав її з 2016р. більш ніж на три тижні. Сплачував

комунальні послуги, на відміну від позивачки, яка не платила останні 30 років за дану квартиру та комунальні послуги, бо ніколи не працювала.

Письмові пояснення також надані ОСОБА_3 , у яких він стверджує, що відповідач постійно проживає у прописаній квартирі та не залишав її з 2016р. більш ніж на три тижні, оплачував комунальні послуги, беручи участь спільно із ОСОБА_3 у всіх оплатах останні 30 років. Натомість позивачка ніколи не працювала та не оплачувала комунальні послуги.

У відповіді на пояснення відповідача сторона позивача звертає увагу на те, що процесуальна поведінка відповідача є суперечливою та не є добросовісною. Зазначає, що позивачка є особою, яка працевлаштована, сплачує комунальні послуги. Також лише завдяки скаргам позивача протягом 2023р. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району» проведено відповідні ремонтні роботи в будинку, оскільки відбулось руйнування ганку та протікання покрівлі в будинку, руйнування стелі. Відповідач взагалі не знав про такий стан квартири, оскільки не проживає за місцем реєстрації та не бере участь у вирішенні питань щодо ремонту будинку.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26.01.2026р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 за ордером №Г200382 на жиле приміщення від 19.01.1973р. надано право у складі сім`ї ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_3 - син, на зайняття 4-х кімнат, 60,00 кв.м., у кв. АДРЕСА_3 . Ордер виданий на підставі рішення виконкому Московської ради від 16.01.1973р. №54.

У подальшому між ОСОБА_3 , як наймачем, та ЖКО УСХА, як наймодавцем, укладений Договір найму жилого приміщення в будинках місцевих Рад, за яким наймодавець здає наймачеві на строк з 1979р. до 31.12.1983р. жиле приміщення з 4-х кімнат, загальною площею 60,00 кв.м., у квартирі АДРЕСА_1 для проживання в цьому приміщенні наймача і членів його родини.

Додатками до цього Договору є Опис предметів та устаткування місць загального користування у квартирі АДРЕСА_1 та Акт здачі-прийомки квартири або кімнати.

На сьогоднішній час у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, зокрема, позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа у справі ОСОБА_3 .

Позивачка просить визнати відповідача таким, що втратив право користуватися квартирою, оскільки, як вказує, з червня 2016р. перестав проживати у квартирі, не цікавиться житлом, не сплачує житлово-комунальні послуги, не бере участі в ремонті квартири. Особистих речей у квартирі немає, оскільки він вивіз їх до свого фактичного місця проживання.

Відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що проживає у квартирі, оплачує комунальні послуги, натомість навпаки, позивачка вже тридцять років як не платить за квартиру, оскільки не працює.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

Відповідно до частин 1-3 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики» особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України. Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.

Стаття 21 Закону України «Про основні засади житлової політки» визначає, що право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності на нього (у тому числі шляхом будівництва нового житла, придбання), користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим Законом та іншими законами України.

За ч. 3 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 71 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення за тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається протягом шести місяців.

Одночасно стаття 72 Житлового кодексу Української РСР визначає порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та передбачає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві

або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, при вирішенні справи про визнавання особи такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених законодавством вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Так, у судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_3 показав, що є рідними братом позивача та відповідача. До 2016р. відносини між рідними братами та сестрою, а саме до приїзду ОСОБА_8 з росії, були нормальними. Потім сестра почала вести себе вороже. Відповідач постійно проживав у квартирі останні 30 років, він прописаний у цій квартирі. На постійній основі проживав до 2020р., з 2020р. проживає окремо, при цьому мінімум 1-2 рази в місяць приїжджає, ночує, живе, це 1, 2, 3 дні в тиждень, було коли проживав 1 - 1,5 місяці. Однак, як правило, один, два дні. Він займається водопровідними кранами, змінює крани, розетки, проводку, замок у вхідні двері. У квартирі є речі відповідача (одяг, рибальські приналежності). З 2020р. року практично ніхто не платить за комунальні послуги, відповідач у тому числі, утворились за послуги борги.

Свідок ОСОБА_4 показала, що є знайомою позивачки. Знає ОСОБА_8 десь із 2016р., коли водила на карате внука, а ОСОБА_8 сина. З цього часу почали приятелювати. Їздила до ОСОБА_8 додому. У квартирі немає світла, гарячої води, розетки заклеєні, розбитий ганок. Коли приходила, то бачила брата ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не бачила. ОСОБА_11 в ОСОБА_8 1-2 рази в тиждень. ОСОБА_8 займалась ремонтом східців на ганку. ОСОБА_12 була в жахливому стані. Дах протікав. ОСОБА_8 купувала матеріал для даху, свідок їздила в магазин з ОСОБА_8 . Ознак того, що у квартирі живе ОСОБА_13 немає, свідок його не бачила, бачила ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_5 показала, що не бачила у квартирі братів ОСОБА_8 . ОСОБА_11 в ОСОБА_8 2-3 рази в тиждень. Перший раз у квартирі десь приблизно була у 2016р. Стан квартири - ніхто не докладав жодних зусиль. Все ремонтується в них шляхом заклеювання скотчем. Коли жили в будинку ще батьки, то батьки щось робили. Чоловічих речей не бачила у квартирі. Також не бачила зробленої по квартирі чоловічої роботи.

Суд не може прийняти покази свідків, оскільки між показами свідків зі сторони позивача та показами свідків зі сторони відповідача є протиріччя і вони не дають змогу встановити факт проживання чи не проживання відповідача у квартирі.

Слід відмітити при цьому, що матеріали справи не містять також інших доказів на підтвердження обставин, що викладені в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа 1: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа 2: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 42, код ЄДРПОУ 37308812).

Повний текст рішення суду складено та підписано 22.06.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА