Ухвала суду № 137800735, 30.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відстрочення виконання судового рішення

30.06.2026м. Дніпро№ 904/1327/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляк С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача Водопян Н.В. (в залі суду);

від відповідача представник не з`явився,

розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення у справі №904/1327/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аульська хлоропереливна станція"

до Державного міжрайонного підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства "ДНІПРО-ЗАХІДНИЙ ДОНБАС"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Через систему "Електронний суд" 16.06.2026 від боржника надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення у справі №904/1327/23 до закінчення дії воєнного стану в Україні.

Ухвалою від 17.06.2026 заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 30.06.2026.

Через систему "Електронний суд" 22.06.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

В судовому засіданні 30.06.2026 представник позивача заперечив задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, надав пояснення та відповів на запитання суду. Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду поданої заяви, суд визнав за можливе розглянути заяву за відсутності представника заявника (відповідача, боржника).

Стислий виклад позиції заявника (відповідача)

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1327/23 стягнуто з відповідача на користь позивача 1.593.298,20 грн основної заборгованості та 11.949,74 грн судового збору.

Основними завданнями підприємства відповідача є: забір, очищення та постачання води населенню, надання послуг з водовідведення (п. 2.3 статуту відповідача).

Відповідач є стратегічним підприємством по забезпеченню водою питної якості населення та підприємств Синельниківського, Павлоградського районів, міст Синельникове, Павлоград, Тернівка, Першотравенськ, шахт, підприємств ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та військових формувань, які знаходяться на цій території.

Військова агресія російської федерації проти України наносить непоправну шкоду відповідачу та вплинула на можливість виконання цивільно-правових зобов`язань. Вже за 1 квартал 2026 року підприємство має збиток 43.116.000 грн, що підтверджується Звітом про фінансові результати за 1 квартал 2026 року.

При цьому значно збільшилась дебіторська заборгованість споживачів за надані відповідачем послуги з централізованого водопостачання. Так, станом на 31.05.2026 дебіторська заборгованість споживачів перед відповідачем за надані послуги з централізованого водопостачання та абонентську плату з урахуванням штрафних та фінансових санкцій складає 222.289.461,31 грн.

Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Відповідач вважає, що цей факт є загальновідомим та таким, що не потребує повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2024 №275-р вирішено передати цілісний майновий комплекс відповідача у спільну власність територіальних громад Дніпропетровської області. На даний час підприємство відповідача знаходиться в процесі перетворення.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач (стягувач) категорично заперечує проти задоволення заяви відповідача, вважає її повністю необґрунтованою, незаконною та спрямованою на свідоме затягування виконання судового рішення з огляду на таке:

- невизначеність строку відстрочення. Відповідач просить відстрочити виконання рішення суду «до закінчення дії воєнного стану», проте воєнний стан є триваючим явищем, а дата його завершення об`єктивно невідома.

- рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1327/23 було ухвалено ще 01.06.2023. Станом на червень 2026 року рішення не виконується боржником уже понад 3 роки.

- заявник посилається на військову агресію рф та наявність дебіторської заборгованості з боку інших споживачів у розмірі 222 млн грн, проте наявність дебіторської заборгованості є звичайним підприємницьким ризиком у господарській діяльності та результатом неефективного менеджменту самого відповідача (який не стягує кошти зі своїх боржників у судовому порядку належним чином). Фінансова скрута чи відсутність обігових коштів у юридичної особи, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, не є винятковою обставиною для звільнення від виконання обов`язку.

- лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 має загальний інформаційний характер. Він не звільняє сторону від обов`язку доводити, як саме війна вплинула на виконання конкретного зобов`язання.

- судове рішення не виконується боржником уже понад 3 роки (з червня 2023 року), за цей час позивач, який є приватним підприємством, самостійно несе колосальні збитки через інфляційні процеси в державі. Надання додаткової відстрочки призведе до повного знецінення присуджених коштів.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Суд встановив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1.593.298,20 грн основної заборгованості та 11.949,74 грн судового збору. Позивачу повернуто 11.949,73 грн судового збору з Державного бюджету України. У задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1327/23 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1327/23 залишено без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2.684,00 грн покладені на відповідача.

09.02.2024 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023, яке набрало законної сили 05.12.2023, видано наказ на примусове виконання.

Як зазначає заявник, відповідач є стратегічним підприємством по забезпеченню водою питної якості населення та підприємства Синельниківського, Павлоградського районів, міст Синельникове, Павлоград, Тернівка, Першотравенськ, шахт, підприємств ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та військових формувань, які знаходяться на цій території.

Військова агресія російської федерації проти України наносить непоправну шкоду підприємству відповідача та вплинула на можливість виконання цивільно-правових зобов`язань.

Дебіторська заборгованість споживачів перед підприємством відповідача за надані послуги з централізованого водопостачання та абонентську плату з урахуванням штрафних та фінансових санкцій складає 222.289.461,31 грн.

На сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Відповідач вважає, що цей факт є загальновідомим та таким, що не потребує повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2024 №275-р вирішено передати цілісний майновий комплекс ДМП ВКГ «ДЗД» у спільну власність територіальних громад Дніпропетровської області. На даний час ДМП ВКГ «ДЗД» знаходиться в процесі перетворення.

Наведені обставини зумовили звернення відповідача до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом заяви відповідач визначив відстрочення виконання рішення суду у справі №904/1327/23 до закінчення дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України обов`язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Розстрочення судового рішення - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки/розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що вирішуючи питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже відстрочення/розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 Конституційного суду України у справі №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012. Конституційного суду України по справі №11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.2013 Конституційного Суду України у справі №1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно із ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначає заявник, відповідач є стратегічним підприємством по забезпеченню водою питної якості населення та підприємства Синельниківського, Павлоградського районів, міст Синельникове, Павлоград, Тернівка, Першотравенськ, шахт, підприємств ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та військових формувань, які знаходяться на цій території.

Військова агресія російської федерації проти України наносить непоправну шкоду підприємству відповідача та вплинула на можливість виконання цивільно-правових зобов`язань.

Дебіторська заборгованість споживачів перед підприємством відповідача за надані послуги з централізованого водопостачання та абонентську плату з урахуванням штрафних та фінансових санкцій складає 222.289.461,31 грн.

На сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Відповідач вважає, що цей факт є загальновідомим та таким, що не потребує повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2024 №275-р вирішено передати цілісний майновий комплекс ДМП ВКГ «ДЗД» у спільну власність територіальних громад Дніпропетровської області. На даний час ДМП ВКГ «ДЗД» знаходиться в процесі перетворення.

Вказані відповідачем доводи не свідчать про винятковість обставин, які можуть стати підставою для відстрочення судового рішення, з огляду на таке.

Суд враховує, що підприємство позивача також є об`єктом критичної інфраструктури, яке впродовж періоду дії воєнного стану страждає від збройної агресії ворога.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:

- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:

- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:

- лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;

- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Більш того лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 в рівній мірі стосується і позивача, і відповідача.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

Приймаючи рішення про можливість відстрочити виконання судового рішення суд врахував і те, що судове рішення ухвалено 01.06.2023. Борг виник, у зв`язку із несплатою за поставлену електричну енергію за період березня 2022 року до травня 2022 року, із заявою про відстрочення відповідач звернувся до суду у червні 2026 року, що вказує на відстрочку сплати боргу на строк понад три роки.

Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів навіть часткового погашення боргу у період з дати отримання послуг відповідачем від позивача (з квітня 2022 року).

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява №41510/98).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Оскільки господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду.

Відстрочення виконання судового рішення має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання судового рішення на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти баланс інтересів обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

На державу покладене позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка в виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої в статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).

При цьому суд виходить із того, що строк завершення воєнного стану неможливо спрогнозувати.

Крім того згідно з ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Окремо суд звертає увагу заявника на те, що сторони справи не позбавлені можливості укласти мирову угоду в процесі виконання рішення суду в порядку ст. 330 ГПК України.

Керуючись ст. 234, 235, 331 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повна ухвала складена 30.06.2026.

Суддя С.А. Дупляк