Рішення № 137797471, 04.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1943/26

Провадження № 2/711/1669/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.,

при секретарі Буйновській А.П.,

за участю представника

позивача за довіреністю Скаска В.О.

представника відповідача

адвоката Вдовиченка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 25.07.2019 між ТзОВ "Фінансова компанія "Дінеро" та ОСОБА_1 укладено Договір № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755).

Основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього Договору.

Договір позики № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755) укладений між сторонами в електронній формі за допомогою дистанційних засобів, шляхом використання електронного підпису унікального одноразового ідентифікатора (otp-пароль) в особистому кабінеті на Порталі (веб-сайті) Кредитодавця що, згідно з нормами чинного законодавства, прирівнюється до письмової форми укладення договору.

Відповідно до загальних умов Договору позики, такий Договір складається зі Спеціальних умов Договору позики (надалі іменуються як Спеціальні умови Позики) та Загальних умов Договору позики (надалі іменуються як Загальні умови Позики), а також будь-яких змін або доповнень до них. Договором позики передбачено надання грошових коштів в позику Позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності, та в свою чергу позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил, проте, своїх зобов`язань з повернення грошових коштів не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором. Тобто, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Як зазначено, станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Крім того, зазначено, що 27.12.2019 було укладено договір № 27-12/19, відповідно до якого ТзОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДІНЕРО" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № AG5537555.

20.01.2023 було укладено договір № 20-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № AG5537555.

Таким чином, позивач вважає, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755).

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755) від 25.07.2019, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 35797.00 грн, з яких: Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 15000.00 грн.; Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5797.00 грн.; Заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 0.00 грн.; Заборгованість за пенею та/або штрафами 7500.00 грн.; Заборгованість за комісіями 7500.00 грн.; Інфляційні збитки - 0.00 грн.; Нараховані 3% річних 0.00 грн.

Звернуто увагу суду на те, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до відповідача. Всі нарахування за порушення кредитних зобов`язань здійснювались виключно первісним кредитором. Відтак, позивач просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за Кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором.

Також, зазначено, що попередня сума судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з пред`явленням даного позову та розгляду справи складає 2662.40 грн., яка вираховується, виходячи із розміру сплати позивачем судового збору за подання даного позову та підтверджується долученим у формі додатку до позовної заяви копією платіжного доручення та 13000.00 грн. витрат на правничу допомогу.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором від 25.07.2019 у розмірі 35797грн. 00 коп., судовий збір 2662грн. 40коп. та витрати на правничу допомогу 13000грн. 00коп.

Згодом позивачем було подано заяву від 06.04.2026, яка прийнята судом, в якій визначені остаточні позовні вимоги, а саме: просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 15000грн. 00коп., витрати на правничу допомогу 13000грн. 00коп., судовий збір 2662грн. 40коп. При цьому, зазначено, що у ході судового розгляду справи відповідачем було подано до суду документи, які підтверджують його статус військовослужбовця. З огляду на викладене, керуючись принципами добросовісності, розумності та справедливості, а також з урахуванням особливого правового статусу військовослужбовців у період проходження служби, позивач вважає за необхідне переглянути заявлені вимоги та зменшити розмір позовних вимог у даній справі. У зв`язку з цим позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд здійснити стягнення виключно в межах заборгованості, що складається із суми основного боргу (тіла кредиту) за кредитним договором.

Відповідачем, через представника, подано відзив на позов (у первісній редакції), який прийнятий судом. Просив відмовити повністю у задоволенні позову, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, що складаються з витрат на оплату послуг адвоката.

Позивачем подано відповідь на відзив, яка прийнята судом. Просив задовольнити остаточні позовні вимоги у розмірі 15000грн. 00коп. тіло кредиту, а також стягнути судовий збір, сплачений при подачі позову у розмірі 2662грн. 40коп. та витрати на правничу допомогу 13000грн. 00коп.

Відповідачем через представника подано заперечення на відповідь на відзив, які прийняті судом. Просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат.

В судовому засідання представник позивача за довіреністю Скаско В.О. просив позовні вимоги в остаточній редакції від 06.04.2026 задовольнити повністю, посилаючись на доводи позовної заяви, остаточної редакції вимог, відповіді на відзив та письмових пояснень, а також на досліджені докази.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Вдовиченко Ю.В. зазначив, що відповідач визнає заборгованість у розмірі 15000грн. 00коп., як несплачене тіло кредиту, але позивач, відповідно до ст. 517 ЦПК України, не повідомив йому про правонаступництво; він не визнає законність правонаступництва позивача, а тому просить відмовити у задоволенні позову, зокрема і в редакції від 06.04.2026. Зазначив, що відповідачем не сплачено первісному кредитору заборгованість за кредитним договором, зокрема у розмірі тіла кредиту 15000грн. 00коп., але він згоден цю заборгованість сплатити первісному кредитору. Не визнає витрати на правничу допомогу, а тому також в цій частині просить відмовити у стягненні 13000грн. 00коп.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги в редакції від 06.04.2026, підлягають до часткового задоволення за таких підстав:

встановлено, що 25.07.2019 між ТзОВ "Фінансова компанія "Дінеро" та ОСОБА_1 укладено Договір № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за №L1943755), відповідно до якого Товариство надало позивачу кредит, а останній зобов`язувався повернути його в порядку та строк, передбачені договором.

Основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього Договору.

Договір позики № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755) укладений між сторонами в електронній формі за допомогою дистанційних засобів, шляхом використання електронного підпису унікального одноразового ідентифікатора (otp-пароль) в особистому кабінеті на Порталі (веб-сайті) Кредитодавця що, згідно з нормами чинного законодавства, прирівнюється до письмової форми укладення договору.

Відповідно до загальних умов Договору позики, такий Договір складається зі Спеціальних умов Договору позики (надалі іменуються як Спеціальні умови Позики) та Загальних умов Договору позики (надалі іменуються як Загальні умови Позики), а також будь-яких змін або доповнень до них. Договором позики передбачено надання грошових коштів в позику Позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності, та в свою чергу позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил, проте, своїх зобов`язань з повернення грошових коштів не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Відповідно до умов вказаного Договору відповідачу було надано в межах ліміту кредитної лінії кошти у розмірі 15000 грн. 00 коп. Відсоткова ставка 1,33% в день. Штраф 50% від простроченої суми наданого кредиту. Комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку із простроченою заборгованістю 90 грн. в день.

Слід зазначити, що стороною відповідача не оспорюються обставини щодо укладення вказаного кредитного договору від 25.07.2019 в електронній формі та отримання грошових коштів у кредит. При цьому, також встановлено, що заборгованість із повернення кредитору тіла кредиту у розмірі 15000грн. 00коп., відповідачем здійснено не було, що ним теж визнається.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Крім того, судом встановлено, що 27.12.2019 було укладено договір № 27-12/19, відповідно до якого ТзОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДІНЕРО" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № AG5537555.

20.01.2023 було укладено договір № 20-01/2023, з врахуванням додаткової угоди №1 до цього договору, яка датована 04.02.2025 та акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № AG5537555. Про таке свідчить і реєстр боржників, в якому під номером №12227 зазначено щодо боржника ОСОБА_1 за договором № AG5537555 від 25.07.2019 на загальну суму боргу 35797грн. 00коп.

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).

Водночас, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору. Вказана позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 (п. 9.5).

Слід також зазначити, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Вказані правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018 (п.п. 59, 60).

Таким чином, на думку суду, є встановленими обставини про те, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № AG5537555 (в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії за № L1943755).

Слід зазначити, що доводи заперечень відповідача проти позову, зокрема щодо, як на його думку, не підтвердження позивачем обставини про те, що до нього перейшло право вимоги стосовно кредитного договору від 25.07.2019, що був укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 , є безпідставними, з огляду на досліджені докази по справі.

Отже, враховуючи зазначені вище обставини, до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідно до укладеного Договору відступлення права вимоги № 20-01/2023 від 20.01.2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, перейшло право грошової вимоги за договором №AG5537555 від 25.07.2019, укладеним між ТзОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 , на загальну суму 35797 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 15000 грн. 00 коп., яку і просить позивач стягнути з відповідача на свою користь. При цьому, встановлено, що ці кошти відповідачем не були повернуті ні первісному кредитору, ні іншим правонаступникам, зокрема і позивачу.

Як уже зазначалось вище, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ні на рахунки первісного кредитора ТзОВ «Фінансова компанія «Дінеро»».

На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов`язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного кредитного договору.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На час розгляду справи Договір № AG5537555 від 25.07.2019, Договори № 20-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 20.01.2023 із додатковою угодою від 04.02.2025, №22-08/19 від 22.08.2019 із додатковою угодою №7 від 27.12.2019, додатковою угодою №б/н від 08.06.2021 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.

Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти в розмірі 15000 грн. 00 коп. надавалися і отримані відповідачем зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів. При укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Також, він підтвердив, що отримав від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, яка визначена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про споживче кредитування» тощо.

Установивши, що Договір від 25.07.2019 підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та був ознайомлений з сукупною вартістю кредиту.

Судом встановлено, що при укладенні договору, кредитор надав відповідачу в повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування, зауважень при його укладенні останній не висловив. Також відповідач не відмовився від укладення договору в спосіб та порядку, які передбачені законодавством.

Як вбачається із змісту позовної заяви, та враховуючи норми ст. 13 ЦПК України, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначаючи обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором № AG5537555 від 25.07.2019 у розмірі 15000 грн. 00 коп., як заборгованість за тілом кредиту. Вказаний розрахунок є повним, чітким, об`єктивним, він узгоджується з умовами кредитного договору. Тому, суд вважає вказаний документ належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення. При цьому, відповідачем визнано факт отримання та неповернення тіла кредиту у вказаному розмірі.

Слід зазначити, що відповідно до довідки №733 від 17.03.2026, виданої начальником відділення кадрової роботи ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контракту у цій військовій частині Національної гвардії України з 22.08.2001 по теперішній час.

З урахуванням викладеного вище та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за Договором від 25.07.2019, укладеним між ним та ТзОВ «Фінансова компанія «Дінеро», в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», у межах заявлених вимог, з огляду на норми ст. 13 ЦПК України, підлягають до задоволення, а саме, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за вказаним вище договором у розмірі 15000грн. 00коп. (тіло кредиту).

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп., з урахуванням норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), що підтверджується платіжним документом від 23.02.2026.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18), вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат".

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4 зазначеного Закону).

Статтею 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див. пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Отже, погодинна форма обчислення гонорару адвоката базується на погодинній ставці надання послуг адвокатом, помноженій на кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні в справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21)).

У даній справі правова допомога ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надавалася на підставі договору № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (керуючий Бурдюг Т.В.) та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього Договору (форма заявки визначена у Додатку № 1 до Договору). Крім того, у договорі зазначено, що адвокатське об`єднання представляє інтереси клієнта у судах, зокрема загальної юрисдикції.

Вартість юридичної допомоги, відповідно до прайс-листа, становить 13000 грн. 00 коп.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 1644 від 01.01.2026 та витягу з акту № 18 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026, Адвокатське об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» надало ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» юридичну допомогу по цивільній справі за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № AG5537555 на суму 13000грн. 00коп.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правничої допомоги в сумі 13 000 грн. 00 коп. Крім того, у позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу становить 13000грн. 00коп.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних дій: надання усної консультації з вивченням документів (2 год. на суму 4 000 грн. 00 коп.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (3 год. на суму 9 000 грн. 00 коп.). При цьому, договір про надання правової допомоги, заявка на надання правової допомоги, витяг з акту та прайс-лист підписані керуючим Адвокатського об`єднання Бурдюг Т.В.

Як на думку суду, вказані докази є належними та допустимими.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Слід також звернути увагу на те, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

За приписами статті 13 ЦПК України суд, як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст. 13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

У відзиві на позов та в судовому засіданні сторона відповідача повністю заперечувала проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, мотивуючи тим, що позовна заява є типовою для справ про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому складності її оформлення та необхідності у витрачанні значного часу, немає; в акті не зазначено, яким саме адвокатом об`єднання надавалися послуги (виконувалися роботи), немає платіжного документу, за яким витрати були б сплачені позивачем адвокату (адвокатському об`єднанню), відсутній розрахунок витрат. Крім того, сторона відповідача вважає, що розмір витрат 13000грн. 00коп. не є співмірним розміру позовних вимог 15000грн. 00коп. Отже, просить у задоволенні заяви відмовити.

На думку суду, твердження сторони відповідача про необхідність відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, є безпідставними. Так, встановлено, що правничу допомогу у справі щодо боржника ОСОБА_1 надавало адвокатське об`єднання; у договорі від 01.07.2024 зазначено, що саме адвокатське об`єднання у справах - в судах загальної юрисдикції представляє інтереси ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»; у позовній заяві викладені заява про стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат у розмірі 13000грн. 00коп. і до позовної заяви долучено прайс-лист видів послуг, одиниці виміру, ціни робіт; з заявки на надання юридичних послуг від 01.01.2026 сторони договору визначили, що по справі стосовно ОСОБА_1 , які саме послуги надаються адвокатським об`єднанням, одиниця виміру (години), вартість. Крім того, актом про надання юридичних послуг від 30.01.2026 визначено, які ж саме послуги надавалися адвокатським об`єднанням і їх вартість, що загалом становить 13000грн. 00коп. Слід зазначити, що ці документи, з одного боку, підписані керуючим Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ АСССІСТАНС» Бурдюг Т.В., яка відповідно до даних Реєстру адвокатів має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва №5523 від 14.08.2014, виданого Радою адвокатів міста Києва і її діяльність не зупинена і не припинена.

Відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може зашкодити справедливості провадження, так і надмірної гнучкості, яка може зробити недійсними процесуальні вимоги, викладені в законах (див. рішення у справах «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), 2007, § 29; «ТОВ «Фріда проти України» (FridaLLC v. Ukraine), 2016, § 33; «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc та інші проти Туреччини), 2017, §§ 32, 33). Також Суд зауважував про те, що надто суворе тлумачення національним законодавством процесуальної норми (надмірний формалізм) може позбавити заявників права доступу до суду (рішення у справах «Зубак проти Хорватії» (див. рішення у справах Zubac v. Croatia) [ВП], 2018, § 97; «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), 1998, § 49; «Мірагалль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and Others v. Spain), 2000, § 38; «Сотіріс і Нікос Кутрас АТТЕЕ проти Греції» (Sotiris and Nikos Koutras ATTEE v. Greece), 2000, § 20; «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), 2002, § 50; «РТБФ проти Бельгії» (RTBF v. Belgium), 2011, §§ 71, 72, 74); «Міссен проти Бельгії» (Miessen v. Belgium), 2016, §§ 72-74; «Гіл Санжуан проти Іспанії» (Gil Sanjuan v. Spain), 2020, § 34).

Отже, з огляду на положення щодо уникнення надмірного формалізму при оцінці виконання позивачем обов`язку щодо подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що підстави для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з мотивів неподання ним попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, відсутні. Також немає й підстав для відмови у відшкодуванні позивачу таких витрат через недоведеність їх розміру.

Також суд зауважує, що ніякого сумніву в тому, що саме Адвокатським об`єднанням, керуючим якого є Бурдюг Т.В., яка має право на здійснення адвокатської діяльності, надавалися правові послуги ТОВу «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на представництво інтересів позивача по цій справі, немає. Тобто правова (правнича) допомога позивачу була надана Адвокатським об`єднанням, тому відсутність інформації про те, хто саме з адвокатів від імені Адвокатського об`єднання та в якому обсязі надав правничу допомогу, не є підставою для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Між тим, враховуючи викладені обставини та досліджені по справі докази, суд вважає за необхідне ухвалити рішення в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 5000грн. 00коп., які необхідні були задля забезпечення представництва прав/інтересів позивача у справі суду першої інстанції, враховуючи умови договору про надання правової допомоги від 01.07.2024, відомості переліку робіт та послуг, що були надані адвокатським об`єднанням по цій цивільній справі. Суд враховує суб`єктний склад учасників справи, складність та категорію справи, характер спірних правовідносин, правові дії та позиції сторін спору в суді першої інстанції, об`єм наданих послуг і виконаних робіт, витрачений на це час, обсяг і складність складених процесуальних документів. Суд вважає, що розмір витрат 5000грн. 00коп. є обґрунтованим, співмірним, справедливим і пропорційним до предмета спору. При цьому, в іншій частині (щодо стягнення 8000грн. 00коп.) заява задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, інд.01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3 офіс 306) заборгованість за кредитним договором №AG5537555 від 25.07.2019 у розмірі 15000грн. 00коп. заборгованість за тілом кредиту, а також судовий збір у розмірі 2662грн. 40коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 5000грн. 00коп., а всього 22662грн. 40коп.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 15.06.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька