Рішення № 13779329, 10.02.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" лютого 2011 р.

Справа № 18/5/5022-40/2011

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Охотницької Н.В.

Розглянув справу:

за позовом Приватного підприємства "Олеандр", м. Севастополь, вул. Куликове поле, 3

до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс", с.Дубівці Тернопільського району Тернопільської області

про стягнення заборгованості в розмірі 16 383,67 грн., з яких 12 768,82 грн. основного боргу, 57,46 грн. інфляційних нарахувань, 1 915,32 грн. штрафу, 1 642,07 грн. відсотків річних.

За участю представників:

Позивача: не прибув

Відповідача: не прибув.

Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Приватне підприємство "Олеандр" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" про стягнення заборгованості в розмірі 16 383,67 грн., з яких 12 768,82 грн. основного боргу, 57,46 грн. інфляційних нарахувань, 1 915,32 грн. штрафу, 1 642,07 грн. відсотків річних.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе визначені умовами договору поставки № Ол-18-0028 від 07.05.2010 р. зобов’язання виконав не належним чином, зокрема не провів оплату за отримані засоби захисту рослин, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.

Позивач в судове засідання не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про час і місце слухання справи позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення із датою вручення 31.01.2011 р.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог суду не представив, його представник у судове засідання не прибув, хоча про час і місце слухання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення із датою вручення 17.01.2011 р.

Зважаючи на те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, а наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, справа розглядається без участі повноважних представників сторін відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

07.05.2010 р. між приватним підприємством "Олеандр", в подальшому продавець, та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс", в подальшому покупцем, був укладений договір №Ол-18-0028 (надалі –договір).

За умовами договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю засоби захисту рослин (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору (п. 1.1. договору).

Кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п.1.1 даного договору. За бажанням покупця кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати. (п. 4.1. договору).

Згідно п.2.1 договору покупець зобов’язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в п.1.2. даного договору, в наступні строки: не пізніше 25 вересня 2010 року –3 830,65 грн.; не пізніше 10 листопада 2010 року 8 938,17 грн.

Пунктом 7.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 01.01.2012 р., а в частині розрахунків до повного виконання покупцем своїх зобов’язань за цим договором.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов’язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, і у відповідності із ст. 11 цього кодексу –однією з підстав виникнення зобов'язань.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько – господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, на виконання своїх договірних зобов'язань позивач передав, а відповідач отримав згідно видаткової накладної № Ол-18-0010 від 13.05.2010 р. через Процишин М.Р., який діяв на підставі довіреності на отримання ТМЦ серії 153 від 13.05.2010 р., товар "Бікар" в кількості 6 кг 600 гр. на суму 12 768,82 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач за отриманий товар не розрахувався, непогашеною залишається сума основного боргу в розмірі 12 768,82 грн., яку позивач просить суд стягнути із відповідача.

Оскільки, доказів погашення основної суми боргу в розмірі 12 768,82 грн. відповідачем не надано, а судом не здобуто, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовані відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки.

Крім того, стаття 536 Цивільного кодексу України визначає обов’язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.4 договору сторони визначили, що у випадку прострочення виконання зобов’язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни позову.

Пунктом 5.5 договору сторони дійшли згоди, щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 0,2% від несплаченої загальної вартості товару за кожен календарний день протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 0,4% від несплаченої ціни товару за кожен календарний день до дня повної оплати з дати закінчення дев’яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п.2.1 договору, вважається, що продавцем пред’явлена вимога щодо сплати суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов’язаний оплатити його в строк не більше 3 банківських днів.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховані 57,46 грн. інфляційних втрат з жовтня по грудень 2010 р.; 1 642,07 грн. відсотків річних від простроченої суми за період 26.09.2010 р. по 29.12.2010 р. та 1 915,32 грн. штрафу.

Розглянувши представлені розрахунки штрафу, відсотків та інфляційних нарахувань, з огляду на наявність заборгованості за договором, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12 768,82 грн. основного боргу, 57,46 грн. інфляційних нарахувань, 1 915,32 грн. штрафу, 1 642,07 грн. відсотків річних, підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 –49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" (с. Дубівці Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 30588523, р/р 26008300131 в "Ощадбанк" ОПЕРВ, МФО 338545 м. Тернопіль) на користь Приватного підприємства "Олеандр" (м. Севастополь, вул. Куликове поле, 3, код ЄДРПОУ 32265811, р/р 26007212 в СФ ЗАТ "ПУМБ", МФО 308092):

- 12 768 (дванадцять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 82 коп. основного боргу;

- 1 642 (одну тисячу шістсот сорок дві) грн.07 коп. відсотки річних від простроченої суми;

- 1 915 (одну тисячу дев’ятсот п'ятнадцять) грн. 32 коп. штрафу;

- 57 (п’ятдесят сім) грн. 46 коп. інфляційних нарахувань;

- 164 (сто шістдесят чотири) грн. 95 коп. державного мита;

- 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання –14.02.2010 р., через місцевий господарський суд.

Суддя Н.В. Охотницька