Рішення № 137792722, 30.06.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/799/26

Провадження № 2/943/1106/2026

30 червня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі судді Коса І.Б, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «Коллект Центр» через представника за посадою - директора Ткаченко М.М. звернулося до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31865,81 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 серпня 2016 року між АТ «АЛЬФА-БАНК» (відповідно до Протоколу загальних зборів акціонерів №2/2022 від 18.08.2022 року змінено найменування на АТ «СЕНС БАНК») та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №CCNG-630464213, за яким відповідачка отримала у кредит грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на банківську карту відповідачки із лімітом у розмірі 200 000,00 грн., строком на 24 місяці (до 26.08.2018), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26% річних, які зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за користування отриманими кредитними коштами. Проте, відповідачка не виконала належним чином своїх кредитних зобов`язань перед первісним кредитором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку відповідачка добровільно не сплачує, зокрема на момент подання позову загальна сума заборгованості становить 31865,81 грн., із яких заборгованість за тілом кредиту в розмірі 24095,49 грн., заборгованість за пенею та/або штрафами в сумі 5603,29 грн., інфляційні збитки в розмірі 1608,55 грн. та нараховані 3% річних 558,48 грн. Крім того, згідно договорів факторингу та відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги первісний кредитор АТ «АЛЬФА-БАНК» (АТ «СЕНС БАНК») відступило право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «ФЛЕКСІС» та ТОВ «Вердикт Капітал», а в кінцевому підсумку за Договором факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 року від попереднього кредитора ТОВ «Вердикт Капітал» згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором від 10.01.2023 до позивача ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором №CCNG-630464213 від 26.08.2016 року на загальну суму заборгованості в розмірі 31865,81 грн. Оскільки відповідачка добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 грн.

Ухвалою судді від 26.05.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду від 26.05.2026 року в порядку вимог статті 84 ЦПК України задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів щодо перерахування відповідачу кредитних коштів. Так, постановлено витребувати у АТ «СЕНС БАНК» виписки щодо надання кредитних коштів за період із 26.08.2026 року по 17.05.2021 року, що надійшла до суду згідно листа АТ «СЕНС БАНК» (вх. №4560/26 від 19.06.2026) із доданою до нього Випискою по рахунку НОМЕР_1 за період із 26.08.2026 року по 17.05.2021 року.

Відповідачка ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установлений судом строк та спосіб не скористалася.

Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 26 cерпня 2016 року між первісним кредитором АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №CCNG-630464213, за яким відповідачка отримала у первісного кредитора ліміт відновлювальної кредитної лінії на платіжну карту відповідачки у розмірі 200 000,00 грн., строком 2 роки, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26% річних, які зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за користування отриманими кредитними коштами.

Також судом установлено, що факт видачі перевісним кредитором АТ «АЛЬФА-БАНК» відповідачці ОСОБА_1 вищевказаного кредиту та користування нею крекдитними коштами банку в межах кредитного ліміту до 200 000,00 грн. підтверджується витребуваною судом за клопотанням позивача Випискою по рахунку НОМЕР_1 за період із 26.08.2026 року по 17.05.2021 року, що надійшла до суду згідно листа АТ «СЕНС БАНК» (вх. №4560/26 від 19.06.2026).

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Згідно ст. 1049, ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Крім того, в іншій справі №382/327/18-ц (провадження №61-21994св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, вказав на наявність правових підстав для стягнення з позичальника інших, окрім тіла кредиту, складових частин заборгованості, зокрема, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, якщо, окрім анкети-заяви, пред`явлені до позичальника вимоги підтверджені довідкою про умови кредитування, підписаною позичальником, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені, розмір та порядок внесення щомісячного платежу тощо, оскільки Тарифи Банку та Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається банк, не є складовою кредитного договору.

За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Як убачається із матеріалів справи, що згідно договорів факторингу та відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги первісний кредитор АТ «АЛЬФА-БАНК» (АТ «СЕНС БАНК») відступило право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «ФЛЕКСІС» та ТОВ «Вердикт Капітал», а в кінцевому підсумку за Договором факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 року від попереднього кредитора ТОВ «Вердикт Капітал» згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором від 10.01.2023 до позивача ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 (номер у реєстрі боржників - 41478) за Кредитним договором №CCNG-630464213 від 26.08.2016 року на загальну суму заборгованості в розмірі 31865,81 грн.

Однак, взятих на себе кредитних зобов`язань за цим договором відповідачка ОСОБА_1 не виконала, допустивши виникнення заборгованості перед позивачем та попередніми кредиторами. Зокрема, як убачається із Розрахунку заборгованості ТОВ «Коллект Центр», що за відповідачкою ОСОБА_1 станом на 06 квітня 2026 року рахується заборгованість на загальну суму в розмірі 31865,81 грн., із яких заборгованість за тілом кредиту в розмірі 24095,49 грн., заборгованість за пенею в сумі 5603,29 грн., інфляційні збитки в розмірі 1608,55 грн. та нараховані 3% річних 558,48 грн., які нараховані на 10.01.2023 (дату відступлення права вимоги).

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов`язку вцілому. Однак, відповідачка ОСОБА_1 не надала до суду доказів належного виконання нею своїх обов`язків первісним кредиторам: АТ «АЛЬФА-БАНК», ТОВ «ФЛЕКСІС» та ТОВ «Вердикт Капітал», як і останньому кредитору в її грошовому зобов`язанні (позивачу ТОВ «Коллект Центр»).

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» (нового кредитора у грошовому зобов`язанні відповідачки) є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №CCNG-630464213 від 26.08.2016 року в розмірі 24 095,49 грн., окрім заборгованість за пенею в сумі 5603,29 грн., інфляційних збитків у розмірі 1608,55 грн. та нарахованих 3% річних у сумі 558,48 грн., які нараховані на 10.01.2023 (дату відступлення права вимоги).

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, погашення нею такої заборгованості, відсутність будь-яких заперечень відповідачки з приводу предмету цього спору та контррозрахунку спірної заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останньої перед позивачем на загальну суму в розмірі 24 095,49 грн., чого відповідачкою не спростовано, що є заборгованістю за тілом кредиту, оскільки саме на цю суму непогашена заборгованість відповідачкою є належним чином підтвердженою представником позивача, яка в подальшому в порядку переуступки боргу на підставі договорів факторингу (відступлення прав вимоги) перейшла до позивача ТОВ «Коллект Центр» від попередніх кредиторів: ТОВ «ФЛЕКСІС» та ТОВ «Вердикт Капітал» за Кредитним договором №1926625 від 29.11.2024 року, а також від первісного кредитора АТ «АЛЬФА-БАНК» за Кредитним договором №CCNG-630464213 від 26.08.2016 року.

Разом із тим, суд вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині стягнення із відповідачки на користь позивача штрафних санкцій, а саме: заборгованості за пенею в сумі 5603,29 грн., інфляційних збитків у розмірі 1608,55 грн. та нарахованих 3% річних у сумі 558,48 грн., які нараховані на 10.01.2023 (дату відступлення права вимоги), виходячи із таких мотивів.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Як убачається із матеріалів справи, що згідно долучених до позовної заяви розрахунків заборгованості за кредитними договорами представником позивача при нарахування загальної суми заборгованості позичальника ОСОБА_2 по вищевказаних кредитних договорах нараховано штрафні санкції (пеня, штраф), серед іншого, нараховано: заборгованість за пенею в сумі 5603,29 грн., інфляційні збитки у розмірі 1608,55 грн. та 3% річних у сумі 558,48 грн., які нараховані на 10.01.2023 (дату відступлення права вимоги), що суперечить п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, в силу якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 21 січня 2025 року справа №751/3052/23 виснував, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім того, 04 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19». Відповідно до Закону «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 15 якими зазначено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком, у період дії карантину або/та у 30 денний строк після дня завершення дії такого карантину позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Отже, з урахування вищевказаного, на період дії карантину (із 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

Відтак, зважаючи на заборону стягнення на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами на період дії карантину, а також в подальшому через запровадження 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану, що на сьогодні не припинений та не скасований, а спірні штрафні санкції були нараховані представником позивача під час дії вказаних закодавчих заборон, а тому заявлені представником позивача вимоги про стягнення із відповідачки на користь позивача пені в сумі 5603,29 грн. та штрафних санкцій за ч. 2 ст. 625 ЦК України (інфляційні збитки у розмірі 1608,55 грн. та 3% річних у сумі 558,48 грн.), які нараховані на 10.01.2023 (дату відступлення права вимоги), що становлять загальну суму в розмірі 7770,32 грн., що нараховані під час дії карантину та воєнного стану Україні, є незаконними та не можуть бути стягнутими.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути загальну суму заборгованості за отриманим кредитом на загальну суму в розмірі 24 095,49 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту, окрім заборгованості за штрафними санкціями (пеня та штрафні санкції за ч. 2 ст. 625 ЦК України) на загальну суму в розмірі 7770,32 грн., що не можуть бути стягнутими.

Окрім того, представником позивача в позовній заяві заявлено вимоги про стягнення із відповідачки витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, із відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 2013,19 грн. (24095,49/31865,81х2662,40).

Разом із тим, суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 грн. підлягають до часткового відшкодування, виходячи із таких мотивів.

Зокрема, частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як убачається із матеріалів справи, що 01 липня 2024 року між позивачем ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено Договір про надання правової допомоги №01-07/2024.

Відповідно до Витягу з Акту №20 про надання юридичної допомоги, складеного 31.03.2026 року згідно Договору про надання правової допомоги №01/07-2024 від 01.07.2024 року, позивач ТОВ «Коллект Центр» отримав від АО «Лігал Ассістанс» в справі до відповідачки ОСОБА_1 такі послуги: надання усної консультації з вивченням документів, кількістю 2 години (2000 грн. за 1 годину), що становить 4000 грн.; складання позовної заяви, кількістю 3 години (вартістю 3000 грн за 1 годину), що становить 9000 грн.; а загальна вартість наданих послуг складає 13000,00 грн.

Однак, суд констатує, що розмір витрат на правничу допомогу повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт чи наданих послуг; витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони чи публічним інтересом до справи.

Натомість, зважаючи на співмірність витрат на професійну правничу допомогу (13000 грн) із доведеною ціною позову (24095,49 грн), аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, який складає близько 54% такої ціни позову, суд, з урахуванням складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу шляхом складення позовної заяви та додатків до неї, а відтак заявлений до відшкодування представником позивача розмір витрат на правову допомогу в сумі 13000 грн. є, на думку суду, неспівмірним зі складністю справи, ціною позову та обсягом виконаної адвокатом роботи, а заявлений розмір витрат виглядає необґрунтованим та завищеним, оскільки також справа належить до категорії нескладних справ, розгляд якої проводився в спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, спір пов`язаний зі стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять значної кількості документів для дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, а вирішення спірних правовідносин має сталу судову практику та релевантне законодавство.

Крім того, відповідно до Додаткової постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц фактично констатовано право суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу. Зокрема, розподіляючи витрати особи на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому, колегія суддів самостійно визначила їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Зокрема, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу, аналіз судової практики), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), критерію необхідності подання відзивів на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а на користь третьої особи - 1500 грн.

Відтак, аналізуючи вищенаведені фактичні обставини справи, релевантне законодавство та судову практику його застосування, із огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи із ціни позову, конкретних обставин справи, її складності та фактично виконаної адвокатом роботи у виді підготовки позовної заяви та додатків, суд приходить до переконання про часткову обгрунтованість витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., а тому враховуючи часткове задоволення цього позову, такі витрати слід стягнути із відповідачки на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 2268,46 грн. (24095,49/31865,81х3000).

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість в сумі 24095,49 грн. (двадцять чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 49 копійок) та судовий збір у розмірі 2013,19 грн. (дві тисячі тринадцять гривень 19 копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2268,46 грн. (дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень 46 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи.

Позивач: ТзОВ «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926).

Представник позивача: директор ТзОВ «Коллект Центр» Ткаченко Марія Миколаївна (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; Email: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Суддя: І. Б. Кос