Рішення № 137789392, 29.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 756/2990/26

Провадження № 2/761/10543/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Матвєєва Ю.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 12454,00 грн. та судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 20 грудня 2018 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20.12.2018-010000992. Кредитний договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 7 000,00 грн. на строк користування 14 днів, а відповідач зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити відсотки 28% річних у встановлений у договорі строк в повному обсязі.

13.09.2023р. між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № 130923-9, відповідно до якого ТОВ «Новий Колектор» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором №20.12.2018-010000992.

На дату звернення ТОВ «Новий Колектор» до суду борг за кредитним договором становить 12454,00 грн., що складається з: суми боргу по тілу кредиту - 6995,31 грн., суми боргу по відсоткам - 1958,69 грн., штраф - 3500,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

ТОВ «Новий Колектор» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 04.03.2026р. вищевказану цивільну справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.04.2026 року справу прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

21.05.2026 року відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та безпідставності. Відзив обґрунтований тим, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення між відповідачем та позивачем Кредитного договору та виникнення між ними будь-яких правовідносин. Крім того вказав, що жодним доказом, які надано позивачем разом із позовною заявою, не доведено надання (перерахування) первісним кредитодавцем відповідачу коштів за вказаним договором та наявність заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №20.12.2018-010000992 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:

- пропозиція про укладення кредитного договору (оферта);

- заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;

- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаному при його ідентифікації на сайті.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №20.12.2018-010000992 від 20 грудня 2018 року, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

Відповідно до заявки та підтвердження укладання кредитного договору від 20 грудня 2018 року сума кредиту становить 7 000,00 грн, строк користування кредитом - 14 календарних днів з дати отримання; проценти - 1 960,00 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінювана процента ставка); графік платежів - сума кредиту 7 000,00 грн та проценти 1 960,00 грн сплачуються до 03 січня 2019 року включно.

Вказані електронні документи, які складають кредитний договір, були підписані відповідачем код із смс-повідомлення, яке було направлено на його номер телефону, а саме одноразовим ідентифікатором 9686, та додатково власноручним цифровим підписом, створеним за допомогою електронного пристрою.

Згідно із умовами договору позичальнику надано кредит у розмірі 7 000,00 грн, що підтверджується довідкою субконто (випискою) ОСОБА_1 за договором №20.12.2018-010000992 за період 20 грудня 2018 року - 23 грудня 2025 року.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за користування ним належним чином не виконав, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 12454,00 грн, з яких: 6995,31 - заборгованість за тілом кредиту, 1958,69 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 500,00 грн - штраф, нарахований відповідно до пункту 5.4 договору, що підтверджується розрахунком (довідкою) про розмір простроченої заборгованості від 17 грудня 2025 року.

13 вересня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу № 130923-9, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №20.12.2018-010000992 від 20 грудня 2018 року на загальну суму 12454,00 грн, що підтверджується переліком № 1 прав вимоги, який є додатком № 2 до договору факторингу.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частин першої - третьої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормами частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Із матеріалів справи відомо, що згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (офертою) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір на умовах, встановлених цим товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: зазначена пропозиція про укладення договору (оферта); заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), сформована на сайті кредитора та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №20.12.2018-010000992 від 20 грудня 2018 року, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

Крім того, ОСОБА_1 розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код із смс-повідомлення).

Відповідно до пунктів 11.4, 11.6 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий у користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним. Позичальник зобов`язаний забезпечити/гарантувати неможливість для третіх осіб здійснити доступ та/або використати номер телефону, зазначений при реєстрації позичальника у інформаційній системі. Позичальник несе ризик та негативні наслідки втрати, незаконного володіння, технічного перехоплення інформації, тощо, вибуття з володіння мобільного телефону позичальника (зокрема, відповідної SIM-карти). Ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання номеру телефону несе виключно позичальник. Будь-яку особу, яка використала такі засоби, кредитор безумовно вважає позичальником і не несе відповідальності, якщо це не відповідає дійсності.

Матеріали справи свідчать, що 20 грудня 2018 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 14 календарних днів до 03 січня 2019 року уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі №20.12.2018-010000992 на суму 7 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 1 960,00 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінювана процента ставка).

На підтвердження прийняття заяви на видачу кредиту 20 грудня 2018 року ТОВ «Споживчий центр» було надіслано відповідачу підтвердження укладення кредитного договору на вказаних умовах.

Цього ж дня вказана сума кредиту була видана відповідачу на узгоджених умовах договору, що підтверджується довідкою субконто (випискою) ОСОБА_1 за договором №20.12.2018-010000992.

При цьому заявка, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), була підписана відповідачем двома способами, а саме: одноразовим ідентифікатором 9686, надісланим смс-повідомленням на належний позичальнику номер телефону, та власноручним цифровим підписом позичальника, створеним за допомогою електронного пристрою.

Також у кредитному договорі зазначено адресу реєстрації місця проживання позичальника, надано кредитодавцю копію паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду на ім`я ОСОБА_1 , що є підтвердженням здійснення саме відповідачем процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Вказані обставини відповідачем не були спростовані, останній не надав суду жодних доказів того, що вказаний засіб зв`язку (номер телефону) належить не йому, або що на час укладення кредитного договору він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Крім того, посилання відповідачки на недоведеність позивачем факту здійснення зарахування кредитних коштів на банківський рахунок позичальника є необґрунтованими.

У заяві позичальника про перекредитування/зарахування, яка міститься у підтвердженні укладання кредитного договору №20.12.2018-010000992 від 20 грудня 2018 року міститься наступне положення: «На підставі ст.601 ЦК України позичальник просить зарахувати вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7 000 грн. за кредитним договором №20.12.2018-010000992 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7 000 грн. за кредитним договором №30.11.2018-100005526 від 30.11.2018р.. Кредитор погоджується на вказане зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Зобов`язання кредитора з видачі кредиту за кредитним договором №20.12.2018-010000992 та зобов`язання позичальника з повернення суми кредиту за кредитним договором №30.11.2018-100005526 від 30.11.2018р.. вважаються виконаними в момент припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Дана заява є частиною кредитного договору №20.12.2018-010000992».

Отже, кредитні кошти за договором №20.12.2018-010000992 від 20 грудня 2018 року не підлягали перерахуванню на банківський рахунок відповідача та за домовленістю сторін спрямувались в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за іншим кредитним договором №30.11.2018-100005526 від 30.11.2018р.

Проте відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в передбачений строк, тобто до 03 січня 2019 року, не повернув належні до сплати кредиторові грошові суми, тим самим порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно розрахунку (довідки) про розмір простроченої заборгованості від 17 грудня 2025 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість у загальному розмірі 12 460,00 грн, з яких: 6995,31 - заборгованість за тілом кредиту, 1958,69 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 500,00 грн - штраф, нарахований відповідно до пункту 5.4 договору.

Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Таким чином наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту та процентами, а також нарахованим штрафом (неустойкою), підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 12 454,грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

У зв`язку з вищевикладеним відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Керуючисьст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 610, 611, 624, 625, 629, 1046, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Новий Колектор» (код ЄДРПОУ 43170298) заборгованість за кредитним договором у розмірі 12454,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Новий Колектор» (код ЄДРПОУ 43170298) витрати по оплаті судового збору у розмірі 2626,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

29 червня 2026 року