Рішення № 13778917, 10.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 лютого 2011 р.

Справа 4/6-11

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

Секретар судового засідання А. Логінов

за участю представників:

прокурора: Олексюк В.І. - згідно посвідчення;

позивача : Левчишин С.О. - згідно довіреності;

відповідача 1 : не з"явився;

відповідача 2: не з"явився;

третьої особи :не з"явився.

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050), Прокуратури Вінницької області (вул. Володарського, 33, м. Вінниця, 21050) до:Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (вул. Автозаводська, буд. 54/19, м. Київ) до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" (вул. Соборна, 64, м. Вінниця, 21050) , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) про визнання недійсним договору наступної іпотеки (майнової поруки) від 12.11.2007 р. за № 3476 , укладений між ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Диженю Плаза".

ВСТАНОВИВ :

Відповідач 1 вимог ухвал суду від 13.01.2011 р. щодо явки представника в судове засідання не виконав. Вказана ухвала вручена відповідачу 1 24.01.2011 р., що стверджується поштовим повідомленням № 20477983.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 13.01.2011 р., відповідач 1 проти позову заперечив, покликаючись на те, що із позовом звернувся Виконавчий комітет Вінницької міської ради, хоча як зазначено у позові, власником майна рахується Вінницька міська рада, а у даному випадку відсутні будь які пояснення про підстави порушення прав саме Виконкому. Як вбачається із змісту позову, ні права, ні інтереси Виконкому не були порушені, а відтак дана особа не може бути позивачем у суді з даних підстав. Крім цього, позивач таким чином порушив вимоги п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № З-рп/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, який фактично є позивачем у справі та стороною в процесі. Разом із тим, відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом,як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Позивач не зазначив, з яких підстав виконком користується повноваженнями, які йому не належать без відповідних на то правових підстав. Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 24.07.1995 року № 640/95 «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації»утворено обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Державні адміністрації є місцевими органами державної виконавчої влади. Таким чином поняття, поняття виконавчого органу міської ради та орган)місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади не є тотожними, що побічно підтверджується також Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-45/2003 від 25.12.2003 року № 21-рп-2003. ПАТ «Універсал Банк»дійшов висновку, що позивач невірно визначений у позовній заяві і не може здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Крім того, відповідно до ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюють ся, законодавство, на підставі якого подається позов. Зазначає, що позивач неправомірно надав позов, оскільки посилається не недійсні норми ЦК України, як на такі, що дають підставу задоволення позовних вимог. Так роблячи висновки про те, що відповідач-2 заволодів майном незаконно, без відповідної правової підстави суперечить вимогам ст. ст. 1212-1215 ЦК України, які регулюють дані відносини. Дані норми не передбачають застосування такого терміну чи категорії, як незаконність, а тому висновки суду є помилковими і не ґрунтуються на нормах закону. У додаток до цього позивач не врахував, що ст. 23 Закону України «Про іпотеку»передбачає лише перехід права власності у спосіб передбачений законодавством за угодами, що суперечить змісту даної статті. У даному випадку позивач порушує норми матеріального права, що підтверджується наступним: набуття та збереження майна без відповідної правової підстави регулюється ст. ст. 1212-1215 ЦК України. Проте, в позові та в преюдиціальних рішеннях взагалі відсутні будь які посилання на застосування даних норм закону та відповідних правовідносинах та правових наслідків їх застосування. А тому подальші висновки та доводи позивача були зроблені на підставі попередніх помилкових висновків і призвели до неправильних позовних вимог із порушенням норм процесуального та матеріального права. У позивача відсутні будь які законні підстави пред'являти даний позов такого змісту шляхом визнання недійсною угоди, стороною в який така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 ГПК України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Оскільки захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, з підстав, встановлених ст. 388 ЦК України. А відтак обставини щодо встановлення недійсності спірного договору іпотеки та обставини порушення закону з боку сторін договору у момент укладання такого договору жодним судом не досліджувалась та не з'ясовувались, висновки щодо недійсності договору іпотеки та висновки щодо порушення сторонами договору закону у момент укладання такого договору відсутні в обґрунтуванні рішення суду першої інстанції. Також зазначає, що при поданні позову позивач порушив вимоги ст. 56, 57 ГПК України в частині не надання документів відповідачам.

Відповідач 2 вимог ухвали суду від 13.01.2011 р. щодо явки представника в судове засідання, надання додаткових доказів не виконав. Витребуваних ухвалами суду доказів не надав. Доказів, які б стверджували поважність причин невиконання вимог суду не надав. Вказана ухвала направлена відповідачеві 2 рекомендованим листом на адресу вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб підприємців.

Третя особа також вимог ухвали суду від 13.01.2011 р. щодо явки в судове засідання представника, надання додаткових доказів не виконала. Вказана ухвала вручена третій особі 03.02.2011 р., що стверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.

Тому згідно ч.1 ст.64 ГПК України суд належним чином повідомив відповідачів, третю особу про час і місце розгляду справи. В зв”язку з цим суд приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представників відповідачів, третьої особи та за наявними в справі доказами на підставі ст.75 ГПК України.

Прокуратурою Вінницької області подано заяву про вступ у розгляд справи № 4/6-11 на стороні позивача. Вказана заява мотивована тим, що рішенням від 01.08.2008 р. по справі № 8/18-08 за позовом прокуратури Вінницької області в інтересах Вінницької міської ради до ТОВ "Диженю Плаза" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно встановлені обставини про протиправність набуття відповідачем права власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту", що розташований у м. Вінниці по вул. Соборній, 64, загальною площею 2546 кв.м., тому подальша її передача в іпотеку є протиправною. Вказану заяву судом задоволено.

08.02.2011 р. від відповідача 1 до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, в межах строків, зазначених у ст. 69 ГПК України. Вказана заява мотивована тим, що представник першого відповідача 10.02.2011 р. о 12:00 год. буде задіяний у засіданні комітету кредиторів по іншій справі, а інших відповідно повноважних представників для участі в справі № 4/6-11 на дану дату та на даний час у банку відсутні.

Прокурор та представник позивача проти заяви про відкладення розгляду справи заперечили. Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішений судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Позовна заява надійшла до суду 25.11.2009 р. За клопотанням представників сторін термін розгляду справи було продовжено до 15 днів, передбаченого ч.3 ст. 69 ГПК України. Термін розгляду справи закінчується 10.02.2011 р. Тому заява про відкладення розгляду справи в межах строків, зазначених у ст. 69 ГПК України підлягає відхиленню.

Позивач в поясненнях поданих суду з супровідним листом від 13.01.2011 р. пояснив, що згідно рішення господарського суду Вінницької області від 01.08.2008р. у справі № 8/18-08 залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009р., право власності на будівлю № 64 по вул. Соборній в м. Вінниці визнано за територіальною громадою м. Вінниці в особі Вінницької міської ради. Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управлінням майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Статтею 318 Кодексу встановлено, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначенні ст. 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Статтею 2 Кодексу передбачено, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також: через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Статтею 5 Закону визначено систему місцевого самоврядування, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Частиною 3 ст. 10 Закону встановлено, представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Частиною 1 ст. 11 Закону передбачено, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Главою 2. Закону, визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Зокрема, відповідно до п.п. 1 п. а) ст.29 Закону передбачено, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах , визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Рішенням від 29.04.1999р. сесії 23 скликання Вінницької міської ради, визначено межі щодо управління майном територіальної громади м. Вінниці виконавчим комітетом Вінницької міської ради. Відповідно до статті 38 Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:а) власні (самоврядні) повноваженя: 4) звернення до суду про визнання незаконним актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування , підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також: повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Частиною 1 ст.13 Кодексу передбачено, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Стаття 15 Кодексу гарантує кожній особі право на захист цивільних прав та інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 Кодексу передбачає захист цивільних прав та інтересів судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; інші способи, встановленні данною статтею, договором або законом. Виходячи із загальних норм цивільного законодвства, право власності є непорушним, і ніхто не може бути обмежений у реалізації цього права. Проте, оспорюваним договором укладеним всупереч вимогам законодавства право власності обмежуться, позаяк даний договір занесений в Державний реєстр іпотек. Тобто існує обтяження нерухомого майна комунальної форми власності, що позбавляє представницький орган територіальної громади м. Вінниці реалізувати своє Конституційне право вільно володіти, користуватися та ропоряджатися своїм майном. За таких обставин, виходячи із норм цивільного законодавства, Виконавчий комітет Вінницької міської ради є належним позивачем, а спір підлягає вирішеню в господарському суді Вінницької області.

У додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву, поданих до суду 03.02.2011 р. відповідач 1 зазначив, що позивач у своєму поясненні зазначає про певне нерухоме майно (будівля «Будинок побуту»по вул. Соборна, 64 у м. Вінниці), власником якої є інша особа -Вінницька міська рада. Та стверджує що права власника у відповідності до ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України є непорушними, однак позивач не є власником та не є представником власника у даному спорі, оскільки діє у власних інтересах. Всупереч поясненням, позов, що пред'явлений позивачем, стосується спору відносно договору наступної іпотеки (майнової поруки), і даний спір зазначений позивачем, як спір немайнового характеру і оплачений відповідним державним митом. А відтак дані пояснення позивача відносно права власності на певне нерухоме майно не стосуються предмету спору, не стосуються характеру спору, та не спростовують даний спірний договір.Крім цього власник майна не залучений до розгляду даної справи. Крім цього його інтереси не представляє жодна інша особа. А відтак справа розглядається та стосується прав та обов'язків особи, яка не залучена до участі у даній справі (п. З ч. З ст. 104 ГПК України.Так рішення Вінницької міської ради від 29.04.1999 року 10 сесії 23 скликання стосується повноважень, наданих позивачу в межах управління комунальним майном. Однак ст. ст. 317, 319 не передбачають такого права як «право управління»айном, і в чому полягає таке право управління ні в позові ні в поясненнях не зазначено. А відтак позивач не наділений правами володіння, розпорядження та користування майном, оскільки дане право є виключно компетенцією місцевої ради а не її виконавчого комітету що передбачено вимогами п. п. 30, 34, 35, 38, 42, 43, 44, 51,ч. 1 ст. 26, ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Посилання позивача на п.п. 4 п. а) ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»є безпідставними та необґрунтованими, оскільки стосуються звернень до суду лише про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Однак зміст позову та позовні вимоги позивача не стосуються жодного акту, передбаченого вищевказаною нормою закону, оскільки не виникли не на підставі такого акту, а стосуються правовідносин, що виникли на підставі договору (визнання договору недійсним). Розмежування та різниця між сутністю акту цивільного законодавства та договором чітко зазначена у ст. ст. 4-6, 202 ЦК України. даних обставин вбачається, що позивач перекрутив вимоги закону спотворив диспозитивінсть судового процесу та намагається ввести в оману суд та сторони процесу що до власних повноважень. испозиція ст. 15 ЦК України передбачає ту обставину, що кожна особа володіє правом захисту своїх прав у разі порушення, невизнання або оспорювання її цивільних прав. А відтак враховуючи ту обставину, що позивач має довести у суді порушення своїх особистих прав у відповідності до ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, у позивача відсутні будь які законні та процесуальні підстави для звернення із даним позовом у суд, оскільки між позивачем та відповідачами відсутній предмет спору. рім цього позивач надав до суду завідомо незаконне та неправосудне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2008 року, оскільки даний спір вирішений за відсутності сторони договору купівлі продажу, який визнавався недійсним - продавця: приватного підприємства «Верітус». Оскільки в матеріалах даної справи позивачем є фізична особа - підприємець ОСОБА_1., а спір виник у результаті розбіжності правовідносин найму комерційної нерухомості між сторонами судового процесу, тобто даний спір належить розглядати не в порядку цивільного судочинства, а в порядку господарського судочинства згідно із ст. ст. 1, 12 ГПК України. відтак дане рішення суду не створює преюдиціальний факт у порядку ст. 35 ГПК України та не є належним доказом по даній справі. Тому і всі інші рішення судів, у підґрунтя яких покладено дане рішення не відповідають нормам закону, і не можуть слугувати доказом по справі. осилання позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008 про скасування постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 13.07.2007 року не містять жодних правових та процесуальних підстав, оскільки станом на 19.06.2008 року постанова Замостянського районного суду м. Вінниці від 13.07.2007 року по справі № 2-а-3855 вже була скасована іншою постановою даного суду. А відтак які у суду апеляційної інстанції адміністративної юрисдикції відсутні повноваження щодо скасування вже скасованої постанови суду першої інстанції. Оригінал даного документу міститься в архіві Замостянського районного суду м. Вінниці. Без перевірки даної обставини рішення суду не може ґрунтуватись на всебічному та повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Ваховуючи ту обставину, що ні позивач, ні інша особа, що є власником майна обтяженого іпотекою не вимагала у судовому порядку відновлення становища, порушеного виданням реєстраційних документів ВООБТІ, до того періоду, яке існувало до видання цих актів у порядку ч. 2 ст. 393 ЦК України, фактично погоджуючись з тим, що перехід права власності від однієї особи до іншої був законним, та беручи до уваги вимоги Закону України «Про іпотеку»не обґрунтуваною жодна обставина, що спростовує чи визнає недійсним право іпотекодержателя у ПАТ «Універсал Банк», яке виникло згідно спірного договору наступної іпотеки (майнової поруки) на момент укладення даного договору. А відтак як вбачається із пояснень позивача відбувались звичайні переходи права власності на іпотечне майно від однієї особи до іншої за рішеннями судів. А тому в даному випадку діють приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку», де чітко зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (дана обставина стосується даного спору). Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. аким чином відповідач по даній справі - ВАТ «Універсал Банк»важає, що при подачі позову позивачем були допущені недоліки, пов'язані із порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливлює винесення рішення суду без усунення таких недоліків. Крім цього із матеріалів заяви не з'ясовано та відсутнє обґрунтування та мотивація обставин, що зумовлюють звернення позивача до суду у власних інтересах, не надано доказів належності майна, зазначеного у спірному договорі позивачу, не надано доказів отримання чи неотримання коштів иконкомом за відчуження майна, не надано доказів наявності чи відсутності співвласників майна за адресою, де знаходиться спірне майно, відсутня інвентарна справа на дане майно.

Заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, повно, всебічно, об”єктивно і в сукупності дослідивши подані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд на підставі ст.203, 215, 216, 575, 583 ЦК України прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

12.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ТОВ "Диженю Плаза" укладено кредитний договір № 14/146к-07 відповідно до якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 252500 грн. з терміном повернення до 11.11.2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язання, які випливають із вказаного вище кредитного договору 12.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" (Іпотекодержатель) (правонаступником якого є ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Диженю Плаза" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки.

Згідно п.п. 1.1, 1.2, 1.2.1, 1, 3 даний договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №14/146 к-07 від 12.11.2007 року, а також будь-яких додаткових договорів до нього (далі - Кредитний договір), укладеного між Боржником та Іпотекодержателем, за умовами якого останній зобов'язаний до 11.11.2018 року повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 252 500 (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот) гривень, проценти за користування кредитними коштами, комісії, неустойки та інші штрафні санкції, а також інші платежі передбачені Кредитним договором та/або даним Договором, в тому числі витрати понесені Іпотекодержателем у випадку звернення стягнення на Предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки, витрат на страхування Предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов Кредитного договору та/або даного Договору. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за Кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів до нього), дія іпотеки, передбаченої цим Договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов'язань. За даним Договором Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором наступне майно. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належні йому на праві власності окремо стоячу будівлю «Будинок побуту»літерою «А»: загальною площею - 2 546,0 кв. м. місцезнаходження яких місто Вінниця, вулиця Соборна, 64 (шістдесят чотири), (далі - Предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В., за реєстровим № 10448, від 05.10.2007 року, зареєстрованого Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»08.10.2007 року, в реєстровій книзі № 16, за реєстровим номером № 894. На момент укладення даного Договору право власності на Предмет іпотеки зареєстроване КП «ВООБТІ»за ТОВ «Диженю Плаза». Предмет іпотеки передається Іпотекодавцем в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Балансова вартість Предмета іпотеки, відповідно до довідки-характеристики виданої КП «ВООБТІ»від 10.10.2007 року № 14037, становить 1 284 000 (один мільйон двісті вісімдесят чотири тисячі) гривень. На момент укладення даного Договору Сторони оцінюють Предмет іпотеки у 12 000 000 (дванадцять мільйонів) гривень .

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним договору іпотеки від 12.11.2007 року позивач в позовній заяві вказує на те, що ТОВ "Диженю Плаза" не було законним власником будівлі "Будинок Побуту" по вул. Соборній, 64 в м. Вінниці і таким чином не мало права укладати вказаний договір іпотеки.

В обгрунтування вказаного твердження позивач посилається на рішення місцевих загальних судів, Київського апеляційного адміністративного суду, господарського суду Вінницької області, Житомирського апеляційного господарського суду з яких вбачається наступне.

Замостянський районний суд м.Вінниці постановою від 13.07.2007 року у справі № 2-а-3855 за позовом Гнатюка А.А., ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД до Вінницької міської ради та Комунального підприємства "ВООБТІ" визнав за підприємством у формі ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту", що розташована у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, загальною площею 2564,0 кв.м., під умовою, а саме: після встановлення факту отримання Вінницькою міською радою від ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД коштів у сумі 5014816,00 грн..

На підставі вказаної вище постанови Замостянського районного суду м.Вінниці за підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ТД" ЛТД зареєстровано право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту".

На підставі рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Товарна універсальна біржа" "Сальдо" від 20.09.2007 року у справі №07-20/09-07КМКр, яким затверджено мирову угоду, укладену між позивачем у цій справі - Виробничо-комерційним підприємством "Мотор" ЛТД у формі товариства з обмеженою відповідальністю - та відповідачем - підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ТД" ЛТД, право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташовану у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, зареєстровано за ВКП "Мотор" ЛТД 20.09.2007 року.

В подальшому, зазначену будівлю ВКП "Мотор" ЛТД передало приватному підприємству "Верітус", за яким зареєстровано право власності на неї 26.09.2007 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Товарна універсальна біржа" "Сальдо" від 26.09.2007 року у справі №11-26/09-07КМК-р, яким затверджено мирову угоду, укладену між ПП "Верітус" та ВКП "Мотор" ЛТД.

Згідно договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року приватне підприємство "Верітус" продало ТОВ "Диженю Плаза" (відповідачу у даній справі) спірну будівлю "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташовану у м.Вінниці по вул.Соборній, 64. Договір посвідчено нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В. і зареєстровано за № 10448.

На підставі вказаного договору за ТОВ "Диженю Плаза" 08.10.2007 року зареєстровано право власності на будівлю.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008 року (а.с.78-80, т.1) вказану постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 13.07.2007 року скасовано та відмовлено Гнатюку А.А., ТОВ "Торговий Дім ТД" ЛТД у задоволенні адміністративного позову.

Рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 29.01.2008 року у справі № 2-782/08 , яке набрало законної сили 18.04.2008 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу окремо стоячої будівлі "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташованої у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, укладений 05.10.2007 року між продавцем приватним підприємством "Верітус" та покупцем ТОВ "Диженю Плаза", та скасовано реєстраційне посвідчення від 08.10.2007 року, видане на вказану будівлю комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації".

Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.08.2008 року, яке залишене постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 року без змін у справі 8/18-08 позов першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах територіальної громади - в особі Вінницької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ТД" ЛТД, виробничо-комерційного підприємства "Мотор ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, приватного підприємства "Верітус" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задоволено - зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" повернути Вінницькій територіальній громаді в особі Вінницької міської ради з чужого незаконного володіння будівлю "Будинок побуту", яка розташована у м. Вінниці по вул Соборній , 64 загальною площею 2546 кв. м.; визнано право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту", яка розташована у м. Вінниці по вул. Соборній , 64 загальною площею 2546 кв. м. за Вінницькою міською радою.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Законом України "Про заставу" (ч.2, ч.3 ст.11 "Сторони договору застави") встановлено, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Іпотека, в силу ст. 575 ЦК України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 вказаного Закону зазначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові. Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Водночас, як встановлено судовими актами у господарській справі № 8/18-08, власником будівлі "Будинок побуту", яка розташована у м.Вінниці по вул.Соборній, 64, є Вінницька територіальна громада в особі Вінницької міської ради, з володіння якої це майно вибуло не з її волі; ТОВ "Диженю Плаза" заволоділо зазначеним майном незаконно, без відповідної правової підстави. Договір купівлі-продажу від 05.10.2007 року, на підставі якого ТОВ "Диженю Плаза" 08.10.2007 року зареєстровано право власності на нерухоме майно і на підставі якого останнє передало вказане вище нерухоме майно в іпотеку, визнано недійсним рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 29.01.2008 року.

Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З вищевикладених встановлених обставин справи вбачається, що ТОВ "Диженю Плаза" не було законним власником будівлі "Будинок побуту" літерою "А" загальною площею 2546,0 кв.м., що знаходиться у м. Вінниця, вул.Соборна, 64.

Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року, який в подальшому було визнано недійсним, ТОВ "Диженю Плаза" не стало власником нерухомого майна і згідно приписів ч.1 ст.317 ЦК України не вправі було розпоряджатись ним шляхом передачі в іпотеку банку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що укладений між відповідачами договір іпотеки від 12.11.2007 року, предметом якого є належне позивачу на праві власності нерухоме майно, суперечить наведеним вище вимогам чинного законодавства щодо застави та іпотеки майна - ст.ст.576, 583 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України "Про заставу", ст.5 Закону України "Про іпотеку", що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, оскільки його наявність в порушення вимог ч.1 ст.321 ЦК України протиправно обмежує позивача, як власника спірного майна, у здісненні права власності.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що наведені відповідачем 1 заперечення стосовно позову не можуть слугувати підставою для відмови в позові виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості. Доводи відповідача 1 наведені у його відзиві є непереконливими, спростовуються матеріалами справи.

Судові витрати на держмито в сумі 85 грн., на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. на підставі ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідачів.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 12.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк " та Товариством з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", зареєстрований в реєстрі за № 3476.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк", вул. Автозаводська, 54/19, м. Київ, 04114 (код ЄДРПОУ-21133352) на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ 13322432) 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", вул. Соборна, 64, м. Вінниця (код ЄДРПОУ-35373366) на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ 13322432) 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копії рішення надіслати прокурору, позивачеві, відповідачам, третій особі рекомендованим листом або вручити їх повноважним представникам під розписку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 10.02.2011 р.Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 14.02.2011 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

3 - відповідачу (вул. Автозаводська, буд. 54/19, м. Київ)

4- відповідачу 2 (вул. Соборна, 64, м. Вінниця, 21050)

5- третій особі (АДРЕСА_1)

6- прокуратурі Вінницької області (вул. Володарського, 33, м. Вінниця)