Рішення № 137777083, 29.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р. № 520/9665/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2021 по 19.01.2023;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17 квітня 2021 року по 19 січня 2023 року в сумі 94 252,70 грн.

В обґрунтуванні адміністративного позову зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за спірний період, що стало підставною для звернення позивачем до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства. Крім того, звернув увагу суду на порушенням позивачем строків звернення до суду.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 квітня 2021 р. №73дск старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення.

Як зазначено у позовній заяві, не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_2 стосовно невиплати індексації грошового забезпечення позивач звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року по справі №520/844/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 16 квітня 2021 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 16 квітня 2021 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

18.07.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року по справі №520/844/22 відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 16 квітня 2021 року у розмірі 4435,68 грн, що вбачається з матеріалів справи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі №520/20142/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період за період з 28 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

27.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі №520/20142/25 відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року у розмірі 55708,74 грн, що вбачається з матеріалів справи.

Однак позивач посилається на те, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Позивач вважає ненарахування та невиплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі протиправним, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Однак, указаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Суд ураховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні начисло відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі №520/20142/25 було вирішено спір щодо належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 55708,74 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи знімком екрану банківської операції від 27.03.2026.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення, а саме індексація грошового забезпечення, не були виплачені відповідачем у день звільнення позивача зі служби 16.04.2021, а фактичний розрахунок у цій частині проведено лише 27.03.2026.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення входить до складу грошового забезпечення та належить до виплат, які особа мала право отримати під час проходження служби, а у разі звільнення - у складі остаточного розрахунку.

Невиплата такої суми у належному розмірі на момент звільнення свідчить про непроведення з позивачем повного остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що положення КЗпП України підлягають застосуванню субсидіарно як норми, що встановлюють гарантії захисту права особи на своєчасне отримання належних їй виплат.

Судом також враховано, що наявність спору щодо розміру належної позивачу індексації грошового забезпечення не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки такий спір було вирішено на користь позивача судовим рішенням у справі №520/20142/25, а фактичне виконання такого рішення відбулося лише 27.03.2026.

Суд зазначає, що днем звільнення позивача є 16.04.2021, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 квітня 2021 р. №73дск.

Відповідальність за затримку остаточного розрахунку підлягає обчисленню з наступного дня після звільнення, тобто з 17.02.2021.

З огляду на набрання 19.07.2022 чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено у редакції, що передбачає обмеження відповідальності роботодавця періодом не більш як шість місяців, суд вважає обґрунтованим визначення періоду відповідальності таким чином: з 17.02.2021 по 18.07.2022 - у повному обсязі, та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (не більш як за шість місяців).

Кількість календарних днів затримки за період з 17.02.2021 по 18.07.2022 становить 517 календарних днів.

Період у шість місяців, який підлягає врахуванню після набрання чинності Законом №2352-IX, становить з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто 185 календарні дні.

Загальна кількість календарних днів, які підлягають оплаті за середнім грошовим забезпеченням, становить 702 календарних днів.

Відповідно до довідки про доходи №9 від 17.01.2022, середній розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням = (грошове забезпечення за лютий 2021 року + грошове забезпечення за березень 2021 року)/(загальна кількість діб за останні два місяці перед звільненням).

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить: (15361,42 грн +15361,42 грн) / (28+31) = 520,72 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні становить: 520,72 грн х 702 календарних днів = 365 545.44 грн

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний, а не штрафний чи каральний характер.

Саме компенсаційна природа такої виплати зумовлює необхідність застосування судом принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні її остаточного розміру.

Суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відповідно до яких, вирішуючи питання про розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд має брати до уваги розмір простроченої заборгованості, період затримки, поведінку сторін, ймовірний розмір майнових втрат працівника, а також співмірність заявленої до стягнення суми із сумою несвоєчасно виплачених коштів.

У цій справі сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення становить 55708,74 грн, що підтверджується банківською операцією від 27.03.2026, у призначенні платежу згідно з рішенням ХОАС від 26 січня 2026 року по справі №520/20142/25.

Водночас повний розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, обчислений судом, становить 365 545.44 грн, тобто перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації більш ніж у шість разів.

Суд бере до уваги, що несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення позивача, яка була донарахована та виплачена на виконання судового рішення, що свідчить про частковий характер порушення остаточного розрахунку при звільненні.

Разом із тим, період затримки виплати є значним, оскільки позивача звільнено зі служби 16.04.2021 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 16 квітня 2021 р. №73дск, тоді як фактична виплата індексації грошового забезпечення здійснена лише 27.03.2026.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності, розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки, частковий характер невиплачених при звільненні сум, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача, суд вважає, що стягнення повного розрахованого розміру середнього грошового забезпечення у сумі 365 545.44 буде надмірним та таким, що не повною мірою відповідає принципам розумності, справедливості і пропорційності.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні до співмірного розміру 40 000,00 грн.

Визначена судом сума у розмірі 40 000,00 грн забезпечує належну компенсацію порушеного права позивача, не має штрафного характеру та відповідає принципам розумності, справедливості і пропорційності.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 000,00 грн.

Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поруч із цим, згідно з ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд зазначає, що позовні вимоги стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 17.04.2021 по 19.01.2023.

Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, враховуючи правову природу стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як спеціального виду відповідальності роботодавця, та заробітної плати, слід дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2025 р. в справі № 320/26833/23.

Судовим розглядом встановлено, що між сторонами існував спір щодо виплати належних працівникові сум при звільненні, які вирішено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року по справі №520/844/22.

Остаточний розрахунок з позивачем проведений 27.03.2026, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.

З даним позовом позивач звернувся до суду 22.04.2026., згідно з печаткою суду на позовній заяві, тобто в місячний строк, встановлений ст. 122 Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на що доводи відповідачем щодо порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом є безпідставні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2021 по 19.01.2023.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 40000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29 червня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях