Рішення № 137775710, 29.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3546/26Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту - відповідач2), відповідно до якої просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.02.2026 №163950037669 щодо відмови в зарахуванні до пільгового стажу за списком №1 Позивача періоду роботи з 02.01.2000 по 30.04.2017 та призначені ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, починаючи з 18.02.2026.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періоду роботи з 02.01.2000 по 30.04.2017 та призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, починаючи з 18.02.2026.

В якості підстави для звернення до суду заявниця вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, що полягає у неналежній оцінці фактичних обставин трудової діяльності позивача, що призвело до протиправної відмови у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 22-24/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що по-перше, у заяві про призначення пенсії ОСОБА_1 зазначено про пенсію за віком, щодо пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 не зазначено. По-друге, для призначення пенсії на пільгових умовах додається пільгова довідка (додаток № 5) та відомості про результати атестації робочих місць. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

18.02.2026 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 43/.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25 лютого 2026 року №163950037669 позивачу відмовлено у призначенні пенсії /а.с. 48/.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (стаття 12 згаданого Закону).

З 01.01.2004 законами, які впорядковують основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну окремих положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII).

Оскільки закони №1058-IV та №1788-XII регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неврегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

03.10.2017 Верховна Рада України прийняла Закон №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".

Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Отже, Конституційний Суд України у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Аналізуючи вищевказане можливо зробити висновок, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом України №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (від 09.07.2003) - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.

Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Варто наголосити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже суд висновує, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.

Як встановлено судом на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (18.02.2026) позивачу виповнилося 44 роки та 11 місяців, а на дату прийняття спірного рішення - 45 років.

Надаючи оцінку твердженню відповідача, що у заяві про призначення пенсії ОСОБА_1 зазначено про пенсію за віком, щодо пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 не зазначено, суд наголошує на наступному.

Відповідно до пункту 3.3 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

А відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Суд також враховує, що суб`єкт владних повноважень у рішенні про відмову у задоволенні певного прохання особи, як-то про призначення пенсії, має наводити всі без винятку підстави для такої відмови.

Суд наголошує, що відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем підтверджено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 09 місяців 6 днів, однак відомості про пільговий стаж за Списком № 1 та його зарахування у такому рішенні відсутні.

Стосовно твердження представника, що для призначення пенсії на пільгових умовах додається пільгова довідка (додаток № 5) та відомості про результати атестації робочих місць, суд наголошує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17 - 19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Всупереч викладеним нормам, органом пенсійного фонду не надано підтвердження повідомлення позивача про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, зокрема зважаючи на наявність у трудовій книжці позивача про її зайнятість на посадах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та результати атестації робочих місць /а.с. 13-14/.

В свою чергу, надаючи оцінку твердженню позивача про наявність підстав для призначення пенсії, оскільки вона досягла 45 років, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.

Однак варто наголосити повторно, відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950037669 від 25.02.2026 відсутні будь-які посилання на незарахування, а також відсутні будь-які мотиви незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1. Жодної правової оцінки в частині незарахування до пільгового стажу позивача відповідного періоду перебування її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідачем в оскарженому рішенні не зроблено.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до частин першої а другої статті 72 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17.02.2022 № 2073-IX (надалі також - Закон №2073-ІХ), адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Частиною п`ятою статті 72 Закону № 2073-IХ, чітко визначено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 2) частини другої статті 87 Закону №2073-ІХ, протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема: 2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;

За наслідком з`ясування фактичних обставин справи судом установлено, що суб`єктом владних повноважень прийнято оскаржуване рішення передчасно, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950037669 від 25.02.2026.

Надаючи оцінку позовним вимогам зобов`язати ГУ ПФ України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періоду роботи з 02.01.2000 по 30.04.2017 та призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, починаючи з 18.02.2026, суд виходить з таких тверджень.

У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

При цьому, суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії було визначено ГУПФ України в Харківській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.

Суд наголошує, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не оцінювались періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 18.02.2026 з урахуванням висновків та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнані судом протиправними, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи не надавалася оцінка про наявність чи відсутність у позивача пільгового стажу, необхідного саме для призначення пенсії.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача зобов`язати відповідача призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, починаючи з 18.02.2026.

Виходячи з викладеного, позов належить частково задовольнити з одночасним виходом за межі позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн /зв.а.с.14/.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо перерахунку пенсії, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 на позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, буд.3 під.3, пов.2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.02.2026 №163950037669.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 18.02.2026 з урахуванням висновків та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, буд.3 під.3, пов.2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський