Рішення № 137770974, 29.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/4481/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» (далі - позивач, Підприємство) до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Міжрегіональне управління), у якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Вакули Андрія Ярославовича у справі про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НП/СП-ФС від 06.11.2025, якою на ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» накладено штраф у розмірі 24 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою. Позивач вказує, що відповідач намагається двічі притягнути його до юридичної відповідальності за одне й те саме діяння - за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та за статтями 41, 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), що порушує конституційний принцип «non bis in idem» (стаття 61 Конституції України). На обґрунтування цієї тези позивач посилається на правову позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19. Позивач також зазначає, що постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 27.10.2025 у справі № 447/2599/25 провадження щодо директора ОСОБА_1 за частиною 3 статті 41 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення; що інспектором не надано для ознайомлення документів, на підставі яких здійснювалася перевірка; що особи, виявлені під час перевірки (ОСОБА_2 та ОСОБА_3), не перебували у трудових відносинах із Підприємством, а працевлаштовані на іншому суб`єкті господарювання (ТОВ «Гідротрак Миколаїв»), оскільки за тією ж адресою діяльність ведуть кілька підприємств; а також що позивач завчасно повідомив відповідача про неможливість надати документи у короткий строк через перебування бухгалтера у щорічній відпустці, у зв`язку з чим у його діях відсутнє умисне створення перешкод. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 160/6648/20.

Ухвалою судді від 16.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначає, що оскаржувана постанова винесена на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України за створення перешкод у проведенні заходу державного нагляду (контролю), а не за фактичне використання неоформленої праці (абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України), а тому доводи позивача щодо подвійного притягнення є безпідставними. Відповідач наголошує, що правова позиція об`єднаної палати у справі № 260/1743/19 стосується фізичної особи - підприємця, тоді як позивач є юридичною особою, а ОСОБА_1 - його керівником, тобто йдеться про різних суб`єктів відповідальності. Відповідач також вказує, що позивачу було вручено направлення та вимогу про надання документів (про що свідчать особисті підписи ОСОБА_1), однак у встановлений строк жодних документів не надано, доступу до приміщень не надано, що унеможливило проведення заходу контролю та зафіксовано актом про неможливість проведення заходу державного контролю від 30.07.2025. Стосовно листа про продовження строку відповідач зазначає, що доказів його скерування на офіційну адресу управління позивач не надав, а сам лист надійшов на поштову адресу управління лише 08.08.2025, тобто після завершення перевірки.

Розглянувши позовну заяву та відзив, дослідивши подані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 33704151) зареєстроване як юридична особа, керівником якої є ОСОБА_1. Місцезнаходження юридичної особи: Львівська обл., Стрийський р-н, м. Миколаїв, вул. Лисенка, буд. 38.

На підставі звернення фізичної особи від 16.07.2025 (вх. № М-857/ЗХ-25), окремого доручення Голови Державної служби України з питань праці від 23.04.2024 № Д-33/1/4.1-24а та листа погодження Державної служби з питань праці від 17.07.2025 № ЦА-4129/1/2.3.4-25а наказом Західного міжрегіонального управління від 23.07.2025 № 452/ЗХ-ЗК призначено проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» у період з 29.07.2025 по 30.07.2025 на предмет додержання законодавства про працю в частині укладення трудового договору, оплати праці та інших питань.

На виконання наказу сформовано направлення від 23.07.2025 № ЗХ/1/12625-25. 29.07.2025 посадовими особами Міжрегіонального управління здійснено вихід за місцезнаходженням Підприємства. Цього ж дня керівнику ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» ОСОБА_1 вручено копію направлення, інформаційну довідку та пред`явлено службові посвідчення, а також вручено вимогу про надання документів від 29.07.2025 № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НД зі строком виконання до 10 год 15 хв 30.07.2025, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на направленні та вимозі.

Станом на 10 год 15 хв 30.07.2025 керівником Підприємства не надано жодних документів, перелічених у пунктах 1-8 вимоги, не надано доступу до адміністративних приміщень, в яких використовується наймана праця, та не надано робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками. У зв`язку з цим 30.07.2025 складено акт про неможливість проведення заходу державного контролю № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НП, яким зафіксовано створення перешкод у проведенні заходу контролю. Зазначений акт направлено позивачу та отримано ним 06.08.2025.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу заступником начальника Західного міжрегіонального управління Вакулою А.Я. винесено постанову від 06.11.2025 № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НП/СП-ФС, якою ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 24000 грн за створення перешкод для проведення заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю. Постанову отримано позивачем 12.11.2025.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, визначено, що Держпраці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) встановлюються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877). Згідно з абзацом другим частини першої статті 11 цього Закону суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Згідно з абзацом 7 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються, зокрема, на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування. Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою відповідних документів, а пунктом 5 - що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа складає постанову про накладення штрафу.

Суд встановив, що передбаченої законом процедури накладення штрафу відповідачем дотримано: позаплановий захід призначено за наявності визначених законом підстав (звернення фізичної особи, окреме доручення та лист погодження), направлення та вимогу вручено керівнику позивача особисто, акт про неможливість проведення заходу контролю складено та направлено позивачу, повідомлення про дату одержання документів та рішення про розгляд справи скеровано й отримано позивачем, а постанову винесено уповноваженою посадовою особою у межах встановленого строку. Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі доказами та позивачем по суті не спростовані.

Щодо наявності у діях позивача складу порушення, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 265 КЗпП України, суд зазначає таке.

Ключовим у цій справі є питання про те, чи мало місце з боку позивача створення перешкод у проведенні заходу державного контролю.

Матеріалами справи підтверджено, що 29.07.2025 керівнику ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» ОСОБА_1 особисто вручено направлення на проведення перевірки та вимогу про надання документів від 29.07.2025 № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НД, що засвідчено його підписами. Отже, позивач був належним чином обізнаний про проведення перевірки та її предмет. Попри це, у встановлений вимогою строк позивач не надав жодного з перелічених у пунктах 1-8 вимоги документів, не надав доступу до адміністративних приміщень та робочого місця для конфіденційної розмови з працівниками, що зафіксовано актом від 30.07.2025 № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НП.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ненадання документів на письмову вимогу інспектора праці під час перевірки прирівнюється до недопущення до перевірки або, щонайменше, до створення перешкод у її проведенні, оскільки без таких документів інспектор Держпраці не може реалізувати наявне повноваження з інспектування (постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 826/7706/17). Аналогічно, у постанові від 30.05.2023 у справі № 160/6648/20 Верховний Суд, хоча і вказав, що саме по собі складання акта про неможливість проведення інспекційного відвідування через відсутність посадових осіб або через ненадання документів, вимогу про надання яких суб`єктом господарювання не отримано з незалежних від нього причин, без виявлення ознак перешкоджання, не може бути самостійною підставою для притягнення до відповідальності, водночас наголосив, що, з`ясовуючи поінформованість особи про проведення перевірки, суд повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності, і що ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії не можуть бути підставою для скасування постанови.

Суд звертає увагу, що обставини справи № 160/6648/20, на яку посилається позивач, є відмінними від обставин цієї справи. У згаданій справі йшлося про ситуацію, за якої суб`єкт господарювання не отримав вимогу про надання документів з незалежних від нього причин. Натомість у цій справі вимога про надання документів була вручена керівнику позивача особисто під підпис, тобто позивач достеменно знав про предмет перевірки та перелік необхідних документів і свідомо не виконав законну вимогу інспектора. Акт від 30.07.2025 № ЗХ/ЛВ/24154/023610/НП складено не у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за місцезнаходженням, а саме у зв`язку з ненаданням доступу до приміщень та ненаданням документів, ведення яких передбачено законодавством про працю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ненадання позивачем будь-яких документів та інформації, що стосувалися предмета заходу державного нагляду (контролю), за умови його належної поінформованості про проведення перевірки, унеможливило виконання відповідачем завдань державного контролю за додержанням законодавства про працю та свідчить про створення перешкод у проведенні такого заходу в розумінні абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України.

Щодо доводів позивача про відсутність вини у зв`язку з перебуванням бухгалтера у відпустці та повідомлення про продовження строку, суд враховує таке.

Позивач стверджує, що повідомленням від 30.07.2025 № 30/07/25 він завчасно поінформував відповідача про неможливість надати документи у короткий строк через перебування бухгалтера у щорічній основній відпустці згідно з наказом від 16.07.2025 № 17 та просив продовжити строк. Ці доводи суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до частин першої - третьої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно, а відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення збереження оброблених документів, регістрів і звітності несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник. Отже, тимчасова відсутність на роботі бухгалтера не звільняє керівника підприємства від обов`язку забезпечити збереження відповідних документів та їх надання на законну вимогу контролюючого органу. Прийняття протилежної позиції означало б, що суб`єкт господарювання може уникати державного контролю шляхом направлення бухгалтера у відпустку, що є неприпустимим.

Позивач не надав належних та допустимих доказів направлення повідомлення від 30.07.2025 № 30/07/25 на офіційну електронну чи поштову адресу Міжрегіонального управління у строк проведення перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, відповідне повідомлення було скероване з електронної пошти ТОВ «ГІДРОТРАК МИКОЛАЇВ» (gidrotrak@ukr.net) 30.07.2025 на приватну адресу nagirnakgalyna@gmail.com, яка не є офіційною електронною адресою Західного міжрегіонального управління. На офіційну ж поштову адресу управління лист від 30.07.2025 № 30/07/25 надійшов лише 08.08.2025, тобто після завершення заходу контролю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на дату перевірки відповідач не був і не міг бути обізнаний про обставини, на які посилається позивач, а отже, відповідна поведінка позивача не може свідчити про добросовісність його дій та відсутність перешкоджання.

Також суд враховує, що основним доводом позову є твердження про те, що відповідач намагається двічі притягнути позивача до відповідальності за одне й те саме діяння - за частиною другою статті 265 КЗпП України та за частиною 3 статті 41 (статтею 188-6) КУпАП, що порушує принцип «non bis in idem» (стаття 61 Конституції України). На обґрунтування цього позивач посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19. Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

У постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності; а фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП у частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Зазначений правовий висновок ґрунтується на тому, що у випадку фізичної особи - підприємця обидві санкції - і фінансова (за статтею 265 КЗпП України), і адміністративна (за статтею 41 КУпАП) - застосовуються щодо одного й того самого суб`єкта права, а саме фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності набуває додаткового правового статусу підприємця. Саме тотожність суб`єкта відповідальності зумовлює неприпустимість подвійного покарання.

Натомість обставини цієї справи є істотно іншими. ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА» є юридичною особою, а не фізичною особою - підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Оскаржувана постанова про накладення штрафу за частиною другою статті 265 КЗпП України винесена щодо юридичної особи - ПП «ТРАНС-ТІР УКРАЇНА», тоді як адміністративні стягнення за статтями 41 та 188-6 КУпАП застосовувалися щодо її керівника - ОСОБА_1 як окремого суб`єкта (посадової особи). Юридична особа та її посадова особа є різними суб`єктами права, а тому одночасне притягнення юридичної особи (за статтею 265 КЗпП України) та її посадової особи (за статтею 188-6 КУпАП) не порушує принципу «non bis in idem». Ключовою відмінністю наведених норм є саме суб`єктний склад правопорушення, у зв`язку з чим правовий висновок об`єднаної палати у справі № 260/1743/19, який стосується фізичної особи - підприємця, до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Крім того, суд зазначає, що оскаржувана постанова винесена за створення перешкод у проведенні заходу державного контролю (абзац 7 частини другої статті 265 КЗпП України), тоді як адміністративне провадження стосовно директора ОСОБА_1 за частиною 3 статті 41 КУпАП у справі № 447/2599/25 стосувалося фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору. Тобто йдеться про різні склади правопорушень, що додатково спростовує доводи позивача про тотожність діянь.

За таких обставин посилання позивача на постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 27.10.2025 у справі № 447/2599/25, якою закрито провадження щодо ОСОБА_1 за частиною 3 статті 41 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки зазначена постанова ухвалена за іншим складом правопорушення (фактичний допуск до роботи без оформлення), стосується іншого суб`єкта (фізичної особи) та не спростовує факту створення позивачем перешкод у проведенні заходу контролю, за що і накладено оскаржуваний штраф.

Доводи позивача про те, що інспектором не надано для ознайомлення документів, на підставі яких здійснюється перевірка, спростовуються матеріалами справи.

29.07.2025 позивачу вручено копію направлення від 23.07.2025 № ЗХ/1/12625-25 на проведення заходу державного контролю та інформаційну довідку і пред`явлено службові посвідчення, що підтверджується розпискою ОСОБА_1 на копії направлення.

Доводи позивача про те, що виявлені під час перевірки особи не перебували у трудових відносинах із Підприємством, а працевлаштовані на іншому суб`єкті господарювання, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки оскаржувана постанова винесена не за фактичне використання неоформленої праці (абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України), а за створення перешкод у проведенні заходу контролю (абзац 7 частини другої статті 265 КЗпП України). Питання наявності чи відсутності трудових відносин із конкретними особами не входить до предмета доказування у цій справі.

Суд також відхиляє посилання позивача на Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, зазначену постанову визнано протиправною та нечинною.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з дотриманням установленої процедури, а наявність у діях позивача складу порушення, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 265 КЗпП України, знайшла своє підтвердження. Натомість позивач належними та допустимими доказами протиправності оскаржуваної постанови не довів.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє їх на відповідність визначеним цією нормою критеріям. Дослідивши обставини справи, суд встановив, що оскаржувана постанова відповідає наведеним критеріям, а тому підстав для її скасування немає.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.