Рішення № 137770972, 29.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/4139/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 082929 від 25.02.2026 у розмірі 17000,00 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. За доводами позивача, водій ОСОБА_2 під час перевірки мав санітарну книжку, проте забув її в іншій машині, що відображено у графі акта «пояснення водія про причини порушення». Крім того, позивач наголошує, що суб`єктом відповідальності за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є саме автомобільний перевізник, тобто особа, яка фактично здійснює перевезення, а не власник транспортного засобу. Позивач вказує, що основним видом її господарської діяльності є надання в оренду вантажних автомобілів, транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , не перебуває в її користуванні, нею не здійснюються перевезення цим транспортним засобом, а тому відповідач не встановив, чи є позивач перевізником у спірних правовідносинах. На переконання позивача, у цьому випадку відсутній суб`єкт відповідальності, передбачений абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови. Позивач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.08.2019 у справі № 806/1450/16.

Ухвалою від 16.03.2026 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив у повному обсязі. Відповідач зазначив, що під час рейдової перевірки 21.01.2026 на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп, 502 км + 300 м, було зупинено транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював внутрішні перевезення вантажів, а саме харчової продукції згідно з товарно-транспортною накладною № 16 від 20.01.2026. На момент перевірки була відсутня санітарна книжка водія (експедитора), зайнятого перевезенням харчових продуктів, чим порушено пункт 12.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідач вказав, що особу автомобільного перевізника встановлено на підставі товарно-транспортної накладної № 16 від 20.01.2026, в якій перевізником прямо зазначено ФОП ОСОБА_1 , а також на підставі даних Ліцензійного реєстру перевізників, згідно з якими цей транспортний засіб заявлений позивачем як засіб провадження нею господарської діяльності з перевезення вантажів. Відповідач також зазначив, що наданий до матеріалів справи договір оренди транспортного засобу № 6/2026 від 01.01.2026 не є джерелом, з якого встановлюється особа перевізника, був відсутній на місці події та не надавався під час розгляду матеріалів справи, а акт приймання-передачі транспортного засобу в матеріалах справи відсутній. На переконання відповідача, процедуру притягнення до відповідальності дотримано, особу перевізника встановлено правильно, а тому підстав для задоволення позову немає.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом її господарської діяльності є « 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів», серед додаткових видів діяльності - « 49.41 Вантажний автомобільний транспорт», « 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду)», « 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту» та інші.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ AXOR (спеціалізований вантажний - ізотермічний фургон-С), державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, є ОСОБА_1 .

Відповідно до даних Ліцензійного реєстру перевізників Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті (система «ШЛЯХ»), транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , заявлений перевізником ОСОБА_3 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) як засіб провадження господарської діяльності з перевезення вантажів; ліцензія чинна, видана наказом Укртрансбезпеки № 218 від 23.03.2022.

21.01.2026 на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп, 502 км + 300 м, старшим державним інспектором Відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області на підставі направлення на рейдову перевірку № ЕНР000338 від 19.01.2026 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював внутрішні перевезення вантажів - харчової продукції згідно з товарно-транспортною накладною № 16 від 20.01.2026.

За результатами рейдової перевірки складено Акт № ЕАР 010439 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. В акті зафіксовано, що на момент перевірки відсутня санітарна книжка водія (експедитора), зайнятого перевезенням харчових продуктів, чим порушено пункт 12.4 наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 цього Закону. У графі акта «пояснення водія про причини порушення» зазначено, що водій забув санітарну книжку в іншій машині. З актом водій ознайомлений, що підтверджується його підписом.

У акті як автомобільного перевізника зазначено - підприємець ОСОБА_1 , адреса реєстрації: м. Львів, Шевченківський р-н, Львівська область, 79069, код ЄДРПОУ/ІПН 2317218761.

Повідомленням № 8970/33.2/24-26 від 04.02.2026 Управлінням державного нагляду (контролю) у Львівській області позивача запрошено на розгляд матеріалів справи про порушення № 234, призначений на 25.02.2026 о 10:00 год. у приміщенні Управління за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8. Повідомлення направлено на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, яка згідно з даними Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті належить позивачу. Факт направлення повідомлення підтверджується наявною в матеріалах справи копією електронного листа від 05.02.2026.

За результатами розгляду справи про порушення в.о. заступника начальника Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Слободою Б.Б. за відсутності представника перевізника винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 082929 від 25.02.2026, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн за порушення вимог абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Копію постанови направлено позивачу на зазначену адресу електронної пошти, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією електронного листа від 27.02.2026.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частин сьомої, чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. У разі виявлення в ході рейдової перевірки порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки (пункт 13 Порядку № 1567).

Статтею 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. При цьому перелік документів, наведений у статті 48 Закону № 2344-III, не є вичерпним.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Пунктом 12.4 Правил № 363 регламентовано, що водій (експедитор), зайнятий перевезенням харчових продуктів, повинен мати санітарну книжку з результатами медичного огляду.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 № 559 водії, зайняті транспортуванням харчової продукції (на всіх видах транспорту), підлягають обов`язковим профілактичним медичним оглядам. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.07.2002 № 280 затверджено форму первинної облікової документації № 1-ОМК «Особиста медична книжка».

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону.

Щодо встановлення особи автомобільного перевізника та наявності суб`єкта відповідальності.

Ключовим у цій справі є питання правильності встановлення відповідачем особи автомобільного перевізника, оскільки позивач наполягає на відсутності у спірних правовідносинах суб`єкта відповідальності, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Як слідує з матеріалів справи, під час проведення рейдової перевірки 21.01.2026 водій транспортного засобу ОСОБА_2 надав посадовим особам Укртрансбезпеки документ на вантаж - товарно-транспортну накладну № 16 від 20.01.2026, копія якої наявна в матеріалах справи. У зазначеній товарно-транспортній накладній автомобільним перевізником прямо зазначено ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглядаючи справи цієї категорії, Верховний Суд сформував послідовний підхід до вирішення питання щодо встановлення особи автомобільного перевізника у справах про оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Зокрема, у постанові від 22.02.2024 у справі № 520/4486/23 Верховний Суд зазначив, що відомості щодо перевізника зазначаються у товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, що використовується для внутрішніх перевезень у межах України.

У постанові від 14.11.2024 у справі № 420/24932/23 Верховний Суд дійшов висновку, що формування та збір документів для перевезення завершується на початок руху і всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія під час перевірки, тобто саме на місці зупинки мають бути надані первинні та інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, і саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються відповідні обставини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що подання до суду документів, які не було пред`явлено під час перевірки, не спростовує факту відсутності встановленого порушення, оскільки обов`язок пред`являти такі документи прямо встановлений Законом № 2344-III. Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого подальшого оскарження дій Укртрансбезпеки несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до відповідальності.

Крім того, у постановах від 25.07.2024 у справі № 440/2334/23 та від 10.10.2024 у справі № 440/17818/21 Верховний Суд сформулював висновок, що навіть за наявності дефектів у заповненні товарно-транспортної накладної така накладна і надалі є джерелом інформації про автомобільного перевізника.

Суд враховує наведені висновки Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У цій справі особу автомобільного перевізника встановлено відповідачем саме на підставі товарно-транспортної накладної № 16 від 20.01.2026, наданої водієм транспортного засобу під час рейдової перевірки, у якій автомобільним перевізником чітко зазначено ФОП ОСОБА_1 . Зазначений документ є належним джерелом інформації про особу автомобільного перевізника, що узгоджується з наведеною вище сталою практикою Верховного Суду.

Доводи позивача про те, що транспортний засіб Mercedes-Benz НОМЕР_1 не перебуває в її користуванні, а основним видом її діяльності є надання в оренду вантажних автомобілів, суд оцінює критично з огляду на таке.

З даних Ліцензійного реєстру перевізників Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті (система «ШЛЯХ») вбачається, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , заявлений саме позивачем як засіб провадження нею господарської діяльності з перевезення вантажів. Згідно з пунктом 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1001 (далі - Ліцензійні умови № 1001), засоби провадження діяльності - це транспортні засоби здобувачів ліцензії, ліцензіатів, відповідно заявлені та такі, що використовуються для провадження господарської діяльності з перевезення. При цьому пунктом 28 Ліцензійних умов № 1001 використання транспортного засобу одночасно декількома ліцензіатами заборонено.

Суд зазначає, що наданий позивачем до матеріалів справи договір про оренду транспортного засобу № 6/2026 від 01.01.2026, укладений з ТОВ «Альфа ТІДА», не спростовує правильності встановлення особи перевізника. Як зазначено вище, відповідно до сталої практики Верховного Суду джерелом інформації про особу автомобільного перевізника під час внутрішніх перевезень вантажів у межах України є товарно-транспортна накладна, надана під час перевірки. Зазначений договір оренди не був наданий під час рейдової перевірки на місці події, не надавався під час розгляду матеріалів справи про порушення № 234, а акт приймання-передачі транспортного засобу до ТОВ «Альфа ТІДА» в матеріалах справи відсутній. За таких обставин договір оренди, складений поза місцем і часом події та не пред`явлений у встановленому порядку, не спростовує відомостей товарно-транспортної накладної про особу перевізника.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.08.2019 у справі № 806/1450/16, про те, що автомобільний перевізник - це не завжди власник транспортного засобу, не спростовує висновків суду. Вказана позиція не звільняє перевізника від обов`язку пред`явити під час перевірки документи, на підставі яких встановлюється особа перевізника, та не нівелює доказового значення товарно-транспортної накладної, наданої водієм під час перевірки, у якій перевізником зазначено саме позивача. У цій справі особу перевізника визначено не лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, а й на підставі товарно-транспортної накладної та даних Ліцензійного реєстру перевізників, у яких саме позивач фігурує як автомобільний перевізник.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем у межах наданих повноважень правильно встановлено особу автомобільного перевізника, якою у спірних правовідносинах є ФОП ОСОБА_1 , а тому суб`єкт відповідальності, передбачений абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, у цій справі наявний.

Щодо наявності порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Як встановлено судом, водій транспортного засобу ОСОБА_2 здійснював внутрішнє перевезення харчової продукції, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 16 від 20.01.2026. Відповідно до пункту 12.4 Правил № 363 водій (експедитор), зайнятий перевезенням харчових продуктів, повинен мати санітарну книжку з результатами медичного огляду.

З акта № ЕАР 010439 слідує, що на момент перевірки санітарна книжка водія (експедитора) була відсутня. Цю обставину фактично не заперечує і сам позивач, який у позовній заяві зазначає, що водій забув санітарну книжку в іншій машині, що також відображено у графі акта «пояснення водія про причини порушення».

Суд наголошує, що сама лише наявність у позивача станом на розгляд справи особистої медичної книжки водія ОСОБА_2 (серія 1ААМ № 491141) не спростовує факту вчинення порушення, оскільки відповідальність за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III настає саме за відсутність відповідних документів на момент проведення перевірки.

У цьому контексті суд знову враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2024 у справі № 420/24932/23, відповідно до якого всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія саме під час перевірки, на місці зупинки, а документи, складені або надані в інший час та поза місцем події, не спростовують факту встановленого порушення.

Отже, непред`явлення санітарної книжки водія (експедитора) під час проведення рейдової перевірки свідчить про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи; про час і місце розгляду справи перевізнику повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду, зокрема шляхом надсилання повідомлення на адресу електронної пошти (за наявності). У разі неявки перевізника або його уповноваженої особи справа розглядається без їх участі.

Матеріалами справи підтверджується, що повідомлення про розгляд матеріалів справи про порушення № 234, призначений на 25.02.2026, направлено позивачу 05.02.2026 на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто з дотриманням установленого строку. Копію постанови № ОПШ 082929 від 25.02.2026 направлено позивачу на ту саму адресу електронної пошти 27.02.2026, що відповідає вимогам пункту 21 Порядку № 1567.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано визначену Порядком № 1567 процедуру розгляду справи про порушення та винесення оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно та з дотриманням інших визначених цією нормою критеріїв.

Перевіривши оскаржувану постанову на відповідність наведеним критеріям, суд дійшов висновку, що вона прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, обґрунтовано та з дотриманням установленої процедури.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність винесення оскаржуваної постанови, тоді як позивач належними та допустимими доказами не спростував обставин, покладених в основу постанови № ОПШ 082929 від 25.02.2026.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 082929 від 25.02.2026 є правомірною, а позовні вимоги про визнання її протиправною та скасування - такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.